Рішення

від 09.02.2023 по справі 910/7168/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.02.2023Справа № 910/7168/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРТУНА НОБІС"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "РІАЛ ІСТЕЙТ Ф.К.А.У."

про стягнення 175 125,71 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФОРТУНА НОБІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "РІАЛ ІСТЕЙТ Ф.К.А.У." про стягнення 175 125,71 грн., з яких: 132 000,00 грн. - заборгованість за договором №1220/30-ТО-г від 01.11.2020, 2 060,77 грн. - пеня, 5 715,78 грн. - 3% річних, 35 349,16 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором.

Положеннями частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 2 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами, є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

19.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що станом на момент подання відзиву ним було сплачено суму основного боргу перед позивачем за надані на підставі договору послуги, на підтвердження чого додав докази оплати. Крім того, просив суд застосувати спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

16.12.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна Нобіс» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» (Замовник) укладено договір про надання послуг № 1220/30-ТО-г (надалі також - договір), згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надавати Замовнику послуги з технічного обслуговування газових котлів, газових кондиціонерів, системи газопостачання об`єкту (крім підземних газопроводів та котельного та теплотехнічного обладнання (далі - Обладнання), а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати надані послуги (далі - послуги).

За приписами пунктів 1.2-1.4 договору, повний перелік Обладнання визначений в Додатку № 2 до даного Договору, який становить його невід`ємну частину.

Обладнання знаходиться на об`єкті Замовника, що розташований за адресою: м. Київ, пр-т. Степана Бандери.

Точний обсяг послуг та робіт, які є предметом цього Договору, визначається в Додатку № 1 до цього Договору який становить його невід`ємну частину.

Згідно з пунктами 4.2-4.5 договору, щомісячна плата за послуги Виконавця становить всього разом з ПДВ 20% - 22 000,00 грн.

Оплата за технічне обслуговування здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Оплата ремонту Обладнання здійснюється на підставі виставленого Виконавцем рахунку-фактури протягом 7 (семи) календарних днів з дати підписання Сторонами Акта прийому-передачі виконаних робіт.

Оплата за даним Договором проводиться у національній грошовій одиниці України - гривні на поточний рахунок Виконавця, зазначений в цьому Договорі.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє по 30.04.2021 року включно. Послуги надаються з 01 листопада 2020 року по 30 квітня 2021 року включно. (п. 8.1 договору)

У Додатку № 2 до договору сторони затвердили Перелік обладнання, а в Додатку № 5 - Графік технічного обслуговування на 2020-2021 рік.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначив про існування у відповідача простроченої заборгованості за договором у розмірі 132 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підпунктами 7.1.1. - 7.1.3. пункту 7.1 договору передбачено, що виконавець направляє замовнику два примірники акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) із зазначенням обсягу наданих послуг. Такий акт складається на підставі даних книги (журналу) реєстрації викликів. Замовник протягом п`яти робочих днів з дня отримання від виконавця акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), за умов відсутності заперечень щодо обсягу та якості надання послуг, приймає послуги у виконавця та підписує наданий останнім акт прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) і направляє виконавцю один підписаний примірник акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт). За умов наявності у замовника заперечень щодо обсягу або якості наданих послуг, останній зобов`язаний у строк визначений п. 7.1.2 цього договору для підписання акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), надати виконавцю свої обґрунтовані зауваження в письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами підписано та скріплено печатками підприємств акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме:

- №240 від 30.11.2020 на суму 22 000 грн.,

- №274 від 31.12.2020 на суму 22 000 грн.,

- №34 від 29.01.2021 на суму 22 000 грн.,

- №76 від 26.02.2021 на суму 22 000 грн.,

- №111 від 31.03.2021 на суму 22 000 грн.,

- №142 від 30.04.2021 на суму 22 000 грн.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.3 договору оплата за технічне обслуговування здійснюється на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Оплата за даним договором проводиться у національній грошовій одиниці України - гривні на поточний рахунок виконавця, зазначений в цьому договорі (п.4.5 договору).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено 132 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- №10029 від 14.09.2022 року на суму 22 000,00 грн.,

- №10030 від 14.09.2022 року на суму 22 000,00 грн.,

- №10031 від 14.09.2022 року на суму 22 000,00 грн.,

- №10032 від 14.09.2022 року на суму 22 000,00 грн.,

- №10033 від 14.09.2022 року на суму 22 000,00 грн.,

- №10034 від 14.09.2022 року на суму 22 000,00 грн.

Відповідно до п.2 ч. 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 3 статті 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором у розмірі 132 000,00 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд закриває провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 132 000,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

У зв`язку з простроченням оплати позивач просить стягнути з відповідача 2 060,77 грн. - пені, 5 715,78 грн. - 3% річних, 35 349,16 грн. - інфляційні втрати.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п.6.4 договору за недотримання строків оплати наданих послуг, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних з огляду на те, що акти приймання-передачі послуг були підписані замовником (відповідачем) та передані для підписання позивачу, який не повернув відповідачу примірники цих актів.

Суд встановив, що дата підписання актів зі сторони замовника та виконавця зазначена в самих актах, доказів їх направлення будь-якій зі сторін матеріали справи не містять.

Також, судом враховано, що п.7.1.1 договору передбачено, що саме виконавець, тобто позивач направляє замовнику два примірники акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) із зазначенням обсягу наданих послуг.

Крім того, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією вих № 25/10 від 25.10.2021 про сплату заборгованості, проте відповідь на вказану претензію до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищезазначені, твердження відповідача є необгрунтованими та недоведеними, а тому суд їх відхиляє.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 2 060,77 грн., 3% річних в розмірі 5 715,78 грн. та індексу інфляції в розмірі 35 349,16 грн., наданим позивачем і вважає його законним, обґрунтованим та арифметично вірним, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві на позов відповідач просить також застосувати позовну давність до позовних вимог стосовного стягнення пені.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Проте, пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.20. № 1236 (зі змінами), карантин на території України встановлено до 31.12.22.

За таких обставин, позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, провадження у справі щодо стягнення основної заборгованості підлягає закриттю. Позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінивши у порядку статті 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, суд, керуючись статтями 74 - 79 ГПК України вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Водночас, зважаючи на ступінь складності цієї справи, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Так, суд вважає таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та не становитиме надмірний тягар для відповідача, часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у решті заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє, що відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 132 000,00 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 15-А, код ЄДРПОУ 34431547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна Нобіс" (03058, м. Київ, вул. Голего Миколи, будинок 5, н/п 134, код ЄДРПОУ 40282150) пеню в розмірі 2 060,77 грн., 3% річних в розмірі 5 715,78 грн., індекс інфляції в розмірі 35 349,16 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 626,89 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2023.

Суддя І.В. Приходько