Постанова

від 01.02.2023 по справі 172/457/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/415/23 Справа № 172/457/21 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпріапеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю«Васильківське-Агро»на рішенняВасильківського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від06червня 2022року уцивільній справіза позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Васильківське-Агро»про скасуваннядержавної реєстраціїдоговору орендиземельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що ТОВ «Васильківське-Агро», на підставі договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250, укладеного 01 січня 2018 року між сторонами, проводить користування земельною ділянкою, площею 6,158 га, кадастровий номер 1220781100:02:002:0056, що належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційний номер 1664, номер запису про право: 7278291, виданого 09 жовтня 2014 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.

Державна реєстрація права користування земельною ділянкою по договору проведена 30 жовтня 2018 року державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, номер запису про інше речове право: 28744181.

Так, ОСОБА_1 вказувала, що вона не бажає, щоб відповідач займався орендою її земельної ділянки.

При цьому, позивачка стверджувала, що вказаний договір є незаконним, оскільки вона його не укладала та не підписувала, їй невідомо при яких обставинах і як саме був складений договір, зі змістом якого вона також не була ознайомлена. Довіреностей і доручень по складанню договору позивачка нікому не надавала, тому, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, такий договір є неукладеним, тобто, таким що не відбувся, а державна реєстрація такого правочину порушує права власника майна на користування та розпорядження власністю.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просила суд скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 30 жовтня 2018 року за №28744181 про реєстрацію іншого речового права договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250, укладеного 01 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Васильківське-Агро», предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 6,158 га, кадастровий номер 1220781100:02:002:0056, що розташована на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційний номер 1664, номер запису про право: 7278291, виданого 09 жовтня 2014 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, а також стягнути понесені нею судові витрати у справі.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Васильківське-Агро» про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки задоволено. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 30 жовтня 2018 року за №28744181 про реєстрацію іншого речового права договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250, укладеного 01 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Васильківське-Агро», предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 6,158 га, кадастровий номер 1220781100:02:002:0056, що розташована на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційний номер 1664, номер запису про право: 7278291, виданого 09 жовтня 2014 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області. Стягнуто з ТОВ «Васильківське-Агро» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду в сумі 908,00 грн, витрати пов`язані з проведенням судово-почеркознавчої експертизи в сумі 9 884,71 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн, а всього судові витрати в сумі 13 792,71 грн.

Не погодившись з таким рішенням, ТОВ «Васильківське-Агро» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати з ухваленням нового судового рішення по суті даного спору, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 10 вересня 2019 року уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Згідно копії договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року, сторонами договору є орендодавець ОСОБА_5 та орендар ТОВ «Васильківське-Агро».

Відповідно до зазначеного Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 6,158 га, кадастровий номер 1220781100:02:002:0056, яка розташована на території Богданівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області строком на 10 років.

Згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19 травня 2021 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка, площею 6,158 га, кадастровий номер 1220781100:02:002:0056, державна реєстрація права здійснена Васильківською державною нотаріальною конторою 09 жовтня 2014 року, номер запису про право: 7278291.

Державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно до цієї ж Інформації здійснено Царичанською районною державною адміністрацією 30 жовтня 2018 року, номер запису про право: 28744181, за ТОВ «Васильківське-Агро».

Крім того, під час судового розгляду, за клопотанням представника позивача було проведено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами якої районним судом отримано висновок експерта №4054-21 від 18 січня 2022 року, відповідно до якого:

- підписи від імені ОСОБА_2 у графах «Орендодавець» на першій та другій сторінках договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року (кадастровий номер земельної ділянки 1220781100:02:002:0056), - виконані не ОСОБА_1 (прізвище до укладання шлюбу ОСОБА_6 ), а іншою особою з наслідуванням її справжньому підпису;

- підписи від імені ОСОБА_2 у графах «Орендодавець» на третій, четвертій, п`ятій та шостій сторінках договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року (кадастровий номер земельної ділянки 1220781100:02:002:0056), - виконані самою ОСОБА_1 (прізвище до укладання шлюбу ОСОБА_6 ).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку заміна першої та другої сторінок договору потягли за собою односторонню, не узгоджену сторонами зміну істотних умов договору без вільного узгодження сторонами яких він не може вважатись укладеним, а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Так, особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено ст.205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі ч.1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто, слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (ч.ч.2, 4 ст.207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у ч.3 ст.203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст.ст.229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і в ст.ст.229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у ст.218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом ст.ст.76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У ст.626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.3 ст.626 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Загальною істотною умовою цього договору є предмет договору. Також істотними умовами договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата) та строк дії договору.

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму), зокрема, земельної ділянки, хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що переглядається, позивачка звернулася з вимогою про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, мотивованою тим, що вона цей договір не підписувала та умови останнього не погоджувала.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що оскільки на третій-шостій сторінках договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року підпис виконано позивачкою ОСОБА_7 , тоді як на першій та другій сторінках вказаного договору, які містять істотні умови договору оренди землі, передбачені чинним законодавством України (об`єкт оренди, строк оренди, орендна плата та ін.), підпис виконано іншою особою, а не позивачкою, тобто, під час укладання спірного договору оренди землі сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору: об`єкту оренди; дати укладення та строку дії договору оренди; орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Між тим, під час апеляційного розгляду даної справи, колегією суддів установлено, що спірний договір оренди землі виконувався сторонами, зокрема, орендар ТОВ «Васильківське-Агро» користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець ОСОБА_1 приймала платежі.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не оспорювала будь-які умови Договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року, а вказувала, що зазначений Договір вона взагалі не підписувала, проте таке твердження позивачки спростовується наявними у матеріалах даної справи доказами, зокрема, висновком експерта №4054-21 від 18 січня 2022 року, відповідно до якого підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_2 у графах «Орендодавець» на третій, четвертій, п`ятій та шостій сторінках договору оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року (кадастровий номер земельної ділянки 1220781100:02:002:0056), - виконані самою ОСОБА_1 (прізвище до укладання шлюбу ОСОБА_6 ).

При цьому, підписання цього Договору, отримання позивачкою орендної плати за 2018-2020 роки, розмір якої передбачений в п.4.1. спірного Договору, її обізнаність, що вказані кошти виплачені їй за спірним Договором тощо свідчить про те, що ОСОБА_1 за своєю волею передала земельну ділянку (кадастровий номер 1220781100:02:002:0056) в оренду відповідачеві, їй були відомі всі умови Договору та вона не заперечувала будь-яку з них, тобто, її влаштовував порядок виконання Договору оренди землі відповідачем.

З урахуванням викладеного, немає підстав вважати Договір оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року неукладеним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Договір оренди землі №2RN-VSA-2018-00250 від 01 січня 2018 року вважається неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а отже обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права шляхом скасування державної реєстрації є ефективним.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскільки на викладене вище суд першої інстанції належної уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, на підставі ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні даного позову.

Водночас, згідно вимог ст.141 ЦПК України, з позивачки слід стягнути на користь скаржника, понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 362 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро» задовольнити.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро» про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківське-Агро» судовий збір у розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова