Рішення

від 03.02.2023 по справі 464/2761/22

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/2761/22

пр.№ 2/464/33/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.02.2023 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Горбань О.Ю.,

секретаря судового засідання Гузюк Н.І.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Хаузен Груп" про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

Позивач 07.07.2022 звернулася до суду з позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя, просить визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 майнові права на квартиру загальною площею об`єкта інвестування відповідно до проекту: 61,34 кв.м в багатоквартирному житловому комплексі з вбудовано-прибудинковими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, номер будинку секції 2; номер об`єкта інвестування 517; 5 поверх, кількість кімнат 1; визнати за нею право на частини майнових прав на вказаний об`єкт інвестування; стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію вартості частини вкладених коштів при укладенні на підписанні договору франшизи з товариством «Delivery». Крім того, просить стягнути із відповідача витрати на правову допомогу та судовий збір.

Обґрунтовує позов тим, що з 29 листопада 2016 року по даний час перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В шлюбі сторони мають двох малолітніх доньок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачем.

За час перебування у шлюбі сторони набули спільні майнові права на квартиру загальною площею об`єкта інвестування відповідно до проекту: 61,34 кв.м., в багатоквартирному житловому комплексі з вбудовано-прибудинковими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, номер будинку секції 2, номер об`єкта інвестування 517; поверх 5, кількість кімнат 1. Відповідачем зі згоди позивача укладено договір купівлі квартири на своє ім`я, а саме Договір №040-ФФБ/Па2.

Крім того, сторони, будучи в шлюбі, вклали кошти для розвитку бізнесу відповідача, а саме уклали договір франшизи з товариством Delivery, вклали спільні кошти в цей бізнес. Починаючи з осені 2021 року позивач не проживає разом з відповідачем, не веде спільний побут, дійти згоди щодо поділу спільного майна сторони не можуть. Тому в судовому порядку просить здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою від 11.07.2022 позов прийнято до розгляду і відкрите спрощене позовне провадження.

27.07.2022 від представника відповідача адвоката Тарасенка Л.Л., який діє на підставі ордера ВС № 1152447 від 26.07.2022 надійшов відзив на позовну заяву, позов заперечує, покликаючись на те, що дійсно сторони станом на сьогодні перебувають у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народилося двоє дітей. Однак, починаючи з березня 2020 року сторони не проживають однією сім`єю, не ведуть спільного господарства, не мають спільного побуту, не пов`язані спільними правами та обов`язками. Вважає, що ця обставина визнана позивачем в рамках розгляду справи про стягнення аліментів (справа № 442/342/22, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17.05.2022). Зокрема, позивач у позовній заяві ствердила, що вона і відповідач з березня 2020 року проживають окремо, шлюб фактично розпався. Ця обставина встановлена судом, що відображена у рішенні суду. Вважає, що обставина спільного не проживання сторін, не підтримання сімейних відносин визнана позивачем. Окрім того, вважає, що наведене підтверджується й тим, що сторони не проживають однією сім`єю, є також справа про стягнення аліментів, з якої вбачається, що позивач просив суд присудити аліменти на дітей, оскільки сторони не підтримують сімейних відносин, і відповідач нібито не бере участі в утриманні дітей. Відтак, з урахуванням вказаних обставин, сімейні відносини між позивачем та відповідачем припинилися у березні 2020 р. і відновлені не були. Конфлікт між сторонами триває, тому вже більш як два роки сторони не є однією сім`єю. Відповідач визнає, що він дійсно уклав договір про участь у фонді фінансування будівництва № 040-ФФБ/Па2, який міститься в матеріалах справи. Однак сума коштів, яка внесена відповідачем за цим договором в якості плати за майнові права на квартиру, є особистою власністю відповідача, оскільки ці кошти позичені у іншої особи. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації вартості частини вкладених коштів за договором франшизи з товариством DELIVERY зазначає, що жодного договору франшизи з товариством DELIVERY відповідач не укладав. З ТзОВ «Делівері» у 2017 році позивач уклав агентський договір, який розірвано у березні 2022 р. За цим договором відповідач отримував дохід, який витрачався на потреби сім`ї. Позивач в позові не наводить ні фактичних доказів укладення договору франшизи з товариством DELIVERY, ні належного правового обґрунтування. Відтак ця вимога є некоректною. Щодо витрат на правничу допомогу - вважає, що їх розмір є завищений та не підтверджений належними доказами відповідно до вимог ЦПК України. Просить в задоволенні позову відмовити.

15.09.2022 від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що наведені доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими. Вказує на те, що відповідач вводить суд в оману щодо внесення особистих коштів на придбання квартири, оскільки вона також приймала участь в інвестуванні житла. Протиріччя щодо періоду з якого часу сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства та ін. в силу норм Сімейного кодексу України не мають правового значення у виникненні права спільної сумісної власності подружжя. Просить позовні вимоги задоволити.

27.09.2022 від представника відповідача ОСОБА_4 надійшли заперечення на відзив, в яких зазначає, що позивачем пропущено строк для подання доказів, відтак просить відповідь на відзив залишити без розгляду. Також настоює на тому, що відповідач вклав у об`єкт інвестування власні кошти, які попередньо позичив у ОСОБА_7 , що підтверджується відповідною розпискою.

22.11.2022 від позивача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких не погоджується з твердженням відповідача, оскільки наведені відповідачем обставини є надуманими, необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що вона надавала згоду на укладання відповідачем Договору про участь у Фонді фінансування будівництва багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, а відтак майнові права на квартиру є спільним майном подружжя. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 у вступному слові в суді позов підтримала, просить позов задовольнити.

Представник позивача адвокатВасівЮ.М. у вступному слові в суді позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 у вступному слові в судовому засіданні позов заперечив, підтримав заперечення на позов. Просить в задоволенні позову відмовити. Додатково вказав, що на час укладення договору інвестування бажав проживати у квартирі сам, незважаючи на вагітність позивача.

Представник відповідача адвокат Тарасенко Л.Л. в судовому засіданні позов не визнав, просить в позові відмовити за безпідставністю. Додатково зазначив, що відповідач у березні 2020 року переїхав проживати до своєї матері, мав заощадження, придбав квартиру за особисті кошти, в тому числі за позичені. Наполягає, що позивач не працювала, не мала жодних доходів, тоді як відповідач працює і працював, на даний час продовжує здійснювати платежі за новозбудовану квартиру, внесок становить 918762 грн.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Хаузен Груп" явку свого представника в судове засідання не забезпечила, повідомлялись про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції, правом на надання заперечень не скористались, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши вступні слова учасників справи, показання свідків, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено,що сторониперебувають узареєстрованому шлюбіз 29листопада 2016року по даний час.

В у шлюбі сторони мають двох малолітніх доньок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачем.

Встановлено, що відповідачем зі згоди позивача укладено договір №040-ФФБ/Па2 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» створеного для фінансування будівництва багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, тобто сторони набули спільні майнові права (а.с.10-14).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

З договору №040-ФФБ/Па2 від 30.06.2020 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» створеного для фінансування будівництва багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, вбачається, що ОСОБА_3 приймає на себе зобов`язання виконувати правила фонду та передати управителю в обсягах та на умовах цього договору кошти з метою отримання у власність об`єкт інвестування. Для закріплення об`єкта інвестування довіритель (відповідач) вносить до 03.07.2020 на рахунок управителя ТзОВ "Фінансова компанія "Хаузен Груп" кошти в розмірі 767565 грн., що еквівалентно 28 736,98 доларів США, що становить 80,78 % вартості об`єкта інвестування (а.с.10-14).

Згідно до додатків №1 і №2 до вказаного договору ОСОБА_3 після сплати відповідних коштів та після здачі будинку в експлуатацію мав отримати квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 (а.с.15,16). З`ясовано, що на час розгляду справи будинок не зданий, право власності на вказану нерухомість на момент розгляду справи відповідно до чинного законодавства не зареєстровано та відповідні правовстановлюючі документи не отримані.

З пояснень позивачки встановлено, що квартиру вони обирали спільно з відповідачем, на час укладення договору вона знаходилась у стані вагітності другою дитиною, котру народила у вересні 2020 року. Вказані обставини не спростовані відповідачем. При цьому, ОСОБА_3 не зміг надати суду переконливих пояснень про свої наміри проживати в майбутному у придбаній квартирі без позивача, за наявності дитини і вагітної дружини. Отже, відповідач не надав суду доказів на спростування посилань позивачки стосовно того, що у подальшому вони планували проживати у вказаній квартирі разом.

У судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що кошти за вказаним договором за квартиру ще не сплачені у повному обсязі, з квитанцій на сплату коштів за вказану квартиру вбачається про сплату 918762 грн.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 59 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи з ст. 70 СК України, є рівними.Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.58,59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті10,60 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, у разі доведення, що набуте за час шлюбу майно, придбано (набуте) виключно за кошти, що належали одному з подружжя особисто, тобто не за спільні сімейні кошти та без трудової участі іншого подружжя у створенні майна, таке майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, що є предметом договору - це право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні передумови, що є необхідними й достатніми для набуття права власності.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважаться набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.3 ст.331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом вказаних положень цивільного законодавства об`єкт цивільних прав набуває статусу нерухомого майна при існуванні таких обставин: завершення будівництва; прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації; здійснення державної реєстрації права власності на нього у встановленому законодавством порядку.

У разі інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, що здійснюється, зокрема, через фонди фінансування будівництва, майнове право на об`єкт інвестування можна визначити як «право очікування», що наділяє власника цього права певними, але не всіма правами власника майна, та засвідчує його правомочність отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 19-50-2309 від 22.06.2007 квартира є об`єктом інвестування в об`єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном. До завершення будівництва проінвестованого об`єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації Інвестору належать майнові права на нього.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та з урахуванням характерних ознак незавершеного будівництва слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 про визнання спільним майном подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 майнових прав на об`єкт інвестування у період шлюбу, які є спільним майном подружжя, а тому слід визнати за кожним по частці майнових прав на вказаний об`єкт інвестування.

Доводи відповідача про внесення особистих коштів за об`єкт інвестування не заслуговують на увагу суду, оскільки придбання майна чи майнових прав одним із подружжя під час перебування у шлюбі за згодою іншого з подружжя, вважається спільною сумісною власністю подружжя. Покликання захисту сторони відповідача про те, що позивач не працювала, не отримувала дохід, тоді як відповідач працює, мав заощадження не беруться судом до уваги і немають правового значення, оскільки позивач знаходилась у декретній відпустці до догляду за дітьми.

Допитана судом свідок ОСОБА_8 показала, що позичила позивачу, рідній сестрі 20000 доларів США для придбання квартири. Вказала, що про позику відповідачу було відомо, він намагався позичити кошти у сестер, котрі йому відмовили.

Свідок ОСОБА_7 показав суду, що є знайомим і колишнім співробітником відповідача. Вказав, що позичив у червні 2020 року відповідачу 17000 доларів США для придбання квартири. Визнав, що є боржником у декількох виконавчих провадженнях.

Суд критично оцінює показання даних осіб, а також відхиляє надані сторонами розписки про отримання кожним із подружжя в борг грошей на купівлю квартири.

Допитана судом свідок ОСОБА_9 показала, що відповідач є її племінником. Показала, що відповідач припинив проживати з позивачем з березня 2020 року, ще до народження другої дитини, їздить до дітей. Вказала, що неодноразово мати відповідача показувала їй кошти, які відповідач мав як власні заощадження, ствердила, що ці кошти вона не перераховувала.

Свідок ОСОБА_10 показав суду, що з березня 2020 року сторони проживають окремо.

На переконання суду, сторони як дружина і чоловік мають право вибору місця проживання. Враховуючи відсутність договору про режим окремого проживання, судового рішення з цього приводу, незважаючи на те, що позивач і відповідач проживають за різними адресами, суд вважає, що у даній справі не зупиняється дія презумпції права спільної сумісної власності. Отже, позовна вимога в частині визнання за кожним із подружжя по частці майнових правна вказанийоб`єкт інвестування підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частини вкладених коштів при укладенні на підписанні договору франшизи з товариством «Delivery», суд у задоволенні такої відмовляє.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач зазначає, що в шлюбі сторони уклали договір франшизи з товариством Delivery та вклали спільні кошти в цей бізнес. При цьому, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження укладення такого договору, його оплатності, внесення коштів за рахунок спільного майна подружжя, розрахунку прибутків від цього бізнесу на час розгляду справи суду не надано. Оскільки жодних доказів про внесення коштів у підприємство відповідача за рахунок сумісного майна подружжя суду не надано, тому відсутні підстави для поділу майна подружжя (вкладених коштів для ведення бізнесу) шляхом стягнення з відповідача грошової компенсації від діяльності Делівері.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До позовної заяви додано ордер ВС № 1081197, розрахунок втрат на правову допомогу в розмірі 41500 грн., квитанцію № 07/07 від на суму 34000 грн.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правову допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, суд прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з відповідача на користь позивача слід стягнути 20000 грн. судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до вимог ст.141, 142 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково (96%), тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати судовий збір у розмірі 3684,32 грн.

На підставі ст.ст. 60, 69-71 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89,141, 142, 258, 259, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 майнові права на квартиру загальною площею об`єкта інвестування відповідно до проекту: 61,34 кв.м в багатоквартирному житловому комплексі з вбудовано-прибудинковими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, номер будинку секції 2; номер об`єкта інвестування 517; 5 поверх, кількість кімнат 1.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя по частки майнових прав за кожним на квартиру загальною площею об`єкта інвестування відповідно до проекту: 61,34 кв.м в багатоквартирному житловому комплексі з вбудовано-прибудинковими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 2 черга будівництва, номер будинку секції 2; номер об`єкта інвестування 517; 5 поверх, кількість кімнат 1.

В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3684,32 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , проживає АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_2 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Хаузен Груп", місцезнаходження: м.Львів, вул.Шевченка, 317 ЄДРПОУ 42797655.

Повний текст рішення складено 08.02.2023.

СуддяО.Ю. Горбань