Рішення

від 13.02.2023 по справі 910/10462/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2023Справа № 910/10462/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технос стандарт" (Україна, 40022, м. Суми, вул. Псільська, буд. 26; ідентифікаційний код: 41642205)

до Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604)

про стягнення 612 601,40 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технос стандарт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) про стягнення 595935,45 грн, з яких 498000,00 грн заборгованості, 68901,37 грн пені, 24900,00 грн інфляційних втрат та 4134,08 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 52.22-45 від 17.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

25.10.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат за червень 2022 року, у зв`язку з тим, що прострочення у цьому місяці тривало менше 15 календарних днів.

07.11.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача 612601,40 грн, з яких 498000,00 грн заборгованості, 90731,51 грн пені, 18426,00 грн інфляційних втрат та 5443,89 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технос стандарт" про збільшення позовних вимог.

16.11.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені на 95% від нарахованої суми.

28.11.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява, у якій він заперечує проти задоволення заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені. В той же час позивач не заперечує проти зменшення розміру пені на 5% від нарахованої суми.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.02.2022 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технос стандарт" (постачальник) було укладено Договір № 52.22-45 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю: болти для рейкових стиків М24 і М27, болти закладні і клемні М22, болти М22 для трамвайних стрілок, гайки клемні М22, гайки колійні М24 і М27, шайби пружинні одновиткові і двовиткові, шайби-скоби плоскі, код 44530000-4 за ДК 021:2015 "Кріпильні деталі" (надалі - товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1), що додається до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

За умовами пунктів 5.2, 5.3, 5.5 Договору поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з Інкотермс 2010 за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 7/9. При цьому транспортування товару проводиться за кошти постачальника і вартість такої доставки входить в ціну товару.

Поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах Специфікації (Додаток № 1 до Договору) виходячи з його виробничої необхідності.

Поставка партії товару здійснюється не пізніше 10 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки, або протягом строку визначеного в самій заявці. Порядок приймання-передачі товару наведений у Додатку № 3, що є невід`ємною частиною Договору.

Так, відповідно до пунктів 1.1, 1.5, 1.9 Додатку № 3 до Договору датою поставки товару за договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Право власності товару від постачальника до покупця переходить після передачі товару та підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Товар поставляється з наступними документами:

- видаткова накладна на товар;

- товарно-транспортна накладна на товар;

- оригінал або копія офіційних документів, які засвідчують якісні, конструктивні, технічні характеристики товару, його походження (копії технічних умов (в тому числі креслення); сертифікатів відповідності; паспортів якості (заводських посвідчень); технічних паспортів (етикеток) з відміткою приймання ВТК, санітарно-епідеміологічних та гігієнічних висновків, декларацій про відповідність, свідоцтва про визнання та/або інших відповідних документів передбачених законодавством для товарів даного виду.

Пунктом 7.3 Договору визначено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Згідно з п. 10.1 Договору він набирає чинності з дня підписання сторонами і діє до 31.12.2022 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

У Специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору, визначено асортимент товару, його кількість і ціну.

На виконання умов Договору, відповідач сформував заявку на поставку товару № 34-05/210 від 18.04.2022.

Згідно з видатковою накладною № 7 від 20.04.2022 та товарно-транспортною накладною № 6 від 20.04.2022, які підписані обома сторонами, позивач передав, а відповідач прийняв товар вартістю 498 000,00 грн, відповідно до заявки № 34-05/210 від 18.04.2022.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов`язань він поставив відповідачу товар загальною вартістю 498 000,00 грн, який останній прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачеві претензію №136 від 26.08.2022 про сплату заборгованості в розмірі 498 000,00 грн, яку останній отримав 05.09.2022, проте жодної відповіді на неї не надав.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 498 000,00 грн заборгованості, 90 731,51 грн пені, 18 426,00 грн інфляційних втрат та 5 443,89 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 498 000,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами видаткова накладна № 7 від 20.04.2022 на суму 498 000,00 грн та товарно-транспортна накладна № 6 від 20.04.2022. Відповідальною особою за одержання товару був Ющак А.Б., на підставі довіреності № 41 від 20.04.2022.

Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у пункті 4.1 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 60 календарних днів з дня його поставки.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 498 000,00 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 90 731,51 грн пені, 18 426,00 грн інфляційних втрат та 5 443,89 грн 3% річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд не виявив у ньому помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 95% від нарахованої суми, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд виходить з того, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, із змінами внесеними згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженими Законами України від 15.03.2022 № 2119-IX, від 21.04.2022 № 2212-IX, від 22.05.2022 № 2263-IX, від 15.08.2022 № 2500-IX та від 16.11.2022 № 2738-IX відповідно, в Україні введено воєнний стан, який триває й на теперішній час.

У цьому контексті суд знаходить слушними доводи відповідача про зменшення пасажиропотоку на маршрутах міста Києва внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України, що спричинено обмеженим режимом роботи міського транспорту, що є наслідком запровадження комендантської години у м. Києві та неможливістю громадського транспорту продовжувати рух за маршрутом під час повітряної тривоги, що має безпосередній вплив на отримання відповідачем доходу від основного виду його діяльності.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків за поставлений товар, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені на 90%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 9 073,15 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат і 3% річних та встановлено, що розмір 3% річних позивачем розраховано вірно, а розрахований розмір втрат від інфляції не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте, з огляду на зменшення розміру пені за рішенням суду, наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 498 000,00 грн заборгованості, 9 073,15 грн пені, 18 426,00 грн інфляційних втрат та 5 443,89 грн 3% річних.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 9 189,02 грн, відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій останнього.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технос стандарт" (Україна, 40022, м. Суми, вул. Псільська, буд. 26; ідентифікаційний код: 41642205) 498 000 (чотириста дев`яносто вісім тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 9 073 (дев`ять тисяч сімдесят три) грн 15 коп. пені, 18 426 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять шість) грн 00 коп. інфляційних втрат, 5 443 (п`ять тисяч чотириста сорок три) грн 89 коп. 3% річних та 9 189 (дев`ять тисяч сто вісімдесят дев`ять) грн 02 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.02.2023

Суддя О.В. Нечай