Вирок від 27.01.2023 по справі 756/162/23

27.01.2023 Справа № 756/162/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/162/23

1-кп/756/920/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.01.2023 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022100050002368 від 20.10.2022 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Києва, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що має вищу освіту, працює офіційно лікарем-отоларингологом хірургічного відділення філії №1 КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «КОНСУЛЬТАТИВНО-ДІАГНОСТИЧНИЙ ЦЕНТР» Деснянського району міста Києва, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , несудимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

потерпіла ОСОБА_6 ,

обвинувачений ОСОБА_3 ,

захисник ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и в:

19.10.2022 приблизно о 12:46 водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом - мотоциклом марки «LONCIN» моделі «LX250GY-3G» (д.н.з. НОМЕР_1 ) (далі - мотоцикл марки «LONCIN») по вул. Богатирській у місті Києві (вул. Богатирська, 7), рухаючись у крайній правій смузі з боку м. Вишгород у напрямку вул. Полярної, всупереч пункту 18.4. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та введених у дію 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким на той час у сусідній смузі руху зменшували швидкість та зупинилися інші транспортні засоби, не зменшив швидкість та не зупинився з метою переконатися, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , котра переходила проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо по ходу руху мотоцикла марки «LONCIN» під керуванням водія ОСОБА_3 .

Під час руху ОСОБА_3 порушив вимоги пункту 18.4. Правил дорожнього руху, а саме: - 18.4. - якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримала тілесне ушкодження, що за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Порушення водієм ОСОБА_3 вимог пункту 18.4. Правил дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до висунутого обвинувачення визнав повністю, щиро покаявся, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, не оспорював такі обставини та дав суду наступні показання.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що він працює лікарем-отоларингологом хірургічного відділення філії №1 КНП «КОНСУЛЬТАТИВНО-ДІАГНОСТИЧНИЙ ЦЕНТР» Деснянського району міста Києва, також зазначив, що він жалкує, що так сталося, був тверезий, попросив вибачення в потерпілої, водночас беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, зокрема те, що 19.10.2022 в обідній час він, керуючи транспортним засобом - мотоциклом марки «LONCIN», рухався у правій смузі руху по вул. Богатирській з боку м. Вишгород у напрямку вул. Полярної у місті Києві, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, раптом побачив людей, застосував екстренне гальмування, однак уникнути наїзду на жінку-пішохода не вдалося, він упав із мотоцикла, підповз до потерпілої, як міг на той момент оцінив наявність ймовірних тілесних ушкоджень у потерпілої, за його рекомендаціями, як лікаря, зафіксували голову останньої, незволікаючи викликали швидку медичну допомогу та працівників поліції, на місці події він перебував до приїзду карети швидкої та поліцейських. Того ж дня, він особисто відвідав потерпілу в закладі охорони здоров`я, в подальшому постійно цікавився станом її здоров`я, надавав матеріальну допомогу на лікування, постійно тримав зв`язок із лікарями та чоловіком потерпілої. У листопаді 2022 року в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди передав потерпілій ОСОБА_6 70 000 грн, що було нотаріально посвідчено. Зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, просив суд призначити покарання відповідно до санкції закону, що передбачає відповідальність за вчинене, при цьому за можливості просив не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки він проживає у Київській області, натомість працює лікарем у місті Києві, також просив суд за можливості застосувати до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи те, що учасники судового провадження не оспорювали обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд провів судовий розгляд кримінального провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, що характеризують особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів у кримінальному провадженні. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 в межах пред`явленого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши письмові матеріали, долучені стороною обвинувачення відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

При цьому, із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами від 06.11.2009 «Про практику призначення судами кримінального покарання» слід звернути увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За змістом пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України сформульована як кумулятивна, тобто передбачає наявність як основного виду покарання, так і можливість застосування або незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до пункту 21 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України в кожному випадку призначення покарання за ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідно до ст. 12 цього Кодексу відноситься до тяжких злочинів, характеризується необережною формою вини, фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , зокрема те, що він раніше несудимий, до кримінальної відповідальності притягається вперше, одружений, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює офіційно лікарем-отоларингологом хірургічного відділення філії № 1 КНП «КОНСУЛЬТАТИВНО-ДІАГНОСТИЧНИЙ ЦЕНТР» Деснянського району міста Києва, за місцем фактичного проживання та місцем роботи характеризується виключно позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, добровільно відшкодував потерпілій шкоду, завдану злочином - як морального так і матеріального характеру. Зважує суд і на посткримінальну поведінку обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, котрий відразу після ДТП до приїзду швидкої медичної допомоги надав необхідні медичні рекомендації, зі слів потерпілої обвинувачений на цей день допомагає їй проходити реабілітацію, пов`язану з отриманими травмами внаслідок ДТП, тобто вбачається розуміння обвинуваченим суті скоєного та наслідків як для нього, так і для потерпілої особи.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.

