Рішення

від 16.02.2023 по справі 910/11003/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.02.2023Справа № 910/11003/22Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Постач-Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІКА"

про стягнення 317 914,96 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон Постач-Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІКА" (далі - відповідач) про стягнення 317 914,96 грн, з яких 231 322,81 грн - основний борг, 30 631,94 грн - втрати від інфляції, 3 953,54 грн - 3% річних, 52 006,67 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 2020/РП-052 від 23.12.2020 в частині оплати поставленого газу у встановлений таким договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/11003/22 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено сторонам строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 31.10.2022 була отримана позивачем та відповідачем 08.11.2022, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які долучені до матеріалів справи.

22.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що вважає заявлені позивачем вимоги частково безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідачем у період з 02.11.2022 по 04.11.2022 були сплачені грошові кошти в розмірі 231 322,81 грн за поставлений позивачем у період лютий-квітень 2022 року природний газ, за вказаних обставин відповідач зазначає, що предмет спору в частині стягнення основного боргу відсутній. Щодо решти вимог, заявлених позивачем, відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин, які, у свою чергу, звільняють відповідача від відповідальності (сплата позивачу пені, інфляційних втрат та 3% річних) за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Крім того, відповідачем вказується про неспівмірність та завищення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.

01.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем частково заперечуються доводи відповідача, зокрема, позивач зазначає, що сплачені відповідачем грошові кошти в розмірі 231 322,81 грн позивач на підставі п. 3.9 договору зарахував у першу чергу на погашення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а залишок від проведених відповідачем оплат в розмірі 144 730,66 грн - у рахунок погашення основного боргу, таким чином, предмет спору в частині стягнення 86 582,15 грн (231 322,81 грн - 144 740,66 грн) не можна вважати відсутнім.

Також позивачем заперечуються доводи відповідача щодо настання для останнього форс-мажорних обставин, які можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності.

Крім того, у відповіді на відзив позивачем зазначається, що його витрати на правничу допомогу становлять 39 938,11 грн, про що ним подано окрему заяву щодо відшкодування таких витрат.

12.12.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідачем вказує на невірне зарахування позивачем грошових коштів в погашення здійснених останнім нарахувань, оскільки відповідачем такі вимоги позивача за даними бухгалтерського обліку не прийняті та не оплачувались згідно з призначенням платежу, вказаним у платіжних дорученнях. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, до 5 000,00 грн.

20.12.2022 від позивача надійшли заперечення щодо доводів відповідача, вказаних у запереченнях.

23.12.2022 від відповідача надійшли додаткові заперечення на позовну заяву, в яких відповідачем також доповнюються заперечення щодо неможливості нарахування та стягнення пені крім форс-мажорних обставин у вигляді початку військової агресії проти України, також нормами Прикінцевих та перехідних положень ЗУ № 530-ІХ, зокрема, заборони нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

27.12.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення щодо заперечень відповідача, в яких позивачем зазначається, що відповідач не відноситься до категорії побутових споживачів, відповідно, постачання йому природного газу не відноситься до житлово-комунальних послуг.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням (викликом) представників сторін.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

23.12.2020 між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) укладено договір постачання природного газу № 2020/РП-052 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти споживачу природний газ в порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язався оплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбаченому договором.

Газ, що постачається за даним договором, використовується споживачем виключно для власних потреб. Споживач зобов`язується не продавати та не відчужувати будь-яким іншим способом газ, прийнятий за цим договором. Споживач є кінцевим споживачем спожитого газу (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.13 договору підписані сторонами акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Як погоджено сторонами в абз. 6 п. 3.5 договору, остаточний розрахунок на підставі відповідного акту до 15 числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Як визначено п. 3.9 договору, за наявності заборгованості за минулі періоди по оплаті за газ або потужності та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та відшкодування збитків та додаткових витрат постачальника, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу: у першу чергу сплачуються пені, штрафи, інфляційні нарахування, відсотки річних та відшкодовуються збитки та витрати постачальника, пов`язані з порушенням споживачем умов договору; у другу чергу погашається основна сума заборгованості по оплаті за газ та потужності.

Згідно з пп. 4.3.2 та 4.3.4 договору споживач зобов`язався своєчасно підписувати акти приймання-передачі газу та інші документи, необхідні для виконання договору; своєчасно та в повному обсязі сплачувати за потужності та поставлений природний газ на умовах, визначених договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання та укладається на строк до 31.12.2020 включно.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 10.1 договору).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, 28.02.2022 між сторонами підписано акт приймання передачі № 127, згідно з яким у лютому 2022 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на суму 185 568,95 грн. Крім того, між сторонами підписано акт № 250 від 31.03.2022 на суму 45 595,62 грн, а також акт № 330 від 30.04.2022 на суму 158,24 грн.

Після звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження у даній справі, відповідачем сплачено на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 231 322,81 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 56074 від 02.11.2022 на суму 158,24 грн, № 56075 від 02.11.2022 на суму 45 595,62 грн, №56076 від 03.11.2022 на суму 75 568,95 грн, № 56084 від 04.11.2022 на суму 109 841,76 грн, а також № 56083 від 04.11.2022 на суму 158,24 грн.

При цьому в призначенні платежу в платіжних дорученнях №№ 56074, 56076, 56084 відповідачем крім номеру договору № 2020/РП-052 зазначено посилання на акт № 127 від 28.02.2022, в платіжному дорученні № 56076 - посилання на акт № 250 від 31.03.2022, а в платіжному дорученні № 56083 лише посилання на договір № 2020/РП-052.

Між сторонами у даній справі виникли суперечності щодо зарахування сплачених відповідачем згідно з вищевказаними платіжними дорученнями коштів.

Так, позивачем такі кошти зараховані спочатку в рахунок погашення заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Відповідачем вказується, що такі кошти сплачені ним саме в рахунок погашення заборгованості за поставлений природний газ.

Щодо сплати відповідачем грошових коштів в розмірі 231 322,81 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У свою чергу, сторонами в п. 3.9 договору погоджено, що за наявності заборгованості за минулі періоди по оплаті за газ або потужності та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та відшкодування збитків та додаткових витрат постачальника, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу: у першу чергу сплачуються пені, штрафи, інфляційні нарахування, відсотки річних та відшкодовуються збитки та витрати постачальника, пов`язані з порушенням споживачем умов договору; у другу чергу погашається основна сума заборгованості по оплаті за газ та потужності.

Водночас, самі по собі вимоги про стягнення, зокрема, пені, штрафів, інфляційних нарахувань та відсотків річних є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, тобто такі вимоги не можуть існувати без наявності основного боргу.

Кредитор має право як заявляти такі вимоги, так і не заявляти, крім того, кількісне вираження та існування таких вимог залежить від їх обґрунтованості та правильності здійснення розрахунку за такими вимогами.

Судом враховано, що відповідач, здійснюючи сплату грошових коштів, вказав призначення платежу за ними, вказавши, що такі кошти ним сплачуються саме за природний газ згідно з укладеним між сторонами договором, а також, що такі платіжні доручення містять посилання на акти, підписані між сторонами, крім платіжного доручення № 56083 від 04.11.2022, яке містить призначення «природний газ згідно договору № 2020/РП-052 від 23.12.2020», проте сума такого платежу дорівнює сумі повного розрахунку за актом № 127 від 28.02.2022.

Відповідач, як платник грошових коштів та їх розпорядник, має повне право в призначені платежу вказати призначення платежу, який ним здійснюється.

При цьому, встановлення сторонами в договорі умов черговості погашення платежу незалежно від призначення платежу позбавляє відповідача, як платника таких коштів, здійснювати розпорядження його грошовими коштами на власний розсуд.

За вказаних обставин, суд погоджується з доводами відповідача щодо того, що ним здійснювалась оплата грошових коштів саме в рахунок погашення суми основного боргу, такі кошти не мали б зараховуватись позивачем в рахунок погашення інших платежів.

Щодо доводів позивача стосовно свободи договору, в якому сторони можуть передбачити інші умови, ніж встановлені законодавством, суд зазначає про наступне.

Так, договір між сторонами укладено в 2020 році, в той час, як погашення заборгованості здійснювалось в 2022 році, крім того, як вказано вище, відповідач, як платник грошових коштів, має право при здійсненні розрахунків зазначати конкретне призначення платежу таких коштів.

До того ж під час розгляду даної справи сторонами не надано доказів того, що позивачем до моменту звернення до суду з даним позовом заявлялись до відповідача вимоги про сплату пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За вказаних обставин суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 231 322,81 грн такими, що погашені відповідачем після відкриття провадження у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд вважає за необхідне закрити провадження в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 231 322,81 грн основного боргу.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних втрат від інфляції та пені, суд виходив з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як визначено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на форс-мажорні обставини, пов`язані з введенням воєнного стану з 24.02.2022 на території України та те, що строк розрахунків за отриманий природний газ припадав після його введення, а також на неможливість нарахування штрафних санкцій під час введеного карантину.

Так, щодо введеного карантину суд зазначає, що договір укладено між сторонами вже після введення такого карантину, крім того, відповідачем не доведено факту того, що поставка позивачем природного газу для власних потреб відповідача підпадає під ознаки надання житлово-комунальних послуг.

Щодо доводів відповідача про існування форс-мажорних обставин, пов`язаних з введення воєнного стану з 24.02.2022 на території України, суд зазначає наступне.

Вказані заперечення відповідача не беруться судом до уваги та відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім, кого це стосується, згідно з яким на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором № 2020/РП-052 від 23.12.2020, який би підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим суд вважає, що відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, суд вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

При цьому, сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21), адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Саме таких висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Так, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 30 631,94 грн втрат від інфляції, нарахованих за загальний період квітня 2022 року по вересень 2022 року та 3 953,54 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 16.03.2022 по 15.10.2022.

При цьому, як вказано позивачем в розрахунку вимог, такі вимоги заявлені ним за актами за лютий та березень 2022 року, вимог за актом за квітень 2022 року позивачем не заявляється.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та втрат, суд зазначає, що такий розрахунок виконано арифметично вірно та з дотримання норм законодавства, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 631,94 грн втрат від інфляції та 3 953,54 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 52 006,67 грн.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, в силу ч.ч. 2, 3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як погоджено сторонами в п. 6.2 договору, у разі порушення споживачем строків та умов оплати, передбачених розділом 3 договору, зі споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пеня та штраф, передбачені даним пунктом договору, нараховуються за увесь час прострочення виконання грошових зобов`язань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що такий розрахунок виконано арифметично вірно та відповідно до норм чинного законодавства України, відтак заявлена позивачем вимога є обґрунтованою.

Поряд з цим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільно-господарського законодавства, зокрема, розумності, добросовісності, справедливості, пропорційності, а також зважаючи на майнові інтереси сторін, зважаючи на задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, які самі по собі носять компенсаційних характер від знецінення грошових коштів, які б мали бути сплачені в разі належного виконання зобов`язання, враховуючи, що відповідачем сплачено суму основного боргу, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, заявлений до стягнення, на 50%.

Таким чином вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 26 003,34 грн, у вимозі в частині стягнення 26 003,33 грн пені суд відмовляє.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, в свою чергу відповідачем не спростовано доводів позивача, відтак вимоги позивача підлягають задоволенню частково, зокрема, зважаючи на закриття провадження в частині стягнення 231 322,81 грн основного боргу та часткового задоволення вимоги про стягнення пені, з урахуванням зменшення такого розміру.

Судові витрати відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача без врахування того, що судом зменшено розмір заявлених до стягнення вимог про стягнення пені та штрафу, оскільки зменшення неустойки є правом суду та не вказує про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

При цьому суд зазначає, що з урахуванням закриття провадження у даній справі в частині стягнення 231 322,81 грн позивач мав би сплатити судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 4 768,73 грн.

За вказаних обставин сума судового збору в розмірі 2 287,73 грн (4 768,73 - 2 481) може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Крім того, позивачем в орієнтованому розрахунку суми судових витрат вказано про понесення судовий витрат в розмірі 35 000,00 грн.

У заяві про відшкодування витрат, понесених позивачем, яка долучена до відповіді на відзив, позивачем розмір витрат на правничу допомогу визначено в розмірі 39 329,11 грн.

В обґрунтування понесення таких витрат позивачем надано:

- договір № 14/10 від 14.10.2022, укладений між позивачем (клієнтом) та Брижаком О.М. (адвокат);

- додаткову угоду № 2 від 14.10.2022;

- акт приймання-передачі від 24.11.2022 на суму 39 329,11 грн;

- опис виконаних робіт від 24.11.2022;

- ордер серії СЕ № 1051030 від 14.10.2022;

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вказано вище, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 договору № 14/10 від 14.10.2022 адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги адвоката щодо представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів клієнта в усіх органах, в т.ч. в всіх судах України, у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта.

Згідно з п. 3.1 договору клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), вартість якого визначається в додаткових угодах, що є невід`ємною частиною договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021.

Пунктом 1 додаткової угоди № 2 позивач та адвокат погодили, що розмір витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 35 000,00 грн, виходячи з погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ «Балтіка» за договором постачання № 2020/РП-052 від 23.12.2020.

Окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості («гонорар успіху») в розмірі 5% від стягнутої рішенням суду суми (п. 2 додаткової угоди).

Відповідно до п. 3 додаткової угоди в рамках супроводження справи та надання правової допомоги сторони домовились на наступний (невиключний) перелік послуг (робіт): ознайомлення з наявними документами; опрацювання нормативної бази, судової практики; підготовка та подання позовної заяви, в т.ч. необхідних процесуальних документів; підготовка та подання заяв по суті в суді першої інстанції; участь в судових засіданнях в суді першої інстанції; переговори з відповідачем/відповідачами з метою врегулювання спору; ознайомлення з матеріалами справи в суді; складання адвокатських запитів; інші послуги, що необхідні для супроводження справи клієнта.

Згідно з п. 4 додаткової угоди сторони погодили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про стягнення з відповідача у даній справі.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача гонорару, передбаченого п. 2 додаткової угоди («гонорар успіху»), суд зазначає про наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц , в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Водночас, у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", колегія суддів вважає, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Таким чином, з урахуванням зазначеного та критеріїв, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір «гонорару успіху» - 5% від стягнутої суми 4 439,11 грн (вирахуваного з розміру суми, що стягується 86 582,25 грн) не відповідає вказаним критеріям, оскільки не має характеру необхідних, є неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а відшкодування такої суми матиме надмірний характер для відповідача, а тому, з урахуванням зазначеного, заявлені позивачем до стягнення витрати в розмірі 4 439,11, є необґрунтованими та нерозумними (подібний висновок щодо гонорару успіху викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

Стосовно решти заявленого до стягнення з відповідача розміру гонорару в розмірі 35 000,00 грн, суд зазначає про наступне.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, відзначено:

«Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач просив зменшити розмір такий витрат до 5 000,00 грн посилаючись на те, що такий розмір не доведений документально, не відповідає критеріям розумності, а також не всі послуги, що включені до додаткової угоди № 2, надавались позивачу адвокатом, зокрема, послуг участі в судових засіданнях, складання адвокатських запитів, переговорів щодо мирного врегулювання.

Оцінюючи вказані заперечення відповідача, суд зазначає про наступне.

Дійсно, позивачем та адвокатом у додатковій угоді № 2, в якій ними встановлено фіксований гонорар в розмірі 35 000,00 грн, визначено такі послуги: участь в судових засіданнях в суді першої інстанції; переговори з відповідачем/відповідачами з метою врегулювання спору; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Поряд з цим, доказів здійснення таких дій позивачем під час розгляду справи не надано.

Крім того, суд враховує факт того, що деякі послуги погоджені між сторонами мають характер послідовних та не можуть виконуватись одна без іншої.

Наприклад, ознайомлення з наявними документами та опрацювання нормативної бази, судової практики нерозривно пов`язано з підготовкою та поданням позовної заяви.

Також така угода мітить дублюючі послуги: підготовка та подання позовної заяви, в т.ч. необхідних процесуальних документів, та підготовка та подання заяв по суті в суді першої інстанції.

Крім того, суд зазначає, що дана справа не є складною, фактично позивачем були заявлені вимоги про стягнення грошових коштів за трьома актами та нарахувань на заборгованість за двома актами.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на послуги адвоката з 35 000,00 грн до 17 500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/11003/22 в частині стягнення 231 322,81 грн основного боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІКА" (03039, м. Київ, пр. Науки, буд. 8, код 32525004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон Постач-Груп" (02098, м. Київ, вул. Шумського Юрія, буд. 1А, офіс, 312, код 41260164) інфляційні втрати в розмірі 30 631,94 грн (тридцять тисяч шістсот тридцять одну грн 94 коп.), 3% річних в розмірі 3 953,54 грн (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят три грн 54 коп.), пеню в розмірі 26 003,34 грн (двадцять шість тисяч три грн 34 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн 00 коп.), а також витрати на правничу допомогу в розмірі 17 500,00 грн (сімнадцять тисяч п`ятсот грн 00 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення підписано 16.02.2023.

Суддя О.Г. Удалова