Рішення

від 15.02.2023 по справі 175/947/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/947/22

Провадження № 2/175/309/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2023 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Лещенко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

06 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» про стягнення середнього заробітку, в якому просив суд постановити рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 вересня 2021 року по 10 березня 2022 року включно у розмірі 157985 грн. 12 коп.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» на користь ОСОБА_1 витрати на адвокатську (правничу) допомогу у розмірі 7 800 грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору у розмірі 1579 грн. 85 коп.

Представник позивача ОСОБА_1 за ордером на надання ОСОБА_2 (а.с.18) в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, надано відповідь на відзив(а.с.107-111).

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» за ордером про надання правової допомоги ОСОБА_3 (а.с.47) в судовому засіданні заперечувала проти пред`явленого позову у повному обсязі, зазначивши про те, що зазначена сума є не співмірною та призведе до скрутного фінансового становища відповідача, надано відзив на позовну заяву(а.с.49-69).

Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, ознайомившись з відзивом на позовну заяву та відповіддю на відзив, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 28 травня 2020 року по 16 липня 2021 року, що встановлено з рішення Приморського районного суду Запорізької області(зворотній а.с.14-16), та сторонами у судовому засіданні не оспорюється.

Так, після звільнення позивача , відповідачем не було здійснено повний розрахунок по нарахованій заробітній платі перед позивачем, у зв`язку з чим позивач звернувся до Приморського районного суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку.

У відзиві на позовну заяву по цивільній справі №326/1701/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку, представник відповідача ОСОБА_4 частково визнала позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «Азов Солар» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 56985,92 грн.(з урахуванням податків та зборів, до виплати ця сума складає 45873 грн. 66 коп.) та заперечувала щодо задоволення інших позовних вимог. Зазначене підтверджується рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 19 січня 2022 року.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 19 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку - задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Азов Солар , що знаходиться за адресою: Запорізька область, Бердянський район, с. Миколаївка, вул. Горького, буд. 13 (ідентифікаційний код юридичної особи 38563841) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 45 873 (сорок п`ять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 66 коп. без відрахування всіх обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2021 року по 14 вересня 2021 року в розмірі 40 379 (сорок тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 67 коп. з відрахуванням із вказаної суми всіх обов`язкових платежів та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 437 (чотириста тридцять сім) грн. 61 коп.; в іншій частині позову - відмовлено(зворотній а.с.14-16).

На виконання рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 січня 2022 року ТОВ «Азов Солар» здійснило перерахунок коштів ОСОБА_1 40873 грн. 66 коп. згідно платіжного доручення №898 від 11 березня 2022 року(а.с.54) та 5000 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення №36 від 15 лютого 2022 року(а.с.55) з зазначенням призначення платежу: «Заборгованість із заробітної плати».

Тобто відповідач ТОВ «Азов Солар» станом на 11 березня 2022 року виконало рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 січня 2022 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі.

Рішення вчастині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2021 року по 14 вересня 2021 року в розмірі 40 379 (сорок тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 67 коп. відповідачем не було виконане.

У відповідності до довідки наданої ТОВ «Азов Солар» від 05 жовтня 2022 року станом на 05 жовтня 2022 року заборгованість відповідача перед іншими працівниками складає 543580 грн. 53 коп.(а.с.56).

Також підприємством надано довідку про наявну дебіторську заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ТОВ «Азов Солар» у розмірі 3323934 грн. 04 коп.(а.с.57).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненніза своєюправовою природоюне єосновною чидодатковою заробітноюплатою,а такожне єзаохочувальною чикомпенсаційною виплатою(зокрема,компенсацією працівникамвтрати частинизаробітної платиу зв`язкуз порушеннямтермінів їївиплати) в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (див. постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 11 лютого 2019 року у справі № 2609/11956/12-ц, провадження № 61-43353св18, від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Так відповідачем було виконано обов`язок щодо сплати заборгованості по заробітній платі 11 березня 2022 року.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 09 червня 2021 року у справі №569/11319/19: «Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»

На підставі викладеного, беручи до уваги вищевикладене та те, що рішенням Приморського районного суду Запорізької області вже було стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 19 квітня 2021 року по 14 вересня 2021 року в розмірі 40 379 грн. 67 коп., та враховуючи, що загальний розмір невиплаченої заробітної плати складав 56985,92 грн.(з урахуванням податків та зборів, до виплати ця сума складає 45873 грн. 66 коп.), враховуючи, що заявлені позовні вимоги у розмірі 157985 грн. 12 коп. непропорційні наслідкам правопорушення, а також те, що майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, суд приходить до висновку щодо зменшення розміру відшкодування, визначеного позивачем виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, та необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 20000 грн. 00 коп.

Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, стороні, на користь якої прийняте рішення, для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги. При розрахунку розміру відшкодування має враховуватися час на надання правової допомоги: 1) у судовому засіданні; 2) під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; 3) під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи, представник позивача надав договір про надання правової допомоги та акт виконаних робіт.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено заявлений розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 7800 грн. 00 коп., яку просить стягнути на його користь, вони не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з Товариства зобмеженою відповідальністю«Азов Солар» на користь ОСОБА_1 повинно бути стягнуто судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 992 грн. 40 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ст. 4, 5, 12, 13, 23, 56, 76, 77, 81, 141, 263-266, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Азов Солар»про стягненнясереднього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Солар», ЄДРПОУ: 38563841 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15 вересня 2021 року по 10 березня 2022 року включно у розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Азов Солар»,ЄДРПОУ:38563841на користь ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 992 грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Озерянська Ж.М.