Рішення

від 20.02.2023 по справі 927/1147/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 лютого 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1147/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд",

код ЄДРПОУ 42352219, вул. Оболонська 1-а, буд. 5, м. Суми, 40000

Відповідач: Фермерське господарство "Добробут-Н",

код ЄДРПОУ 41803835, вул. Шевченко, 10, с. Степове, Носівський район, Чернігівська область, 17151

Предмет спору: про стягнення 351 322,74 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд" звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства "Добробут-Н", у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 351 322,74 грн заборгованості, з яких 195 395,46 грн сума основного боргу, 59 001,84 грн курсової різниці, 6300,95 грн інфляційних втрат, 2785,26 грн - 3 % річних, 5760,14 грн пені та 82 079,09 грн штрафу.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 22.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 22.12.2022 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачам відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

У зв`язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг процесуальний документ 22.12.2022 засобами поштового зв`язку не направлявся сторонам у справі.

Згідно ч. 6 ст. 120 ГПК України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Так, 23.12.2022 на номер телефону відповідача ( НОМЕР_1 ), який зазначений у позовній заяві як засіб зв`язку з Фермерським господарством «Добробут-Н», секретарем судового засідання було здійснено дзвінок та повідомлено голові фермерського господарства Шусті Н.М. про відкриття провадження у справі № 927/1147/22 та встановлення відповідних строків для подання заяв по суті.

Копія ухвали суду від 22.12.2022 була направлена на електронну адресу позивача - minagrotreyd@ukr.net та представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Копія вказаної ухвали була направлена позивачу засобами поштового зв`язку 27.01.2023 та отримана останнім 31.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400055910750.

На електронну пошту суду 28.12.2022 від відповідача надійшло клопотання про направлення процесуальних документів на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2

28.12.2022 на електронну адресу відповідача, яка вказана у клопотанні, судом було здійснено направлення ухвали суду від 22.12.2022.

З електронної адреси відповідача 29.12.2022 на адресу суду надійшло повідомлення про отримання направлення.

Таким чином, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення йому ухвали від 22.12.2022 є 29.12.2022.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 13.01.2023.

16.02.2023 відповідачем надіслано суду клопотання про закриття провадження у справі в зв`язку з оплатою суми боргу в розмірі 195 395,46 грн. До клопотання додано докази оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №5/2021-ВП на умовах відстрочення платежу від 12.04.2021 в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 195 395,46 грн, на яку позивачем нараховано 59 001,84 грн курсової різниці, 82 079,09 грн штрафу, 5760,14 грн пені, 6300,95 грн інфляційних втрат та 2785,26 грн 3 % річних.

Відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

12.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мін-Агротрейд» (далі - Постачальник) та Фермерським господарством «Добробут-Н» (далі - покупець) укладено догові поставки № 5/2021-ВП на умовах відстрочення платежу (далі - Договір) (а.с. 10-12).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобовязується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість.

Найменування товару: засоби захисту рослин, мінеральні добрива, мікродобрива, насіння в асортименті, визначеному в Додатках до цього договору, які складають його невід`ємну частину (п. 1.2 Договору).

Згідно із з п. 2.1 Договору розгорнутий асортимент та кількість товару, що постачається, визначаються у додатках до цього договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна за одиницю товару кожного найменування в національній валюті наводиться у додатках до цього Договору. Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору. Сторони, крім встановлення ціни та загальної вартості товару в гривні, додатково визначають грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайта (www.minfin.com.ua/currency/mb). Сторони погодили, що для обрахування такого грошового еквіваленту в іноземні валюті використовують курс продажу іноземної валюти, що склався на час закриття торгової сесії в банківський день, що передує даті оформлення відповідного Додатку до Договору. За згодою сторін у Додатку (Додатках) до Договору грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb).

Згідно із п. 5.2 Договору у випадку зміни середньозваженого курсу продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb) більш ніж на 1 % відносно курсу, обрахованого у відповідному Додатку до Договору, до завершення покупцем остаточних розрахунків за товар продавець має право без підписання додаткових угод до Договору змінити ціну та загальну вартість неоплаченого товару, повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни та загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного Договору, рахунку-фактуру із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.

