Рішення

від 26.01.2023 по справі 463/7617/22

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/7617/22

Провадження № 2/463/524/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ВестАвто» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення, яким стягнути на його користь 274 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є ветераном військової служби, а також інвалідом армії 2 групи і в силу вимог чинного законодавства має право на безкоштовний проїзд в міському транспорті. 21.04.2022 приблизно о 14:35 зайшов в маршрутне таксі загального користування № 131, д.н.з. НОМЕР_1 та пред`явив в розгорнутому виді посвідчення ветерана військової служби, а також посвідчення інваліда, проте водій маршрутного таксі на вказане не реагував та вимагав оплати за проїзд, що супроводжувалось образами. Після виходу з автобуса намагався записати державний номерний знак, проте водій вийшовши з автобуса знову почав його ображати, чим принизив його честь і гідність. Внаслідок таких дій отримав нервовий стрес, почав погано себе почувати, вимушений був збільшити дозування ліків, вночі погано спав і змушений був звернутись до лікаря, що спричинило моральні страждання. Крім того, 05.05.2022 приблизно о 13:10 зайшов в маршрутне таксі загального користування № 131, д.н.з. НОМЕР_2 і пред`явив посвідчення ветерана військової служби, а також посвідчення інваліда у смартфоні. Однак, водій на вказане не реагував та вимагав оплати, після чого наказав вийти з автобуса. Як наслідок, вимушений був іти пішки до наступної зупинки, дихаючи пилом і вихлопними газами транспортних засобів, що також спричинило для нього моральні страждання. Крім того, 07.06.2022 стався третій аналогічний випадок із водієм маршрутного таксі № 1004, який незважаючи на посвідчення інваліда 2 групи вимагав у нього оплати за проїзд. Відповідач як фірма перевізник обслуговує маршрут № 131 і такими неправомірними діями водіїв маршрутних таксі йому завдано моральну шкоду, яку оцінює до розміру 1000 грн. та матеріальної шкоди в сумі 274 грн. Дані суми просить стягнути в примусовому порядку.

Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення позиву. Зазначає про відсутність у володінні ПП «ВестАвто» автомобіля із номерними знаками НОМЕР_1 , в т.ч. на автобусному маршруті загального користування № 131. Крім того, як слідує з мотивів позову, у другому випадку позивач пред`явив посвідчення інваліда 2 групи з екрану телефону, тоді як зобов`язаний був пред`явити оригінал такого посвідчення у розгорнутому виді, а не його відображення в телефоні. Відносно третього випадку позивач сам підтверджує, що скористався послугами пасажирських перевезень безоплатно, а з водієм лише акуратно посперечався. Тому, вважає позовні вимоги недоведеними та просить в позові відмовити.

У відповіді на відзив позивач навів аргументи, аналогічні мотивам позову та крім цього зазначає, що у першому випадку 21.04.2022 намагався зафіксувати номерний знак автобуса, проте перебував в шоковому стані і можливо останні цифри номерного знака є неправильними.

Правом на подання заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 26.10.2022.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 28.10.2022 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін, в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином суд виконав вимоги ст. 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа є малозначною, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Позивач таким правом скористався та подав відповідне клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін. За відсутності належного обґрунтування ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.12.2022 таке клопотання залишено без задоволення.

Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч. ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Відповідно до долучених до матеріалів справи копій посвідчень (а.с.6, 7), позивач є ветераном військової служби та інвалідом армії 2 групи.

Разом з тим, окрім як пояснень позивача матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що 21.04.2022, 05.05.2022 та 07.06.2022 позивач користувався послугами пасажирського перевезення, які надаються відповідачем.

Крім того, суду також не надано доказів, що у вказані дні позивачу було відмовлено у пільговому перевезенні.

До матеріалів справи долучено звернення позивача від 22.04.2022, адресоване Управлінню транспорту та зв`язку Львівської ОДА (а.с.8), у якому описано обставини події, яка мала місце 21.04.2022, а також відповідь на таке звернення (а.с.9), згідно якої автобусний маршрут загального користування № 131 обслуговує ПП «ВестАвто».

Крім того, долучено дві відповіді Львівської ОВА про розгляд скарг позивача (а.с.10-12, 13-14), за змістом яких Управлінням ПП у Львівській області у процесі проведення заходів державного контролю на транспорті відносно відповідача складено акт про порушення вимог статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» в частині відмови в пільговому перевезенні, за що до нього будуть застосовані адміністративно-господарські санкції.

Будь-яких інших доказів, які б стосувались описаних позивачем обставин матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити чи доводиться зібраними доказами факт заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Частина друга цієї статті уточнює у чому полягає моральна шкода, а частина третя цієї статті містить також уточнення щодо визначення розміру цієї шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 ЦК України (згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України).

Фактичною підставою для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачене законом. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В зазначеній нормі міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність).

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 29.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Подібний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11.12.2018 у справі № 759/4781/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 203/2378/14-ц та від 29.08.2019 у справі № 638/20603/16.

Іншими словами, на позивача покладається обов`язок довести факт завдання йому, діями чи бездіяльністю відповідача, майнової шкоди та її розмір, а на відповідача, в разі його не згоди, покладається обов`язок довести, що шкоду завдано не з його вини.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Очевидно, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку фізичних чи юридичних осіб завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

На думку суду, у справі яка розглядається, позивачем не виконано свого обов`язку щодо доведення факту заподіяння йому матеріальної і моральної шкоди протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і шкодою.

Так, відносно обставин події, яка мала місце 21.04.2022, то попри відсутність доказів проїзду позивача цього дня на автобусному маршруті загального користування № 131, який обслуговує ПП «ВестАвто», до матеріалів справи взагалі не долучено жодного доказу протиправної поведінки, яку допустив водій цього маршруту відносно позивача.

В свою чергу, долучені позивачем відповіді про встановлення фактів порушення відповідачем вимог статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» в частині відмови в пільговому перевезенні не можуть братись до уваги, оскільки такими доказами не встановлено фактів протиправної поведінки, допущеної відповідачем безпосередньо відносно позивача.

Крім того, відсутні аналогічні докази відносно обставин події, яка мала місце 05.05.2022, а відносно події, яка мала місце 07.06.2022 то, як вбачається з мотивів позову, по відношенню до позивача взагалі не було поганого поводження, а натомість лише відбулась дискусія з водієм.

Як наслідок, надані позивачем медичні документи та квитанції не можуть підтверджувати існування причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що в свою чергу, також свідчить про безпідставність вимоги про стягнення матеріальної шкоди.

Тому, суд вважає позов недоведеним і в його задоволенні відмовляє в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідач не подавав, а також не повідомляю про існування таких доказів. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Приватного підприємства «ВестАвто» (79024, м. Львів, вул. Богданівська, 9, ЄДРПОУ 33533304) про стягнення 274 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.