Рішення

від 09.02.2023 по справі 922/2216/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2023м. ХарківСправа № 922/2216/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Саєнко А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Меблі Дизайн", м.Харків (адреса: 61020, м.Харків, Григорівське шосе, 88) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауцентр Рус", м.Калінінград (Російська Федерація, 236029, м.Калінінград, вул.О.Нєвського,205) про стягнення 4412921,27 грн, що еквівалентно 7307612,65 російських рублів за курсом НБУ за участю представників:

позивача - Луніна В.В. (адвокат, довіреність №5 від 04.11.2022);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

17.11.2022 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Меблі Дизайн" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауцентр Рус" про стягнення 4412921,27грн., що еквівалентно 7307612,65 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року, з яких: 2742422,59 грн - сума основного боргу та 1670498,68 грн - штрафні санкцій за договором поставки №UR 60/2019 від 19.08.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2022 року відкрито провадження у справі №922/2216/22 та призначено підготовче засідання на 26.12.2022 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 17.01.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.02.2023 року.

Відповідач у справі є нерезидентом України, та зареєстрований у Російській Федерації.

Інформація про наявність представництва відповідача на території України відсутня та до суду не подана.

Відповідно до Закону України від 01.12.2022 (набрав чинності 23.12.2022) "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року" преамбули: 1. Керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст.162).

Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Отже на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у справі №922/2216/22 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

07.02.2023 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№2819) про долучення доказів, а саме доказ отримання відповідачем копії позовної заяви з додатками.

Також представник позивача 07.02.2023 року надав до суду обґрунтування розрахунку витрат на правничу допомогу (вх.№2818).

Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2023 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 09.02.2023 року не з`явився, відзив не надав. Про розгляд справи відповідач був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду було опубліковано на офіційному вебсайті судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Меблі Дизайн" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бауцентр Рус" (покупець, відповідач) було укладено Контракт №UR 60/2019, що за правовим змістом є договором поставки (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору сторони встановили, що Постачальник зобов`язується постачати, а Покупець зобов`язується покупати на умовах DАP (згідно Інкотермс 2010) (РФ, м. Калінінград, вул.О. Невського, 202) або на умовах FCA (згідно Інкотермс 2010) (Україна, м.Харків) офісні крісла, стільці та комплектуючи до них, меблі та частини меблів (Товар) відповідно до письмових замовлень Покупця та рахунків-фактур (інвойсів), що додаються до цього Договору та є його невід`ємними частинами.

Відповідно до п.2.2 Договору ціна Товару вказується в Специфікації та включає ціну самого товару, експортної упаковки, разової тари, маркування. Ціна товару не може бути вищою від ціни, зазначеної в специфікації.

Сторонами під час дії Договору було підписано дві додаткові угоди: додаткова угода від 19.11.2019 року та додаткова угода від 20.01.2020 року.

Додатковою угодою від 19.11.2019 року, а саме п.3.1 встановлено, що Покупець зобов`язується сплатити отриманий товар протягом 90 днів: від дати поставки товару на митну територію РФ, що підтверджується штампом органів митної служби РФ "Випуск дозволено" на декларації на товар (при поставці на умовах DАP).

Пунктом 2.1. та п.3.2 Договору валютою Договору є російський рубль, розрахунки проводяться в російських рублях шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника.

Згідно з пунктом 3.3 Договору у разі порушення строків оплати Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 0,3% від вартості поставленого та неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п.5.8 Договору сторони визначити, що право власності на товар переходить до Покупця у момент перетину товаром кордону РФ, що підтверджується штампом органів митної служби РФ "Випуск дозволено" на декларації на товар та передачі товару Покупцю, що підтверджується CMR (при поставці на умовах DАP).

На виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується штампом органів РФ "Випуск дозволено" на деклараціях на товар та відміткою Покупця про прийняття товару на CMR, на загальну суму 4541337,00 руб (2742422,59 грн).

Однак відповідач за поставлений товар не розрахувався, чим порушив умови Договору, а саме п.3.1 в редакції додаткової угоди від 19.11.2019 року.

Крім того, внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано і заявлено до стягнення штраф у розмірі 2766275,88 руб, що еквівалентно 1670498,68 грн.

Обставини щодо стягнення вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Меблі Дизайн" до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо підсудності даної справи та застосування законодавства України при вирішенні даного спору.

У розділі 9 «Розгляд спорів» в п.9.1-9.2. Договору (Контракту) сторони дійшли згоди, що у разі виникнення суперечок сторони зобов`язуються вжити всіх заходів для їх вирішення шляхом домовленості. Якщо домовленість не може бути досягнуто у двосторонньому порядку, спори передаються до Арбітражного суду за місцем перебування Позивача.

Відносини сторін цього Контракту регулюватимуться міжнародним правом.

Згідно з ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Отже при вирішення питання про підсудність справ з іноземним елементом, необхідно керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.

Питання підсудності судам України справ з іноземним елементом регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 № 2709-ІУ (далі - Закон) та міжнародними договорами.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.1 цього Закону іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, зокрема, якщо, хоча б один учасник правовідносин є іноземною юридичною особою.

Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, серед іншого як: підсудність судам України справ з іноземним елементом (ст. 2 Закону).

Підстави визначення підсудності справ за участі іноземного елемента судам України наведені в статтях 76, 77 цього Закону.

Пунктом 1 ч.1 ст.76 Закону встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (правила виключної підсудності).

Тобто, законодавство України допускає договірну підсудність.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним Арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті країни та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам країни або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з умовами укладеного Контракту (п.9.1) Сторонами було передбачено, що якщо домовленість не може бути досягнута у двосторонньому порядку, спори передаються до Арбітражного суду за місцезнаходженням Позивача, отже Сторонами в Контракті було визначено суд, що входить у судову систему Держави однієї із сторін, у вигляді місцевих арбітражних (господарських) судів за місцезнаходженням позивача, тобто до Господарського суду Харківської області.

Додатково, на підтвердження того, що під час укладання Контракту Сторони уклали саме угоду про вибір суду, що входить у судову систему Держави однієї із сторін - про передання спору на розгляд до місцевого арбітражного (господарського) суду за місцезнаходженням позивача, а не арбітражну угоду (угоду про вибір арбітражу, третейського суду), свідчить також той факт, що в країні покупця спори, які витікають з підприємницької діяльності та до яких відноситься цей спір про стягнення заборгованості, розглядаються саме Арбітражними судами, як органами правосуддя (ст.1 АПК РФ).

З огляду на зазначене Сторонами під час укладання Контракту в розділі 9 «Розгляд спорів» було укладено пророгаційну угоду про передання спору на розгляд до місцевого арбітражного (господарського) суду за місцезнаходженням Позивача. Приймаючи до уваги, що місцезнаходженням Позивача є місто Харків, спори за Контрактом підлягають вирішенню у Господарському суді Харківської області.

Таким чином визначення у Контракті саме суду, уповноваженого на вирішення спорів між сторонами, як "арбітражного суду за місцезнаходженням Позивача", не суперечить ані вимогам законодавства України ані міжнародно-правовим договорам.

Отже дана справа підсудна Господарському суду Харківської області.

У розділі 9 «Розгляд спорів» в п.9.2. Контракту Сторони дійшли згоди, що відносини Сторін по цьому Контракту будуть регулюватись міжнародним правом. Тому при вирішенні питання, яке матеріальне право підлягає застосуванню за цим спором необхідно керуватись положеннями міжнародно-правових договорів та угод.

Так, держави сторін учасників цього спору (Україна, РФ) є учасниками Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із провадженням господарської діяльності (м. Київ, 1992), в силу статті 11 якої законодавство однієї держави - учасниці СНД застосовується на території іншої держави - учасниці СНД згідно з правилами, встановленими в цій статті.

Зокрема, згідно з пунктом «е» статті 11 цієї угоди права та обов`язки сторін за правочином визначаються згідно із законодавством місця вчинення правочину, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Як випливає з контракту, місцем його укладання вказано м.Харків, згідно зі звичаями ділового обороту у верхній частині першої сторінки контракту вказується номер, назва договору, місце та дата його укладання. Вказані положення також були закріплені у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 6 вересня 2001.

Отже, враховуючи положення Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із провадженням господарської діяльності до спірних правовідносин повинно застосовуватись матеріальне право України.

Також, між державами сторін учасників цього спору (Україна, РФ) укладена Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Кишинів, 2002 рік). В силу положень якої права та обов`язки сторін за правочином визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої він вчинюється, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Окрім цього слід відмітити, що на території України питання застосування колізійних норм щодо договірних відносин регулюється Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 № 2709-ІУ.

