Рішення

від 05.09.2022 по справі 932/10090/20

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/10090/20

Провадження № 2/932/2632/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровськау складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Коваленко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, -

В С Т А Н О В И В:

02.09.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь основну суму позики у розмірі в сумі 59300,00 доларів США та 7000,00 євро, відсотки за користування позикою в розмірі 45623 долари США 63 центи, 6165 євро 36 центів, 3% річних в розмірі 4738 доларів США 45 центів та 629 євро 61 центів. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 03.08.2017 року ним як позикодавцем було передано ОСОБА_2 позику в розмірі 51800 доларів США 00 центів та 7000 євро 00 центів на умовах повернення до 03.09.2017 року та виплати винагороди в розмірі 24 відсотки річних з можливістю дострокового повернення позики або пролонгації на строк, попередньо обумовлений з кредитором. На підтвердження зазначеного сторонами складено відповідну розписку від 03.08.2017 року. 04.05.2018 року сторони узгодили, що винагорода за користування позикою з 01.05.2018 року становить 2,5 % в місяць від суми позики, про що сторонами зазначено письмово на тексті Розписки від 03.08.2017 року. 18.07.2019 року відповідачем складено Розписку, за умовами якої він гарантував повернення позики в розмірі 51 800 доларів США 00 центів та 7000 євро 00 євро центів до 31.12.2019 року, розписка від 18.07.2019 року була складена в присутності фізичної особи ОСОБА_3 .

Після цього між позивачем та відповідачем було додатково укладено: 1) розписку від 04.12.2019 року на суму 1500 доларів США зі строком повернення 31.01.2020 року, складену в присутності свідка ОСОБА_4 ; 2) 04.01.2020 року між позивачем та відповідачем було складено розписку на суму 1500 доларів США, зі строком повернення до 31.01.2020 року, розписку складено в присутності свідка ОСОБА_4 ; 3) 04.02.2020 року між позивачем та відповідачем було складено розписку на суму 1500 доларів США зі строком повернення до 31.03.2020 року, розписку складено в присутності свідка ОСОБА_4 ; 4) 04.04.2020 року між позивачем та відповідачем було складено розписку на суму 1500 доларів США зі строком повернення до 31.06.2020 року, розписку складено в присутності свідка ОСОБА_4 ; 5) 04.06.2020 року між позивачем та відповідачем було складено розписку на суму 1500 доларів США зі строком повернення до 31.08.2020 року, розписку складено в присутності свідка ОСОБА_4 .

Позивач у позові вказує на те, що свої зобов`язання з повернення позики відповідач не виконав, отримані у позику грошові кошти йому не повернув. Станом на дату звернення до суду з даним позовом сума неповернутої позики становить 59300 доларів США та 7000 євро, а тому, як вказує позивач, він має право на стягнення з відповідача також і відсотків за користування коштами в сумі 45623 долари США та 6165 Євро 36 євро центів за прострочення виконання грошового зобов`язання, 3% річних - 4738 доларів США 45 центів та 629 євро 61 цент, що передбаченост. 625 ЦК України, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.09.2020 року зазначена справа передана в провадження судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О.

Ухвалою суду від 04.09.2020 року була частково задоволена заява представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2020 року відкрито загальне провадження у справі та визначено про необхідність проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу по суті.

Позивач з представником в судовому засіданні 21.10.2021 року, посилаючись на обставини, викладені позовній заяві, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У наданій суду заяві представник позивача просила закінчити розгляд справи у відсутності позивача.

Відповідач або його представник в судове засідання повторно не з`явились, відповідач про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, відповідач відзив на позовну заяву суду не подав.

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України, зі згоди позивача з представником, ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Вислухавши позивача з представником, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини (далі - Суд) вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.

Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом, 03.08.2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 як позикодавцем було передано ОСОБА_2 позику в розмірі 51800 доларів США 00 центів та 7000 євро 00 центів на умовах повернення до 03 вересня 2017 року та виплати винагороди в розмірі 24 відсотки річних з можливістю дострокового повернення позики або пролонгації на строк, попередньо обумовлений з кредитором, з виплатою відсотків щомісячно.

На підтвердження зазначеного відповідачем ОСОБА_2 складено та підписано відповідну розписку від 03.08.2017 року.

04.05.2018 року сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 узгодили, що винагорода за користування позикою з 01.05.2018 року становить 2,5 % в місяць від суми позики, про що ними зазначено письмово на тексті вищевказаної Розписки від 03.08.2017 року.

18.07.2019 року відповідачем ОСОБА_2 складено Розписку, за умовами якої він гарантував повернення позики в розмірі 51 800 доларів США 00 центів та 7000 євро 00 євро центів у повному обсязі не пізніше як до 31.12.2019 року, про що ним зазначено письмово на тексті вищевказаної Розписки від 03.08.2017 року, та вбачається, що вказана Розписка від 18.07.2019 року була складена в присутності фізичної особи ОСОБА_3 .

Після цього між позивачем та відповідачем було додатково укладено розписки наступного змісту. 04.12.2019 року ОСОБА_2 була складена розписка про отримання в борг від ОСОБА_1 грошових коштів в еквіваленті 1500 доларів США, які він зобов`язався повернути у повному обсязі своєчасно до 31.01.2020 року. Із тексту розписки вбачається, що вона написана в присутності свідка ОСОБА_4 , яка підтверджує факт передачі грошей.

04.01.2020 року ОСОБА_2 була складена розписка про отримання в борг від ОСОБА_1 грошових коштів в еквіваленті 1500 доларів США, які він зобов`язався повернути у повному обсязі своєчасно до 31.01.2020 року. Із тексту розписки вбачається, що вона написана в присутності свідка ОСОБА_4 , яка підтверджує факт передачі грошей.

04.02.2020 року ОСОБА_2 була складена розписка про отримання в борг від ОСОБА_1 грошових коштів в еквіваленті 1500 доларів США, які він зобов`язався повернути у повному обсязі своєчасно до 31.03.2020 року. Із тексту розписки вбачається, що вона написана в присутності свідка ОСОБА_4 , яка підтверджує факт передачі грошей.

04.04.2020 року ОСОБА_2 була складена розписка про отримання в борг від ОСОБА_1 грошових коштів в еквіваленті 1500 доларів США, які він зобов`язався повернути у повному обсязі своєчасно до 30.06.2020 року. Із тексту розписки вбачається, що вона написана в присутності свідка ОСОБА_4 , яка підтверджує факт передачі грошей.

04.06.2020 року ОСОБА_2 була складена розписка про отримання в борг від ОСОБА_1 грошових коштів в еквіваленті 1500 доларів США, які він зобов`язався повернути у повному обсязі своєчасно до 30.08.2020 року. Із тексту розписки вбачається, що вона написана в присутності свідка ОСОБА_4 , яка підтверджує факт передачі грошей.

На підтвердження доводів позивача щодо обставин укладання договорів позики в судовому засіданні надала пояснення свідок ОСОБА_4 , допитана судом за клопотанням позивача.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2ст. 207 ЦПК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором єдомовленість двохабо більшесторін,спрямована навстановлення,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно до положень ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно дост. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з положеннями ч. 2ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка за своєю суттю є документом, який укладається у довільній формі та є беззаперечним доказом укладення між сторонами договору позики.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннямистатті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

Згідно зіст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності дост. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Частиною 2ст. 625 ЦК Українизакріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другоюстатті 625 ЦК Українинарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року N 6-49цс12.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до пункту 30.1статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов`язання по наданню відповідачу грошових коштів виконав у повному обсязі, тобто передав відповідачу в борг обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується оригіналами розписок ОСОБА_2 , які були оглянуті судом в судовому засіданні, та проти яких не заперечував відповідач.

Разом з цим, встановлено, що свої зобов`язання з повернення позики відповідач не виконав, отримані у позику від ОСОБА_1 грошові кошти позивачу в обумовлені з ним строки не повернув, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Станом на дату звернення до суду з даним позовом сума неповернутої ОСОБА_2 позики становить 59300,00 доларів США та 7000,00 євро, що не спростовано відповідачем, і сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування грошовими коштами та 3 % річних від простроченої суми за період з моменту не повернення грошових коштів до дати звернення до суду.

Оскільки судом встановлено, що на теперішній час грошові кошти отримані в позику відповідачем позивачу не повернуті, слід дійти висновку про наявність законних підстав, для застосування до даних відносин приписів ст. 625 ЦК України, тому три відсотки річних у відповідності до приписів ч. 2ст. 625 ЦК Українипідлягають стягненню після спливу строку виконання основного зобов`язання. Оскільки сторони досягли згоди щодо строку повернення позики, а саме до 01 червня 2018 року, тому три відсотки річних підлягають стягненню з наступного дня після прострочення.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем і не спростованого відповідачем, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відсотки за користування вищевказаними грошовими коштами в сумі 45623 долари США та 6165 Євро 36 євро центів за прострочення виконання грошового зобов`язання, 3% річних - 4738 доларів США 45 центів та 629 євро 61 цент.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 загальна сума заборгованості за договорами позики у розмірі 59300,00 доларів США та 7000,00 євро, відсотки за користування позикою у розмірі 45623 долари США 63 центи та 6165 євро 36 центів, 3% річних в розмірі 4738 доларів США 45 центів та 629 євро 61 цент.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При ухваленні рішення про задоволення позову про стягнення заборгованості в іноземній валюті, суд також бере до уваги висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження N 14-446цс18, відповідно до яких як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд бере також до уваги те, що будь-яких належних та допустимих доказів того, що вищевказані розписки, які відповідно до наведених положень чинного законодавства, є договорами позики, на підставі яких стягується за цим рішенням заборгованість, були би написані не відповідачем ОСОБА_2 матеріали справи не містять, будь-яких доказів того, що ці розписки були визнані недійсними в судовому порядку, суду не надано.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, ухвалюючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати по справі - сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 10 930 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , загальну суму за договорами позики у розмірі 59300,00 (п`ятдесят дев`ять тисяч триста) доларів США та 7000,00 (сім тисяч) євро, відсотки за користування позикою у розмірі 45623 (сорок п`ять тисяч шістсот двадцять три) долари США 63 (шістдесят три) центи та 6165 (шість тисяч сто шістдесят п`ять) євро 36 (тридцять шість) центів, 3% річних в розмірі 4738 (чотири тисячі сімсот тридцять вісім) доларів США 45 (сорок п`ять) центів та 629 (шістсот двадцять дев`ять) євро 61 (шістдесят один) цент.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені витрати по справі сплачений судовий збір у розмірі 10 930 грн. 40 коп. (десять тисяч дев`ятсот тридцять гривень сорок копійок).

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленого цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяв про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т.О. Кудрявцева