Вирішуючи питання про наявність у кримінальному провадженні обставин, що пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд зважує на роз`яснення, що містяться у пункті 4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду, відповідно до яких, виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку таких обставин.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України суд визнає: - щире каяття; - добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; - надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, попросивши вибачення у потерпілої, зазначив про готовність нести кримінальну відповідальність, вину у вчиненні злочину визнав повністю та під час допиту в суді зазначив, що шкодує про свій вчинок і розкаюється, що свідчить про наявність у кримінальному провадження обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, - «добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди» обґрунтовується наступним.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема, батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.

Тобто, добровільним відшкодуванням шкоди є відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди потерпілому без примусу у спосіб, встановлений чинним законодавством. Сутність добровільного відшкодування шкоди полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого особою, яка вчинила кримінальне правопорушення. Воно полягає в усуненні винною особою наслідків скоєного правопорушення шляхом компенсації шкоди в повному розмірі.

У своїй заяві від 05.11.2022, яку посвідчено нотаріально та долучено до матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_6 зазначила про те, що їй відшкодовано матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі в сумі 70 000 грн, а тому вона жодних претензій до обвинуваченого немає. Ці обставини потерпіла ОСОБА_6 підтвердила в судовому засіданні, що свідчить про те, що обвинувачений із власної ініціативи до прийняття рішення судом по суті обвинувачення добровільно відшкодував завданий збиток, усунув заподіяну шкоду, що підтверджує наявність у кримінальному провадженні обставини, що пом`якшує покарання, - «добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди».

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 16.08.2022 справа №592/5779/20, від 15.02.2022 №283/460/2021 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону №1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, - «надання медичної допомоги або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення» обґрунтовується наступним.

Так, у результаті судового провадження судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 після вчинення злочину вжив відповідних заходів для надання медичної та іншої допомоги потерпілій, а також для виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги та повідомлення поліції про дорожньо-транспортну пригоду. Ці обставини потерпіла ОСОБА_6 підтвердила в судовому засіданні, що свідчить про наявність у кримінальному провадженні такої обставини, що пом`якшує покарання.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, що сприятиме запобіганню вчиненню останнім нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та буде достатнім для його виправлення. При цьому, не вбачає підстав для призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Аналіз характеру та обсягу допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху, з огляду на обставини кримінального провадження, а також на той факт, що обвинувачений проживає в Київській області, водночас працює лікарем у місті Києві, до місця роботи добирається за допомогою транспортного засобу, при цьому зважуючи на думку прокурора та потерпілої, котрі, кожен окремо, просили не застосовувати до обвинуваченого додаткового покарання, суд приходить до висновку про можливість не застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа №206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З огляду на викладене, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання в сукупності, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами, водночас, зваживши на дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих покарання обставин і відсутність таких, що його обтяжує, беручи до уваги посткримінальну поведінку ОСОБА_3 , що є виключно позитивною, те, що обвинувачений добровільно повністю відшкодував потерпілій шкоду, завдану злочином, а також позиції у судових дебатах учасників кримінального провадження, з яких як прокурор і потерпіла, так і обвинувачений та його захисник, кожен окремо, вважали за доцільне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами зі звільненням від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком, суд приходить до висновку, що перевиховання й виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, та вважає за можливе застосувати положення ст. 75 КК України, оскільки виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, на переконання суду, можливо без реального його відбування, але в умовах здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цивільний позов відсутній.

Процесуальні витрати слід вирішити в порядку, передбаченому ст. 124 КПК України.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження):

- висновок експерта від 24.11.2022 №042-1548-2022: 2 672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн 00 коп.;

- висновок експерта від 24.11.2022 №СЕ-19/111-22/47099-ІТ: 1 132 (одна тисяча сто тридцять дві) грн 68 коп.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1