Так, відповідно до положень ст.32 даного Закону у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

В свою чергу положення ч.1 ст.44 цього Закону встановлюють правило, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право яке має найбільш тісний зв`язок із правочином, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

Отже, враховуючи домовленість між сторонами щодо вибору матеріального права, яке необхідно застосовувати та віднесення вирішення цього питання до норм міжнародного права, до цих правовідносин слід застосовувати право держави за місцезнаходженням позивача, який є Продавцем за Контрактом - України, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином та вирішальне значення для його змісту.

Отже при вирішенні даного спору суд застосовує норми законодавства України.

Щодо основного боргу.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У даному разі, правовідносини, що виникли між сторонами, мають ознаки поставки товару, які регулюються законодавством України у сфері постачання продукції та виконання зобов`язань за договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічно, згідно з положеннями ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно із ст.266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кіль кість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст.526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Відповідно до п.2.2 Договору ціна на товар вказується в специфікаціях та включає ціну самого товару, експортної упаковки, разової тари, маркування. Ціна товару не може бути вищою від ціни, зазначеної в специфікації.

На виконання умов Договору позивач тричі здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами:

1) рахунком-фактурою №CD980000137 від 09.12.2021 року, відвантажувальною специфікацією №CD980000137 від 09.12.2021 року, CMR №А 088988 від 09.12.2021 року, митною декларацією №UA807170/2021/082386 від 10.12.2021 року, декларацією на товар №10012020/171221/3017923 від 17.12.2021 року - на суму 1484526,00 руб (896475,56 грн);

2) рахунком-фактурою №CD980000139 від 17.01.2022 року, відвантажувальною специфікацією №CD980000139 від 17.01.2022 року, CMR №А 34807 від 17.01.2022 року, митною декларацією №UA807170/2021/002058 від 18.01.2022 року, декларацією на товар №10012020/250122/3007574 від 26.01.2022 року - на суму 1485898,00 руб (897304,08 грн);

3) рахунком-фактурою №CD980000141 від 17.02.2022 року, відвантажувальною специфікацією №CD980000141 від 17.02.2022 року, CMR №А 610033 від 17.02.2022 року, митною декларацією №UA807170/2021/009088 від 18.02.2022 року, декларацією на товар №10012020/250222/3020946 від 25.02.2022 року - на суму 1570913,00 руб (948642,94 грн).

Отже позивач виконав належним чином свої зобов`язання за договором та здійснив відповідачу поставку товару, що підтверджується штампом митних органів РФ "Випуск дозволено" на деклараціях на товар та відміткою Покупця про прийняття товару на CMR, на загальну суму 4541337,00 руб (2742422,59 грн).

Доказів повернення товару відповідачем чи будь-яких зауважень щодо поставленого товару до суду не надано.

Щодо строку оплати.

З матеріалів справи вбачається, що товар поставлено відповідачу на умовах DAР згідно з п.1.1. Договору.

Інкотермс 2010 визначає DAP як "Delivered at Place" - продавець постачає, коли товар розміщується у розпорядженні покупця на прибуваючому транспортному засобі, готовому до розвантаження, у вказаному місці призначення. У умовах DAP ризик переходить від продавця до покупця з пункту призначення, зазначеного в договорі поставки.

Пунктом.3.1 Договору (з урахуванням додаткової угоди від 19.11.2019) встановлено, що Покупець зобов`язується сплатити отриманий товар протягом 90 днів від дати поставки товару на митну територію РФ, що підтверджується штампом органів митної служби РФ "Випуск дозволено" на декларації на товар (при постачанні на умовах DAР) - а.с.29,31.

Отже, дослідивши матеріали справи, з урахуванням пояснень позивача, судом встановлено, що строк оплати відповідачем за поставлений товар - 90 днів з дня перетину митного кордону РФ, а саме:

1) за митною декларацією №UA807170/2021/082386 від 10.12.2021 року на суму 1484526,00 руб. (896475,56 грн) - 17.03.2022 (перетин кордону 17.12.2021, що підтверджується декларацією на товар №10012020/171221/3017923 від 17.12.2021 року) - а.с.67;

2) за митною декларацією №UA807170/2021/002058 від 18.01.2022 року на суму 1485898,00 руб. (897304,08 грн) - 26.04.2022 (перетин кордону 26.01.2022, що підтверджується декларацією на товар №10012020/250122/3007574 від 26.01.2022 року) - а.с.76;

3) за митною декларацією №UA807170/2021/009088 від 18.02.2022 року на суму 1570913,00 руб. (948642,94 грн) - 26.05.2022 (перетин кордону 25.02.2022, що підтверджується декларацією на товар №10012020/250222/3020946 від 25.02.2022 року) - а.с.85.

Отже, строк оплати за отриманий товар є таким, що настав, у строки, зазначені вище (17.03.2022, 26.04.2022, 26.05.2022), однак, відповідач свої зобов`язання з оплати товару не виконав, доказів протилежного до суду не надав.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що ТОВ "Бауцентр Рус" не спростувало обставини, які повідомлені позивачем, доказів оплати поставленого товару не надало, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Офіс Меблі Дизайн" в частині стягнення з відповідача 2742422,59 грн (що еквівалентно 4541337,00 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року) основного боргу за Договором №UR 60/2019 від 19.08.2019 року правомірні, обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Щодо штрафу (пені).

Позивач, крім суми боргу, просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 1670498,68 грн, що еквівалентно 2766275,88 руб, який передбачений Договором №UR 60/2019 від 19.08.2019, за періоди прострочення відповідачем виконання свого обов`язку щодо своєчасної оплати за поставлений товар.

Як зазначено вище, до спірних правовідносин судом застосовується матеріальне право України.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що у разі порушення строків оплати Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 0,3% від вартості поставленого та неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ч.3 ст.549 ЦК України суд розцінює визначений сторонами у п.3.3 Договору штраф як пеню, оскільки визначено нарахування за кожний день прострочення.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо оплати за поставлений товар у строки, передбачені умовами договору, позивачем правомірно заявлено до стягнення пеню на суми неоплаченого товару.

Як зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України суд з`ясував обставини щодо правильності здійснення позивачем відповідних розрахунків пені.

Судом встановлено, що розрахунки позивача по нарахуванню пені (а.с.7-9) є невірними, з огляду на наступне.

Позивачем нараховано пеню, з порушенням вимог ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач нараховує штраф на суми боргу у гривневому еквіваленті відповідно до курсу НБУ на 14.11.2022 року:

- на суму боргу 896475,56 грн - з 20.03.2022 по 14.11.2022;

- на суму боргу 897304,08 грн - з 29.04.2022 по 14.11.2022;

- на суму боргу 948642,94 грн - з 28.05.2022 по 14.11.2022.

Приписом ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Отже Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Також подібні за змістом до даних правовідносин є висновки у ряді інших постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.06.2019 по справі №910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі №902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17, у яких висловлено позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Договір не містить умов нарахування штрафу більше 6 місяців.

Пункт 3.3 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

Отже кінцевий строк нарахування пені на заборгованість, обмежується 6 місяцями з дати, коли борг повинен був бути сплачений, а саме:

- на суму боргу 896475,56 грн - строк оплати 17.03.2022 нарахування пені по 17.09.2022;

- на суму боргу 897304,08 грн - строк оплати 26.04.2022 нарахування пені по 26.10.2022.

Перевіривши відповідні розрахунки пені за цими накладними, суд дійшов висновку, що вони є хибними, у зв`язку з включенням в період нарахування пені строк після сплину 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена (позивачем помилково не застосовано у розрахунку пені приписи ч.6 ст.232 ГК України).

На суму боргу 948642,94 грн, строк оплати якого 26.05.2022, кінцевий строк нарахування пені по 14.11.2022 є вірним.

Позивач нараховує пеню, починаючи через 90 днів з дня отримання відповідачем товару, що на 1-2 дні пізніше, ніж початок прострочення з оплати відповідно до п.3.1 Договору, що є правом позивача.

З огляду на зазначене, суд перераховує пеню на суми боргу по кожній накладній за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, з урахуванням встановленого строку оплати, та не виходячи за межи визначеного позивачем періоду початку нарахування пені.

Крім того, за змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені зроблений позивачем без врахування вказаних обмежень, та суми пені перевищують подвійну облікову ставку НБУ, що не відповідає чинному законодавству.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, здійснивши перерахунки пені, відповідно до умов договору та норм законодавства, з урахуванням обмеження в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та вірних кінцевих періодів нарахування (6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена), суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача пені в загальній сумі 582450,18 грн., що еквівалентно 964513,04 російських рублів, за прострочення виконання зобов`язань з оплати за поставлений товар, а саме:

- на суму боргу 896475,56 грн - з 20.03.2022 по 17.09.2022 - 168242,67 грн;

- на суму боргу 897304,08 грн - з 29.04.2022 по 26.10.2022 - 196669,39 грн;

- на суму боргу 948642,94 грн - з 28.05.2022 по 14.11.2022- 217538,12 грн.

В частині стягнення 1088048,50 грн пені суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком та невідповідністю вимогам чинного законодавства України (невірним кінцевим періодом нарахування - без врахування ч.6 ст.232 ГК України та незастосуванням обмеження в розмірі подвійної облікової ставки НБУ).

За приписами ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем, проте у зв`язку з невірним розрахунком пені, позові підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір в розмірі 49837,09 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.

Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

За положеннями чч.3-6 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача у Господарському суді Харківської області представляв адвокат Луніна В.В., свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серія ХВ№000817 від 11.08.2021 року, на підставі довіреності №5 від 04.11.2022 року.

На підтвердження понесених судових витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 30000,00 грн. позивачем надано до суду наступні докази:

- Договір про надання правової допомоги №0111/2022 від 04.11.2022 року;

- Додаток до договору про надання правової допомоги №0111/2022 від 04.11.2022 року;

- Свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серія ХВ№000817 від 11.08.2021 року;

- Довіреність №5 від 04.11.2022 року;

- Видатковий касовий ордер від 26.01.2023 року;

- Акт здавання-приймання наданих послуг від 17.01.2023 року;

- Детальний опис робіт (наданих послуг) №1701/2023 від 17.01.2023 року.

З вказаних документів вбачається, що за умовами Договору про надання правової допомоги №0111/2022 від 04.11.2022 року, укладеного між ТОВ "Офіс Меблі Дизайн" (позивач) та Адвокатом Луніною В.В., позивач уповноважує адвоката на ведення господарської справи (надання правової допомоги та представництво) щодо стягнення грошових коштів за контрактом №UR 60/2019 від 19.08.2019 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Меблі Дизайн" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бауцентр Рус" (Покупець), у тому числі складання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ТОВ "Бауцентр Рус" основного боргу 2742422,59 грн., що еквівалентно 4541337,00 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року, та штрафних санкцій в розмірі 1670498,68 грн, що еквівалентно 2766275,88 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року.

Відповідно до укладеної додаткової угоди до договору про надання правової допомоги №0111/2022 від 04.11.2022 року гонорар становить 30000,00 грн.

З опису робіт, складеного за результатами надання послуг згідно з договором про надання правової допомоги №0111/2022 від 04.11.2022, Адвокат надав позивачу такі послуги:

1. Збір документів, їх аналіз з метою підготовки для складання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ТОВ "Бауцентр Рус" основного боргу 2742422,59грн., що еквівалентно 4541337,00 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року, та штрафних санкцій в розмірі 1670498,68 грн., що еквівалентно 2766275,88 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року - вартість гонорару 10000,00 грн.

2. Участь у судовому розгляді справи в Господарському суді Харківської області за позовом ТОВ "Офіс Меблі Дизайн" про стягнення грошових коштів з ТОВ "Бауцентр Рус" основного боргу 2742422,59 грн., що еквівалентно 4541337,00 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року, та штрафних санкцій в розмірі 1670498,68 грн., що еквівалентно 2766275,88 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року - вартість гонорару 20000,00 грн.

Загальна сума наданих послуг становить 30000,00 грн.

Позивачем та адвокатом складено акт здавання-приймання наданих послуг на зазначену суму, яка сплачена позивачем.

Проаналізувавши складність справи, обсяг наданих послуг, cуд вважає, що сума у розмірі 30000,00 грн за надані адвокатом послуги при розгляді господарським судом даної справи є співмірною.

Таким чином суд визнає обґрунтованими та співмірними при розподілі судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу за представництво інтересів позивача в Господарському суді Харківської області витрати в сумі 30000,00 грн, що за висновком суду є розумним, справедливим та таким, що відповідає обсягу наданих адвокатом послуг.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, взявши до уваги категорію та складність справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Проте, відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткової відмови в позові стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22603,21 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 3, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236-238, 366 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бауцентр Рус (місцезнаходження: Російська Федерація, 236029, м. Калінінірад, вул. О. Нєвського, 205; ІНН 7702596813, КПП 392550001, Р/рахунок 40702810720010000164 Калінінградське відділення №8626 ПАО Сбербанк м.Калінінград, К/рахунок 30101810100000000634, БІК 042748634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Меблі Дизайн" (адреса: 61020, Україна, м.Харків, Григорівське шосе, 88; код ЄДРПОУ 31632541): 2742422,59 грн основного боргу, що еквівалентно 4541337,00 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року; 582450,18 грн пені, що еквівалентно 964513,04 російських рублів за курсом НБУ на 14.11.2022 року; 49873,09грн судового збору; 22603,21 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "17" лютого 2023 р.

СуддяК.В. Аріт