Постанова

від 14.02.2023 по справі 320/5047/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/5047/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддіЧерпіцької Л.Т.,суддівПилипенко О.Є., Шелест С.Б.,за участі секретаря: Висоцького А.М.,

представника позивача: Святашова М.С.,

представника відповідача: Познякова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від "30" грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНБАС ПЛЮС" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Головного управління ДПС у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення інфляційних витрат ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОНБАС ПЛЮС" звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:

- стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Донбас Плюс» інфляційні витрати у розмірі 322561,82 грн. за порушення строків відшкодування податку на додану вартість;

- стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Донбас Плюс» три відсотка річних у розмірі 93647,00 грн. за порушення строків відшкодування податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання судового рішення, ухваленого у справі №2а-15257/09/0570, яке набрало законної сили, остаточне відшкодування ПДВ відповідачами не здійснено, тому згідно з положеннями Податкового кодексу України, має право отримати пеню за час затримки відшкодування ПДВ за відповідні періоди.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "30" грудня 2021 р. позов задоволено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача інфляційних збитків у розмірі 322561,82 грн та три відсотки річних в розмірі 93647,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що спірні правовідносини у цій справі виникли під час реалізації прав платника податку, закріпленого податковим та бюджетним законодавством, що виключає можливість застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також скаржник зазначив, що позивач пропустив трьохрічний загальний строк позовної даності, передбачений ст. 257ЦК України, для пред`явлення вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Так, оскільки позов поданий до суду 16.06.2020, то розрахунок сум для нарахування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, має бути зроблений лише до заборгованості, яка була наявна після 16.06.2017, тому вимога про стягнення заборгованості трьох процентів річних та індексу інфляції, які нараховані позивачем за період з грудня 2016 року по 16.06.2017, не підлягають задоволенню з причин пропуску позовної давності.

Крім того, на думку скаржника, на момент відкриття провадження у цій справі в Київському окружному адміністративному суді вже знаходилась на розгляді адміністративна справа П/320/1196/20 між тими ж сторонами та з тих же підстав, з яких позивач звернувся з позовом у справі 320/5047/20, що є підставою для відмови у відкриття провадження у справі в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до офіційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Донбас Плюс» (ідентифікаційний код 31471849) було зареєстровано Волноваською районною Державною адміністрацією Донецької області 23.01.2002 за адресою: с-ще Молодіжне, Волноваський р-н, Донецька обл. та перебувало на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Волноваському районі Донецької області з 23.01.2002.

У подальшому з 27.05.2016 позивач змінив своє місцезнаходження: вул. Ватутіна, буд. 65, смт. Макарів, Київська обл., 08000. Починаючи з 27.05.2016 основне місце обліку позивача є Головне управління Державної податкової служби у Київській області, Ірпінське управління, Макарівська державна податкова інспекція (Макарівський район) (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: вул. Народного Ополчення, 5а, м. Київ, 03151).

Позивачем подано до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької, області податкову декларацію за квітень 2008 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 1 040 522,00 грн., яка також була відображена у податковій декларації за квітень 2008 року.

На підставі поданої до декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року заяви про повернення суми бюджетного відшкодування (Додаток 4 до декларації) податковим органом було проведено позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за квітень 2008 року, за наслідками якої складено акт від 15.07.2008 за № 1564/23-20/31471849.

23.07.2008 Державною податковою інспекцією у Волноваському районі Донецької області винесено податкове повідомлення-рішення №0000162320/0, яким на підставі Акта перевірки від 15.07.2008 № 1564/2320/31471849, за порушення п. п. 7.7.1, п. п. 7.7.2 п. 7.7 Закону, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 040 522 00 грн. по декларації за квітень 2008 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду у справі № 2а-15812/08/0570 від 23.09.2008 задоволено позов ТОВ «Донбас плюс» до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області від 23.07.2008 № 0000162320/0, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість по декларації за квітень 2008 року на суму 1 040 522, 00 грн.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.01.2009 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2010 у справі № 2а-15812/08/0570.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2008 у справі № 2а-15812/08/0570 набрала законної сили з 20.01.2009.

Однак, після набрання постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.09.2008 у справі № 2а-15812/08/0570 законної сили (з 20.01.2009), податковий орган не вжив передбачених законом заходів (надання висновку органу держказначейства) до повернення ТОВ «Донбас Плюс» належного йому бюджетного відшкодування по декларації за квітень 2008 року на загальну суму 1 040 522,00 грн..

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2010 у справі №2а-15257/09/0570, яка була залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-15257/09/0570 від 08.02.2011, позов позивача задоволено, стягнуто з Державного бюджету відшкодування податку на додану вартість згідно декларації за квітень 2008 року у сумі 1 040 522,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.09.2013 у справі № 2а-15257/09/0570 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Донецьким окружним адміністративним судом ухвалено постанову від 05.02.2014 у справі № 2а-15257/09/0570, якою стягнуто з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за квітень 2008 року в сумі 1 040 522,00 грн. шляхом перерахування зазначеної суми з бюджетного рахунку на розрахунковий рахунок Позивача. Зазначену постанову залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 та постановою Верховного суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 23.05.2019 у справі № 2а-15257/09/0570.

У зв`язку з невиконанням відповідачами у встановлений строк свого обов`язку щодо відшкодування ПДВ, позивач просить стягнути з Державного бюджету України на його користь інфляційні витрати та 3 % річних.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Податковий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування, які є публічно-правовими.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1212 ЦК України встановлено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з матеріалами справи позивач просить стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати та 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача інфляційних збитків у розмірі 322561,82 грн та три відсотки річних в розмірі 93647,00 грн.

Натомість, колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на таке

З матеріалів справи вбачається, що цей спір виник з податкових правовідносин між позивачем і податковими органами у зв`язку з невиконанням останніми покладених на них обов`язків щодо своєчасної виплати товариству належного йому бюджетного відшкодування.

Водночас, податкові правовідносини врегульовані виключно положеннями ПК України, а приписи ЦК України, на норми якого посилається позивач, прямо передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, і що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується (ст. 1 ЦК України).

При цьому, спеціальною нормою ПК України, а саме: п. 200.23 ст. 200 ПК України визначено відповідальність держави в особі відповідного податкового органу за порушення строків повернення платникам податків бюджетного відшкодування та, як відзначалося вище, передбачено нарахування пені на відповідну суму заборгованості з відшкодування ПДВ.

Жодного застереження щодо можливості застосування до таких правовідносин норм цивільного законодавства та/або покладання на податковий орган (як про таке просить Позивач) цивільних зобов`язань, передбачених ЦК України, зокрема у вигляді стягнення 3% річних (боргових) та/або інфляційних втрат нормами ПК України, зокрема статтею 200, не передбачено.

Аналіз змісту частини 2 статті 625 ЦК України дозволяє дійти висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, з системного аналізу приписів цивільного законодавства вбачається, що кредиторами та боржниками, зокрема в контексті ст. 625 ЦК України, є учасники кредитних правовідносин або правовідносин позики.

Втім, у правовідносини між платником податків та податковим органом з приводу бюджетного відшкодування ПДВ не є ані кредитними правовідносинами, ані відносинами позики, а натомість є податковими правовідносинами, що виникають з приводу реалізації платником податків регламентованого ПК України права на отримання відшкодування з податку на додану вартість.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки такі правовідносини виникли у публічній площині та регулюються ПК України як спеціальним нормативно-правовим актом, яким передбачено виключно нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість (п.200.23 ст. 200 Податкового кодексу України), а, тому, стягнення з Державного бюджету України також інфляційних нарахувань та 3% боргових за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість є безпідставним.

Окрім того, стаття 625 ЦК України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, не є цивільним зобов`язанням в розумінні частини 1 статті 509 ЦК України, а сторони не набули статусу кредитора та боржника у розумінні статті 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що в разі порушення податковим органом права платника на своєчасне отримання бюджетного відшкодування до податкового органу застосовується відповідальність в порядку, визначеному саме податковим законодавством, а правові підстави для застосування норм ЦК України, зокрема ст. 625, відсутні.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 160/3542/21.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції неправильно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, оскільки Велика Палата Верховного Суду не аналізувала можливість і порядок застосування статті 625 Цивільного кодексу України в контексті податкових правовідносин, а лише вирішувала питання юрисдикційної підсудності такого роду позовних вимог, без вказівки на результат вирішення спору, що свідчить про нерелеваність викладених у ній висновків до спірних правовідносин.

Отже, доводи апеляційної скарги по суті заявлених позовних вимог знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції

Доводи скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів відхиляє, адже до спірних правовідносин не застосовуються приписи передбачені ЦК України.

Що стосується доводів скаржника про наявність в суді позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНБАС ПЛЮС" з аналогічним предметом та підставами, що є наслідком відмови у відкритті провадження у справі, то колегія суддів їх також не приймає, оскільки позовні вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідності до ст. 625 ЦК України, які є предметом позовних вимог у справі № 320/5047/20, та стягнення пені за прострочення контролюючим органом строків відшкодування податку на додану вартість відповідно до п. 200.23 ст. 200 ПК України - предмет позовних вимог у справі № П/320/1196/20, є різними матеріально правовими вимогами, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування відповідних процесуальних наслідків, зокрема відмовити у відкриття апеляційного провадження у справі № 320/5047/20.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, зважаючи на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від "30" грудня 2021 р. скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНБАС ПЛЮС" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Головного управління ДПС у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення інфляційних витрат - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-329 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано "15" лютого 2023 р.

Головуючий суддяЛ.Т. ЧерпіцькаСуддіО.Є. Пилипенко С.Б. Шелест