Ухвала від 09.02.2023 по справі 905/77/21

УХВАЛА

09 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 905/77/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Волковицької Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - Мендруха О. М. (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з`явилися,

прокуратури - Янківського С. В. (за посвідченням від 10.01.2020 № 054707),

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 (суддя Паляниця Ю. О.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 (головуючий - Сгара Е. В., судді Склярук О. І., Шутенко І. А.) у справі

за позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби

до: 1) Служби автомобільних доріг у Донецькій області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль"

про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору на виконання робіт,

ВСТАНОВИВ:

31.12.2020 керівник Слов`янської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби України (далі - Держаудитслужба України, позивач) до Господарського суду Донецької області з позовом до Служби автомобільних доріг у Донецькій області (далі - Служба автодоріг у Донецькій області, Служба, Замовник, відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Автомагістраль" (далі - ТОВ "ІК "Автомагістраль", Товариство, Підрядник, відповідач-2) про: 1) визнання недійсним рішення тендерного комітету Служби автодоріг у Донецькій області про відхилення тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут проектування інфраструктури транспорту" (далі - ТОВ "Інститут проектування інфраструктури транспорту", другий учасник), оформленого протоколом № 406 засідання тендерного комітету Служби від 17.09.2020 (далі - рішення тендерного комітету від 17.09.2020 № 406, оспорюване рішення № 406); 2) визнання недійсним рішення тендерного комітету Служби автодоріг у Донецькій області про визнання переможцем відкритих торгів № UA-2020-08-25-006392-a ТОВ "ІК "Автомагістраль", оформленого протоколом № 407 засідання тендерного комітету Служби від 17.09.2020 (далі - рішення тендерного комітету від 17.09.2020 № 407, оспорюване рішення № 407); 3) визнання недійсним договору про закупівлю від 29.09.2020 № 2-132 на суму 2 870 000 грн (далі - договір № 2-132, оспорюваний договір, оспорюваний правочин), укладеного між Службою та Товариством, з посиланням на положення статей 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 5, 7, 8, 29, 31, 32 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтовується допущенням відповідачем-1 численних порушень при проведенні Службою автодоріг у Донецькій області торгів, за результатами яких переможцем визначено ТОВ "ІК "Автомагістраль", які (порушення) полягають, зокрема, в тому, що: 1) пропозицію другого учасника торгів було відхилено у зв`язку з тим, що наданий відгук на виконання аналогічного договору не містить інформації щодо номеру та дати договору, категорії автомобільної дороги, ціни, а також інформації про відсутність з боку Замовника претензій або судових позовів щодо невиконання або неналежного виконання умов договору. При цьому відгук учаснику наданий самим Замовником, якому достовірно відомо про обставини виконання аналогічного договору; 2) Служба не надала ТОВ "Інститут проектування інфраструктури транспорту" терміну для усунення виявлених невідповідностей, не оприлюднила повідомлення з вимогою про усунення невідповідностей, виявлених тендерним комітетом, чим порушив право вказаного учасника на усунення виявлених недоліків; 3) у протоколі № 406 засідання тендерного комітету від 17.09.2020 на порушення статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі" відсутня будь-яка аргументація та посилання на пункт цієї статті, на підставі якого пропозицію ТОВ "Інститут проектування інфраструктури транспорту" було відхилено. При цьому, оскільки на порушення статті 29 Закону України "Про публічні закупівлі" Замовник не надав права другому учаснику на усунення виявлених невідповідностей в документах, поданих ним у своїй тендерній пропозиції, то підстава, передбачена абзацом 5 пункту 1 частини 1 статті 31 цього Закону (відсутність виправлення невідповідностей, виявлених Замовником після розкриття тендерних пропозицій) не може розповсюджуватися на тендерну пропозицію зазначеного учасника; 4) пропозиція Товариства на 200 000 грн вища за пропозицію другого учасника, внаслідок чого обрання її (пропозиції) нівелює визначений законом принцип максимальної економії бюджетних коштів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на те, що визнання недійсним вже виконаного оспорюваного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (Замовник не може повернути все, отримане за таким договором і буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), оскільки: 1) в разі визнання договору № 2-132 недійсним Служба буде змушена компенсувати Товариству вартість робіт з розроблення проектної документації на капітальний ремонт автомобільної дороги, яка (вартість) на дату відшкодування може бути навіть більшою, ніж на дату проведення тендеру. Таким чином, державні інтереси не будуть захищені, а навпаки, створюється ризик їх подальшого порушення; 2) в разі визнання оспорюваного договору недійсним Служба автодоріг у Донецькій області вже не зможе оголосити новий тендер та укласти договір на більш вигідних умовах, позаяк роботи фактично виконано та документацію виготовлено; 3) наявне порушення Замовником порядку проведення процедури відкритих торгів не може бути виправлено шляхом визнання недійсними результатів торгів та оспорюваного правочину.

При цьому суд першої інстанції врахував викладений в постанові від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20 висновок Верховного Суду про те, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності не є ефективним способом захисту.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 залишено без змін.

Зазначена постанова аргументована посиланням на норми статей 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, статей 20, 22, 26, 29, 31 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 4, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, однак з тих мотивів, що, беручи до уваги обставини виконання сторонами договору № 2-132, безпосереднього використання Службою автодоріг у Донецькій області виготовленої Товариством проектної документації під час проведення ремонтних робіт автомобільної дороги загального користування державного значення згідно з договором підряду від 13.08.2021 № 2-81, укладеним між Службою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славдорстрой" (далі - ТОВ "Славдорстрой"), введення на території України воєнного стану через військову агресію Російської Федерації, високий рівень інфляції та стрімке зростання курсу валют, відповідач-1 не зможе повернути Підряднику в натурі все отримане (виконані роботи) за оспорюваним правочином в разі визнання його недійсним, а в силу вимог закону буде вимушений відшкодувати вартість того, що ним було одержано за цим правочином (вартість робіт з розроблення проектної документації на капітальний ремонт автомобільної дороги) за цінами, які існують на момент відшкодування (тобто станом на 2022 рік), і така вартість безумовно буде більшою, ніж на дату проведення тендеру (11.09.2020); 2) визнання недійсним оспорюваного договору призведе до необхідності відшкодування бюджетних коштів у більшому розмірі, ніж сплачено відповідачем-1 на користь відповідача-2 у 2020 році, в зв`язку з чим у цьому випадку визнання договору № 2-132 недійсним та не може вважатися ефективним способом захисту прав держави, оскільки зумовлене недійсністю такого договору застосування реституції не призведе до відновлення державних інтересів, а навпаки, призведе до їх погіршення, позаяк Замовник вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах.

При цьому апеляційний суд послався на схожі висновки, викладені в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 суть яких (висновків) полягає в тому, що в задоволенні позову про визнання договору недійсним має бути відмовлено, якщо неефективність такого способу захисту зумовлена неможливістю відновлення прав позивача (держави) або погіршенням його становища в разі проведення двосторонньої реституції в майбутньому.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи, що суди не врахували висновку щодо застосування положень статей 16, 215, 216, 236 ЦК України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 31.05.2022 у справі № 918/1187/20, від 07.06.2022 у справі № 922/1413/21, від 09.06.2022 у справі № 913/140/21, від 12.07.2022 у справі № 906/578/21, від 18.10.2022 у справі № 916/2519/21.

Відповідачі та позивач не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2022 ( Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Суховий В. Г.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 905/77/21 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 24.01.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2023 у зв`язку з відпусткою судді Сухового В. Г. визначено у справі № 905/77/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т.Б. на лікарняному визначено у справі № 905/77/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Волковицька Н. О.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2023 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 905/77/21 до 09.02.2023.

Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Положеннями частин 1, 3, 4 статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.

Розглянувши доводи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати, з огляду на таке.

Під час касаційного перегляду справи колегією суддів установлено, що Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалено постанову від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, якою касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишено без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі № 906/1061/20 змінено шляхом виключення з її резолютивної частини посилання на зміну рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 у справі № 906/1061/20, а в іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.04.2021 у справі № 906/1061/20 залишено без змін.

У зазначеній постанови викладено висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 1 статті 216 ЦК України в правовідносинах здійснення публічних закупівель, а саме уточнюючий (в співвідношенні з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20) висновок про те, що:

"Позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК, є належним способом захисту, який передбачений законом.

Водночас вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки.

Разом із тим, вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги".

Враховуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду на підставі частини 4 статті 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи дійшов власного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсними рішень тендерного комітету від 17.09.2020 № 406 і № 407 та договору № 2-132 з тих лише мотивів, що у цьому випадку визнання оспорюваного договору недійсним не може вважатися ефективним способом захисту прав держави, оскільки зумовлене недійсністю такого договору застосування реституції не призведе до відновлення державних інтересів, а навпаки, призведе до їх погіршення, позаяк Замовник вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах, а також у силу вимог частини 1 статті 216 ЦК України відповідач-1 не зможе повернути Підряднику в натурі все отримане (виконані роботи) за оспорюваним правочином в разі визнання його недійсним і буде вимушений відшкодувати вартість того, що ним було одержано за цим правочином (вартість робіт з розроблення проектної документації на капітальний ремонт автомобільної дороги) за цінами, які існують на момент відшкодування (тобто станом на 2022 рік), і така вартість безумовно буде більшою, ніж на дату проведення тендеру (11.09.2020), тобто призведе до необхідності відшкодування бюджетних коштів у більшому розмірі, ніж сплачено Службою автодоріг у Донецькій області на користь Товариства у 2020 році.

Разом з тим колегія суддів не може погодитися з передчасним висновком апеляційного суду про неефективність такого способу захисту цивільних прав держави як визнання недійсним правочину про закупівлю, в зв`язку з чим вбачає за необхідне ініціювати вирішення питання про відступлення від висновку щодо застосування норми частини 1 статті 216 ЦК України (в аспекті необхідності додаткового дослідження судами першої та апеляційної інстанцій ефективності визнання недійсним договору про закупівлю для захисту інтересів держави у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції навіть не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з огляду на таке.

У статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України визначено загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним з найпоширеніших способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Дійсно, двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Разом з тим відповідно до частини 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Зазначений правовий висновок, який викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, цілком узгоджується з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, якою передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цей принцип диспозитивності в господарському та цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист (схожий висновок викладено в пункті 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 620/371/17).

З огляду на положення процесуального закону, в справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв`язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (аналогічні висновки сформульовано в пунктах 79 і 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Зважаючи на вищевикладене та керуючись принципом диспозитивності в господарському судочинстві, колегія суддів вважає, що за умов відсутності одночасного заявлення вимог про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину (про проведення двосторонньої реституції) суд апеляційної інстанції не мав відповідних процесуальних повноважень досліджувати та вирішувати питання ефективності такого способу захисту прав та інтересів держави, як визнання недійсним договору про закупівлю, в площині майбутнього застосування в рамках іншого позову двосторонньої реституції, яка може призвести не до відновлення прав позивача, а до погіршення його становища, оскільки це можна кваліфікувати як безпідставний вихід суду за межі заявлених позовних вимог, тоді як винятковий порядок та підстави правомірної реалізації виходу за межі позовних вимог урегульовано частиною 3 статті 237 ГПК України.

Тим більше, що наведена позиція апеляційного суду може свідчити про штучне уникнення ним розгляду по суті позовних вимог про визнання недійсними рішень тендерного комітету від 17.09.2020 № 406 і № 407 та про визнання недійсним оспорюваного правочину, тоді як місцевий господарський суд дійшов висновку про їх обґрунтованість з огляду на те, що відхилення Замовником пропозиції ТОВ "Інститут проектування інфраструктури транспорту" та подальший розгляд наступної тендерної пропозиції ТОВ "ІК "Автомагістраль" з визначенням останнього переможцем процедури відкритих торгів здійснено з порушенням процедури, визначеної нормами Закону України "Про публічні закупівлі", однак помилково відмовив у позові з мотивів неефективності такого способу захисту прав позивача як вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності.

Отже, оскільки заступник керівника Харківської обласної прокуратури в поданій касаційній скарзі наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статей 16, 215, 216, 236 ЦК України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, а в основу оскаржуваної постанови апеляційним судом також покладено висновок щодо застосування норми частини 1 статті 216 ЦК України, наведений в зазначеній постанові Верховного Суду, то враховуючи необхідність формування однакового підходу щодо можливості комплексного застосування норм матеріального та процесуального права (частини 1 статті 216 ЦК України і частини 1 статті 14 ГПК України), а також з огляду на те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 905/77/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в зв`язку з необхідністю з`ясування наявності чи, навпаки, відсутності підстав для відступлення від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин здійснення публічної закупівлі.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 905/77/21 разом із касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 10.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

Н. О. Волковицька