Пунктом 6.1 Договору сторони визначили, що загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в Додатках до цього Договору.

Згідно п. 6.2 Договору оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

Відповідно до п. 6.3 Договору якщо покупець не здійснив у встановлений Додатками до Договору строк чергового платежу за проданий з розтроченням платежу і переданий йому товар, умова про розстрочення платежу, визначена Додатками до цього Договору вважається скасованою, строк оплати настає негайно по всім неоплаченим товарам, що поставляються по вказаному Договору, а прострочення є підставою для нарахування штрафу, пені та процентів відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії цього Договору становить 12 місяців. Закінчення строку не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п. 10.1 Договору).

Відповідно до п. 11.2 Договору за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

Згідно із п. 11.4 Договору в разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 3 роки (п. 11.6 Договору).

Між сторонами 12.04.2021 підписано Додаток № М000000010 до Договору, в якому визначено асортимент, найменування, кількість та ціну товару, що поставляється з відстроченням платежу.

Згідно вказаного додатку загальна сума товару становить 389 743,01 грн з ПДВ, що еквівалентно 13 675,20 дол. США з ПДВ; оплата здійснюється наступним чином: - передоплата до 15.04.2021 у розмірі 20 % - 77 948,60 грн, що еквівалентно 2735,04 дол. США, відстрочення оплати до 31.10.2021 у розмірі 80 % - 311 794,41 грн, що еквівалентно 10940,15 дол. США. Також зазначено, що комерційний курс гривні до долару США - 28,50.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 10 від 12.04.2021 на суму 389743,01 грн.

Відповідачем платіжним дорученням № 328 від 25.05.2021 здійснено часткову оплату товару на суму 65000,00 грн з призначенням платежу «за ЗЗР згідно рахунка № 10 від 12.04.2021».

Позивачем на виконання умов Договору та Додатку № М000000010 від 12.04.2021 поставлено відповідачу товар на загальну суму 389 743,00 грн по видатковій накладній № 102 від 25.05.2021 на суму 326 652,56 грн та по видатковій накладній № 130 від 26.07.2021 на суму 63 090,44 грн.

Вказані накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Також між сторонами підписано та скріплено печатками товарно-транспортну накладну № 250521/2 від 25.05.2021 та товарно-транспортну накладну № 260721 від 26.07.2021.

17.12.2021 платіжним дорученням № 380 відповідач здійснив часткову оплату товару на суму 150 000,00 грн з призначенням платежу «за ЗЗР згідно рах. № 10 від 12.04.2021».

Між сторонами 24.12.2021 підписано Додаток № М00000014 до Договору, в якому визначено асортимент, найменування, кількість та ціну товару, що поставляється з відстроченням платежу.

Згідно вказаного додатку загальна сума товару становить 20 652,46 грн з ПДВ, що еквівалентно 756,50 дол. США з ПДВ; оплата здійснюється наступним чином: - відстрочення оплати до 29.12.2021 у розмірі 100 % - 20 652,46 грн, що еквівалентно 756,50 дол. США. Також зазначено, що комерційний курс гривні до долару США - 27,30.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 162 від 24.12.2021 на суму 20652,46 грн.

Позивачем на виконання умов Договору та Додатку № М00000014 від 24.12.2021 поставлено відповідачу товар на загальну суму 20 652,46 грн по видатковій накладній № 178 від 30.12.2021.

Вказана накладна підписана та скріплена печатками сторін.

Також між сторонами підписано та скріплено печатками товарно-транспортну накладну № 301221 від 30.12.2021.

Позивачем 15.09.2022 направлено відповідачу вимогу про сплату боргу від 13.09.2022, в якій останній просив перерахувати відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 195 395,46 грн, зазначив про нарахування пені в сумі 52 132,92 грн, курсової різниці в сумі 59 001,84 грн та штрафу в сумі 82 079,09 грн та просив здійснити оплату на протязі 7-ми днів з моменту отримання вимоги. До вимоги позивачем було додано рахунки на оплату № 53 від 13.09.2022 на суму 27 940,80 грн та № 55 від 13.09.2022 на суму 226 456,50 грн.

