Рішення

від 25.01.2023 по справі 296/8713/21

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/8713/21

2/296/359/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"25" січня 2023 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі:

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участю секретаря судового засідання Світко Т.І.,

представника позивача адвоката Левчук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київська-72», про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира із позовною заявою, відповідно до змісту якої просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказано, що відповідач є колишнім чоловіком її доньки. Шлюб не склався і відповідач виїхав з квартири. Місце проживання відповідача зареєстроване в указаній квартирі проте, протягом п`яти років відповідач там не проживає та не з`являється, речі відповідача у квартирі відсутні, комунальні послуги не оплачує, місце знаходження відповідача не відоме. Позивач зазначила, що у добровільному порядку вирішити питання зняття з реєстрації позивача без його присутності не можливо, а тому з метою захисту своїх прав, позивач змушена звернутись до суду.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 23 жовтня 2021 у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 18 липня 2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Левчук Т.В. заявлені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Вказала, що відповідач виїхав з квартири ще до розірвання шлюбу з донькою позивача. Не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в призначені судові засідання 16.12.2021, 02.03.2022, 18.07.2022, 11.10.2022, 08.11.2022 та 25.01.2023 не з`явився, про причини неявки та їх поважність суду не повідомляв. Відзив на позовну заяву не подав. Про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку за адресою реєстрації місця проживання та шляхом виклику до суду з опублікуванням оголошення на офіційному веб- сайті суду.

В судовому засіданні 25.01.2023 року було допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, на підставі положень статей 211, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Заслухавши представника позивача, свідків, дослідивши та оцінивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14.11.2006, є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Згідно довідки Житлово-будівельного кооперативу № 241 від 25.06.2021 зазначено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1958 р.н; донька ОСОБА_6 , 1991 р.н.; онук ОСОБА_7 , 2012 р.н.; зять ОСОБА_2 , 1988 р.н. (а.с.13).

13.08.2020 року рішенням Корольовського районного суду м.Житомира, шлюб між донькою позивача ОСОБА_6 та її зятем ОСОБА_2 розірвано (а.с.30-33).

Згідно актів від 16.01.2020, 27.01.2021 та 15.06.2021 засвідченого сусідами ОСОБА_2 не проживає в квартири АДРЕСА_1 з 2016 (а.с.10,11,12).

За клопотанням представника позивача судом допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Так, свідок ОСОБА_8 пояснила, що є сестрою позивача. Відповідач ОСОБА_2 дійсно з 2015 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , речей його немає.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що є сусідкою позивача. Відповідача ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не бачила більше шести років. Має ключі від квартири і після того як відповідач виїхав з квартири, він один раз просив відкрити двері щоб забрати свої речі, після чого відповідача не бачила. Знає, що відповідач побив свого тестя після чого покинув квартиру.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що відповідач ОСОБА_2 дійсно з 2015 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , речей його немає.

Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999)

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нормами ч. 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причинпонад один рік,якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги викладене, оскільки відповідач ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 більше одного року, інтересу до указаного житла не проявляє, факт реєстрації місця проживання відповідача у квартирі порушує права власника, а тому суд приходить до висновку про законність позовних вимог та можливість їх задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн, оскільки при зверненні до суду з позовною вимогою про визнання таким, що втратив право на користування жилим приміщенням позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 12,77, 81, 141, 142, 280, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київська-72», адреса: м. Житомир, вул. Київська, буд.72, ЄДРПОУ 44226257.

Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення: 06.02.2023.