Рішення

від 18.11.2022 по справі 183/1320/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1320/20

№ 2/183/347/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2022 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Конотопської районної державної адміністрації, Путивльської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Південно-Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Дніпро)про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, визнання права на отримання земельної частки (паю) в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в :

03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням уточнених вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , 1921 р.н.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну частку (пай) розміром 2,6497 в умовних кадастрових гектарів, кадастровий номер 5923881900:06:011:0299, та розміром 0,7015 в умовних кадастрових гектарів, кадастровий номер 5923881900:06:001:0025, що розташовані в межах ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом на території Волокитинської сільської ради Путивльського району Сумської області із земель колишнього КСП «Рассвет».

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 21 листопада 1996 року секретарем Виконавчого комітету Волокитинської сільської ради Путивльського району Сумської області за реєстровим № 143, яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона по закону буде мати право, заповіла позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Для оформлення спадкових прав позивач ОСОБА_1 звернувся до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належне спадкодавцю нерухоме майно, проте постановою державного нотаріуса Голубової О.С. від 11 січня 2020 року позивачу було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дійз тих підстав, що позивачем ОСОБА_1 не було надано правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане майно.

Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що спадковий житловий будинок за вказаною адресою належав його матері на підставі договору дарування, але відповідно до довідки Комунального підприємства «Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 12.04.2013 згідно з комп`ютерною базою даних БТІ в період з 03.09.2012 року по 29.12.2012 року (на час підключення КП «НМБТІ» ДОР» до Реєстру прав власності на нерухоме майно) реєстрація прав власності на будинок, розташований в АДРЕСА_1 не відбувалася.

Крім того, зазначена вище земельна ділянка (пай) належала ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) № 006247. Розпорядженням голови районної адміністрації від 05.05.2003 року за № 140 було затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) із розпайованих земель колишнього КСП «Рассвет» на території Волокитинської сільської ради Путивльського району Сумської області, але державні акти на право приватної власності на земельні ділянки (паї) за життя ОСОБА_2 так і не отримала.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати за ним право на земельну частку (пай), загальною площею 3,3512 умовних кадастрових гектара із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Рассвет», розташованої в межах ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом на території Волокитинської селищної ради Путивльського району Сумської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 05 березня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 травня 2020 року зобов`язано Новомосковську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 13 вересня 2022 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 8 листопада 2022 року до участі у справі залучено правонаступника третьої особи - Новомосковську державну нотаріальну контору Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника позивача, остання просила розглядати справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Конотопської районної державної адміністрації та Путивльської районної державної адміністрації Сумської області, кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, згідно заяви просив розглядати справу без їх участі.

Представник третьої особи - Новомосковської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив слухати справу без його участі.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дост.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідност.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 84 роки померла мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , 1921р.н., про що 06 березня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис за № 221, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06 березня 2006 року.

Спадкова справа № 310/2019 заведена 12 грудня 2019 року Новомосковською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, номер у спадковому реєстрі 65218575, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58707967 від 12 грудня 2019 року, Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 60336988 від 27 травня 2020 року.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 21 листопада 1996 року секретарем Виконавчого комітету Волокитинської сільської ради Путивльського району Сумської області за реєстровим № 143, яким все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона по закону буде мати право, заповіла позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер у спадковому реєстрі 44949381, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 58708022 від 12 грудня 2019 року.

З матеріалів спадкової справи № 310/2019, заведеної після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернувся позивач ОСОБА_1 (син спадкодавця), інші спадкоємці що за законом, що за заповітом судом не встановлені.

Згідно довідки виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 2395 від 18 грудня 2019 року вбачається, що на день смерті ОСОБА_2 разом з нею були зареєстровані та проживали: позивач ОСОБА_1 , 1950 р.н., ОСОБА_3 , 1954 р.н., ОСОБА_4 , 1975 р.н. та ОСОБА_5 , 1979 р.н. При цьому, за наявності факту реєстрації та проживання зазначених осіб разом зі спадкодавцем, судом не встановлено обставин, чи має хтось право з цих осіб на обов`язкову частку незалежно від наявності та змісту заповіту, складеного на користь позивача.

Для оформлення спадкових прав позивач ОСОБА_1 звернувся до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належне спадкодавцю майно, проте постановою державного нотаріуса Голубової О.С. від 11 січня 2020 року позивачу було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що позивачем ОСОБА_1 не було надано правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане майно.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму ВС України від 30.05.2008 року № 7 „Про судову практику у справах про спадкування" при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносинЗемельного кодексу України1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»та відповідні нормиЦК УРСР.

Відповідно дост. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 року «Пропорядок паювання земель,переданих у колективну власністьсільськогосподарським підприємствам і організаціям»право на земельну частку (пай)мають члени недержавногосільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньомуі залишаються членами цього підприємства, відповідно до списку , що додається до державного актана право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Судом встановлено,що згіднодо відомостейВолокитинської сільськоїради,земельна частка(пай)розміром 2,6497в умовнихкадастрових гектарів,кадастровий номер5923881900:06:011:0299,та розміром0,7015в умовнихкадастрових гектарів,кадастровий номер5923881900:06:001:0025,що розташованів межахділянки,виділеної внатурі єдиниммасивом натериторії Волокитинськоїсільської радиПутивльського районуСумської областііз земельколишнього КСП«Рассвет» числиласяза ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) № 006247.

На підставі Розпорядження голови районної адміністрації від 05.05.2003 року за № 140 затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) із розпайованих земель колишнього КСП «Рассвет» на території Волокитинської сільської ради Путивльського району Сумської області. До списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) внесено спадкодавця ОСОБА_2 під порядковим номером № 131.

В той же час, згідно повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22 вересня 2020 року за вих.№ 18-0.2-52227/2-20 надано відповідь, що за інформацією з Відділу Путивльського району Головного управління Держгеокадастру у Сумській області громадянка ОСОБА_2 під № 131 внесена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) по колишньому КСП «Рассвет» на території Волокитинської сільської ради Путивльського району Сумської області, сертифікат на право на земельну частку (пай) № 006247. Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 05.05.2003 року № 140 «Про затвердження технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на землю власникам земельних часток (паїв) на території Волокитинської сільської ради» ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку загальною площею 3,35 га, в тому числі: рілля 2,65 га та сіножаті 0,7 га. Державні акти на право власності на вищезазначені земельні ділянки замість сертифікату ОСОБА_2 не отримувала. Земельні ділянки не сформовано, кадастрові номери не присвоювалися. Крім того, було повідомлено, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5923881900:06:001:0299 та 5923881900:001:0025 зареєстровано за іншими громадянами.

Статтею 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)"визначено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку(пай), також є свідоцтво про право на спадщину, посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі - продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку(пай), а також рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У відповідності до п. 24Постанови Пленуму верховного суду України № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списків, що додається до державного акта про право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку(пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельну частку (пай) здійснюється за нормамиЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення особи, яка була членом КПС на час передачі в колективну власність землі, до списку-додатку до державного акту на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку.

В даному випадку спадкодавця ОСОБА_2 , внесено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) по колишньому КСП «Рассвет», сертифікат на право на земельну частку (пай) № 006247, однак державні акти на право власності на вищевказані земельні ділянки замість сертифікату спадкодавець ОСОБА_2 не отримувала.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідност. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

На підставі ст. 1258 ЦК України,1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Стаття 131 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Відповідно дост. 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з абзацом 3 ч.2ст.331 ЦК Україниякщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.

При цьому, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права на земельну частку (пай), встановивши, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя мала право на земельну частку (пай) по колишньому КСП "Рассвет", однак Державні акти на право власності на земельні ділянки замість сертифікату не встигла отримати, а тому таке право в порядку спадкування перейшло до позивача, у зв`язку з чим за ОСОБА_1 належить визнати право на земельну частку (пай), загальною площею 3,3512 умовних кадастрових гектара із земель КСП «Рассвет», розташованої в межах ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом на території Волокитинської селищної ради Путивльського району Сумської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки заявлені вимоги не підтверджуються жодним доказом, а саме: що спадкодавець була власником даного будинку на підставі договору дарування та її право власності було зареєстровано в БТІ.

Як вже зазначалося, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннямиЦПК Українина суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зістаттею 77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В той же час, враховуючи відсутність вини відповідачів, суд приходить до висновку, що судові витрати повинні бути покладені на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, Конотопської районної державної адміністрації, Путивльської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора Південно-Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Дніпро)про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, визнання права на отримання земельної частки (паю) в порядку спадкування за заповітом, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), загальною площею 3,3512 умовних кадастрових гектара із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Рассвет», розташованої в межах ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом на території Волокитинської селищної ради Путивльського району Сумської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

-відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, код ЄДРПОУ 397658853, місцезнаходження за адресою: 40021, Сумська область, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 108;

-відповідач: Конотопська районна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 04058143, місцезнаходження за адресою: 41600, Сумська область, м. Кон6отоп, вул. Соборна, буд. 23;

-відповідач: Путивльська районна державна адміністрація Сумської області, код ЄДРПОУ 04057853, місцезнаходження за адресою: 41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Першотравнева, буд. 84;

-третя особа: Новомосковська державна нотаріальна контора Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), код ЄДРПОУ 02891109, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Паланочна, буд. 5.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення. Учасниксправи,якому повнерішення небуло врученеу деньйого проголошенняабо складення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 18 листопада 2022 року.

Суддя Д.І. Городецький