Вказана вимога отримана відповідачем 23.09.2022, що вбачається з трекінгу відстежень пересилань «Укрпошта» згідно штрихкодового ідентифікатора 4003010731678 (вимога про оплату).

Відповідач в обумовлений термін не розрахувався за поставлений по Договору товар.

Сума заборгованості відповідача за поставлений по Договору товар становить 195 395,46 грн.

Звертаючись до суду, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати товару по Договору № 5/2021-ВП в сумі 195395,46 грн, а тому позивачем нараховано та заявлено до стягнення курсову різницю в сумі 59 001,84 грн, інфляційні втрати в сумі 6300,95 грн, 3 % річних в сумі 2785,26 грн, пеню в сумі 5760,14 грн та штраф в сумі 82 079,09 грн.

Відповідачем надано докази оплати боргу в сумі 195 395,46 грн платіжними дорученнями № 487 від 06.12.2022 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу «за ЗЗР згідно рах. № 55 від 13.09.2022» та № 497 від 15.02.2023 на суму 145 395,46 грн з призначенням платежу «за ЗЗР згідно нак. № 178 від 30.12.2021, № 130 від 26.07.2021, № 102 від 25.05.2021».

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення курсової різниці.

Частинами 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 26.12.2011 в справі № 16/23пд/2011 та від 27.03.2012 в справі № 55/440, у постановах Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №8/5005/11964/2011 та від 16.05.2012 у справі № 18/2720/11.

У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що крім встановлення ціни та загальної вартості товару в гривні, додатково визначають грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайта (www.minfin.com.ua/currency/mb). Для обрахування такого грошового еквіваленту в іноземній валюті використовують курс продажу іноземної валюти, що склався на час закриття торгової сесії в банківський день, що передує даті оформлення відповідного Додатку до Договору. За згодою сторін у Додатку (Додатках) до Договору грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb).

Пунктом 5.2 Договору сторони визначили, що у випадку зміни середньозваженого курсу продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb) більш ніж на 1 % відносно курсу, обрахованого у відповідному Додатку до Договору, до завершення покупцем остаточних розрахунків за товар продавець має право без підписання додаткових угод до Договору змінити ціну та загальну вартість неоплаченого товару, повідомивши про це покупця. Повідомлення про зміни та загальної вартості товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного Договору, рахунку-фактуру із зазначенням нової ціни та загальної вартості товару.

Системний аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти змінює ціну товару, а отже і змінюється сам розмір грошового зобов`язання за отриманий товар.

Таким чином, позивач помилково застосовує термін «курсова різниця», оскільки у такому випадку відповідне нарахування буде виокремлюватись від розміру основного зобов`язання та похідних від нього нарахувань (пеня, штраф, 3 % річних та інфляційні втрати).

Щодо порядку визначення нової ціни в грошовому еквіваленті до курсу іноземної валюти.

Виходячи з умов пункту 5.2 Договору сторонами прямо не передбачено спосіб визначення нової ціни товару в грошовому еквіваленті до грошового еквіваленту в іноземній валюті, а лише зазначено, що у випадку зміни середньозваженого курсу продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb) більш ніж на 1 % відносно курсу, обрахованого у відповідному Додатку до Договору, до завершення покупцем остаточних розрахунків за товар продавець має право без підписання додаткових угод до Договору змінити ціну та загальну вартість неоплаченого товару, повідомивши про це покупця.

Отже, у цій справі існує невизначеність у тлумаченні пункту 5.2 Договору щодо способу розрахунку нової ціни товару в еквіваленті до курсу іноземної валюти.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У розумінні наведених положень законодавства тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди.

При цьому, умовами пункту 5.1 Договору сторони погодили, що для обрахування такого грошового еквіваленту в іноземній валюті використовують курс продажу іноземної валюти, що склався на час закриття торгової сесії в банківський день, що передує даті оформлення відповідного Додатку до Договору. За згодою сторін у Додатку (Додатках) до Договору грошовий еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb).

Таким чином, оскільки сторонами у п. 5.1 договору визначено та погоджено спосіб обрахування грошового еквіваленту ціни товару в іноземній валюті, суд вважає за необхідне застосувати такий же порядок визначення ціни товару у грошовому еквіваленті до іноземної валюти, передбаченої п. 5.2 Договору, використовуючи курс продажу іноземної валюти, що склався на час закриття торгової сесії в банківський день, що передує даті прийняття позивачем рішення про зміну ціни товару.

Можливість використання іншого курсу іноземної валюти, а саме обрахування грошового еквіваленту ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb), не може застосуватись, оскільки для такого випадку сторонами передбачена наявність згоди обох сторін.

Таким чином, при обрахуванні грошового еквівалента ціни товару повинен застосовуватись середньозважений курс продажу іноземної валюти за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb) за попередній, який передує прийняттю відповідного рішення (складення рахунків-фактур) та направленню відповідачу повідомлення про зміну ціни товару.

Оскільки рішення про зміну ціни товару було прийнято позивачем та проведено розрахунок заборгованості станом 13.09.2022, тому слід враховувати курс продажу долара США на міжбанківському ринку до гривні станом на 12.09.2022.

Однак, позивачем будь-яких доказів щодо курсу продажу долара США на міжбанківському ринку за даними сайту (www.minfin.com.ua/currency/mb), який склався на час закриття торгової сесії в банківський день станом на 12.09.2022 суду не надано.

Таким чином, позивачем курс долару США на міжбанку станом 13.09.2022 застосовано неправомірно, а отже належним чином не доведено нового розміру заборгованості по Договору з урахуванням відповідного курсу гривні до іноземної валюти.

Таким чином єдиним належним чином доведений розмір заборгованості лише щодо суми 195 395,46 грн, а в задоволенні щодо стягнення 59 001,84 грн має бути відмовлено.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Як вбачається з умов Додатку до Договору № М0000000010 від 12.04.2021 відповідач повинен був здійснити передоплату в сумі 77 948,60 до 15.04.2021, оплату суми отриманого товару в сумі 311 794,41 грн з відстроченням платежу до 31.10.2021 та Додатку до Договору № М000000014 від 24.12.2021 - оплату отриманого товару з відстроченням платежу в сумі 20 652,46 грн до 29.12.2021.

Відповідачем частково було здійснено оплату 25.05.2021 в сумі 65 000,00 грн та 17.12.2021 в сумі 150 000,00 грн отриманого товару згідно Додатку № М0000000010.

Проте відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання в обумовлений термін згідно Додатків до Договору, отже прострочення виконання зобов`язань по оплаті починається з 16.04.2021 та з 01.11.2021 по Додатку№ М0000000010 та з 30.12.2021 по Додатку № М000000014.

Як вбачається з наданого відповідачем платіжного доручення № 487 від 06.12.2022, оплата 50 000,00 грн за отриманий товар була до подання позову до суду та відкриття провадження у справі, оскільки згідно штемпеля на конверті позовна заява була направлена до суду 14.12.2022, провадження у справі відкрито 22.12.2022.

Після відкриття провадження у справі 15.02.2023 відповідач перерахував позивачу кошти за отриманий товар у розмірі 145 395,46 грн, на підтвердження чого відповідачем було надано платіжне доручення № 497 від 15.02.2023.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є заборгованість за отриманий товар за Договором, щодо якої виник спір.

Враховуючи те, що предмет спору в частині стягнення з відповідача частини заборгованості за отриманий в сумі 50 000,00 грн був відсутній до відкриття провадження у справі, оскільки оплата відповідачем проведена 06.12.2022, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині основного боргу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки предмет спору в частині стягнення 145 395,46 грн заборгованості зі сплати отриманого товару, у зв`язку з її оплатою відповідачем, припинив своє існування після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заявленої до стягнення пені та штрафу.

Враховуючи порушення відповідачем терміну оплати вартості поставленого товару по Договору, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в сумі 5760,14 грн за період з 30.12.2021 по 23.02.2022 та штраф в сумі 82 079,09 грн в розмірі 20 % від загальної вартості поставленого товару.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Сторони у Договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Право встановити в договорі розмір нарахування пені надано сторонам ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Пунктом 11.2 Договору сторони визначили, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення.

Згідно із п. 11.4 Договору в разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 3 роки (п. 11.6 Договору).

Отже, сторони передбачили в Договорі трирічний строк нарахування пені від дня, коли це зобов`язання мало бути виконано, тобто інший, ніж обумовлено нормами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строк.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналіз наведених норми чинного законодавства та умов Договору свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у Договорі, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11.

Таким чином, вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні).

За умовами Договору, визначеними у пункті 11.2 договору, за порушення строків виконання зобов`язань, сторона яка допустила прострочення, сплачує другій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен прострочення.

Отже умови укладеного між сторонами Договору передбачали, що за порушення строків виконання зобов`язань покупець сплачує постачальнику пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, що розраховується від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Умовами укладеного сторонами Договору було передбачено, що позичальник сплачує банку пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. Саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Отже нарахування пені повинно здійснюватися з урахуванням середньозваженого курсу продажу іноземної валюти (долара США) до гривні щоденно, тобто за кожен день прострочення.

Будь-яких доказів нарахування пені з урахуванням щоденного середньозваженого курсу продажу іноземної валюти, як і доказів встановленого курсу продажу іноземної валюти за кожен день прострочення позивачем суду не надано.

Враховуючи умови п. 5.2 Договору, зміна ціни товару в грошовому еквіваленті до іноземної валюти проводиться у випадку збільшення середньозваженого курсу продажу іноземної валюти більш ніж на 1 % відносно курсу, обрахованого у відповідному Додатку до Договору, тобто вартість товару може лише збільшуватись.

Ціна товару у гривневому еквіваленті є динамічною ціною і може змінюватися продавцем протягом усього часу тривалості взаємовідносин сторін залежно від наявного курсу валют.

Враховуючи відсутність доказів нарахування пені за кожен день з урахуванням встановленого середньозваженого курсу продажу іноземної валюти та доказів встановленого курсу продажу такої валюти за кожен день прострочення грошового зобов`язання, суд вважає за можливе нарахування пені лише на мінімально доведений розмір заборгованості у сумі 195 395,46 грн.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про її правомірне нарахування.

За приписами ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зважаючи на викладені вище висновки суду та принцип диспозитивності, суд здійснивши перевірку розрахунку пені та штрафу, дійшов висновку про їх правомірне нарахування.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Позивач також просить стягнути з відповідача 2785,26 грн 3 % річних за період з 15.04.2021 по 23.02.2022 та інфляційні втрати в сумі 6300,95 за період з травня 2021 року по лютий 2022 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Правова природа нарахування трьох відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, має компенсаційний характер. Натомість курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. За своєю правовою природою курсова різниця, яка за умовами договору поставки підлягає донарахуванню та оплаті покупцем (відповідачем), покриває матеріальні втрати постачальника (позивача) від знецінення грошових коштів, не є та не може вважатися одночасно платою за користування боржником (відповідачем) коштами кредитора (позивача).

Розмір 3 % річних не має прив`язки до подвійної облікової ставки НБУ та може нараховуватись на розмір заборгованості в грошовому еквіваленті до курсу іноземної валюти за кожен день прострочення на розмір заборгованості в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Зі змісту п. 5.2 Договору вбачається, що зміна ціни товару в грошовому еквіваленті до іноземної валюти проводиться у випадку збільшення середньозваженого курсу продажу іноземної валюти більш ніж на 1 % відносно курсу, обрахованого у відповідному Додатку до Договору, та відповідного одноособового права позивача, яке позивач реалізував при збільшенні (здорожчанні) курсу іноземної валюти, отже суд доходить висновку, що 3 % річних можуть бути нараховані як і пеня лише на мінімально доведений розмір заборгованості в сумі 195 395,46 грн.

Суд здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних, дійшов висновку про їх неправомірне нарахування.

Позивачем при розрахунку 3 % річних невірно визначено початок періоду прострочення зобов`язань по оплаті, оскільки прострочення зобов`язань з суми 77 948,60 грн починається з 16.04.2021 та з суми 311 794,41 грн - з 01.11.2021.

