Рішення

від 31.01.2023 по справі 444/3591/21

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/3591/21

Провадження № 2/444/57/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Ясиновський Р. Б.

секретар судового засідання Проданова М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХБУДСПЕЦ", треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Кобзар Л.В., ГУ "Держгеокадастр" у Львівській області, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності та витребування із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася в суд із даним позовом до відповідача ТзОВ "ТЕХБУДСПЕЦ", треті особи: ОСОБА_2 та просила припинити право власності ТзОВ «ТЕХБУДСПЕЦ» на земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032, скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену вище земельну ділянку та витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ на її користь дану земельну ділянку.

В ході розгляду справи в якості третіх осіб також було залучено приватного нотаріуса Кобзар Л.В., ГУ "Держгеокадастр" у Львівській області та ОСОБА_3 .

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 27 листопада 2012 року між позивачкою та ОСОБА_2 було укладеного Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4482. За цим Договором Продавець зобов`язується передати майно, а саме земельну ділянку кадастровий номер земельної ділянки - 4622784100:21:000:0032, площею 0,1400 гектарів у т.ч. інших угідь - 0,1400 гектарів у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. З огляду на це, ОСОБА_1 на підставі договору-купівлі продажу земельної ділянки від 27 листопада 2012 року набула право власності на земельну ділянку площею 0,1400 гектарів у т.ч. інших угідь - 0,1400 гектарів, розташовану за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, Зашківська сісьлька рада, ур. «Беркавиця» (за межами населеного пункту) згідно цільового призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 4622784100:21:000:0032, право власності на яку було зареєстроване в Поземельній книзі 20.12.2012 року. Разом з тим, як було встановлено на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 280283438 від 20.10.2021 року, земельна ділянка за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га на праві власності з 06.03.2015 року 17:51:28 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Техбудспец», код ЄДРПОУ 36762546 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 110, виданий 06.03.2015, видавник Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В. Враховуючи факт реєстрації прав власності на земельну ділянку за ТОВ «Техбудспец», яка була проведена без відома Позивача, яка є законним власником такої, Позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просить позов задоволити. Щодо поданої представником відповідача заяви про застосування строку позовної давності то просив в задоволенні такої відмовити з огляду на те, що в ході підготовки технічної документації Позивач дізналася про порушення її прав як власника земельної ділянки виключно на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 280283438 від 20.10.2021 року, а тому строк позовної давності слід обраховувати з 20.10.2021 року.

Представник Відповідача в судовому засідані не оспорюючи право набутя та його порядок на земельну ділянку позивачем просить в позові ОСОБА_1 до ТзОВ "ТЕХБУДСПЕЦ" про скасування державної реєстрації права власності та витребування із чужого незаконного володіння відмовити з підстав пропущення строку позовної давності обгрунтовуючи таке тим, що позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права 6 березня 2015 р., тобто з моменту державної реєстрації за відповідачем земельної ділянки, кадастровий номер 4622784100:21:000:0032.

Інші сторони в судове засідання не прибули, хоча про час та місце роозгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Ч. 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого на підставі довіреності, виданої ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 05.11.2012 року за р. № 6263 діяв ОСОБА_3 було укладеного Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4482.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, за цим Договором Продавець зобов`язується передати майно, а саме земельну ділянку площею 0,1400 гектарів у т.ч. інших угідь - 0,1400 гектарів у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

Згідно з пунктом 1.2. Договору, місце розташування земельної ділянки: Львівська обл., Жовківський р-н, Зашківська сісьлька рада, ур. «Беркавиця» (за межами населеного пункту).

Опис меж: від А до Б - землі гр. ОСОБА_2 ;

« Б до В - землі загального користування (дорога);

« В до Г - землі резерву;

« Г до А - землі гр. ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1.3. Договору, цільове призначення/ використання/ земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.

Згідно з пунктом 1.4. Договору, кадастровий номер земельної ділянки - 4622784100:21:000:0032.

У відповідності до пункту 1.4. Договору, ця земельна ділянка належить Продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233 зареєстрованого 01.10.2012 року Управлінням Держкозему у Жовківському районі Львівської області на підставі Договору дарування земельної ділянки від 11.01.2012 року за р. № 27 та заяви від 09.08.2012 року за р. № 1094 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 462278411007899.

Згідно з пунктом 2.1. Договору, ціна продажу земельної ділянки за погодженням сторін становить - 26000 гривень, які повністю оплачені Покупцем Продавцю до підписання договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору, Продавець зобов`язаний передати Покупцю відчужувану земельну ділянку до 28.11.2012 року.

Відповідно до пункту 5.7. Договору, право власності на земельну ділянку посвідчується цим Договором, додатком до цього Договору є Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233 зареєстрований 01.10.2012 року Управлінням Держкозему у Жовківському районі Львівської області на якому нотаріусом зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки.

Окрім цього, факт укладення згаданого договору купівлі-продажу земельної ділянки стверджується також Витягом з державного реєстру правочинів № 12183593 від 27.11.2012 року 11:33:06.

Як вбачається із Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233 зареєстрований 01.10.2012 року на такому державному акті зроблено наступну відмітку: «Мною, Мельничук О.В. , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області «27» листопада 2012 року за реєстровим № 4482 посвідчено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_1 ».

З огляду на це, ОСОБА_1 на підставі договору-купівлі продажу земельної ділянки від 27 листопада 2012 року набула право власності на земельну ділянку площею 0,1400 гектарів у т.ч. інших угідь - 0,1400 гектарів, розташовану за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, Зашківська сісьлька рада, ур. «Беркавиця» (за межами населеного пункту) згідно цільового призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 4622784100:21:000:0032, право власності на яку було зареєстроване в Поземельній книзі 20.12.2012 року.

Разом з тим, як було встановлено на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 280283438 від 20.10.2021 року, земельна ділянка за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га на праві власності з 06.03.2015 року 17:51:28 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Техбудспец», код ЄДРПОУ 36762546 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 110, виданий 06.03.2015, видавник Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В.

Враховуючи факт реєстрації прав власності на земельну ділянку за ТОВ «Техбудспец», яка була проведена без відома Позивача, остання звернулася до суду за захистом своїх прав.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України, а також постановою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07. 02. 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» пунктом 5 визначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України договір купівлі - продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Відповідно до пункту а) частини 1 статті 81 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з вимогами пункту а) частини 2 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Окрім цього, згідно вимог тієї ж частини 6 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.

Як вбачається зі звороту Державного на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233 на такому начальником Відділу Деркомземагентства у Жовківському районі Львівської області зроблено наступну відмітку «Зареєстровано в Поземельній книзі 20.12.2012 року за реєстровим номером № 4622784100210000032301».

Таким чином слід зробити висновок, що з 27 листопада 2012 року після того, як ОСОБА_1 уклала оплатний договір купівлі-продажу земельної ділянки, здійснила на користь Продавця оплату вартості ділянки та Мельничук О.В. , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області «27» листопада 2012 року зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки на Державному акті на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233, а Управлінням Держкозему у Жовківському районі Львівської області на якому нотаріусом зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки, право власності на цю земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .

При цьому, відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 346 ЦК України, Право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Отже з наведеного положення ЦК України випливає, що з 27.11.2012 року право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку припинилося у зв`язку із її відчуженням та в повному обсязі перейшло до Позивача.

Разом з тим, як було встановлено Позивачем, що станом на сьогодні щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га наявні речові права іншої особи, зокрема, з 06.03.2015 року 17:51:28 така земельні ділянка на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Техбудспец» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 110, виданий 06.03.2015, видавник Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га за Відповідачем порушує права та інтереси Позивача, як власника такої земельної ділянки, яка набула права власності на таку 27.11.2012 року.

При цьому, Позивачем ніколи не укладалося з Відповідачем будь-яких цивільно-правових чи інших угод, предметом яких виступала вказана земельна ділянка, і така фактично вибула з володіння Позивача без його відома та згоди.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

В даній справі спір виник у зв`язку з тим, що, спірна земельна ділянка, яке належить позивачеві на праві приватної власності, відчужене особою, яка на момент відчуження не була та не могла бути його володільцем та власником, оскільки зазначене майно вже було відчужено позивачу за договором купівлі-продажу 27.11.2012 року.

За змістом статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення.

У випадках, коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Згідно із частиною другою статті 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

В даному випадку, відсутні підстави для застосування зобов`язально-правових способів захисту, оскільки предметом спору є земельна ділянка, що не наділена родовими ознаками.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок, що для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні свідоцтва про право власності або підписаного договору купівлі-продажу такого майна. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Фактично саме державна реєстрація речових прав на спірну ділянку за Відповідачем порушує права та законні інтереси Позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 року у справі № 915/572/17 зазначив, що навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Отже, суд прийшов до висновку про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХБУДСПЕЦ», на земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 та скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХБУДСПЕЦ», на земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

В даному випадку, слід зауважити, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (позивача) не з її волі, оскільки була незаконно повторно відчужена колишнім власником - ОСОБА_2 , який протиправно уклав оплатний договір купівлі-продажу земельної ділянки із Відповідачем.

Таким чином, слід дійти висновку, що Позивач у відповідності до положень статей 387, 388 ЦК України має право витребувати майно у незаконного володільця - Відповідача.

А тому, слід витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХБУДСПЕЦ» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га, що розташована за адресою: Львівська обл., Жовківський р., с/ рада. Зашківська.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідач звернувся до суду із вказаною заявою та просить в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХБУДСПЕЦ" про скасування державної реєстрації права власності та витребування із чужого незаконного володіння відмовити з підстав пропущення строку позовної давності.

В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що в основу позовних вимог покладено набуття відповідачем права власності на підставі договору-купівлі від 6 березня 2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Кобзар Л.В. на підставі документів, виданих Держгеокадастром у Львівській області, а отже, вважає, що саме 6 березня 2015 р., з моменту державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХБУДСПЕЦ" земельної ділянки, кадастровий номер 4622784100:21:000:0032 в позивача виникло право на звернення до суду, однак позивач звернувся лише 07.12.2021 р.

Суд вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про припинення права власності ТзОВ «ТЕХБУДСПЕЦ» на земельну ділянку, скасування державної реєстрацію права власності на вказану ділянку та витребування її з чужого незаконного володіння.

Аналізуючи доводи, що викладені у позовній заяві, враховуючи предмет спору, суд вважає, що вимоги 1 та 2 є негаторними, оскільки державна реєстрація права влансоті на земельну ділянку за відповідачем створює перешкоди у державній реєстрації права власності на землю за позивачем, а 3 вимога є віндикацією, оскільки спрямована на витребування із чужого незаконного володіння (в даному випадку відповідача) спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому навіть доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не буде достатнім.

Щодо позовних вимог 1 та 2 то слід зазначити наступне.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 648/533/16-ц дійшов до наступних висновків. В разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Відтак, слід дійти висновку, що позовні вимоги 1 та 2, які є по своїй суті негаторними, а тому до таких позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

З приводу 3 позовної вимоги то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з частиною 2 вказаної статті ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України, а також постановою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07. 02. 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» пунктом 5 визначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України договір купівлі - продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Відповідно до пункту а) частини 1 статті 81 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з вимогами пункту а) частини 2 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Окрім цього, згідно вимог тієї ж частини 6 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції станом на 27.11.2012 року), орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.

Як вбачається зі звороту Державного на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233 на такому начальником Відділу Деркомземагентства у Жовківському районі Львівської області зроблено наступну відмітку «Зареєстровано в Поземельній книзі 20.12.2012 року за реєстровим номером № 4622784100210000032301».

Отже, з наведеного випливає, що з 27 листопада 2012 року після того, як ОСОБА_1 уклала оплатний договір купівлі-продажу земельної ділянки, здійснила на користь Продавця оплату вартості ділянки та Мельничук О.В. , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області «27» листопада 2012 року зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки на Державному акті на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233, а Управлінням Держкозему у Жовківському районі Львівської області на якому нотаріусом зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки, право власності на цю земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .

При цьому, відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Таким чином, з наведеного положення ЦК України випливає, що з 27.11.2012 року право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку припинилося у зв`язку із її відчуженням та в повному обсязі перейшло до Позивача.

Статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року.

Так, згідно з ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

При цьому, пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом (що відбулося 01.01.2013 року), є дійсними.

Як вже було зазначено, з 27 листопада 2012 року після того, як ОСОБА_1 уклала оплатний договір купівлі-продажу земельної ділянки, здійснила на користь Продавця оплату вартості ділянки та Мельничук О.В. , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області «27» листопада 2012 року зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки на Державному акті на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233, а Управлінням Держкозему у Жовківському районі Львівської області на якому нотаріусом зроблено відмітку про відчуження земельної ділянки, право власності на цю земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .

Таким чином, з 27.11.2012 року позивач у справі отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233, на якому була наявна відмітка: «Мною, Мельничук О.В. , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області «27» листопада 2012 року за реєстровим № 4482 посвідчено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_1 ».

З огляду на це, ОСОБА_1 на підставі договору-купівлі продажу земельної ділянки від 27 листопада 2012 року набула право власності на земельну ділянку площею 0,1400 гектарів у т.ч. інших угідь - 0,1400 гектарів, розташовану за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, Зашківська сісьлька рада, ур. «Беркавиця» (за межами населеного пункту) згідно цільового призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 4622784100:21:000:0032, право власності на яку було зареєстроване в Поземельній книзі 20.12.2012 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Діючим законодавством чітко визначено, що державний акт є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності особи на земельну ділянку та в силу вимог пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» такий документ є дійсним.

Відтак, ОСОБА_1 у зв`язку із наявною відміткою на Державному акті на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 195233 правомірно очікувала та вважала, що її право власності є чинним та непорушним. При цьому, будь-яких обов`язків переоформляти відповідний державний акт у ОСОБА_1 не було та станом на сьогодні немає, оскільки така вимога не встановлена законом. Навпаки, Закон допускає і підтверджує той факт, що такий державний акт є дійсним.

При цьому, вже у 2021 році позивач, будучи особою старшого віку, вирішила оформити витяг із Державного земельного кадастру на належну їй ділянку, зокрема планувала виготовити технічну документацію з метою подальшого внесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру.

Однак, в ході підготовки технічної документації Позивач дізналася про порушення її прав як власника земельної ділянки виключно на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 280283438 від 20.10.2021 року, а тому строк позовної давності слід обраховувати з 20.10.2021 року.

Доводи представника відповідача про те, що особа повинна була дізнатися про її порушене право з 6 березня 2015 р., з моменту державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХБУДСПЕЦ" земельної ділянки є такими, що прямо суперечать положенням ст. 19 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 , набувши 27.11.2012 року право власності на земельну ділянку не могла розраховувати, що така земельна ділянка буде повторно відчужена.

Більше того, як вже було зазначено, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відтак, ОСОБА_1 не була зобов`язаною стежити за державною реєстрацією земельної ділянки, оскільки в силу пункту 1 частини 1 статті 346 ЦК України не могла вважати, що така земельна ділянка може бути відчужена повторно, так як з 27.11.2012 року право власності на таку у її колишнього власника припинилося і перейшло до позивача.

Відтак, строк позовної давності у даній справі почав збігати з 20.10.2021 року, а тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 23, 247, 258, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов задоволити.

Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХБУДСПЕЦ», код ЄДРПОУ 36762546, на земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га, що розташована за адресою: Львівська область, Жовківський (тепер Львівський) район, Зашківська сільська рада.

Скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХБУДСПЕЦ", код ЄДРПОУ 36762546, на земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га, що розташована за адресою: Львівська область, Жовківський (тепер Львівський) район, Зашківська сільська рада.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХБУДСПЕЦ", код ЄДРПОУ 36762546, на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 земельну ділянку за кадастровим номером 4622784100:21:000:0032 площею 0,14 га, що розташована за адресою: Львівська область, Жовківський (тепер Львівський) район, Зашківська сільська рада.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 13.02.2023 року.

Суддя: Ясиновський Р. Б.