Рішення

від 02.02.2023 по справі 910/19402/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2023Справа № 910/19402/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

за позовом СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО УПРАВЛІННЯ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ БОГУСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕКОПРОДРЕСУРС"

про розірвання договору,

за участю представників: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНЕ УПРАВЛІННЯ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ БОГУСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕКОПРОДРЕСУРС" про розірвання договору закупівлі товару №349 від 22.02.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконує власних обов`язків за Договором, а також не сприяє владнанню домовленостей, що виникають між сторонами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.01.2022.

05.01.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду представник СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО УПРАВЛІННЯ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ БОГУСЛАВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ подав клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 відкладено підготовче засідання на 21.02.2022.

У судовому засіданні 21.02.2022 суд відклав підготовче засідання на 16.03.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 учасників справи було повідомлено, що підготовче засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулось у зв`язку з введенням на території України режиму воєнного стану, а також у зв`язку з існуванням загрози життю та здоров`ю людей.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 призначено підготовче засідання на 12.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 відкладено підготовче засідання на 26.10.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 відкладено підготовче засідання на 23.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 розгляд справи по суті відкладено на 02.02.2023

У судове засідання 02.02.2023 представники позивача та відповідача не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. При цьому судом враховано клопотання позивача про розгляд справи за відсутності повноважного представника, яке було подано стороною на стадії підготовчого провадження.

Частиною першою статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

22.02.2021 між Соціально-гуманітарним управлінням виконавчого комітету Богуславської міської ради, як покупцем, та ТОВ «ЕКОПРОДРЕСУРС», як постачальником, було укладено договір про закупівлю №349 (далі - договір).

Згідно з цим договором постачальник зобов`язується у 2021 році поставляти покупцю товар (15110000-2) м`ясо свійської птиці охолоджене (тушка), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до пункту 5.1. договору поставка товару мала відбуватися окремими партіями, відповідно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку товару.

Згідно з п. 7.3.1. договору постачальник зобов`язався забезпечити поставку товару в асортименті, у строки (час) та місце, що вказане в замовленні покупця.

У разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачених чинним законодавством України та цим договором (п. 8.1. договору).

Даний договір, відповідно до п. 11.1. набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021.

Зміни, доповнення до договору оформлюються додатковими угодами до договору (п. 12.1. договору).

За доводами позивача, відповідачем у період з 22.02.2021 до 16.08.2021 поставив товар лише 4 рази, що підтверджується відповідними видатковими накладними. В подальшому відповідач в телефонній розмові повідомляв про затримку товару, оскільки підприємство переїжджає з одного приміщення в інше.

За твердженням позивача, 16.08.2021 ним було надіслано відповідачу пропозицію №01-17/589 від 16.08.2021 та додаткову угоду про розірвання договору про закупівлю № 349 від 22.02.2021. Проте, відповідач угоду про розірвання не підписав, а в телефонному режимі повідомив, що товариство тимчасово не працює.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо поставки товару у строки, визначені договором, та не підписання останнім додаткової угоди про розірвання такого договору за згодою сторін, позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання договору в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір про закупівлю товарів за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина 4 статті 188 ГК України).

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач не виконав заявки позивача та не поставив у обумовлений строк товар, зобов`язання поставити який взяв на себе уклавши договір. Доказів, які б дали змогу дійти протилежних висновків відповідачем до суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених вище норм слідує, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.

Як вказано судом вище, договір діє до 31.12.2021, а отже станом на день розгляду цієї справи, а також на момент ухвалення рішення строк дії договору є таким, що закінчився. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про розірвання договору є такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні, зокрема, того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.

Так, відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку повинен обґрунтувати свої висновки з посиланням на відповідні докази.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Разом з тим, за приписами частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Ухвалюючи рішення в даній справі, судом було встановлено, що розірвання договору є неможливим через сплив строку його дії, у той час як факт ухилення відповідача від виконання зобов`язання з поставки за спірним договором є доведений. З огляду на вказане, суд вбачає справедливим заходом покладення тягаря відшкодування судових витрат на відповідача, оскільки спір виник через неправильні дії останнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПРОДРЕСУРС" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ АНРІ БАРБЮСА, будинок 5 Б, офіс 10; ідентифікаційний код 39613683) на користь Соціально-гуманітарного управління виконавчого комітету Богуславської міської ради (09701, Київська обл., Обухівський р-н, місто Богуслав, вул. Шевченка, будинок 40; ідентифікаційний код 43723123) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2023.

Суддя І.В. Приходько