За перерахунком суду розмір 3 % річних, з урахуванням визначеного судом початку періоду нарахування, становить 2734,01 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, відтак позовні вимоги у частині стягнення 3 % річних є обґрунтованими у зазначеному судом розмірі.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові ВС № 910/11077/20 від 29.04.2021.

З огляду на викладене грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у договорі поставки умова про здійснення оплати товару за ціню товару з відповідним подальшим коригуванням орієнтовної вартості пропорційно курсу відповідної іноземної валюти станом на дату, що передує даті оплати товару, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Таким чином, оскільки позивачем було самостійно реалізовано своє право щодо застосування ціни товару еквіваленту в іноземній валюті у визначеній ціні і між сторонами фактично вже виникли нові умови взаєморозрахунків, відмова суду в частині стягнення 59001,84 грн не змінює такий порядок взаєморозрахунків, а відтак і унеможливлює нарахування інфляційних втрат, як вже висновано вище судом, в задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 6300,95 грн має бути відмовлено.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору в частині позовних вимог про стягнення частини боргу в сумі 145 395,46 грн, підстави для повернення останньому 2180,93 грн судового збору цим рішенням у суду відсутні.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в частині задоволених позовних вимог, становить 1358,60 грн.

Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 15 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн позивач надав: копію договору про надання юридичних послуг та правової допомоги від 12.09.2022, укладений з адвокатом Лепишко О.І. (далі - Договір від 12.09.2022); копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги позивачу у Господарському суді Чернігівської області серія ВМ № 1030589 на ім`я адвоката Лепишко О.І., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 3086 від 22.10.2019 на ім`я адвоката Лепишко О.І.; копію платіжного доручення №1117 про сплату коштів у розмірі 15000,00 грн з призначенням платежу «за послуги адвоката по дог. про надання юрид послуг та правової допомоги від 12.09.2022».

Відповідно до п. 1.1 Договору від 12.09.2022 адвокат зобов`язався надавати клієнту правову допомогу щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій з Фермерського господарства «Добробут-Н2 за прострочку оплати за придбаний товар по Договору поставки № 5/2021-ВП від 12.04.2021; консультації з цивільного та господарського права з питання, що викладене вище, практичну підготовку правових документів з юридичними наслідками (претензії, заяви, позови, клопотання) з питання, що викладене вище; надати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, на підприємства, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи) з питання, що викладене вище, а клієнт зобов`язався сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі і на умовах, визначених договором.

Згідно п. 4.1 Договору від 12.09.2022 вартість послуг адвоката становить 15 000,00 грн.

Оплата підлягає перерахуванню клієнтом на рахунок адвоката (п. 4.2 Договору).

Отже, ціну (вартість) правничої допомоги у Договорі від 12.09.2022 визначено у фіксованому розмірі (незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги, від об`єму наданих послуг та органів, де буде здійснюватися представництво інтересів позивача у цьому спорі, у т.ч. у судах усіх інстанцій).

Позивачем вказані послуги оплачені.

Отже адвокатом фактично надані послуги позивачу, які обумовлені договором від 12.09.2022, позовна заява підписана адвокатом Лепишко О.І., надані здійснені адвокатом розрахунки боргу та штрафних санкцій, що свідчить про представництво інтересів позивача в судовій інстанції.

Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 15 000,00 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір між сторонами виник внаслідок неправомірних дій відповідача щодо сплати основного боргу, частина якого була сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі в сумі 145 395,46 грн, позовні вимоги задоволено частково, стягненню з відповідача підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 117,56 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Фермерського господарстрва «Добробут - Н» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мін-Агротрейд» частини основної заборгованості за отриманий товар в сумі 145 395,46 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Добробут-Н" (код ЄДРПОУ 41803835, вул. Шевченко, 10, с. Степове, Носівський район, Чернігівська область, 17151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мін-Агротрейд" (код ЄДРПОУ 42352219, вул. Оболонська 1-а, буд. 5, м. Суми, 40000) 5760,14 грн пені, 3% річних у сумі 2734,01 грн, 82 079,09 грн штрафу, 1358,60 грн витрат зі сплати судового збору та 10 117,56 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

4. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун