Рішення

від 13.02.2023 по справі 643/1111/23

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/1111/23

Провадження № 2-о/643/46/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2023 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

присяжних: Зінов?єва С.Г.,

Калошиної В.М.,

за участю секретаря судового засідання: Бломберус С.А.,

заявника: ОСОБА_1 ,

прокурора: Тіхонової Д.О.,

заінтересованої особи: ОСОБА_2 ,

захисника: Сметаніна Д.В.,

розглянувши в порядку окремого провадження матеріали справи

за заявою Комунального некомерційного підприємства Харківської

обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3»

заінтересована особа ОСОБА_2

про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у

примусовому порядку,

ВСТАНОВИВ:

09.02.2023 року Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (далі - заявник) звернулося до Московського районного суду м. Харкова із заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги заявник вказує на те, що 08.02.2023 року ОСОБА_2 був госпіталізований до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3». Підставою для його госпіталізації були відомості про його поведінку, які надійшли від інспектора Управління патрульної поліції в Харківській області. На підставі цих відомостей ОСОБА_2 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка дійшла висновку, що він страждає на тяжкий психічний розлад у формі органічного шизофреноподібного розладу, та про його госпіталізацію згідно Закону України «Про психіатричну допомогу».

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.02.2023 розгляд заяви було призначено на 10.02.2023 року.

Проте, 10.02.2023 року (п`ятниця) розгляд заяви не відбувся з незалежних від суду причин через відсутність у Московському районному суді м. Харкова електропостачання та доступу до мережі Інтернет внаслідок масованих ракетних обстрілів російською федерацією території України та влучання в об`єкти критичної інфраструктури.

У зв`язку з цим, розгляд справи було відкладено на 13.02.2023 року (понеділок).

У судовому засіданні представник заявника підтримав подану заяву та просив суд задовольнити її. Зазначив, що ОСОБА_2 страждає на тяжкий психічний розлад, внаслідок чого становить небезпеку для себе та оточуючих. Амбулаторне лікування є неможливим, оскільки ОСОБА_2 відмовляється від лікування.

Прокурор у судовому засіданні також підтримав подану заяву та просив суд задовольнити її.

Захисник Сметанін Д.В. у судовому засіданні підтримав заяву та просив суд задовольнити її.

ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що проти задоволення заяви заперечує, оскільки це є порушенням його прав і безпідставним обмеженням його свободи. Зазначив, що дійсно 08.02.2023 року мав конфлікт з робітниками, проте він не був ініціатором конфлікту. Першими на нього напали саме робітники. Вважає, що лікування він не потребує.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119: жодна особа або орган влади не може класифікувати індивіда як такою, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Питання реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, врегульовано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи: особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.

У п. 96 рішення ЄСПЛ у справі «Заїченко проти України (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09) зазначено, що особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 на обліку як психічнохвора людина не перебуває, раніше не лікувався та звернень щодо нього не було, має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресію.

Згідно запису лікаря приймального відділення, у ОСОБА_2 свідомість не порушено. Увага привертається на короткий час. Дезорієнтований. На запитання відповідає коротко, після довгої паузи, не по суті, з підозрою дивиться на співрозмовника, односкладно. Збуджений, агресивний, амбівалентний, амбітендентний, розмахує руками, викрикує погрози фізичної розправи. Інструкції не виконує. На огляд реагує негативно, чинить опір. Наявність оманів сприйняття та маячення на момент огляду заперечує, але виключати їх не можна, оглядається перед відповіддю. Повідомляє: «…они за мной следят… хотят меня убить и меня насильно привозят, я защищался потому что они меня уже давно обворовывают и следят за мной…». Мислення розірване. Критика хвороби відсутня. Госпіталізується примусово за ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» у зв`язку зі станом, небезпечним для оточуючих.

Згідно з Актом психіатричного огляду особи, госпіталізованої до психіатричної лікарні у примусовому порядку згідно ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» № 21/839 від 09.02.2023, комісія дійшла висновку, що ОСОБА_2 страждає на тяжкий психічний розлад у формі органічного шизофреноподібного розладу, внаслідок якого представляє безпосередню небезпеку для себе і оточуючих (активно висловлює маячні ідеї величі та переслідування; вважає, що він знаходиться в небезпеці, що за ним слідкують, з цього приводу вчинив бійку за місцем свого мешкання), потребує застосування примусової госпіталізації в психіатричному стаціонарі згідно ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».

З вищевказаного акту також вбачається, що у ОСОБА_2 свідомість, орієнтування не порушені. Контакт формальний. Мислення резонерське, паралогічне. Активно висловлює маячні ідеї величі, переслідування. Стверджує, що він є спадкоємцем « ОСОБА_3 , сына Николая ІІ», що йому належить 50 тон золота, які йому не дісталися, і він намагається довести свої права на спадок, та «восстановить имя ОСОБА_3 ». Далі говорить, що «идут психотропные войны», «нас всех заказали колдуна». Под прицелом мозг», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Это с политикой связано». Підтверджує, що вступив у бійку з робітниками за місцем свого мешкання, але стверджує, що то вони на нього напали. Критики до свого стану не має.

Як вбачається із матеріалів справи, дані про поведінку ОСОБА_2 містяться лише у рапорті працівника поліції, в якому зазначено, що прибувши за викликом 08.02.2023 року ним було виявлено ОСОБА_2 , який поводив себе неадекватно, буянив, ніс нісенітницю, кидався на інших людей. У зв`язку з цим було викликано бригаду швидкої медичної допомоги та ОСОБА_2 госпіталізовано.

Надаючи оцінку означеному рапорту суд зазначає, що поведінку ОСОБА_2 описано поліцейським лише загальними фразами, не зрозуміло в чому саме полягала неадекватна поведінка ОСОБА_2 , на кого він кидався та взагалі в чому була суть конфлікту.

ОСОБА_2 у свою чергу стверджує, що не він почав першим конфлікт, а на нього накинулися робітники.

Інших доказів, які б підтверджували що ОСОБА_2 становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров`ю та життю чи здоров`ю інших осіб внаслідок погіршення його психічного стану матеріали справи не містять.

Отже судом не встановлено, що ОСОБА_2 становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров`ю та життю чи здоров`ю інших осіб внаслідок погіршення його психічного стану.

Без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для нього чи оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у ОСОБА_2 , за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу без його усвідомлюваної згоди.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви, оскільки жодними доказами чи обставинами не підтверджується, що стан ОСОБА_2 є таким, що дозволяє дійти переконливого висновку про те, що є підстави для його примусового тримання у психіатричній лікарні, а саме, відсутні докази того, що ОСОБА_2 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.

Керуючись ст. ст. 2, 76-80, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 341-342, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Заяву Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» про госпіталізацію ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку залишити без задоволення.

2. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України допустити негайне виконання рішення.

3. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення тексту рішення суду.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Заявник: Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» (м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 46, код 02003675).

6. Заінтересована особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 15.02.2023 року.

Головуючий суддя Н.В. Новіченко

Присяжні С.Г. Зінов?єв

В.М. Калошина