Рішення

від 16.02.2023 по справі 363/163/23

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16.02.2023 Справа № 363/163/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Щур А.Б.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Вишгороді у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом та про встановлення факту проживання однією сім`єю більше ніж п`ять років і прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи. Процесуальні дії у справі.

09 січня 2023 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом та про встановлення факту проживання однією сім`єю більше ніж п`ять років і прийняття спадщини.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 16 лютого

2023 року.

Також, вказаним судовим рішенням, для повного та всебічного з`ясування обставин справи, в тому числі для встановлення кола спадкоємців, було витребувано у державного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області

Єременко Т.М. (Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13) копії спадкових справ до майна ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18 січня 2023 року до суду від державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) найшла відповідь щодо неможливості надання копій спадкових справ.

23 січня 2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , видане 31 серпня 1974 року Тарасівською сільською радою Поліського району Київської області, актовий запис №14. Подане клопотання обґрунтоване тим, що позивач є єдиним спадкоємцем після

ОСОБА_2 за заповітом та після ОСОБА_3 за законом, оскільки на дату подання позовної заяви у сторони не було документів про реєстрацію шлюбу, то такий доказ подається після його отримання. До клопотання додано належним чином завірене свідоцтво про укладення шлюбу та докази відправки клопотання іншим учасникам справи.

Також, 23 січня 2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про виклик свідків. Клопотання мотивоване тим, що на час подання позовної заяви було заявлено, що стороною позивача буде здійснено виклик свідків, які в тому числі, можуть підтвердити вимоги позовної заяви. Відтак, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, позивач вважає за необхідне викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які можуть повідомити, що позивач проживав однією сім`єю з спадкодавцями, в тому числі з ОСОБА_3 по день їх смерті та був таким, що фактично прийняв усю спадщину.

13 лютого 2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (свідоцтва про право на спадщину). Клопотання обґрунтоване тим, що оскільки позивач є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_2 за заповітом та є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_3 за законом, які разом проживали однією сім`єю, і на час подачі позовної заяви позивач зазначав про дооформлення спадщини, а саме додаткову видачу свідоцтв про право власності на земельні ділянки за заповітом після ОСОБА_2 , то, отримавши відповідні правовстановлюючі документи на успадковані земельні ділянки, позивач долучає їх як доказ до матеріалів справи до початку слухання справи по суті. До клопотання додані належним чином завірені два свідоцтва про право на спадщину за заповітом на дві земельні ділянки, витяги про реєстрацію в Спадковому реєстрі, витяги з Державного реєстру прав, докази відправки клопотання іншим учасникам справи.

14 лютого 2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення пояснень. Клопотання обґрунтоване тим, що з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, адвокатом позивача було опитано, в порядку статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» заявлених свідків, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , враховуючи територіальну віддаленість проживання, вказані пояснення отримані стороною за згодою опитуваних, за місцем їх проживання. До поданого клопотання долучено належними чином завірені письмові пояснення.

15 лютого 2023 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача у справі, у якому зазначено про визнання позову та підтвердження факту проживання позивача з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по день смерті останнього, з посиланням на довідку державного реєстратора від 18 жовтня 2022 року №696/09/41, складеної на підставі Акту депутата Димерської селищної ради за №1576/м_А від 18 жовтня 2022 року.

16 лютого 2023 року до суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує на підставі поданих до суду доказів. Судові витрати залишають за позивачем.

У підготовче судове засідання, призначене на 16 лютого 2023 року, учасники провадження не з`явилися, при цьому суд враховує наявність у матеріалах справи клопотання представника відповідача про визнання позову та розгляд справи у їх відсутності, а також заяви представника позивача про можливість розгляду справи без них.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, на підставі частини другої

статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, ЦПК України допускає ухвалення рішення в підготовчому засіданні в правовідносинах, що виникли між сторонами.

Відповідно до абз. 6 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі», у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Оскільки відповідач позов визнав, а визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, оскільки, як убачається із листа державного нотаріуса до майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не відкривалася, тобто відсутні інші спадкоємці, у суду наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

Перешкод для здійснення розгляду справи у підготовчому засіданні та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами, судом не установлено.

Обґрунтування позову.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач - ОСОБА_1 , його мати - ОСОБА_2 та її чоловік - ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, були пов`язані правами та обов`язками, що притаманні сім`ї в розумінні норм сімейного законодавства України більше ніж 17 років.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач успадкував майно, належне матері, за заповітом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , про що виконкомом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області 07 листопада 2003 року видано Свідоцтво про смерть (серія НОМЕР_1 ) та зроблено актовий запис №24.

ОСОБА_3 був чоловіком ОСОБА_2 та вітчимом позивача.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з нерухомого майна, а саме двох земельних ділянок площею 1.74 га та 0,53 га з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, та з місцем розташування обох ділянок за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада.

Позивач проживав однією сім`єю з заповідачкою (матір`ю) та вітчимом по день смерті останнього та був таким, що фактично прийняв всю спадщину, то ним не здійснювалося переоформлення земельних ділянок на власне ім`я. Будь-яких інших спадкоємців, крім позивача, після смерті ОСОБА_3 немає, про що свідчить інформація зі спадкового реєстру, відповідно до якої відсутні заповіти, а також відсутні особи, які зверталися за оформленням спадкового майна після померлого.

Встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно позивачу для підтвердження права на спадщину за законом та отримання свідоцтва про право на спадщину, оскільки відповідно до статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для підтвердження факту проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_3 , позивач посилається на:

факт одночасного, з його мати - ОСОБА_2 та її чоловіком - ОСОБА_3 , отримано двох земельних ділянок, а саме: земельна ділянка, площею 1,50 га, та 0,58 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, та з місцем розташування обох ділянок за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада. Вказані земельні ділянки належать позивачу на підставі Державного Акту на право приватної власності на землю, серія ІІІ-КВ №027859, виданого 25.07.2001 на підставі рішення виконкому Ровівської сільської ради народних депутатів №1 від 10.01.2001, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №152. Тобто, позивач у справі, як член сім`ї отримав земельні ділянки разом з матір`ю та вітчимом одночасно;

копією паспорта позивача (сторінка 11) з відміткою про адресу реєстрації останнього, а саме: Київська область, Вишгородський район, село Федорівка. Вказана адреса реєстрації у позивача починаючи з 25 вересня 1986 року;

Акт №1576/М-А від 18 жовтня 2022 року про фактичне проживання, складений депутатом Димерської селищної ради в присутності двох свідків (сусіди);

Довідку, виданою позивачу про те, що останній проживав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по день смерті останніх, за адресою: АДРЕСА_1 , а також на показання свідків.

Позивач вважає, що оскільки він, постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини та як спадкоємець за законом у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини не подав, то є таким, що прийняв спадщину.

Також, позивач зазначає, що на момент внесення змін до земельного законодавства щодо присвоєння земельним ділянкам кадастрові номери, ні його мати, ні вітчим не могли вже бути заявниками для присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок, відтак саме йому необхідно здійснити фактично дооформлення спадщини для подальшого утримання та збереження майна, а для цього необхідно оформити право власності на спадкове майно, і іншого шляху, крім визнання права власності на вказані земельні ділянки в судовому порядку, відсутні.

Позивач, посилаючись на положення статей 1216, 1217, 1221, 1222, 1264, 1268-1270, 1297 ЦК України, статтю 3 СК України, статтю 315 ЦПК України, просить суд:

встановити юридичний факт спільного проживання однієї сім`єю більше ніж п`ять років ОСОБА_1 та його вітчима - ОСОБА_3 , по день смерті останнього;

встановити юридичний факт прийняття спадщини за законом ОСОБА_1 , що залишилася після його вітчима - ОСОБА_3 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,74 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, з місцем розташування земельної ділянки за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_3 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,53 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, з місцем розташування земельної ділянки за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_3 .

Щодо правової позиції учасників провадження.

Стаття 174 ЦПК України - при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Представник позивача у заяві від 16 лютого 2023 року підтримав позовні вимоги з урахуванням усіх доказів, доданих до позову та клопотань у справі. Просить позов задовольнити,встановивши юридичний факт проживання однією сім`єю більш ніж п`ять років ОСОБА_1 з ОСОБА_3 по день смерті останнього, встановивши юридичний факт прийняття спадщини за законом після ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на дві земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Згідно клопотання представника відповідача у справі, відповідач визнає позов і не заперечує проти його задоволення, підтверджуючи факт проживання позивача з

ОСОБА_2 , по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Фактичні обставини, встановлені судом.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено таке.

31 серпня 1974 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстровано Тарасівською сільською радою Поліського району Київської області, актовий запис №14. Після укладення шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

18 червня 1998 року ОСОБА_2 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 (позивач у справі), посвідчений секретарем виконавчого комітету Ровівської сільської ради народних депутатів Т.В. Микуленко, зареєстровано в реєстрі за №11.

Згідно вказаного заповіту, ОСОБА_2 , що проживає в селі Федорівка Вишгородського району Київської області на випадок смерті зроблено заповітне розпорядження згідно з яким все належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого воно не складалося і буде належати їй на день смерті, заповідається ОСОБА_1 повністю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане 12 грудня 2002 року виконкомом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №16.

Згідно Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, 11 червня 2003 року Вишгородською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №372 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем є ОСОБА_1

3 листопада 2003 року державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Єременко Т.М. видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі за №6919.

Спадкове майно на яке видано Свідоцтво про право на спадщину складалося з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Спадкове майно на яке видано Свідоцтво про право на спадщину складалося з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Успадковане нерухоме майно - будинок належав спадкодавцю на підставі акту про передачу будинку у власність, виданого Вишгородським РВК 14.02.1992 на підставі рішення №39 та зареєстрованого у Вишгородському БТІ в реєстровій книзі №9, номер запису №31, та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 2133724.

Крім цього, згідно Державного Акту на право приватної власності на землю,

серія ІІІ-КВ №027864, виданого 25 липня 2001 року на підставі рішення виконкому Ровівської сільської ради народних депутатів №1 від 10 січня 2001 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №158,

ОСОБА_9 належали дві земельні ділянки площею 1,73 га та 0,75 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, та з місцем розташування обох ділянок за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада.

07 лютого 2023 року державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Шило О.С., видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі за №1-38, спадкова справа №372/2003. Спадщина, на яке видано свідоцтво, складається з земельної ділянки, площею 1,7316 га, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля - 1,7316 га, цільове призначення: 01.01, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 3221887000:17:073:0003, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №027864, виданого Ровівською сільською радою народних депутатів

25 липня 2001 року на підставі рішення виконкому Ровівської сільської Ради народних депутатів №1 від 10.01.2001, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №158.

До Свідоцтва про право на спадщину видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 07 лютого 2023 року, №71397538, виданий Вишгородською державною нотаріальною конторою, та Витяг з Державного реєстру речових прав від 07 лютого

2023 року, індексний номер витягу 322193452 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221887000:17:073:0003. Вказані документи видані на ім`я

позивача - ОСОБА_1 .

Також, 07 лютого 2023 року державним нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Шило О.С., видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі за №1-37, спадкова справа №372/2003. Спадщина, на яке видано свідоцтво, складається з земельної ділянки, площею 0,7451 га, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля - 0,7451 га, цільове призначення: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 3221887000:18:005:1197, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №027864, виданого Ровівською сільською радою народних депутатів 25 липня 2001 року на підставі рішення виконкому Ровівської сільської Ради народних депутатів №1 від 10.01.2001, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №158.

До Свідоцтва про право на спадщину видано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 07 лютого 2023 року, №71397638, виданий Вишгородською державною нотаріальною конторою, та Витяг з Державного реєстру речових прав від 07 лютого

2023 року, індексний номер витягу 322192108 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221887000:18:005:1197. Вказані документи видані на ім`я позивача - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , який був чоловіком

ОСОБА_2 , помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 07 листопада 2003 року виконкомом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №24.

Як убачається з Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №027865, виданого Ровівською сільською радою народних депутатів 25 липня 2001 року на підставі рішення виконкому Ровівської сільської Ради народних депутатів №1 від 10.01.2001, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №159, ОСОБА_3 належали на праві власності земельні ділянки, загальною площею 1,74 га та 0,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада.

Згідно листа за вихідним №40/01-16 від 17 січня 2023 року державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), до майна померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріали спадкової справи передано на зберігання до Київського обласного архіву у місті Ірпінь, а щодо майна померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не відкривалась.

Як убачається з Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №027895, виданий Ровівською сільською радою народних депутатів 25 липня 2001 року на підставі рішення виконкому Ровівської сільської Ради народних депутатів №1 від 10.01.2001, та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №152, ОСОБА_1 (позивач у справі) належить на праві приватної власності земельні ділянки, загальною площею 1,50 га та 0,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада.

Згідно копії паспорта позивача, убачається, що з 25 вересня 1986 року до 24 лютого 2000 року його місце проживання було зареєстроване за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Федорівка, а з 1 березня 2000 року - за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно Довідки №696/09-41 від 18 жовтня 2022 року державного реєстратора Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 (позивач у справі), ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно з 1995 року проживав разом з ОСОБА_2 , по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , та з ОСОБА_3 , по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначено у вказаній Довідці, вона видана на підставі акта, складеного депутатом Димерської селищної ради Мартиненко О.М. №1576/М-А від 18.10.2022.

Так, згідно з Актом №1576/М-А від 18 жовтня 2022 року про фактичне проживання, складеного депутатом Димерської селищної ради у присутності двох свідків, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1995 року проживав однією сім`єю з гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , до настання смерті останніх.

Представником позивача - адвокатом Боднар Б.Є. до суду надано письмові пояснення свідків ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , отримані після згоди від опитуваних, у порядку статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Згідно пояснень, наданих свідком ОСОБА_6 , він був сусідом ОСОБА_1 , який разом з ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_3 приїхали в село Федорівку після аварії на Чорнобильській АЕС, наприкінці серпня, на початку вересня 1986 року. Опитаний свідок підтвердив, що ОСОБА_2 жили втрьох однією сім`єю, не сварилися, допомагали один одному по господарству, отримали разом паї земельні, будували сарай та інші пристройки до будинку, у дворі зробили літню кухню, тобто були дружною сім`єю, вели господарство, тримали домашню худобу. Жили вони без сварок, тихо - мирно, все робили разом. Зі слів опитаного свідка інших дітей ні у ОСОБА_2 , ні у ОСОБА_3 не було, тому ОСОБА_10 доглядав і ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , і потім ОСОБА_12 , який помер на рік пізніше, у листопаді 2003 року. ОСОБА_10 проживав з ними постійно, утримував їх до їхньої смерті, допомагав по господарству, поховав обох за свій рахунок, забезпечував їх всім необхідним.

Згідно пояснень, наданих свідком ОСОБА_5 , він дуже добре знав ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які приїхали до села Федорівка Вишгородського району, де свідок постійно проживає, після аварії на ЧАЕС. Приїхали ОСОБА_2 всі разом, їм виділили хату в селі, приїхали вони в серпні - вересні 1986 року. Свідок пояснив, що ОСОБА_2 жили вони дружно, вели спільне господарство, будували разом у дворі допоміжні приміщення, за час спільного життя добудовували хату, робили добудови у дворі, отримали разом земельні паї. Як нормальна сім`я жили, були дружні, спокійні, не сварилися, все робили гуртом. Свідок разом з ОСОБА_2 добре спілкувались між собою, ходили в гості один до одного, зустрічали разом свята, допомагали один одному на городах. Повідомив, що знає, що в ОСОБА_3 інших дітей не було, тому доглядав його ОСОБА_13 до смерті, разом з ним проживав весь час, порався по господарству, повністю доглядав його, забезпечував ліками та всім необхідним, та потім, як той в листопаді 2003 році помер, поховав. Всі витрати по похованню ОСОБА_13 взяв на себе.

Судом встановлено, що встановлення факту проживання однією сім`єю позивачу необхідно для підтвердження його права на спадщину за законом як спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , встановлення факту прийняття спадщини за законом та визнання за ним права власності на вказане майно. При цьому встановлено, що інших спадкоємців у ОСОБА_3 немає.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Частина перша статті 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина перша статті 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина перша статті 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У статті 12 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пункти 1, 2, 3, 4 частини першої статті 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК України.

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_3 спадщина відкрилася 7 листопада 2003 року, а строк для її прийняття закінчився 7 травня 2004 року, тобто після набрання ЦК України чинності, норми якого слід застосувати при вішенні справи.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статей 1218, 1220, 1221, 1258, 1268 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно із частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За життя спадкодавець ОСОБА_14 заповіту не залишав, спадкова справа після його смерті не заводилася та будь-яких інших спадкоємців, крім позивача після смерті ОСОБА_3 немає.

Як передбачено частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Спадкоємців першої, другої та третьої черги відповідно до статей 1261, 1262, 1263, ЦК України після смерті ОСОБА_14 немає.

Відповідно до статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією родиною не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При цьому до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Як встановлено судом позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , а отже останній є вітчимом позивачу.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №761/38043/17 у постанові від 05.06.2019.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Тривалість спільного проживання спадкодавця із спадкоємцем за законом не визначена та необхідно розрізняти: місце проживання та місце перебування особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Заява про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягає задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.02.2018

(справа №2/0624/776/2012), постанові від 31.10.2018 ( справа №272/587/17-ц).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від

19 жовтня 2000 року домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що відносини де - факто (тобто не рідні між собою особи по крові), можуть вважатися сімейним життям.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі - встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки від встановлення цього факту залежить виникнення спадкових прав позивача та можливість їх подальшої реалізації, і такі факти можуть бути встановлені виключно в судовому порядку та іншого способу, крім як звернення до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим, позивач не має.

Так, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав позивача.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, надані зі сторони позивача на підтвердження заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 однією сім`єю більше, ніж п`ять років на день смерті останнього, доведений.

Згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , проживали однією сім`єю більше, ніж п`ять років на час відкриття спадщини і ОСОБА_1 як спадкоємець за законом заяву про відмову від спадщини у строк, встановлений статтею 1270 ЦК України, не подавав, отже, він є таким, що прийняв спадщину.

За змістом листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

До 07 липня 2012 року, тобто до часу смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяв Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 №174 «Про затвердження тимчасового порядку ведення державного реєстру земель». Згідно вказано Порядку до прийняття Закону України «Про державний земельний кадастр» діяв тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, який не передбачав присвоєння земельним ділянкам кадастрових номерів. Також до 17.10.2012 діяла Постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1021 «Про затвердження порядку ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», - згідно з якою поземельні книги з указанням всіх даних земельної ділянки велись в паперовому форматі. Лише з моменту затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» було врегульовано, що кадастрові номери земельним ділянкам на підставі відповідних заяв замовників документації із землеустрою або уповноважених ними осіб не визначені, такі кадастрові номери присвоюються земельним ділянкам відповідно до Порядку. Тобто, на момент внесення відповідних змін до земельного законодавства ОСОБА_3 не міг бути заявником для присвоєння кадастрових номерів для належних йому земельних ділянок, тому для подальшого утримання та збереження майна необхідно оформити право власності на спадкове майно за законом, і іншого шляху, окрім визнання права власності на вказані земельні ділянки в судовому порядку, відсутні.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суб`єктивне право власності на землю виникає на підставах та у порядку, визначеному Земельним кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення такого права.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Так, відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Судом встановлено, що позивач фактично вступив в управління та володіння майном ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв`язку з чим вважає, що фактично прийняв спадщину.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (стаття 41 Конституції України).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із статтею 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Беручи до уваги, що іншим (крім судового) шляхом захистити права позивача ОСОБА_1 неможливо, суд вважає за необхідне встановити факт проживання

ОСОБА_1 з його вітчимом - ОСОБА_3 однією сім`єю більше, ніж п`ять років до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , встановити факт прийняття

ОСОБА_1 спадщини за законом, що залишилася після смерті його вітчима, та визнати за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, а саме, земельні ділянки, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_3 , площею 1,74 га та 0,53 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, з місцем розташування обох земельних ділянок за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада.

Висновок суду.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, беручи до уваги визнання позову відповідачем, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд, під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.

Позивач, подаючи позовну до суду, сплатив судовий збір у розмірі 2147,20 гривень, які за його бажанням залишає за собою.

Керуючись статтями 14, 41, 55 Конституції України, статтями 11, 15, 16, 328, 392, 1216-1218, 1220-1223, 1225, 1258, 1261-1264, 1268-1270, 1296, 1297 ЦК України, статтею 81 ЗК України, статтями 2-5, 12, 13, 76, 80-82, 89, 141, 174, 200, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 315, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом та про встановлення факту проживання однією сім`єю більше ніж п`ять років і прийняття спадщини - задовольнити.

Встановити юридичний факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , однієї сім`єю більше, ніж п`ять років до дня смерті останнього, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановити юридичний факт прийняття ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщини за законом, що залишилась після смерті ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності у порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,74 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, з місцем розташування земельної ділянки за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,53 га, з цільовим призначенням для ведення товарного господарського виробництва, з місцем розташування земельної ділянки за адресою: Київська область, Вишгородський район, Ровівська сільська рада, що належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_3 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РЕКОПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 04359488, адреса: 07333, Київська обл., Вишгородський р-н, смт Димер,

вул. Соборна, 19.

Суддя О.П. Лукач