Постанова

від 16.02.2023 по справі 160/10251/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 160/10251/20

адміністративне провадження № К/9901/46711/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Жука А.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/10251/20

за адміністративним позовом Виконавчого комітету Дніпровської міської ради до Дніпропетровського обласного громадського формування з охорони громадського порядку "Легіон" про припинення діяльності громадського формування шляхом примусового розпуску, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року (колегія суддів: головуючий Сафронова С.В., судді Чепурнов Д.В., Мельник В.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Дніпропетровського обласного громадського формування з охорони громадського порядку "Легіон", у якому просив:

1.1. припинити діяльність Дніпропетровського обласного громадського формування з охорони громадського порядку «Легіон» (код ЄДРПОУ 36160857; зареєстроване за адресою: вул. Мандриківська, буд. 143, кв. 132, м. Дніпро, 49094) шляхом примусового розпуску, а саме: ліквідувати (припинити) юридичну особу Дніпропетровське обласне громадське формування з охорони громадського порядку «Легіон» (код ЄДРПОУ 36160857; зареєстроване за адресою: вул. Мандриківська, буд. 143, кв. 132, м. Дніпро, 49094).

1.2. В обґрунтування позову зазначено, що Дніпропетровське обласне громадське формування з охорони громадського порядку «Легіон» не здійснює статутну діяльність, не співпрацює з органами Національної поліції, органами місцевого самоврядування, та відповідно до статті 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» підлягає примусовому розпуску.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року, відмовлено у задоволенні позову повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виконавчий комітет міської ради не є тим уповноваженим реєструючим органом, який станом на дату звернення із позовом реєструє діяльність відповідача, у зв`язку із цим у заявника відсутнє право подання позову про примусовий розпуск громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону у порядку статті 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

2.3. Також суди вважають відсутніми підстави для заборони діяльності відповідача з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», а саме: порушення громадським формуванням вимог чинного законодавства щодо його діяльності.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою скаржник вказує на пункт 3 статті 328 КАС України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.2. Підставами оскарження зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме, статей 9, 11 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 року № 1835-III (далі - Закон № 1835-III)

3.3. Скаржник звертає увагу на те, що у зв`язку із вищевказаним, суд апеляційної інстанції дійшов хибних висновків про те, що правом звернення до суду із позовом про заборону діяльності громадських формувань наділені лише органи з питань реєстрації.

3.4. З огляду на це, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо наявності у виконавчих органів влади повноважень, які дозволяють розглядати питання заборони діяльності громадських формувань, в тому числі питання звернення до суду із відповідними позовами.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Дніпропетровське обласне громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону «Легіон», скорочене найменування ДОГФОГП «Легіон», із організаційно-правовою формою «громадська організація» зареєстровано 29.09.2008, номер запису 1 224 102 0000 044179, ідентифікаційний код юридичної особи 36160857.

5. 16.09.06.2020 за вих. № 45/13/8-2730 Головне Управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулось із листом до міського голови Дніпра, в якому, зокрема, зазначило, що відсутня будь-яка взаємодія з органами Національної поліції у громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону за переліком, у тому числі ГФ ВАТ «Легіон».

6. Лист обгрунтований тим, що формування не здійснюють заходів, перелічених у статтях 9, 11 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

7. Заявник просив звернутися до суду із заявою про заборону діяльності шляхом примусового розпуску громадських формувань, які не взаємодіють з органами Національної поліції.

8. Враховуючи вказане позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

9. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

11. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

12. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Відповідно до статті 2 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 № 1835-III (далі Закон № 1835-III), правовою основою діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є Конституція України, цей Закон, інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань охорони громадського порядку і державного кордону, боротьби із злочинністю і адміністративними правопорушеннями, а також положення (статути) цих формувань.

14. Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються і діють у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, рівноправності членів цих формувань (частина перша статті 3 Закону № 1835-III).

15. Координацію діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 3 Закону № 1835-III).

16. Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами Національної поліції, підрозділами Державної прикордонної служби України (частина третя статті 3 Закону № 1835-III).

17. Згідно із статтею 6 Закону № 1835-III громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону набуває статусу юридичної особи з дати його державної реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

18. Відповідно до статті 8 Закону № 1835-III:

-діяльність громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону може бути припинена шляхом примусового розпуску або саморозпуску відповідно до закону;

-у разі порушення громадським формуванням вимог чинного законодавства щодо його діяльності за заявою реєструючого органу його діяльність може бути заборонена за рішенням суду у встановленому законом порядку.

19. Статтею 9 Закону № 1835-III визначено, що основними завданнями громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону є:

1)у сфері охорони громадського порядку: надання допомоги органам Національної поліції у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним і кримінальним правопорушенням; інформування органів Національної поліції про вчинені або ті, що готуються, кримінальні правопорушення, місця концентрації злочинних угруповань; сприяння органам Національної поліції у виявленні і розкритті кримінальних правопорушень, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від кримінально протиправних посягань; участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

2)у сфері охорони державного кордону: надання допомоги підрозділам Державної прикордонної служби України у виявленні та затриманні осіб, які порушили або намагаються порушити державний кордон чи провадять іншу протиправну діяльність на кордоні; сприяння військовослужбовцям Державної прикордонної служби України в охороні державного кордону, виключної (морської) економічної зони України, а також здійснення контролю за дотриманням режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, проведення разом з ними пропуску громадян до місць відпочинку і роботи; надання допомоги підрозділам Державної прикордонної служби України у виявленні умов та причин, які можуть призвести до злочинної діяльності на кордоні, і вжиття заходів до їх усунення; участь у спостереженні за місцями роботи і відпочинку поблизу кордону та за прикордонними інженерними спорудами; участь у заходах Державної прикордонної служби України з профілактики порушень або спроб порушення державного кордону і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, незаконного переміщення через державний кордон вантажів, предметів, матеріалів та іншого майна;

3)у разі виникнення надзвичайних ситуацій: надання невідкладної допомоги особам, які потерпіли від нещасних випадків чи правопорушень; участь у рятуванні людей і майна, підтриманні громадського порядку у разі стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

20. Відповідно до статті 11 Закону № 1835-III громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону проводять свою діяльність під контролем органів Національної поліції, підрозділів Державної прикордонної служби України шляхом:

1)спільного з поліцейськими, прикордонниками патрулювання і виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюється Державною прикордонною службою України, прикордонної смуги; участі в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування;

2)проведення разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин та умов перебування невідомих осіб;

3)участі у заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

21. Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, згідно із статтею 13 Закону № 1835-III, зобов`язані:

1)брати активну участь в охороні громадського порядку і державного кордону, припиненні адміністративних і кримінальних правопорушень та запобіганні їм;

2)під час виконання обов`язків з охорони громадського порядку і державного кордону мати особисте посвідчення члена громадського формування та нарукавну пов`язку;

3)доставляти до органів Національної поліції, в підрозділи Державної прикордонної служби України, штаб громадського формування з охорони громадського порядку або громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою його припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місті вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим;

4)надавати у межах наданих їм прав допомогу народним депутатам України, представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування у їх законній діяльності, якщо в цьому їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників.

22. Обмеження щодо утворення і діяльності громадських об`єднань встановлені статтею 4 Закону України «Про громадські об`єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI (далі Закон № 4572-VI), зокрема, згідно із частиною першою вказаної норми утворення і діяльність громадських об`єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, забороняються.

23. Інші обмеження права на свободу об`єднання, у тому числі на утворення і діяльність громадських об`єднань, можуть бути встановлені виключно законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина третя статті 4 Закону № 4572-VI).

24. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону № 4572-VI припинення діяльності громадського об`єднання здійснюється за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об`єднання.

25. Припинення діяльності громадського об`єднання відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (частина друга статті 25 Закону № 4572-VI).

26. Згідно із частиною першою статті 28 Закону № 4572-VI громадське об`єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об`єднанням вимог статей 36, 37 Конституції України, статті 4 цього Закону. Заборона громадського об`єднання має наслідком припинення його діяльності у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

27. Справа про заборону громадського об`єднання розглядається у порядку, встановленому КАС України (частина друга статті 28 Закону № 4572-VI).

28. У разі прийняття рішення про заборону громадського об`єднання майно, кошти та інші активи громадського об`єднання за рішенням суду спрямовуються до державного бюджету (частина третя статті 28 Закону № 4572-VI).

29. Інші підстави для заборони діяльності громадського об`єднання, крім зазначених у частині першій цієї статті, не допускаються (частина п`ята статті 28 Закону № 4572-VI).

30. Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі Закон № 755-IV) систему органів у сфері державної реєстрації становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) інші суб`єкти державної реєстрації.

31. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 755-IV суб`єкт державної реєстрації:

-Міністерство юстиції України - у разі державної реєстрації політичних партій, всеукраїнських професійних спілок, їх об`єднань, всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців; відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій, представництв, філій іноземних благодійних організацій, постійно діючих третейських судів, засновниками яких є всеукраїнські громадські організації, всеукраїнських творчих спілок, символіки громадських формувань;

-центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій;

-територіальні органи Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - у разі державної реєстрації первинних, місцевих, обласних, регіональних та республіканських професійних спілок, їх організацій та об`єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих, обласних, республіканських Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських організацій роботодавців та їх об`єднань, постійно діючих третейських судів, громадських об`єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання;

-виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси - у разі державної реєстрації юридичних осіб (крім випадків, передбачених абзацами другим - четвертим цього пункту) та фізичних осіб - підприємців.

32. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» від 11.02.2016 № 99 Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозиціями Міністерства юстиції щодо покладення виконання функцій з державної реєстрації громадських об`єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи, місцевих та первинних професійних спілок, їх організацій та об`єднань, структурних утворень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, територіальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих організацій роботодавців та їх об`єднань, з підтвердження всеукраїнського статусу громадського об`єднання на відповідні головні територіальні управління юстиції.

VI. Позиція Верховного Суду

33. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

36. Предметом спору у цій справі є питання наявності правових відстав для припинення діяльності Дніпропетровського обласного громадського формування з охорони громадського порядку «Легіон» відповідно до статей 9, 11 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

37. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач, як реєструючий орган, заявив до суду вимогу про припинення діяльності громадського формування шляхом його примусового розпуску у зв`язку із порушення громадським формуванням вимог чинного законодавства щодо його діяльності відповідно до статті 8 Закону № 1835-III.

38. Підставою для звернення до суду із цим позов позивач визначив нездійснення громадським формуванням заходів, передбачених статтями 9, 11 Закону № 1835-III, відсутність співпраці з органами Національної поліції, неприйняття участі у заходах правоохоронних органів, спрямованих на забезпечення публічної безпеки, боротьбу з окремими видами правопорушень та інших заходах.

39. Переглядаючи судове рішення судів попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

40. Статтею 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», а також статтею 28 Закону України «Про громадські об`єднання» встановлено право звернення органу з питань реєстрації до суду із позовом про заборону діяльності громадського об`єднання уповноваженого.

41. Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», зокрема пунктом 14 частини статті 1, визначено, що реєструючим органом стосовно громадських об`єднань є територіальні органи Міністерства юстиції України в областях.

42. Отже, Верховний Суд акцентує увагу, що за правилами чинного на час звернення позивача з цим позовом законодавства реєструючим органом стосовно громадських об`єднань є територіальні органи Міністерства юстиції України в областях, а не виконавчі комітети міських рад міст обласного значення.

43. За цих обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивача як підставу правомірності звернення до суду із цим позовом, що він мав статус реєструючого органу на час створення громадського об`єднання, оскільки вказана правова норма надає таке повноваження саме реєструючому органу, а не органу, який реєстрував у минулому.

44. Отже, правильним є висновок судів про те, що виконавчий комітет міської ради не є тим уповноваженим реєструючим органом, який станом на дату звернення до суду із цим позовом наділений повноваженнями реєструвати діяльність відповідача, у зв`язку із цим у заявника відсутнє право подання позову про примусовий розпуск громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону у порядку статті 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

45. Крім цього, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах позивачем не надано доказів існування підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», а саме: порушення громадським формуванням вимог чинного законодавства щодо його діяльності.

46. Згідно із частиною першою статті 28 Закону № 4572-VI громадське об`єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об`єднанням вимог статей 36, 37 Конституції України, статті 4 цього Закону.

47. Інші підстави для заборони діяльності громадського об`єднання, крім зазначених у частині першій цієї статті статі 28 Закону № 4572-VI, не допускаються (частина п`ята статті 28 Закону № 4572-VI).

48. Обмеження щодо утворення і діяльності громадських об`єднань встановлені частиною першою статті 4 Закону № 4572-VI та є наступними: утворення і діяльність громадських об`єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, забороняються.

49. Інші обмеження права на свободу об`єднання, у тому числі на утворення і діяльність громадських об`єднань, можуть бути встановлені виключно законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина третя статті 4 Закону № 4572-VI).

50. Втім суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом наявних у справі доказів відсутні обмеження, встановлені законом, які б були підставою для заборони діяльності (примусового розпуску) відповідача як громадського об`єднання.

51. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

52. За цих обставин Верховний Суд констатує правильність висновку судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

53. Отже, Верховний Суд резюмує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

54. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

55. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

56. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

57. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

59. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

60. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

А.В. Жук