Постанова

від 17.02.2023 по справі 560/8050/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8050/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

17 лютого 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Імпорт" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Імпорт" в якому просить стягнути з відповідача на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 49294 грн 12 коп. Стягнути з відповідача на користь Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4022 грн 88 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач в порушення вимог, визначених статтями 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не сплатив за 2021 рік адміністративно-господарські санкції у сумі 49294,12 грн та пеню у розмірі 4022,88 грн - за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. На підставі вищевикладеного просив задовольнити позов повністю.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.08.2022 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що на товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Імпорт" покладено обов`язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Імпорт", подало звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2021 рік, в якому зазначило, що дані про вакансію, а саме - комплектувальник - 1 місце. Також зазначив коментар до даних про вакансії: інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 53317,00 грн.

Оскільки відповідач не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів обґрунтованості та відповідності законодавству своїх позовних вимог, а відповідач довів, що ним вжито передбачених законодавством заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позов не підлягає задоволенню.

Суд прешої інстанції зазначив, що відповідач подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2021 рік, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон №875-XII).

Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Обов`язок підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, встановлений ч.3 ст.18 Закону № 875-ХІІ.

Відповідно до ч.11 ст.19 вказаного Закону, норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Отже, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та порядок його обчислення

Вимоги до особливостей організації робочого місця для осіб з інвалідністю передбачено ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої суб`єкти господарювання, які працевлаштовують особу з інвалідністю, зобов`язані створювати для них робочі місця, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування.

При цьому, ч. 3 ст. 181 Закону № 875-ХІІ встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ст.18 Закону № 875-ХІІ.

У той же час, підприємство зобов`язане створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Суд встановив, що відповідач подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2021 рік, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того, що підприємство не забезпечило норматив робочих місць. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, щодо доводів апелянта про те, що центром зайнятості надавалось направлення на працевлаштування особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, але такій особі було відмовлено в працевлаштуванні в зв`язку з тим, що вакансія була зайнята іншою особою без інвалідності, тоді як вакансія по документам була відкрита, то колегія суддів зазначає, що вказане не може бути належним доказом протиправної відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, як незабезпечення нормативу робочих місць, оскільки з направлення (а.с.34) вбачається, що дійсно особа направлялась, однак в корінці направлення містяться печатки ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "2К" (ідентифікаційний код 42281919) та Приватного підприємтсва "Гранд Імпорт" (ідентифікаційний код 37915506), тоді як відповідачем у справі є ТОВ "Гранд Імпорт" ідентифікаційний код якого 40946047.

Водночас, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі - ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання.

Частинами 1-2 ст. 218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, враховуючи зазначену норму, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не вживались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.