Постанова

від 14.02.2023 по справі 635/4186/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» лютого 2023 року

м. Харків

справа № 635/4186/20

провадження № 22ц/818/163/23

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Мальованого Ю. М., Яцини В.Б.

за участі секретаря - Супрун Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, представник третьої особи - Антипенко В. В.,

за участі психолога - Івахненко В. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 січня 2022 року в складі судді Пілюгіної О.М.

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що він та відповідачка з 05 листопада 2015 року перебували у шлюбі, який розірвано на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 квітня 2019 року.

Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з ним у приватному домоволодінні його батьків за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 займалась вихованням сина, забирала його на вихідні.

Вказав, що для дитини створені всі умови для проживання в будинку. Так, вона забезпечена одягом та іграшками, має друзів за місцем проживання, займається плаванням. Дитина перебуває на диспансерному обліку у закладі охорони здоров`я. Він займається вихованням та розвитком сина. Дитина дуже прихильна до нього та його батьків.

Зазначив, що він має постійну роботу. За місцем служби характеризується позитивно. Він є учасником бойових дій. Розмір його доходу дозволяє забезпечити необхідні умови для виховання та розвитку сина.

Вказав, що він ніколи не чинив перешкод спілкуванню сина з відповідачкою. Проте, 01 липня 2020 року ОСОБА_2 забрала сина, вивезла у невідомому напрямку та перешкоджає його спілкуванню з сином.

Просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 січня 2022 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги; вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про те, що він примусово змінив місце проживання сина, у зв`язку з чим відповідачка була вимушена обмежити спілкування з дитиною, оскільки це призводило до скандалів. Ця обставина спростовується показаннями свідка ОСОБА_5 , яка пояснювала, що дитина з 2018 року проживає з ним, а мати забирала його тільки на вихідні. Лише у червні та липні 2020 року дитина проживала з матір`ю за домовленістю сторін. З серпня по листопад 2020 року відповідачка не робила спроб побачити сина. Перешкод у спілкуванні відповідачки з сином він ніколи не чинив, що ОСОБА_2 визнала. Проживання сина з ним відповідає інтересам дитини, адже він має належні житлово-побутові умови, здатний забезпечити сина, створити все для його виховання та розвитку, приділяти дитині достатньої уваги. Син дуже прихильний до нього. З дня ухвалення оскаржуваного рішення суду син продовжує проживати з ним, отримав статус внутрішньо переміщеної особи, влаштований до школи. Відповідачка спілкується з сином, однак не намагається забрати дитину та проживати разом з ним. Суд першої інстанції не мотивував належним чином свою незгоду з висновком органу опіки та піклування. Відповідачка орендує однокімнатну квартиру разом з ОСОБА_6 та судом не надано належної оцінки тому, чи є можливість влаштувати дитині належні умови для проживання разом зі сторонньою особою.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що дитина проживає разом з ним та його батьками за адресою: АДРЕСА_1 з грудня 2018 року, тобто з моменту припинення шлюбних відносин з відповідачкою. Він має також місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , однак за цією адресою не проживає. Він працює з 03 грудня 2021 року. Його заробітна плата складає 15 000,00 грн. Дитина навчається та перебуває на диспансерному обліку за місцем фактичного проживання. Місце проживання його колишньої дружини йому невідоме. На час подачі позову йому було відоме тільки місце реєстрації та місце фактичного проживання відповідачки, які він вказував та які містяться в матеріалах справи. Інших адрес її проживання він не знає. Наполягав на тому, що в інтересах дитини, яка з грудня 2018 року проживає разом з ним, необхідно визначити її місце проживання разом з ним, щоб не травмувати дитину та не наражати її на небезпеку.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після припинення шлюбних відносин між сторонами їхній син залишився проживати разом з матір`ю. Питання про місце проживання дитини не виникало до літа 2020 року, коли позивач забрав сина з дитячого садка у місті Харкові та відмовився повертати сина відповідачці. Тобто дитина стала проживати з батьком без згоди матері. Відповідачка вимушена була обмежити спілкування з сином, аби не травмувати його скандалами. Тож в інтересах дитини суд не вбачає підстав визначати місце її проживання разом із батьком.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 з 05 листопада 2015 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 квітня 2019 року (а. с. 6-7).

Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 98).

Малолітній ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_2 та її батьками, що підтверджується інформацією виконавчого комітету Будянської селищної ради (а. с. 42).

За вказаною адресою ОСОБА_2 не проживає. 14 червня 2020 року уклала договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_4 для проживання разом з сином ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а. с. 43-45).

У квітні 2020 року ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, однак як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень позов залишено без розгляду.

З 01 липня 2020 року ОСОБА_4 відвідує Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 418 компенсуючого типу Харківської міської ради», до якого зарахований за заявою матері. При зарахуванні дитини до закладу дошкільної освіти відомості про батька дитини не були надані. Мати повідомила, що виховує дитину сама, що підтверджується листом завідувача Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 418 компенсуючого типу Харківської міської ради» від 10 вересня 2020 року № 72/01-55 (а. с. 55).

Як вбачається з акту депутата Пісочинської селищної ради по виборчому округу № 26 Чаплигіна О.А. від 24 червня 2020 року ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 у приватному домоволодінні своїх батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ОСОБА_1 має малолітнього сина ОСОБА_4 , який чотири або більше днів на тиждень проживає з ним. ОСОБА_1 займається розвитком та вихованням дитини. У будинку створені усі умови для проживання та розвитку сина; дитина завжди охайна, весела, доброзичлива, гуляє на свіжому повітрі під наглядом батька або діда з бабою (а. с. 8).

02 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з листом, у якому вказав, що вона з 01 липня 2020 року забрала їхнього спільного сина ОСОБА_4 з місця реєстрації за невідомою адресою та перешкоджає йому у спілкуванні з сином. Просив повідомити йому адресу фактичного проживання сина, дошкільний заклад, який він відвідує та з якого часу, хто займається його вихованням та піклується про його стан здоров`я (а. с. 14, 15).

ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно. З характеристики від 02 липня 2020 року, складеної виконуючим обов`язки старости Березівського старостинського округу вбачається, що його син ОСОБА_4 останні два роки більшу частину часу проживав з ним. Мати забирала дитину тільки на вихідні дні. Батько багато уваги приділяє вихованню сина, здатний забезпечити сина всім необхідним, дбає про його фізичний розвиток; дитина дуже прихильна до батька (а. с. 9).

ОСОБА_1 працює інспектором прикордонного контролю 1 категорії - техніком 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Харків пасажирський» відділу прикордонної служби «Харків». За місцем роботи також характеризується позитивно (а. с. 12). Крім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням, серія НОМЕР_1 від 27 липня 2015 року (а. с. 5).

ОСОБА_2 працює заступником керівника відділення з індивідуального VIP обслуговування клієнтів у Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк». За місцем роботи характеризується позитивно (а. с. 40).

З довідки головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги № 1 Харківського району» від 06 липня 2020 року № 467 вбачається, що ОСОБА_4 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , задекларований у лікаря Грітчиної Т.М. , вакцинований, проходить медичні огляди (а. с. 10).

Як вбачається з актів обстеження умов проживання від 06 липня 2020 року, від 19 серпня 2020 року, від 17 грудня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Зі слів ОСОБА_1 у період з січня 2019 року до червня 2020 року та з 06 серпня 2020 року разом з ним за вищевказаною адресою проживає його малолітній син ОСОБА_4 . Цей факт підтверджують сусіди. Для дитини облаштовано окрему кімнату з усіма необхідними меблями; є одяг відповідно до сезону, розвиваючі іграшки, книги; мати дитини проживає окремо; дитина дуже прихильна до батька. В результаті бесіди психолога з дитиною встановлено, що дитина більше прихильна до батька, на матір ОСОБА_2 має образу. Зі слів дитини він не хоче жити з матір`ю, негативно висловлюється щодо її співмешканця (а. с. 11, 66-67, 68-69).

09 листопада 2020 року у Шевченківському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області зареєстровано матеріал за зверненням ОСОБА_2 щодо можливих протиправних дій колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який, не враховуючи її думки, забрав спільного сина ОСОБА_4 . Встановлено, що дитина перебуває разом з батьком за місцем його проживання. ОСОБА_1 надав акт обстеження умов проживання та повідомив, що не перешкоджає ОСОБА_2 у спілкуванні з сином в будь-який час. Протиправних дій щодо дитини не встановлено, підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не виявлено (а. с. 41).

За даними актів депутата Пісочинської селищної ради по виборчому округу № 1 Вільхівської О.В. від 02 грудня 2020 року та 23 грудня 2020 року, на час складання вказаних актів ОСОБА_1 проживає разом з малолітнім сином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , у домоволодінні батьків. ОСОБА_4 займається вихованням та розвитком сина; дитина завжди охайна, весела, доброзичлива; у будинку створені всі умови для проживання дитини, ОСОБА_4 завжди оточений турботою; зі слів батька він не чинить перешкод матері у спілкуванні з дитиною (а. с. 70, 71).

Суду наданий висновок органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , затверджений рішенням виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району від 15 січня 2021 року № 1/7-21, з якого вбачається, що визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 є доцільним. У висновку зазначено, що за час спостереження за ситуацією в родині з 06 липня 2020 року по 11 січня 2021 року, Службою у справах дітей та сім`ї встановлено, що дитина протягом цього строку проживала разом з батьком, за виключенням періоду з 06 липня 2020 року по 06 серпня 2020 року, під час якого дитина перебувала з матір`ю в м. Харкові. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини встановлено, що ОСОБА_4 після розлучення своїх батьків переважно проживав за фактичним місцем проживання батька в селі Березівка Харківського району. Батько працює за графіком доба через три, має достатньо часу для виховання дитини. В період, коли він на роботі, дитиною займається баба. ОСОБА_2 стверджувала, що колишній чоловік перешкоджає їй спілкуватися з дитиною, однак доказів цього не надала. Після розлучення більшу частину часу дитина перебувала разом з батьком. Для нього таке середовище є звичним, оскільки вже в ньому дитина змогла встановити соціальні контакти з іншими людьми. Дитина проявляє велику прихильність до свого батька. Під час візитів матері відмовляється покидати місце проживання у с. Березівка та їхати з нею (а. с. 60-65).

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає у с. Березівка в одному будинку з батьками позивача і добре знає ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , їх сина ОСОБА_19 . Їй відомо, що після одруження позивач і відповідач проживали у смт Буди Харківського району Харківської області у батьків ОСОБА_20 . У село Березівку приїздили у гості, де після розірвання шлюбу оселились ОСОБА_4 з батьком. Відповідачка відвідує сина, вони спільно проводять час.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною першою, другою статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18; Верховного Суду від 05 вересня 2019 року, справа № 672/1286/16-ц, провадження № 61-25968св18; від 15 квітня 2020 року, справа № 550/1201/16, провадження № 61-3263св19, від 25 березня 2020 року, справа № 341/793/17, провадження № 61-42727св18, від 18 березня 2020 року, справа № 423/951/15-ц, провадження № 61-11500св18.

Залишаючи дитину з матір`ю, суд першої інстанції виходив з того, що дитині буде краще саме з матір`ю. При цьому посилався на недобросовісну поведінку батька, який без згоди матері забрав сина з дитячого садка у місті Харкові та відмовився повертати його відповідачці, яка вимушена була обмежити спілкування з сином, щоб не травмувати його скандалами. Разом з тим, в матеріалах справи міститься позитивний висновок органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 , однак відсутній такий висновок за місцем фактичного проживання відповідачки, яка відмовила працівникам служби у доступі до житла для здійснення обстеження умов проживання та відмовилась надавати будь - які пояснення з цього питання. Матеріали справи свідчать про те, що малолітній ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 разом з відповідачкою та її батьками. Однак, з 14 червня 2020 року за цією адресою вона не проживає. З цього часу вона разом з співмешканцем ОСОБА_6 винаймає квартиру в АДРЕСА_4 . До суду апеляційної інстанції в судові засідання, призначені на 11 січня 2023 року, 01 лютого 2023 року та 14 лютого 2023 року, будучи належним чином повідомлена про день, час, місце розгляду справи за місцем реєстрації та місцем відомого фактичного проживання відповідачки, вона не з`явилася. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що в Дзержинському районному суді м. Харкова перебуває справа за її позовом до нього про визнання місця проживання дитини, визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, в якій зазначено відповідачкою фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Проте, це було станом на 2020 рік. Позов до теперішнього часу не розглянутий. Наразі йому невідомо про теперішнє фактичне місце проживання відповідачки. Йому відомо, що наразі за вказаним місцем проживання вона не мешкає.

Також, в суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що з моменту розлучення до теперішнього часу син проживає разом з ним та його батьками. Відповідачка за цей період до сина не приїздила. Її місце знаходження йому невідоме. Він ніколи не перешкоджав їй бачитися з сином. Дитина навіть після оскаржуваного рішення суду продовжує проживати з ним.

В суді апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини 1 статті 171 СК України малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності психолога пояснив, що він вже довгий час проживає разом з батьком, дідом та бабою. Йому дуже подобається бути разом з батьком. Він відвідує школу та має гарні стосунки як з батьком, так і з дідом та бабою. Мати він давно не бачив. Спілкується з нею тільки за телефоном. Він не бажає проживати разом з матір`ю, оскільки вважає, що вона про нього не піклується.

Представник органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області в суді апеляційної інстанції підтвердив висновок щодо умов проживання дитини та наполягав на тому, що, виходячи з інтересів дитини, їй буде краще з батьком. При цьому надав ще один акт обстеження умов проживання від 13 лютого 2023 року, з якого вбачається, що для виховання та розвитку дитини створені належні умови.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не врахував вказані норми матеріального права, не у повному обсязі встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Так, мотивування суду зводиться до неналежної критичної оцінки наданим доказам позивача та бездоказового підтвердження позиції відповідачки, яка не надала жодного доказу того, що вона бажає займатися вихованням сина, відповідач їй в цьому перешкоджає, а знаходження дитини разом з батьком суперечить інтересам сина.

Разом з тим поведінка позивача відносно дитини, а також надані ним докази свідчить про те, що позивач дбає про якнайкраще забезпечення інтересів малолітньої дитини. Враховуючи тривалий час проживання дитини разом з ним (більше чотирьох років), соціальну адаптацію дитини у відповідному середовищі, відвідування ним навчального закладу, наявність належних умов для проживання, прихильність дитини до батька, позитивний висновок органу опіки та піклування, судова колегія вважає, що в інтересах дитини необхідно визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Доказів неналежного ставлення позивача до виконання своїх батьківських обов`язків з виховання сина, залишення його у небезпеці, застосування насильства, будь-якого негативного його впливу на дитину, зловживання ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами тощо матеріали справи не містять. При розгляді справи не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з батьком, та такі обставини не доведені належними та допустимими доказами зі сторони відповідачки.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачкою не надано належних та допустимих доказів того, що проживання з батьком не відповідає якнайкращим інтересам дитини, а визначення місця проживання дитини із нею - забезпечить такі інтереси.

При цьому задоволення позову позивача не позбавляє відповідачку права брати участь у вихованні сина, підтримувати з ним регулярні стосунки, піклуватися про стан його здоров`я, фізичний та моральний стан, оскільки відносини, які склалися між батьками, не повинні негативно позначатися на психологічному чи фізичному стані їхньої дитини.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1261,20 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за місцем проживання батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1261, 20 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю. М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 14 лютого 2023 року.