Рішення

від 26.04.2022 по справі 160/18142/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2022 року Справа № 160/18142/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

05.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 18.02.2021 року №Ф-3696-58 про сплату боргу (недоїмки) на суму 37788,74грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що дійсно з 16.03.2006 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, в період нарахування згідно зі спірною вимогою боргу з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ) фактично підприємницьку діяльність не здійснювала та не отримувала доходів від провадження підприємницької діяльності, оскільки з 25.05.2015 року мала постійне офіційне місце роботи і працювала за трудовим договором у ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» на посаді завідуючої аптеки, де і працює по теперішній час, а, отже, ЄСВ за позивача регулярно нараховував та сплачував його роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що підтверджується відповідною довідкою. За наведених обставин, позивач вважає, що він не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі Закон №2464-VI) в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, тому стягнення ЄСВ ще й з позивача спричинить його подвійну сплату, що є неприпустимим та суперечитиме меті збору ЄСВ. Крім того, відповідно до ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску контролюючими органами здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ. Водночас, жодних перевірок відповідачем не проводилось, актів не складалось, а позивач про проведення перевірки чи борг жодним чином не повідомлявся. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-3696-58 є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії такої ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: належним чином засвідчених копій паспорта громадянина України відповідно до кількості учасників справи.

23.10.2021 року на адресу суду надійшла заява з належним чином засвідченими копіями паспорта громадянина України відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) повторно залишити без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії такої ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.

На виконання вимог ухвали суду від 08 листопада 2021 року, позивачем 16.12.2021р. було надано заяву про поновлення строку на зверненя до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18142/21 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 10.02.2022 року за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду від 10.01.2022р. витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок суми боргу (недоїмки), визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-3696-58, із зазначенням періоду, за який нарахована така заборгованість і в якій сумі.

07.02.2022 року до суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти його задоволення у повному обсязі, посилаючись на те, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 21.03.2006 року по 26.07.2021 року як фізична особа-підприємець та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI була платником єдиного внеску. Так, Законом №2464-VI передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу, у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, контролюючим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-3696-58 на суму 37788,74 грн., яка включає єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8444 грн. (граничний строк сплати до 09.02.2018;); за 2018 рік: 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 21.01.2019 року; за 2019 рік: 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року; за 2020 рік: 1 квартал 2020 року (січень, лютий) у сумі 2078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року; 2 квартал 2020 року (червень) у сумі 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року; 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року; 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00грн., граничний строк сплати до 19.01.2021р. Таким чином, сума недоїмки позивача станом на 31.01.2021 року становила 37788,74 грн. Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, саме на цю суму і було винесено вимогу від 18.02.2021 року №Ф-3696-58, адже на кінець календарного місяця у позивача була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. При цьому, відповідно до п.4 Розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, зокрема, на підставі даних інформаційної системи податкового органу, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати ЄСВ. Щодо доводів позивача про те, що він є найманим працівником і ЄСВ за нього сплачує роботодавець, відповідачем зазначено, що роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники, тому посилання позивача на те, що він працює на підприємстві і саме відповідна установа, в якій він працює на умовах трудового договору, як роботодавець, сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у визначеному законодавством розмірі, не є обґрунтованим звільненням від сплати ЄСВ за підприємницьку діяльність. Отже, вищенаведене свідчить про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування цієї вимоги про сплату боргу.

Також 07.02.2022р. відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому останній просить витребувати у ОСОБА_1 належним чином засвідчені докази, а саме: відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період, а саме: з 01 січня 2017 року по 31 січня 2021 року; довідку за формою ОК-5 за аналогічний період.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2022р. клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про витребування додаткових доказів у справі №160/18142/21 задоволено частково, витребувано у ОСОБА_1 додаткові докази у справі №160/18142/21, а саме: відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період, а саме: з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року; довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за 2017-2020 роки; довідку за формою ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за 2017-2020 роки; у задоволенні іншої частини клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про витребування додаткових доказів у справі №160/18142/21 відмовлено.

26.04.2022р. позивачем на виконання вимог ухвали суду від 08.02.2022р. надано довідки ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» від 17.02.2022р. №ЗП000000002, №ЗП000000005, №ЗП000000004, №ЗП000000003, №ЗП000000001, а також довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за 2017-2020 роки та довідку за формою ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за 2017-2020 роки.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) була зареєстрований як фізична особа підприємець 16.06.2006 року, а з 17.03.2006 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 взято на облік Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, Нікопольське управління, Нікопольська ДПІ (м. Нікополь), як платника єдиного внеску, з 21.03.2006р. як платника податків.

26.07.2021р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (номер запису: 2002300060001004152).

Водночас, 18 лютого 2021 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3696-58, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 31.01.2021 року обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Задля визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (тут і далі в редакції, чинній станом на час формування спірної вимоги) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця.

Приписами п. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебувала у статусі фізичної особи-підприємця з 16.03.2006р. по 26.07.2021р., оскільки 26.07.2021р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (номер запису: 2002300060001004152).

Згідно з ч.3 ст.46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

При цьому, у зв`язку із встановленням судом обставин наявності у позивача станом на період, за який спірною вимогою визначено заборгованість з ЄСВ, статусу фізичної особи-підприємця, слід звернути на наступне правове регулювання.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з наданого відповідачем на виконання вимог суду розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-3696-58, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 37788,74 грн. за 2017-2020р.р., а саме: за 2017 рік єдиний внесок у сумі 8444 грн. (граничний строк сплати до 09.02.2018;); за 2018 рік єдиний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 21.01.2019 року); за 2019 рік - на загальну суму 11016,72 грн. (1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року); за 2020 рік - на загальну суму 8495,30 грн. (1 квартал 2020 року (січень, лютий) у сумі 2078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року; 2 квартал 2020 року (червень) у сумі 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року; 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року; 4 квартал 2020 року у сумі 2200,00грн., граничний строк сплати до 19.01.2021р.)

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25 травня 2015 року по теперішній час працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» (код ЄДРПОУ 35281642) на посаді завідуючої аптеки №35, провізора, що підтверджується записом №22 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому, факт сплати страхових внесків за позивача його роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» (код ЄДРПОУ 35281642) за період з січня 2017 року по грудень 2020 року, включно, підтверджується Витягами з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Форми ОК-7 та ОК-5, а також довідками цього підприємства від 17.02.2022р. №ЗП000000002, №ЗП000000005, №ЗП000000004, №ЗП000000003, №ЗП000000001, що містяться в матеріалах справи.

Водночас, Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 404/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, твердження відповідача про наявність у позивача обов`язку щодо сплати єдиного внеску незалежно від факту перебування його у трудових відносинах є протиправним.

Також суд, з огляду на вищевикладене, відхиляє доводи відповідача, стосовно того, що ОСОБА_1 має сплачувати протягом спірного періоду ЄСВ, оскільки вид діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не співпадають, бо це не спростовує вищенаведених висновків суду.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017-2020 роки, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 року №Ф-3696-58 на суму 37788,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00грн., а тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказана сума судових витрат підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2021 року №Ф-3696-58 на суму 37788,74грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова