Постанова

від 16.02.2023 по справі 701/613/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/166/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №701/613/22 Категорія: 311000000 Маренюк В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Любченко Т.М.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кролікофф Плюс» на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кролікофф Плюс» про стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

28 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що наказом № 125К від 16.08.2019 р. її було прийнято до ТОВ «Кролікофф Плюс» на посаду бухгалтера.

29.07.2022 року позивач була звільнена із займаної посади ТОВ «Кролікофф Плюс» на підставі наказу № 172К від 29.07.2022 р. за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Розрахунок на день звільнення з позивачем відповідач по справі не зробив.

Згідно відповіді за вих. № 86 від 13.09.2022 р., яка була надана на адвокатський запит заборгованість з виплати заробітної плати складає 64 472,88 грн.

Отже, на думку позивача, вона має право на отримання невиплаченої їй заробітній плати у день її звільнення.

Відповідно до наявної довідки № КФ00 000163 від 29.07.2022 р. середньоденна заробітна плата позивача становить 550,68 грн.

Оскільки відповідач неправомірно відмовився виплачувати нараховану позивачу заробітну плату в день звільнення, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 24 229,92 грн.

Крім того, позивач вважає, що незаконними діями керівництво ТОВ «Кролікофф Плюс» завдало її моральну шкоду у розмірі 12 000 грн.

Для відновлення свого порушеного права у судовому порядку позивачу довелося звернутися до адвоката Мельника В.В. У зв`язку із цим довелося понести витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Кролікофф Плюс» на свою користь в рахунок погашення заборгованості по виплаті заробітної плати кошти у сумі 64472,88 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24 229, 92 грн, моральну шкоду у розмірі 12 000 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Кролікофф Плюс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24229,92 грн, моральну шкоду в сумі 1000,00 грн, витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн.

Стягнуто з ТОВ "Кролікофф Плюс" судовий збір у сумі 992, 40 грн, на рахунок (IBAN) UA908999980313111256000026001 (Отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код за ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, Код класифікації доходів бюджету 22030106).

В решті частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в період часу з 16.09.2022р по 13.10.2022р. заборгованість по заробітній платі позивачу в сумі 64473 грн погашена в повному обсязі та на даний час відсутня.

Оскільки відповідач не виплатив нараховану позивачу заробітну плату в день звільнення, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 24 229,92 грн.

Суд вважав, що відповідач дійсно завдав позивачу моральних страждань, однак розмір її слід зменшити до 1000 грн, зважаючи на те, що на території України відбуваються військові дії, що в свою чергу негативно впливає і на платоспроможність підприємств, в тому числі і відповідача, який після подачі позову, але до винесення остаточного рішення по даній справі повністю розрахувався з позивачем по заборгованій заробітній платі.

Для відновлення свого порушеного права у судовому порядку позивачу довелося звернутися до адвоката Мельника В.В., у зв`язку із цим довелося понести витрати на правову допомогу, розмір яких судом зменшено до 1000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ТОВ "Кролікофф Плюс" звернулося з апеляційною скаргою в якій вказує, що рішення є незаконним в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, винесеним з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому просить його скасувати в даній частині, ухваливши в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправомірно не прийнято до уваги посилання відповідача на статтю 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Вказує, що з початку воєнної агресії Російської Федерації та активізації бойових дій, попит на м`ясо кролів стрімко скоротився, деякі супермаркети взагалі зачинилися. Протягом березня-травня 2022 року замовлення від супермаркетів майже припинились.

Зауважує, що з метою позбавлення обов`язкового звернення до Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії введеного воєнного стану, на сайті ТПП України розміщено 28.02.2022 року загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення обставин непереборної сили.

Вважає, що у вимозі позивача щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, слід відмовити на підставі ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки невиплата заробітної плати зумовлена не просто відсутністю коштів на рахунку підприємства, а непереборними обставинами, викликаними збройною агресією Російської Федерації, що спричинило гуманітарну кризу у країні, масовий виїзд громадян в західні частини країни та за кордон. Внаслідок даних обставин, удвічі скоротилась реалізація продукції, яку продає підприємство.

Крім того, вказує, що в рішенні не викладені підстави для задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди. Саме по собі посилання на статтю 237-1 КЗпП України, ще не обґрунтовує можливість заявлення та задоволення такої вимоги. Суд не зазначив у рішенні, а позивач не довів в чому конкретно полягали його моральні страждання, у чому вони виражалися та чим підтверджуються.

Також зазначає, що з відповідача безпідставно стягнуті витрати на правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять доказів, що витрати, вказані у Акті приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги б/н від 01.09.2022 року від 27.09.2022 року пов`язані саме з розглядом даної справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що наказом № 125 К від 16.08.2019 року ОСОБА_1 прийнята з 16.08.2019 року до ТОВ «Кролікофф плюс» на посаду бухгалтера.

29.07.2022 року позивач була звільнена із займаної посади ТОВ «Кролікофф плюс» на підставі наказу № 172К від 29.07.2022 р. за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Розрахунок на день звільнення з позивачем відповідач по справі не зробив.

Відповідно до довідки № 86 від 13.09.2022 року заборгованість з виплати заробітної плати, станом на 07.09.2022 року складала 64 472,88 грн.

В період часу з 16.09.2022 року по 13.10.2022 року заборгованість по заробітній платі позивачу в сумі 64473 грн погашена в повному обсязі та на даний час відсутня, що не оспорюється сторонами.

Частиною четвертою статті 43Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі частиною 1 статтею 1Закону України«Про оплатупраці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.Статтею 43Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За ч. 1 ст.47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 94КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.115КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У частині першій статті 116КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ч. 2 ст.233КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Статтею 617 ЦК Українипередбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З 24 лютого 2022 року відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зістаттею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно достатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина другастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінністатті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина першастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставістатті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до положеньстатті 263 ЦК Українинепереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другоїстатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до загального офіційного листа розміщеного на сайті Торгово-промислової палати України 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го сало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас, із урахуванням положень частини першоїстатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України.

Під час розгляду справи відповідач заперечував проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та вказував на зменшення обсягів реалізації продукції, але не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 сталися внаслідокнастання обставин непереборної сили. Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань по своєчасній виплаті заробітної плати.

Згідно з правиламистатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки ТОВ «Кролікофф плюс» не довів, що порушення сталися внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

При цьому, правильність розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі відповідачем не оспорено.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею237-1КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття237-1КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею237-1КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцієюта законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті2371КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України 2004 року).

КЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в даному випадку затримки у виплаті середньомісячного заробітку при звільненні, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Позивач мотивувала завдану їй моральну шкоду тим, що вона не отримувала заробітну плату протягом 3 місяців і саме через затримку по її виплаті змушена була звільнитися. У зв`язку зі значною затримкою заробітної плати позивач відчувала моральні страждання, втратила нормальні життєві зв`язки, була змушена економити на продуктах харчування, одязі. Завдана моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням прав позивача, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів.

Колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки порушення конституційного права на оплату праці спричинило душевні страждання позивачу у зв`язку з втратою засобів до існування та сприяло відчуттю майнової невизначеності.

Щодо витрат на правничу допомогу адвоката

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першоїп`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції Ющенко М.О. надано договір про надання правової допомоги від 01 вересня 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №22/1 від 27 вересня 2021 року на суму 5000 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги №1027954, акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги б/н від 01 вересня 2022 року від 27 вересня 2022 року.

З вказаного Акту видно, що адвокатом проведено усну консультацію на суму 400 грн, здійснено збирання доказів, підготовку та складання позовної заяви про стягнення заробітної плати на суму 1600 грн та представництво інтересів у суді у цивільній справі про стягнення заробітної плати на суму 3000 грн.

Отже, з акту приймання-передачі вбачається, що правнича допомога надавалася адвокатом у зв`язку із підготовкою позову про стягнення заробітної плати, а тому доводи апеляційної скарги щодо не підтвердження правовідносин у яких надається правнича допомога спростовується інформацією, яка міститься у зазначеному акті.

Колегія суддів доходить висновку, що витрати на правничу допомогу є доведеними та підлягають до стягнення у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кролікофф Плюс» - залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районногосуду Черкаськоїобласті від30листопада 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді