Постанова

від 08.02.2023 по справі 922/3589/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3589/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 25.11.2021 (О.В.Смірнова) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (Р.А.Гетьман, О.І.Склярук, О.І.Терещенко) у справі №922/3589/21

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Великобурлуцької селищної ради до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області; 2) Фермерського господарства "Агротемп 2015"; 3) Фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, визнання недійсними договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Харківської області з позовом в інтересах держави, в особі Великобурлуцької селищної ради (далі - Позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - Відповідач-1), Фермерського господарства "Агротемп 2015" (далі - Відповідач-2), Фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Відповідач-3) про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, визнання недійсними договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розглядаючи заяву Відповідача-3 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, Відповідач-1 не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Крім того, Відповідач-3 при зверненні із заявами про надання в оренду земельної ділянки не підтвердив наявність у нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), оскільки згідно інформації реєстру реєстрації техніки станом на 08.04.2015, 20.04.2015 та 16.10.2015 за Відповідачем-3 та Відповідачем-2 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються, а тому, на думку Прокурора, оскаржувані накази прийняті з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними із зобов`язанням повернути спірні земельні ділянки у відання держави за актом приймання-передачі.

2.1. Також, Прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити цей строк. В обґрунтування зазначає, що про виявлені порушення Прокурор довідався лише у 2021 році, зокрема, за результатами опрацювання листа Відповідача-1 від 18.06.2021 №10-20-14-4893/0/19-21 та доданих до нього документів, що, на думку Прокурора, відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України, частини першої статті 261 ЦК України, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.11.2021, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що, як підтверджено матеріалами справи, Відповідачем-3 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", Відповідачем-1 під час розгляду заяви Відповідача-3 не проведено належної перевірки дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства та спроможності вести господарство такого виду, не перевірено можливість самостійно та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність вимог Прокурора. Проте, суд зазначив, що у органів прокуратури, починаючи з травня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що Прокурором зроблено не було. В позовній заяві Прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском; не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску Прокурором строку позовної давності, відмовляє у задоволенні відповідного клопотання та відмовляє у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора

5. Прокурор подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статті 256, 257, 261, 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц.

7. Судами попередніх інстанцій не застосовано положення частин 1, 3, 4, 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 у взаємозв`язку з частиною першою статті 261 ЦК України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

8. Попередніми судовими інстанціями надано необґрунтовану перевагу аргументам Відповідачів, які заявили про застосування наслідків спливу позовної давності, та невмотивовано відхилено посилання Прокурора на обставини, з якими він пов`язував поважність причин пропуску позовної давності та які унеможливили своєчасне пред`явлення позову.

9. Судами першої та апеляційної інстанції при дослідженні питання наявності поважних причин пропуску Прокурором позовної давності, необґрунтовано залишено поза увагою, що пропуск строку позовної давності зумовили й інші об`єктивно незалежні від Прокурора причини, зокрема, дія карантину на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

10. Суди попередніх судових інстанцій залишили поза увагою, що органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким є Позивач, стало відомо про порушення інтересів держави раніше, ніж Прокурору, та дійшли необґрунтованого висновку про обов`язок Прокурора бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах спірних відносин, який ніби-то є складовою компетенції Прокурора представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. З огляду на наведене, судами першої та апеляційної інстанцій застосовано статтю 1481 ЗК України, частину третю статті 9 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

11. Відповідачі-1, 2 надали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

12. Відповідач-3 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи

13. Відповідачем-1 подано додаткові пояснення у справі; Прокурором подано письмові пояснення з окремого питання щодо аргументів Відповідачів-1, 2, викладених у відзивах на касаційну скаргу Прокурора.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

14. Як встановили суди попередніх інстанцій, 08.04.2015, 20.04.2015 та 16.10.2015 Відповідач-3 звертався до Відповідача-1 із заявами про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 335,107 га, 473,8143 га, 55,9843 га (відповідно), що розташовані за межами населених пунктів на території Міловської та Григорівської сільських рад Великобурлуцького району Харківської області. 12.08.2015 Відповідачем-3 створено Відповідача-2.

14.1. Відповідачем-1 прийнято спірні накази про передачу Відповідачу-3 в оренду вказані земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства строком на 49 років; 06.07.2015 та 27.10.2015 між Відповідачами-1 та 3 укладено договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства; 22.12.2015 та 25.12.2015 між Відповідачами-2 та 3 укладено договори суборенди земельних ділянок.

14.2. Також, судами встановлено, що 01.11.2018 між Відповідачем-3 та гр. ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі) члена Відповідача-2, згідно якого до гр. ОСОБА_2 перейшло право власності на 100% у статутному капіталі Відповідача-2. Рішенням №2 учасника (засновника) Відповідача-2 від 06.11.2018 Відповідача-3 виключено із складу учасників фермерського господарства.

15. Здійснюючи розгляд позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись статтями 5, 22, 116, 124, 125, 126 ЗК України, статтями 1, 13, 14 Закону України "Про оренду землі", статтями 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", врахувавши правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, зазначили, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 України "Про фермерське господарство" відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Водночас, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

15.1. Надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки при вирішенні питання щодо надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, розглядаючи заяву Відповідача-3 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, Відповідачем-1 не проведено належної перевірки та не встановлено дійсного волевиявлення заявника (Відповідача-3) на створення фермерського господарства, спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, зокрема, чи є у нього в наявності сільськогосподарська техніка, самохідні машини тощо.

Таким чином, Відповідачем-1 під час розгляду заяви Відповідача-3 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно ним (Відповідачем-3) та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданих земельних ділянках.

15.2. Суди дійшли висновку, що спірні накази Відповідача-1 "Про надання в оренду земельної ділянки" щодо передачі в оренду Відповідачу-3 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України і статей 7, 12 України "Про фермерське господарство", а, отже, підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Скасування наказів може мати наслідком визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 06.07.2015, від 24.11.2015, які укладені між Відповідачами-1 та 3 на виконання вказаних наказів та договорів суборенди від 22.12.2015 та 25.12.2015, які укладені між Відповідачами-2 та 3, та зобов`язанням Відповідача-2 повернути спірні земельні ділянки, які є предметом оренди, у державну власність.

16. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що звертаючись з позовом, Прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк звернення до суду з позовом з тих підстав, що про виявлені порушення Прокурор довідався лише у 2021 році, зокрема, за результатами опрацювання листа Відповідача-1 №10-20-14-4893/0/19-21 від 18.06.2021 та доданих до нього документів, що, на думку Прокурора, відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України, частини першої статті 261 ЦК України, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин. Відповідачі просили застосувати строк позовної давності та відмовити в його поновленні, оскільки причини пропущення позовної давності, про які зазначає Прокурор, не є поважними.

16.1. Здійснюючи розгляд клопотання Прокурора та відмовляючи в його задоволенні із зазначенням відсутності поважності причин пропуску Прокурором строку позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в органів прокуратури, починаючи з травня 2015 року, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом у межах строку позовної давності, що Прокурором зроблено не було; у позовній заяві Прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском; не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів, а тому відсутні підстави вважати поважними причини пропуску Прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити. Приймаючи до уваги наведене, суди дійшли висновку, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

17. Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

17.1. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

18. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

19. При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

19.1. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі (пункт 6 постанови).

20. У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

21. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності (про визнання незаконними наказів Відповідача-1 від 15.05.2015, від 27.10.2015 та визнання недійсними спірних договорів оренди від 06.07.2015, 24.11.2015 та суборенди від 22.12.2015 та від 25.12.2015, а також про повернення земельних ділянок позов подано у вересні 2021 року, тобто, через шість років з моменту прийняття вказаних наказів та укладення вказаних договорів) Прокурор послався на те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірних земельних ділянок Відповідачу-3 органи прокуратури дізналися тільки під час опрацювання листа Відповідача-1 №10-20-14-4893/0/19-21 від 18.06.2021 і, за результатами його розгляду, було встановлено порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство" та ЗК України під час відведення спірних земельних ділянок.

22. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

23. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

23.1. Частиною першою статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

24. Здійснюючи розгляд причин, наведених Прокурором в обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом, суди попередніх інстанцій, посилаючись на частину четверту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час прийняття Відповідачем-1 оспорених наказів, зазначили, що органи прокуратури не позбавлені можливості систематичного здійснення моніторингу законності розпорядження земельними ділянками і, у разі виявлення порушень чинного законодавства, звернення до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави.

24.1. Суди дійшли висновку, що Прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", в редакції, чинній як на час прийняття Відповідачем-1 оспорених наказів, так і пізніше, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Відповідача-1) необхідну для подання позову інформацію.

25. При цьому, в засіданні суду касаційної інстанції 01.02.2023, що підтверджується технічною фіксацією судового засідання (протокол судового засідання №1216637 від 01.02.2023), Прокурор зазначив, що у 2015 році звертався до Відповідача-1 з відповідними запитами щодо з`ясування питань (здійснення дій) відносно спірних земельних ділянок, що, як вважає Суд, підтверджує висновки судів попередніх інстанцій про наявність повноважень та можливості здійснення моніторингу законності розпорядження Відповідачем-1 земельними ділянками в межах спору у цій справі ще з 2015 року.

26. Таким чином, колегія суддів зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій аргументи та висновки щодо пропуску Прокурором позовної давності для звернення до суду із цим позовом, а також висновки щодо ненаведення Прокурором достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності не протирічать правовим висновкам, викладеним у постановах судів касаційної інстанції, на які (пункт 6 цієї постанови) посилається скаржник у касаційній скарзі (пункти 18-19 постанови). Водночас, порядок обчислення позовної давності у кожній з наведених Прокурором у касаційній скарзі справ (пункт 6 постанови) визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами у кожній справі.

27. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи Прокурора, вказані у пункті 8 постанови, оскільки під час надання оцінки причинам пропущення позовної давності, які наведені Прокурором, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини, пов`язані із застосуванням інституту позовної давності, надали оцінку всім аргументам учасників справи, зокрема, щодо позовної давності, а наведені Прокурором у пункті 8 постанови доводи не спростовують детальних та мотивованих висновків судів попередніх інстанцій, зроблених за результатами розгляду наведених причин пропуску строку позовної давності.

28. У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та не застосування судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 у взаємозв`язку з частиною першою статті 261 ЦК України (пункт 7 постанови).

28.1. Водночас, за результатами розгляду касаційної скарги Прокурора, суд касаційної інстанції вважає, що, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій щодо строку позовної давності, які стали підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому, судами вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, статтю 261 ЦК України та статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 (в сукупності).

29. Також, з приводу посилання скаржника (пункт 9 постанови) на те, що судами першої та апеляційної інстанції при дослідженні питання наявності поважних причин пропуску Прокурором позовної давності, необґрунтовано залишено поза увагою, що пропуск строку позовної давності зумовили й інші об`єктивно незалежні від Прокурора причини, зокрема, дія карантину на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, колегія суддів зазначає, що такі обставини стали відомими відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із подальшими змінами), тобто, поза межами строку позовної давності у цій справі, а відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

30. Посилання скаржника, наведені в пункті 10 постанови, колегія суддів відхиляє, оскільки фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі. При цьому, щодо посилання Прокурора на застосування (а фактично не застосування) судами попередніх інстанцій статті 1481 ЗК України, частини третьої статті 9 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19, колегія суддів зазначає, що правова позиція щодо застосування вказаних норм права не є релевантною до правовідносин, які є предметом у цій справі №922/3589/21 в частині розгляду судами інституту позовної давності, оскільки у наведеній скаржником справі Верховного Суду відсутній висновок щодо положень глави 19 ЦК України, яка регулює позовну давність.

31. Як визначено частиною першою статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

31.1. Вимога касаційної скарги у даній справі полягає, як зазначалося у пункті 5 постанови, у скасуванні судових рішень попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

31.2. При цьому, скаржником не наведено й не обґрунтовано наявності підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у розумінні приписів статті 310 ГПК України й передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У суду касаційної інстанції, в свою чергу, відсутні підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

33. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

34. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі №922/3589/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв