Ухвала

від 09.02.2023 по справі 344/2043/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/2043/23

Провадження № 2/344/1360/23

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

09 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Антоняк Т.М., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

07.02.2023 ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Статтею 15 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя перевіряє чи подана вона з додержанням норм чинного законодавства, а саме статей 175-177 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 176 Цивільного процесуального кодексу України, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

Як роз`яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 -72 Сімейного кодексу України та ст. 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як слідує з прохальної частини позовної заяви, позивачкою заявлено вимогу майнового характеру, про поділ спільного сумісного майна подружжя, що придбане у шлюбі, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, до позову не доданий документ, що підтверджує дійсну вартість спірного майна станом на час подання позовної заяви до суду, що унеможливлює визначити ціну позову і, відповідно, визначити розмір судового збору, що обчислюється від вартості майна.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).

Механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення державного мита та інших обов`язкових платежів визначений постановою Кабінету Міністрів України Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства № 358 від 21.08.2014 року.

У відповідності до п.п. 1 п. 1 вказаної вище Постанови, оціночною вартістю для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства є ринкова вартість, розрахована відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав.

Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору, є звіт про оцінку майна.

Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення розміру судового збору, який повинен сплатити позивач при зверненні до суду.

Так, під час вивчення матеріалів позовної заяви суддею встановлено, що позивачкою не визначено ринкової вартості нерухомого майна, яке є предметом позову, відповідно до вимог наведеного вище Закону, зокрема, не подано звіт про оцінку його ринкової вартості у відповідності до вимог п. 5 6 Національного стандарту, згідно з яким передбачено, що звіт про оцінку майна, повинен бути складений у повній формі, містити дату оцінки та дату завершення складання звіту та строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до частини другої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, позивач зобов`язаний подати усі докази по справі разом із позовною заявою. Процесуальним законодавством встановлено чіткі рамки подачі доказів до суду, після чого суд не вправі приймати подані докази, оскільки буде порушено вимоги принципу змагальності.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року по справі № 908/2828/19, від 18.06.2020 року по справі № 909/965/16, від 07.05.2020 року по справі № 922/3059/16, від 09.04.2020 року по справі № 10/Б-743, відповідно до якої системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача) (висновок викладений в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава - учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

Відповідно до частини першої-другої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачці строк для усунення вищевказаних недоліків шляхом надання доказів про дійсну вартість спірного об`єкта нерухомого майна, обрахування розміру судового збору, виходячи з дійсної вартості майна та надання документа про підтвердження сплати судового збору у визначеному законом розмірі.

Керуючись ст.ст. 175-177, 185, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - залишити без руху, надавши позивачу строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для виправлення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог даної ухвали, позовна заява вважатиметься неподаною та буде їй повернута.

Копію ухвали направити для відома та виконання позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Тарас АНТОНЯК