Рішення

від 13.02.2023 по справі 910/842/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2023Справа № 910/842/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 89)

в інтересах держави в особі

Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" (03113, м. Київ, вул. Івана Шевцова, буд. 1)

про стягнення 32 195,96 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" про стягнення 32 195,96 грн. плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на встановлення 22.01.2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області факту перевезення вантажу з перевищенням нормативних вагових обмежень, установлених Правилами дорожнього руху України, без документів про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів, у зв`язку з чим відповідачу нараховано плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в розмірі 32 195,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/842/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Також вказаною ухвалою зобов`язано прокурора та позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження надсилання на адресу відповідача повідомлення про заборгованість №47384/21/24-20 від 24.06.2020 року.

Так, 21.04.2022 року засобами електронного зв`язку на виконання вимог ухвали суду від 03.02.2022 року від позивача надійшли додаткові пояснення від 20.04.2022 року, у яких Державна служба України з безпеки на транспорті зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність в нього обов`язку внесення плати за проїзд у розмірі 32 195,95 грн., оскільки уповноваженій особі перевізника ТОВ «Лемберг Груп» водію Хачатряну Ю.Г. було вручено наручно Довідку №0002085, Акт №0021507 та Розрахунок №190. До вказаних пояснень позивачем також надано докази надсилання вказаних документів разом з повідомленням №47384/21/24-20 від 24.06.2020 року про сплату заборгованості на адресу відповідача. Вказані документи з доказами їх надсилання на адресу відповідача судом долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5 частини 6 вказаної статті).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 03.02.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03113, м. Київ, вул. Івана Шевцова, буд. 1.

Разом з тим, копія ухвали суду від 03.02.2022 року повернута відділенням поштового зв`язку 10.02.2022 року неврученою відповідачу у зв`язку з неправильним зазначенням (відсутністю) адреси.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ «Лемберг Груп» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач, враховуючи направлення останньому повідомлення про заборгованість і можливостей примусового стягнення в судовому порядку, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/842/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 03.02.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг Груп» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення), відповідно до п. 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, одним з основних завдань Укртрансбезпеки є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (п. 4 Положення).

Укртрансбезпека здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, та здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (п. п. 15, 27 п. 5 Положення).

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби України з безпеки на транспорті" утворено територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті, як структурні підрозділи апарату Служби за переліком. При цьому, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо через зазначені територіальні органи, зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Кіровоградській області.

Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок № 1567) визначено, що усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України, підлягають державному контролю.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті згідно з п. 3 Порядку № 1567, є Укртрансбезпека та її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (п. 4 Порядку № 1567).

Згідно з пунктом 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" (далі - Порядок № 879), габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами Національної поліції, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законом параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.01.2019 року Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Волинській області на ділянці автодороги Н-22 м. Устилуг - до межі Волинської та Рівненської областей, на підставі направлення на рейдову перевірку №011687 від 18.01.2019 року, виданого в.о. начальника Управління Укртрансбезпеки у Волинській області, а також згідно із затвердженим останнім щотижневим графіком проведення рейдових перевірок Управління Укртрансбезпеки у Волинській області у період з 21.01.2019 по 27.01.2019, здійснено заходи державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які проводять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Положеннями частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Згідно статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Відповідно до частини 3 вказаної статті (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Згідно з пунктами 2, 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями, залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001 (далі - Правила проїзду), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху; транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2001 № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах 4,35 м), за довжиною 22 м (для маршрутних транспортних засобів 25 м), фактичну масу понад 38 т (на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах до 40 т; для контейнеровозів понад 44 т, на встановлених для них маршрутах до 46 т), навантаження на одиночну вісь11 т (для автобусів, тролейбусів 11,5 т), здвоєні осі 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі 18 т, строєні 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п. 6 Порядку № 879).

У відповідності до п. 20 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Пункт 21 Порядку № 1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 22 Порядку № 1567).

Відповідно до підпунктів 3 - 5 пункту 4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 № 1007/1207, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422; видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 311 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.

Так, за наслідками проведеного документального габаритно-вагового контролю транспортного засобу встановлено, що на автодорозі Н-22 м. Устилуг - до межі Волинської та Рівненської областей, автомобіль марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , напівпричеп марки KAESSBOHRER STB 41/10-21, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював перевезення вантажу з смт. Смиги, Рівненської області до м. Луцьк, Волинської області, без оформлення документів про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданого компетентними уповноваженими органами, або документу про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, перевищив вагові навантаження на осі, а саме: допустиме навантаження - 40 тон, фактичне - 45,5 тон, відповідно, перевищення на 5,5 тон, що підтверджується чеком про зважування транспортного засобу №12993 від 22.01.2019 року.

Відстань пройденого маршруту склала 142 км.

Власником вантажного автомобіля марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепу марки KAESSBOHRER STB 41/10-21, реєстраційний номер НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп".

За змістом наданої прокурором товарно-транспортної накладної №29035 від 22.01.2019 року, яка була в наявності у водія транспортного засобу на час перевірки 22.01.2019 року, зазначено, що вантажний автомобіль марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки KAESSBOHRER STB 41/10-21, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 прямував з пункту навантаження смт. Смига, Рівненської області до пункту розвантаження - м. Луцьк, Волинської області.

Перевізником згідно з вказаною товарно-транспортною накладною є Товариство з обмеженою відповідальністю " Лемберг Груп ".

За результатами вказаної перевірки 22.01.2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області складено:

- акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №133092 від 22.01.2019 року;

- акт № 0021507 від 22.01.2019 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів;

- розрахунок плати за проїзд № 190 від 22.01.2019 року (до акту № 0021507 від 22.01.2019 року);

- довідка № 0002085 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 22.01.2019 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані акти підписані водієм транспортного засобу марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки KAESSBOHRER STB 41/10-21 ОСОБА_1 .

Пунктом 21 Порядку № 879 встановлено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Згідно з п. 27 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Згідно із п. 28 Порядку № 879 плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку; плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Відповідно до пункту 30 Порядку № 879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою:

П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд;

Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра;

Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

В - відстань перевезення, кілометрів.

За правилами пункту 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається, виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Розмір плати за проїзд визначається у відповідності до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, та становить, зокрема, для великовагових транспортних засобів (за загальну масу), від 52 до 60 тон включно - за ставкою 0,27 Євро за кожен кілометр відстані.

Відповідно розрахунку № 190 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 0021507 від 22.01.2019 року, наявного в матеріалах справи, розмір плати склав 1 013,88 євро, відповідно до наступної формули:

Відстань перевезення - 142 км (смт. Смиги, Рівненської області - м. Луцьк, Волинської області).

Загальна маса становить 45,50 тон. Параметри на які нараховується плата за проїзд: 45,50-40 (допустимі) = 5,50 тон. Перевищення параметрів від нормативу, % = 13,75. Плата за проїзд з перевищенням нормативів = 0,2 євро/км.

Навантаження на одиничну вісь: фактична маса становить 11,40 тон. Параметри на які нараховується плата за проїзд: 11,4 (допустимі) = 0,4 тон. Перевищення параметрів від нормативу, % = 3,6. Плата за проїзд з перевищенням нормативів = 0,05 євро/км.

Навантаження на строєну вісь: фактична маса становить 26,5 тон. Параметри на які нараховується плата за проїзд: 26,5-22,0 (допустимі) = 4,5 тон. Перевищення параметрів від нормативу, % = 20,45. Плата за проїзд з перевищенням нормативів = 0,94 євро/км.

Тобто, плата за проїзд за перевищення нормативних параметрів - 2,38 євро/км (0,2 +0,05+0,94)*2.

Коефіцієнт збільшення плати за проїзд (у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового параметру від 10% до 40% - К = 3).

Розрахунок проводиться відповідно до затвердженої форми (з урахування норм пункту 311 постанови КМУ від 27.06.2007 року):

П = (Рзм + Рнв + Рг) * В * К

П = (0,2+ 0,05 + 0,94)*2) * 142 * 3 = 1013,88 євро.

Згідно пункту 26 Порядку № 879 кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Відповідно до абзацу 2 пункту 27 Порядку № 879 плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України курс гривні, встановлений Національним банком України на день проведення розрахунку (22.01.2019) до 100 Євро становив 3175,5196 гривень.

Відтак, з урахуванням викладеного, плата за проїзд великовагових транспортних засобів складає 1013,88 Євро, що еквівалентно 32 195,96 грн.

Стаття 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено на перевізників.

Отже, з аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Розділом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб`єкта господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Як було встановлено судом та зазначалось вище, перевезення вантажу здійснювалось транспортним засобом (тягачем) марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки KAESSBOHRER STB 41/10-21, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" (відповідач у справі).

У відповідності до абзацу 3 пункту 311 Порядку № 879 на перевізника покладено обов`язок протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті листом від 24.06.2020 року за № 47384/21/24-20 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" було направлено копії Акту № 0021507 від 22.01.2019 року, Розрахунку № 190 від 22.01.2019 року та Довідки №0002085 від 22.01.2019 року, а також повідомлено про необхідність сплати протягом 30 календарних днів коштів за проїзд великоваговим транспортним засобом з перевищенням нормативних параметрів без відповідного дозволу.

Факт надсилання вказаного листа від 24.06.2020 року за № 47384/21/24-20 на адресу відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією списку згрупованих поштових відправлень за червень 2020 року.

Окрім цього, копії актів № 133092 та № 0021507 від 22.01.2019 року, довідки № 0002085 від 22.01.2019 року, розрахунку № 190 до акту № 0021507 від 22.01.2019 року було отримано водієм транспортного засобу ОСОБА_1 , про що у вказаних документах міститься відповідний підпис останнього.

Однак, в порушення вимог пункту 31-1 Порядку № 879 та Закону України «Про автомобільний транспорт» Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" як перевізником не здійснено оплату за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 1013,88 євро, що еквівалентно 32 195,96 грн. та, відповідно, не проінформовано про вчинення таких дій Управління Укртрансбезпеки у Волинській області у передбачений законодавством термін.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 08.12.2021 року № 104009/22/24-21 Поліське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (Управління Укртрансбезпеки у Волинській області) Державної служби України з безпеки на транспорті звернулося до Шевченківської окружної прокуратури міста Києва з проханням розглянути можливість щодо представництва інтересів держави в особі Укртрансбезпеки в суді у справі щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" нарахованої плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 32 195,96 грн.

В свою чергу Перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Поліського міжрегіональне управління Укртрансбезпеки з листом №10.60-41-365ВИХ-22 від 14.01.2022 року, відповідно до якого повідомив позивача про те, що за нормами чинного законодавства України Державна служба України з безпеки на транспорті наділена повноваженнями щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, а також просив позивача надати інформацію щодо вжиття заходів Державною службою України з безпеки на транспорті щодо відновлення інтересів держави та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 32 195,96 грн. за актом № 0021507 від 22.01.2019 року.

У відповідь на лист №10.60-41-365ВИХ-22 від 14.01.2022 року Поліське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті листом від №201/822/23-22 від 19.01.2022 року повідомила прокурора про те, що спірна сума боргу відповідачем не сплачена, заходи цивільно-правового характеру (звернення до суду з позовною заявою) щодо примусового стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг Груп» плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 32 195,96 грн. не вживалися, а також просила прокурора звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування.

Поряд з цим, листом від 13.01.2022 року № 10.60-41-336ВИХ-22 прокурор у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив Державну службу України з безпеки на транспорті про свій намір здійснювати представництво в суді законних інтересів держави в особі уповноваженого органу - Державної служби України з безпеки на транспорті у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг Груп» плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у розмірі 32 195,96 грн.

Оскільки Державна служба України з безпеки на транспорті з часу нарахування плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 1013,88 євро (з 2019 року) не вжила заходів щодо стягнення вказаної плати з відповідача, що зумовлює ненадходження коштів до Державного бюджету України, а також враховуючи, що у адресованих прокурору листах позивач зазначив про те, що жодних заходів з примусового стягнення цієї суми з відповідача він вживати не буде, прокурор у позовній заяві посилався на нездійснення позивачем захисту інтересів держави, що відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надає прокурору право здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Зважаючи на викладені обставини, прокурор звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у розмірі 32 195,96 грн.

Таким чином, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг Груп» свої зобов`язання щодо сплати до державного бюджету, нарахованої за актом № 0021507 від 22.01.2019 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 1013,88 Євро, що в еквіваленті становить 32 195,96 грн., у встановлений п. 31-1 Порядку № 879 строк, всупереч вимогам чинного законодавства та на виконання вимоги позивача, не виконало, та враховуючи невжиття компетентним органом протягом тривалого часу жодних заходів спрямованих на відновлення порушення інтересів держави, Першим заступником керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вказаних коштів до державного бюджету.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

За частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Враховуючи вищевказане суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Згідно викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 правової позиції прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

В свою чергу невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/19/18 надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Водночас суд зазначає, що 03.05.2018 року набрали чинності зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 320 до підпункту 27 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, відповідно до яких Укртрансбезпека вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Державна служба України з безпеки на транспорті є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Отже, маючи відповідні повноваження, визначені ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та п.п. 2, 15, 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, протягом тривалого часу не вжила належних та ефективних заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення з відповідача заборгованості.

Наразі, обставини невжиття позивачем належних заходів для захисту інтересів держави підтверджуються вищенаведеними листами Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті, у яких позивач висловлював прохання до органів прокуратури звернутися з відповідним позовом до суду та фактично відмовляючись від свого безпосереднього обов`язку по захисту інтересів держави, перекладаючи такий обов`язок на прокуратуру.

Відтак, неподання своєчасно до суду органом Державної служби України з безпеки на транспорті позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг Груп» плати за проїзд автомобільними дорогами належного йому транспортного засобу із перевищенням вагових нормативів свідчить про неналежне здійснення цим органом владних повноважень.

Аналогічна правова позиція у подібних за змістом правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 року в справі № 904/31/19.

При цьому суд, з урахуванням правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) зазначає, що незалежно від причин, через які Державна служба безпеки на транспорті та її територіальне відділення самостійно не звертаються до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортом, сам факт незвернення до суду Укртрансбезпеки з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення плати за проїзд за наслідками проведення габаритно - вагового контролю, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, з урахуванням вищевикладеного суд звертає увагу, що несплата суб`єктами господарювання таких коштів до бюджету у вигляді плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 32 195,96 грн. у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України та, як наслідок, завдання економічних збитків державі, ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2018 № 382, метою якої є відновлення і розвиток автомобільних доріг загального користування державного значення для інтеграції їх до європейської транспортної системи та підвищення на них рівня безпеки руху, швидкості, комфортності та економічності перевезень, забезпечення доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до об`єктів дорожньої інфраструктури, що суттєво порушує інтереси держави та зачіпає інтереси великого кола учасників.

Як зазначено у постанові Верховного суду від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17 підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є неналежний захист інтересів держави уповноваженим органом, який, в тому числі, полягає в тривалому невжитті останнім заходів позовного характеру щодо забезпечення надходження до бюджету грошових коштів.

Тому, за висновками суду, участь прокурора у даній справі є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великого числа громадян.

Окрім цього, судом враховано висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17 та від 12.02.2020 у справі № 926/16/19, згідно яких за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у прокуратури є достатні підстави для представництва інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 32 195,96 грн.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з положеннями статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа, якій завдано збитків у результаті порушення її майнового права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Приписами статті 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені прокурором позовні вимоги.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на прокурора та позивача як центральний орган виконавчої влади з питань безпеки на автомобільному транспорті покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси держави та позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Разом з тим, відповідачем дії позивача як органу, уповноваженого здійснювати нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства у спірних правовідносинах, вчинені під час проведення перевірки та/або оформлені за її результатами відповідні документи, оскаржені не були.

Належних та допустимих доказів на спростування та/або заперечень факту перевищення нормативно-вагових та габаритних параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні, відповідачем суду не надано.

Зі складеного позивачем розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 22.01.2019 року слідує, що розмір плати за проїзд визначено позивачем відповідно до вимог Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879. Доказів, які би спростовували зазначене, відповідачем суду не подано.

Отже, суд дійшов висновку, що при проведенні габаритно-вагового контролю, складанні відповідної довідки, актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових та габаритних параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Волинській області діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог, у зв`язку з чим заявлені до відповідача позовні вимоги є обґрунтованими.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" вантажу з перевищенням вагових та габаритних норм та без внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу та за відсутності дозволу на право руху автомобільними дорогами України з перевищенням вагових/габаритних обмежень, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів її сплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги прокурора про стягнення з відповідача плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування підлягають задоволенню в сумі, визначеній прокурором.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частини 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений прокурором, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 53, 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" (03113, м.Київ, вул. Івана Шевцова, буд. 1; код ЄДРПОУ 40770705) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Волинській області, м. Ківерці, р/р UA278999980313131216000003536, код ЄДРПОУ 38009371, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22160100) плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у розмірі 32 195 (тридцять дві тисячі сто дев`яносто п`ять) грн. 96 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг Груп" (03113, м. Київ, вул. Івана Шевцова, буд. 1; код ЄДРПОУ 40770705) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 13 лютого 2023 року.

Суддя А.М. Селівон