Рішення

від 13.02.2023 по справі 910/9307/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2023Справа № 910/9307/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Енергосервіс"

про стягнення 440 987,15 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Дефорт" (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Енергосервіс" (далі - відповідач) про стягнення 440 987,15 грн (100 000,00 грн - основний борг, 284 172,82 грн - штраф, 31 174,31 грн - пеня, 3 880,86 грн - 3% річних та 20 759,16 грн - втрати від інфляції).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 01/05/01/2021 від 05.01.2021 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 відкрито провадження у справі № 910/9307/22 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строк для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 21.09.2022 була отримана представником позивача 26.09.2022, позивачем - 27.09.2022, а відповідачем - 09.10.2022, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які долучені до матеріалів справи.

12.10.2022 від позивача на виконання вимог п. 5 ухвали суду від 21.09.2022 надійшли письмові пояснення щодо правових підстав нарахування заявленого до стягнення штрафу за кожний день прострочення.

Крім того, 12.10.2022 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою позивачем зменшуються позовні вимоги в частині нарахування пені з 31 174,31 грн до 13 735,96 грн.

Ухвалою суду від 20.10.2022 вказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду.

Ухвала суду від 20.10.2022 отримана позивачем 02.11.2022, а відповідачем - 03.11.2022, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які долучені до матеріалів справи.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції, поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням (викликом) представників сторін.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

05.01.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 01/05/01/2021, за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупця обладнання (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар в порядку, визначеному цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору факт оплати рахунків чи прийняття покупцем товару, поставленого згідно з даним договором, чи підписання видаткової накладної уповноваженими особами сторін є узгодженням сторонами істотних умов договору щодо найменування (асортименту), ціни, кількості, загальної вартості поставленого товару тощо.

Згідно з п. 2.1 договору загальна ціна договору визначається сумою вартості всіх партій товару, поставленого покупцю за видатковими накладними, відповідно до виставлених покупцю рахунків, складаних на підставі замовлень покупця за період дії даного договору.

Як погоджено сторонами в п. 2.10 договору, покупець сплачує постачальнику вартість замовленого товару згідно з виставлених рахунків протягом терміну дії договору.

Покупець проводить 100% передплату вартості товарів та послуг відповідно до рахунку постачальника.

Відповідно до п. 2.12 договору, в окремих випадках, що узгоджуються сторонами додатково, можливе відстрочення платежу покупця по конкретному рахунку на термін, узгоджений постачальником.

Згідно з п. 2.14 договору первинні документи по договору оформлюються згідно з чинним законодавством України та передаються покупцю в електронному вигляді згідно з додатком № 1 до даного договору

Право власності на товар або послугу переходить від постачальника до покупця в момент його передачі покупцеві, що засвідчується підписом уповноваженого представника у графі «прийняв» у видатковій накладній або акті виконаних робіт (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 8.1 договору останній набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2021. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свій намір розірвати даний договір, термін його дії автоматично продовжується на наступний рік.

Крім того, сторонами узгоджено зміст додатку № 1 до вищевказаного договору, згідно з п. 2.2 якого сторони домовились про те, що починаючи з 05.01.2021 при виконання умов договору будуть здійснювати підписання документів в формі електронних документів для підтвердження описаних в них господарських операцій з використання програмних рішень, зазначених у п. 1.1, зокрема, комп`ютерної програми «M.E.Doc».

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем 16.08.2021 виставлено рахунок на оплату № ДФ-00702388 на суму 199 976,37 грн.

Згідно з видатковими накладними, підписаними сторонами в електронному вигляді, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними № ДФ-00005218 від 20.08.2021 на суму 144 173,97, № ДФ-0005406 від 27.08.2021 на суму 31 336,85 грн, № ДФ-00005674 від 06.09.2021 на суму 24 465,55 грн, тобто в загальній сумі 199 976,37 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 3354656680 від 24.11.2021 відповідачем здійснено оплату в розмірі 30 000,00 грн з посиланням на рахунок № ДФ-00702388, 30.12.2021 відповідачем здійснено оплату в розмірі 69 976,37 грн з посиланням на рахунок № ДФ-00702388.

Поряд з цим, при зазначенні призначення платежу відповідачем вказувалось на рахунок № ДФ-00702388 від 06.08.2021, проте, під час розгляду даної справи сторонами не надано доказів існування рахунку № ДФ-00702388 від 06.08.2021, оскільки виставлений позивачем рахунок датований 16.08.2021, в накладних також зазначено саме рахунок від 16.08.2021.

Таким чином, позивач вказує, що у відповідача, з урахуванням здійснення часткової оплати 24.11.2021 та 30.12.2021, наявна заборгованість за отриманий товар в розмірі 100 000,00 грн (199 976,37 грн - 99 976,37 грн).

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар та стягнення нарахувань на таку заборгованість, здійснених на підставі укладеного договору та чинного законодавства за порушення строків оплати, отриманого товару.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як погоджено сторонами в п. 2.11 договору, покупець оплачує на умовах 100% передплати.

В окремих випадках можливе відстрочення платежу на термін, узгоджений постачальником (п. 2.12 договору).

Під час розгляду даної справи сторонами не надано доказів узгодження іншого строку оплати, зокрема, виставлений рахунок на оплату, а також видаткові накладні не містить іншого строку оплати товару.

Крім того, сторонами не надано доказів укладення додаткових угод, які б змінювали строк оплати погоджений в договорі, за вказаних обставин, враховуючи, що відповідачем не надано доказів оплати ним товару на суму 100 000,00 грн, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в заявленому до стягнення розмірі обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 880,86 грн 3% річних, нарахованих за період з 31.12.2021 по 09.09.2022 та 20 759,16 грн втрат від інфляції, нарахованих за період з січня по вересень 2022 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що за розрахунком суду за заявлені позивачем періоди розмір 3% річних складає 3 872,65 грн, а втрат від інфляції - 23 454,54 грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, розмір 3% річних та втрат від інфляції підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 20 759,16 грн інфляційних втрат та 3 880,86 грн 3% річних.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 284 172,82 грн штрафу, а також з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, прийнятої судом, пені в розмірі 13 735,96 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, в силу ч. 2, 3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження для нарахування пені розміром подвійної облікової ставки НБУ встановлено в ст. 3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 2.13 договору у разі порушення строків оплати за цим договором, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 1% від вартості товарів (послуг), що не були своєчасно сплачені за кожний календарний день, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Проте, суд зазначає, що з урахуванням того, що сторонами в договорі погоджено про нарахування штрафу та пені саме за кожних день прострочення, кожний з цих видів відповідальності з урахуванням ч.ч. 2.3 ст. 549 Цивільного кодексу України підлягає під визначення неустойки у вигляді пені, оскільки нарахування такого виду відповідальності здійснюється за кожний день прострочення.

З викладеним також погоджується позивач у передостанньому абзаці своїх письмових пояснень щодо правових підстав нарахування заявленого до стягнення штрафу за кожний день прострочення.

Поряд з цим, відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас, при нарахуванні пені чинне законодавство України, зокрема, ч. 6 ст. 231, ст. 343 Господарського кодексу України, ст. 3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", встановлює обмеження нарахування такого виду відповідальності як пеня саме розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто навіть при погодженні сторонами іншого розміру пені, який є більшим, ніж подвійна облікова ставка НБУ, таких розмір обмежується саме подвійною обліковою ставкою НБУ.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що розмір пені за заявлені позивачем періоди становить 13 687,50 грн, за вказаних обставин у задоволенні позову в частині стягнення 48,46 грн пені суд відмовляє.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 284 172,82 грн штрафу, оскільки, як вказано вище, така відповідальність, погоджена сторонами в договорі, підпадає під визначення пені, яка вже задоволена, проте зважаючи на те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, такі вимоги є необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, у свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача, відтак вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 100 000,00 грн основного боргу, 20 759,16 грн інфляційних втрат, 3 880,86 грн 3% річних, 13 687,50 грн пені.

Водночас, вимоги про стягнення з відповідача 48,46 грн пені та 284 172,82 грн штрафу, який, у свою чергу, за правовою природою теж є пенею, є необґрунтованими, у зв`язку з чим, суд відмовляє в задоволенні останніх.

Судові витрати, з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог з розрахунку (138327,52 грн задоволених позовних вимог* на судовий збір, який мав бути сплачений з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (6338,23)/422548,80 грн суми заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

При цьому, суд зазначає, що судовий збір в розмірі 276,59 грн може бути повернутий згідно з ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за наявності клопотання про повернення судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Енергосервіс" (04114, місто Київ, вул. Дубровицька, будинок 28, код 41159157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефорт" (04050, місто Київ, вул. Студентська, буд. 6, код 43839114) основний борг в розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч грн 00 коп.), інфляційні втрати в розмірі 20 759,16 грн (двадцять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять грн 16 коп.), 3% річних в розмірі 3 880,86 грн (три тисячі вісімсот вісімдесят грн 86 коп.), пеню в розмірі 13 687,50 грн (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят сім грн 50 коп.), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 074,91 грн (дві тисячі сімдесят чотири грн 91 коп.).

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 13.02.2023.

Суддя О.Г. Удалова