Постанова

від 02.02.2023 по справі 638/17541/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/17541/21 Номер провадження 22-ц/814/252/23Головуючий у 1-й інстанції Латка І.П. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2022 року (повний текст рішення складено 18 лютого 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебуває на обліку у Центрі зайнятості як безробітний та за його допомоги шукає роботу. Враховуючи рівень освіти, моральні і дійові якості, 28 вересня 2021 року позивачу видано направлення на працевлаштування на посаду прибиральника службових приміщень.

04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну для укладення трудового договору, однак йому було необґрунтовано відмовлено, оскільки на займану посаду уже прийнято іншого кандидата, який повинен був приступити до виконання обов`язків 15 жовтня 2021 року.

Проте позивачу стало відомо, що у 20-х числах жовтня 2021 року посада прибиральника залишилась вакантною, крім того, були вакантними посади з аналогічними вимогами до кандидатів, зокрема сторож. Також зазначив, що 15 жовтня 2021 року є святковим вихідним і така дата початку виконання обов`язків новоприйнятого працівника виглядає сумнівно.

Внаслідок порушення прав позивача він був вимушений докладати зусиль для організації життя в рамках пошуку роботи, відшукання можливостей утримання родичів, що разом з неможливістю отримання грошей викликало душевні страждання, які позивач оцінює в 2000,00 грн.

ОСОБА_1 просив суд визнати відмову незаконною та зобов`язати відповідача при повторному зверненні укласти трудовий договір з дня порушення прав, тобто з 04 жовтня 2021 року, стягнути з відповідача компенсацію за вимушений прогул згідно наданого розрахунку, а також моральну шкоду

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Суд першої інстанції в рішенні зазначив, що роботодавець при вирішенні питання щодо прийняття на роботу ОСОБА_1 скористався своїм правом не укладати трудовий договір з цією особою, а позивач не є особою, з якою роботодавець зобов`язаний укласти трудовий договір відповідно до закону.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із рішенням Дзержинського районногосуду м.Харкова від14лютого 2022року від30листопада 2021рокуне погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі прохає скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути компенсацію, враховуючи, що на момент прийняття нового рішення розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до якої зроблено приклад розрахунку, може змінитися.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також висновки суду не відповідають обставинам справи, що грубо порушує норми процесуального права.

Скаржник зазначає, що відповідач відмовив у працевлаштуванні у відповідності до приписів статті 22 КЗпП, а саме використавши право вільного вибору серед кандидатів на зайняття робочого місця (посади). Однак згодом йому стало відомо, що відповідач зазначив недостовірну інформацію, а саме насправді на вказане робоче місце нікого не приймалося.

Місцевим судом було проігноровано фактичні обставини справи встановлені при її розгляд, а саме те, що під час працевлаштування у ОСОБА_1 були відсутні тільки медичні документи, а не повний пакет.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Сторони у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи,

Від позивача надійшла заява, у якій останній просить провести судове засідання за його відсутності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 28 вересня 2021 року Харківським міським центром зайнятості видано ОСОБА_1 направлення на працевлаштування № 20392109080093007 на вільне робоче місце, на посаду прибиральник службових приміщень.

04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну із даним направленням, однак йому було відмовлено у прийнятті на роботу у зв`язку з тим, що робоче місце зайняте з 15 жовтня 2021 року, наразі працівник на медогляді.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 надав відповідачу лише направлення на працевлаштування № 20392109080093007 від 28 вересня 2021 року і більше жодних документів не надавалось.

Також, місцевим судом правильно зазначено, що позивачем не надано ані роботодавцю при зверненні з направленням, ані суду під час розгляду справи доказів того, що він належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір, зокрема має статусу особи з інвалідністю, на яку поширюються гарантії статей 17 та 19 щодо забезпечення працевлаштування відповідно до нормативу робочих місць по вказаній категорії громадян; або є особою, запрошеною на роботу в порядку переведення з іншого підприємства за погодженням між керівниками підприємств (стаття 24 КЗпП України); або віднесений до категорії молодих спеціалістів, направлених в установленому законом порядку на роботу до коледжу (стаття 197 КЗпП України);або віднесенийдо категоріїпрацівників,звільнених напідставі пункту 1статті 40 КЗпП України, яким за частиною першою статтею 42-1КЗпП України надано право поворотного прийняття на роботу; або є особою яка була звільнена в зв`язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулась після закінчення цієї роботи чи служби.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не доведено, що його віднесено до категорії осіб, визначених в статті 14 Закону України «Про зайнятість населення», а саме до осіб які потребують соціального захисту і не здатних конкурувати на ринку праці, та мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, а саме: позивач не має дітей до 3 років і не має статусу одинокого батька за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю (стаття 184 КЗпП);позивач недосяг пенсійноговіку івідмова роботодавцяу прийняттійого нароботу зцим непов`язана(частинадруга стаття11Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»); позивач не є особою, що звільнена після відбуття покарання або примусового лікування; також позивач не є особою передпенсійного віку в розумінні статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;або учасникомбойових дій(пункт19-21частина першастаття6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

ОСОБА_1 надав відповідачу лише направлення на працевлаштування №20392109080093007 від 28 вересня 2021 року і більше жодних документів не надавалось.

Позиція апеляційного суду

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24Кодексу законівпро працюУкраїни трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно частини другої статті 24КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

Згідно статті 22КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) зазначено, що «стаття 22 КЗпП передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір. Суди встановили, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 не пов`язана. Відповідно до положень статті 21КЗпП укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом».

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 323 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір.

Перелік інших осіб, визначений у пункті 6 статті 232 КЗпП України, знайшов своє відображення у роз`ясненнях у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, де до числа осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір, віднесено інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу за рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв`язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби.

Чинним законодавством не виключено можливість врахування роботодавцем під час проведення співбесіди з кандидатом на вакантну посаду характеристики роботи позивача, його ділових якостей, сумлінності при виконанні трудових функцій. Ці обставини мають значення для раціонального добору кандидатів аби забезпечити ефективну роботу коледжу і якісного виконання покладеного на нього обсягу робіт.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом. Для роботодавця обов`язковим є наведення письмового обґрунтування відмови у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Саме по собі направлення з центру зайнятості не породжує обов`язковість прийняття на посаду.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у поставах від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №607/16424/18.

Отже, для роботодавця обов`язковим є наведення письмового обґрунтування відмови у працевлаштуванні безробітних, які направлені до роботодавця центром зайнятості. Саме по собі направлення з центру зайнятості не породжувало обов`язковість прийняття позивача на посаду прибиральника, оскільки укладення трудового договору із позивачем потребує не тільки ініціативи, згоди та бажання самого працівника, але й згоди роботодавця із урахуванням його потреб та волі.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 607/16424/18.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки укладення трудового договору із позивачем потребує не тільки ініціативи, згоди та бажання самого працівника, але й згоди роботодавця із урахуванням його потреб та волі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази і з дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районногосуду м.Харкова від14лютого 2022року -без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 лютого 2023 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко