Ухвала

від 08.02.2023 по справі 925/113/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 925/113/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Базис-А" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 (колегія суддів: Буравльов С. І., Андрієнко В. В., Шапран В. В.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2022 (суддя Спаських Н. М.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Базис-А" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця Коновала Романа Петровича, про визнання договору продовженим,

за участю представників:

позивача - Міщенко С. В.,

відповідача - Іщенко Р. П.,

третьої особи - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року Приватне підприємство "Базис-А" (далі - ПП "Базис-А") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - РВ ФДМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця Коновала Р. П. (далі - ФОП Коновал Р. П.), про визнання продовженим до 24.04.2022 включно договору оренди від 29.04.2011 № 1062 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, шляхом оформлення договору про внесення змін до нього.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на безпідставну відмову відповідача у продовженні терміну договору оренди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 29.04.2011 РВ ФДМУ як орендодавець і ПП "Базис-А" як орендар уклали вищевказаний договір, згідно з умовами якого останньому передано у користування строком на два роки та 364 дні по 27.04.2014 включно для розміщення торгівельних об`єктів з продажу продовольчих товарів без товарів підакцизної групи (57,20 кв. м) і буфету, що здійснює продаж товарів підакцизної групи (68 кв. м), державне окреме індивідуально визначене майно: одноповерхову цегляну будівлю магазину (літ. «С-1», «С1-1») (далі - майно) площею 125,20 кв. м, розташоване за адресою: вул. Надпільна, 218, м. Черкаси, що перебуває на балансі Черкаської філії Концерну "Військторгсервіс" (далі - балансоутримувач). Нарахування орендної плати сторони погодили відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика), у сумі за базовий місяць розрахунку квітень 2020 року - 1808,25 грн без ПДВ.

4. Згодом шляхом внесення змін до цього договору сторони продовжили термін оренди з 25.04.2020 до 24.04.2021 включно.

5. У пункті 10.4 договору зі внесеними згодом змінами сторони домовилися про те, що у разі, якщо уповноважений орган управління майном не попередив орендаря про намір використовувати його для власних потреб за три місяці до закінчення строку цього договору, орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за цим договором, має право продовжити його на новий строк. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які ним передбачені. Ці дії оформлюються договором про внесення змін до цього договору, який є невід`ємною його частиною.

6. 03.12.2020 РВ ФДМУ листом № 50-12.01-4445 поінформувало ПП "Базис-А" про закінчення 24.04.2021 терміну дії договору та можливість його пролонгації з урахуванням нових положень законодавства про оренду державного та комунального майна і звернуло його увагу на необхідність повідомлення про його наміри щодо продовження терміну дії договору у строк до 22.01.2021, подання прорецензованих звітів про оцінку об`єкта оренди, попередило про наслідок несвоєчасного подання орендарем заяви, яким є відмова у продовженні договору оренди.

7. 14.01.2021 позивач у відповідь на цей лист звернувся до відповідача з проханням (лист № 3) продовжити термін дії цього договору на п`ять років, однак відповіді не отримав.

8. 26.01.2021 РВ ФДМУ видало наказ про прийняття рішення щодо оголошення аукціону на продовження терміну дії цього договору на п`ять років. Згодом оприлюднено оголошення.

9. 06.12.2021 орендодавець звернувся до орендаря з листом № 50-1201-4353, в якому повідомив про оголошення проведення аукціону з продовження договору оренди цього нерухомого майна, а також про переважне право позивача на продовження договору за умови, що він братиме участь в аукціоні з пропозицією ціни, не меншою за розмір стартової орендної плати.

10. 23.12.2021 аукціон не відбувся у зв`язку з відсутністю учасників.

11. 28.12.2021 РВ ФДМУ видало наказ № 1061-0, згідно з яким вирішило вважати аукціон на продовження договору оренди від 29.04.2011 № 1062 таким, за результатами якого об`єкт не передано в оренду через відсутність учасників аукціону. Прийнято рішення про припинення цього договору з дати визначення аукціону таким, що не відбувся, - з 23.12.2021.

12. 29.12.2021 РВ ФДМУ листом № 50-1201-4666 повідомило позивача про втрату його переважного права на продовження договору внаслідок неподання ним заяви на участь в аукціоні. Також звернуло його увагу на припинення договірних відносин та обов`язок протягом трьох днів повернути майно балансоутримувачу і розрахуватися за фактичне його користування.

13. 20.01.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням (лист № 3) продовжити термін дії цього договору на п`ять років, тоді як відповіді не отримав.

14. 21.01.2022 відбувся аукціон з передачі в оренду цього майна, переможцем якого став ФОП Коновал Р. П. (третя особа), з яким укладено відповідний договір від 17.02.2022 № 2207.

15. 17.02.2022 орендар повідомив позивача про необхідність повернення балансоутримувачу майна внаслідок виникнення договірних відносин з іншим орендарем.

16. Згідно з умовами пунктів 10.9 - 10.12 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами та балансоутримувачем акта приймання-передачі. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

17. Позивач вказує, що після закінчення строку дії договору протягом 2021 року він продовжував користуватися орендованим нерухомим майном, оплачував рахунки за оренду, які виставляв орендодавець, сума яких за період з 25.04.2021 по 31.12.2021 склала 16 459,08 грн.

18. Станом на час вирішення спору сторони не склали акта приймання-передачі майна і позивач продовжує його використовувати.

19. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, укладений між сторонами договір оренди підлягає продовженню, оскільки він дотримався процедури продовження строку дії цього договору на новий строк, тоді як відповідно до їх домовленості, погодженої у пункті 10.4 договору, за три місяці до закінчення строку цього договору відповідач не повідомляв позивача про намір використовувати орендоване приміщення для власних потреб і не заперечував проти продовження строку дії договору. Така ж заява про припинення цього договору не надсилалася відповідачем і після закінчення строку його дії протягом одного місяця.

20. Відповідач, у свою чергу, заперечив проти продовження строку дії договору, вказавши на припинення договірних відносин, і послався при цьому на зміну законодавства, що регулює орендні відносини державного майна. Він наполягає на тому, що права позивача не порушено, про новий порядок продовження строку дії договору оренди останній був обізнаний. Саме за новою процедурою Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 157-ІХ) позивач продовжив строк дії аналогічних договорів з відповідачем №№ 1086, 1088 шляхом участі в електронних аукціонах та в укладенні додаткових угод з РВ ФДМУ.

Короткий зміст судових рішень

21. 01.07.2022 Господарський суд Черкаської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022, про відмову у задоволенні цього позову.

22. Ухвалюючи такі судові рішення, суди обох інстанцій зазначили про врегулювання правовідносин у цій справі Законом № 157-ІХ, яким передбачена процедура продовження дії договору шляхом проведення аукціону, у зв`язку з чим вказали на те, що права позивача не порушені, оскільки про новий порядок продовження строку дії договору оренди його повідомлено завчасно. Спростували посилання скаржника на те, що договір оренди автоматично продовжено на той самий строк і на тих самих умовах на тій підставі, що за три місяці до його закінчення від ПП "Базис-А" не надійшло заяви на продовження, тоді як названим вище Законом, який є спеціальним по відношенню до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не передбачено автоматичної пролонгації договорів оренди, а встановлено лише два способи продовження договорів оренди: шляхом проведення аукціону або у визначених законом випадках без проведення аукціону, які не розповсюджуються на ці правовідносини. Спростували також доводи скаржника щодо продовження користування ним майном і сплату орендних платежів, що, на його думку, свідчить про продовження дії укладеного договору, на тій підставі, що сама по собі сплата орендної плати за виставленими рахунками не свідчить про продовження терміну дії договору на новий строк, оскільки між сторонами не укладено з приводу цього письмової додаткової угоди, що передбачено пунктом 10.3 договору.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

23. ПП "Базис-А" звернулося з касаційною скаргою на ці судові рішення, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

24. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду в справі у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень Закону № 157-ІХ, який набрав чинності з 01.02.2020, і Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 2269-ХІІ) при вирішенні питання про продовження договору оренди, строк дії якого закінчився 24.04.2021.

25. Крім того, ПП "Базис-А" послалося на неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 13.10.2021 у справі № 921/604/20, в якій визначався строк договору оренди, що, на думку позивача, не може становити менше п`яти років;

- від 02.02.2022 у справі № 914/1598/20, в якій, як зауважив скаржник, зазначено про відсутність обов`язку орендаря на подання прорецензованих звітів про оцінку об`єкта оренди, оскільки Закон № 157-ІХ вимагає подання лише заяви про намір продовжувати договірні відносини;

- від 29.08.2018 у справі № 492/446/15-а, в якій Велика Палата Верховного Суду, пославшись на правовий висновок Європейського суду з прав людини у рішенні «Щокін проти України» (пункти 50 - 56), визначила концепцію якості закону, пов`язавши її, зокрема, з вимогою, щоби він був доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у своєму застосуванні; наголосивши, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону», а у разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід;

- від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, в якій зазначено, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи;

- від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21 та від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, в яких суд касаційної інстанції зазначив, що поновлення договору оренди землі (яка також є об`єктом нерухомого майна) має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення.

26. ПП "Базис-А" наголосило на тому, що за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо можливості та порядку пролонгації договорів оренди державного та комунального майна без аукціону на підставі договору та в порядку, який діяв, коли був чинним Закон № 2269- XII, за правочинами, укладеними до набрання чинності Законом № 157-IX, суди не дотрималися цього принципу, внаслідок чого допустили порушення права власності позивача, захист якого гарантований статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на те, що у законодавстві містяться різні за своїм змістом положення щодо врегулювання питання пролонгації договорів оренди у разі зміни законодавства у тих правочинах, які укладені під час дії інших правових норм у цьому питанні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

27. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, звертаючи увагу суду на те, що підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтверджена, оскільки правовідносини у названих скаржником постановах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається. Крім того, посилання скаржника на порушення права власності позивача, захист якого гарантований статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідач вважає помилковим на тій підставі, що право оренди не є різновидом права власності.

28. ФОП Коновал Р. П. як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача у надісланій 24.01.2022 до Верховного Суду заяві про здійснення розгляду касаційної скарги ПП "Базис-А" без його участі просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

29. Як зазначено раніше, підставами касаційного оскарження ПП "Базис-А" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

30. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до цих пунктів, не підтвердилися з огляду на таке.

Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України

31. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

32. Ця норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

33. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

34. ПП "Базис-А", стверджуючи про відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо застосування положень Закону № 157-ІХ, який набрав чинності з 01.02.2020, і Закону № 2269-ХІІ при вирішенні питання про продовження договору оренди, наполягає на необхідності надання Верховним Судом висновку про те, на підставі якого закону має відбуватися продовження договору оренди від 29.04.2011 № 1062, строк дії якого закінчився 24.04.2021, оскільки вирішення цього питання зумовлює послідовність дій сторін договору шляхом продовження орендних відносин, зокрема у порядку аукціону.

35. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови за відсутності такого висновку Верховного Суду з огляду на таке.

36. У постанові Верховного Суду від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21, яка підлягає застосуванню в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України, сформульовано такі правові висновки щодо застосування положень Закону № 157-ІХ, який набрав чинності з 01.02.2020, і Закону № 2269-ХІІ при вирішенні питання про продовження договорів оренди державного та комунального майна.

37. 03.10.2019 прийнято Закон № 157-ІХ, у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон № 2269-ХІІ втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону.

38. Закон № 157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення"). При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 ЦК України).

39. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

40. Колегія суддів зазначає, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону № 2269-XII. Схожі правові висновки щодо необхідності чіткого розмежування норм Закону № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020) викладено у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21 та від 27.07.2022 у справі № 907/584/21).

41. Оскільки строк дії договору оренди від 29.04.2011 № 1062 закінчився 24.04.2021, тобто вже після 01.07.2020, то до спірних орендних правовідносин підлягали застосуванню положення Закону № 157-ІХ, а не Закону № 2269-XII, як помилково вважає скаржник, тоді як суди попередніх інстанцій правильно керувалися приписами Закону № 157-ІХ і цілком правомірно дійшли висновку про відмову у задоволенні цього позову внаслідок недотримання позивачем нової процедури продовження договорів оренди державного та комунального майна, запровадженої цим Законом.

42. Отже, покладені в основу заперечень аргументи скаржника ґрунтуються передусім на помилковому поширенні на спірні правовідносини положень Закону № 2269-ХІІ (чинного до 31.01.2020), тоді як в дійсності ці правовідносини регулюються Законом № 157-ІХ (введеним у дію з 01.02.2020), оскільки в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який був передбачений Законом № 2269-XII (втратив чинність з 01.02.2020), може бути застосовано до процедури продовження лише тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020), до яких відноситься договір оренди від 29.04.2011 №1062 (строк дії якого закінчився 24.04.2021), має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-ІХ.

43. Таким чином, Верховний Суд вже неодноразово викладав висновок у питанні, пов`язаному з продовженням договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчився як до так і після набрання чинності Закону № 157-ІХ, і висновки обох судів зроблені з урахуванням правової позиції Верховного Суду.

44. З огляду на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо порушеного ПП "Базис-А" питання, колегія суддів вважає за необхідне на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України закрити касаційне провадження за його касаційною скаргою, відкритого з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 цього ж Кодексу.

Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України

45. ПП "Базис-А" у касаційні скарзі, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження, вказало на неврахування апеляційним господарським судом під час вирішення спору у цій справі висновків, викладених Верховним Судом у постановах, перелік яких наведено ним у касаційній скарзі та пункті 26 цієї постанови.

46. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

47. Колегія суддів звертає увагу на те, що для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої цим пунктом, необхідно встановити, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними, зі справою, яка розглядається.

48. Проте справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними до відносин у справі № 925/113/22. Тому суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом правових висновків, викладених у наведених ним постановах Верховного Суду, на тій підставі, що правовідносини у справі, що розглядається, та у зазначених скаржником справах не можна вважати подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах цих справ, що, в свою чергу, зумовлює і різний зміст спірних правовідносин.

49. Так, у справі № 921/604/20 предметом позовних вимог було зобов`язання відповідача внести зміни до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна у частині визначення строку договору на п`ять років із можливістю пролонгації у разі належного виконання умов договору. Позов мотивований тим, що договір оренди всупереч частині третій статті 9 Закону № 157-ІХ укладений на строк, що становить менше п`яти років, а тому підлягає приведенню у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом внесення до нього змін.

50. Утім, ці правовідносини не можна вважати подібними внаслідок наявності відмінностей у фактичних обставинах справ, пов`язаних із правами й обов`язками сторін, чим зумовлений різний зміст спірних правовідносин, і підставах позовів.

51. З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 914/1598/20, з огляду на те, що процедуру продовження договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) позивач ініціював до настання умов та обставин, визначених у пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX, тобто до 01.07.2020, а тому суд касаційної інстанції вказав на правильне застосування місцевим і апеляційним господарськими судами положень Закону № 2269-XII.

52. Натомість у справі, що переглядається, питання щодо продовження договору оренди від 29.04.2011 № 1062 виникло після 01.07.2020, а до того ж його дія закінчувалася 24.04.2021.

53. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 29.08.2018 у справі № 492/446/15-а, від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21 та від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, колегія суддів також відхиляє, оскільки деякі з цих справ адміністративні, а деякі полягають у застосуванні судами земельного законодавства. Наведені скаржником постанови стосувалися суперечливого регулювання правовідносин, по-перше, не пов`язаних із орендою державного та комунального майна, а по-друге, скаржник не навів, у чому саме полягає колізія у застосуванні Верховним Судом вказаних норм. Тому зазначені скаржником правові висновки Верховного Суду не можуть бути розцінені як такі, що прийняті у подібних правовідносинах, оскільки відмінні як за змістом і предметами позовних вимог, так і правовим регулюванням, яке є ключовим у контексті доводів касаційної скарги.

54. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження. Тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Базис-А", відкрите з цієї підстави, слід закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

55. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

56. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

57. Інші доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Суди попередніх інстанцій надали оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86, 300 ГПК України.

58. Отже, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що ним не аргументовано необхідності забезпечити сталість і єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Адже перегляд остаточного й обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у касаційній скарзі не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

- після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;

- після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Судові витрати

60. Сплачена позивачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Базис-А" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 та рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2022 у справі № 925/113/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач