Постанова

від 09.02.2023 по справі 450/3067/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/3067/17 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/2104/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,

при секретарі Колич Х.Б.

з участю представника відповідача ТзОВ «Лайф Хаус Білдінг» Кульчицького О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2021 року у справі за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову державного виконавця,

В С Т А Н О В И В :

15 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на постанову старшого державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченко В.Р. від 16 лютого 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 61263094. В обґрунтування скарги посилається на те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2018 року з ТзОВ «Лайф Хаус Білдінг» на його ( ОСОБА_1 ) користь стягнуто кошти у розмірі 80 142 грн. та 15 000 грн. витрат за проведення експертного дослідження. Виконавчий лист, виданий на підставі вказаного рішення, переданий на виконання до Самарського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро), яким відкрито виконавче провадження № 61263094. 16 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Шевченко В.Р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю майна у боржника. Вважає таку постанову незаконною, необґрунтованою такою, що винесена без здійснення всіх можливих виконавчих дій. Зазначає, що державний виконавець не звертався до суду для обмеження керівника боржника у виїзді за кордон до сплати заборгованості за рішенням суду, що передбачено п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Просить скаргу задовольнити.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову старшого державного виконавця Самарського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) Шевченко Вячеслава Руслановича від 16 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 61263094 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає ухвалу суду незаконною та необгрунтованою. Звертає увагу, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2018 року у справі №206/5037/17 не виконане. Звертає увагу, що виконавцем не представлено суду жодних відомостей щодо вчинених дій в ході примусового виконання рішення суду задля відшукання майна чи коштів боржника. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2021 року та прийняти нову ухвалу, якою скасувати постанову старшого державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Шевченка В.Р. від 16.02.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу по ВП №61263094.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ТзОВ «Лайф Хаус Білдінг» Кульчицького О.С., перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволенню із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд виходив з тих причин, що обмежувальний захід, передбачений пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», може бути застосований лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, в той час як встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, що не свідчить про ухилення від виконання зобов`язань за рішенням суду, а заявником не подано суду належних та допустимих доказів ухилення боржника від виконання зобов`язань за рішенням суду.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Встановлено, що 27 серпня 2018 року Пустомитівським районним судом Львівської області видано виконавчий лист № 450/3067/17 про стягнення з ТзОВ «Лайф Хаус Білдінг» на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 80 142 грн. та 15 000 грн. витрат за проведення експертного дослідження.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів.

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені права та обов`язки державного виконавця.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається у першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

З наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції правильно встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.

В той же час, судом апеляційної інстанції вжито усіх можливих заходів щодо встановлення обставин, про те, чи проводилася державним виконавцем перевірки майнового стану боржника з певною періодичністю, у зв`язку з чим судом неодноразово витребовувалися з Самарського відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) виконавче провадження №61263094 про примусове виконання виконавчого листа №2/450/621/18, виданого 27.08.2018 Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення з ТОВ «Лайф Хаус Білдінг» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 80142 грн. та 1500 грн. витрат за проведення експертного дослідження, однак такі матеріали не були надані суду.

Згідно зположень ст.76ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи.Ці данівстановлюються такимизасобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів звертає увагу, що скаржник - ОСОБА_1 не був обмежений в праві ознайомитися з матеріалами вищезгаданого виконавчого провадження та надати суду відповідні копії в підтвердження неправомірності дій виконавця.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Вказаний обмежувальний захід може бути застосований лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням.

Окрім цього, відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не свідчить про ухилення від виконання зобов`язань за рішенням суду.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Постановою старшого державного виконавця Самарського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) Шевченко В.Р. від 16 лютого 2021 року у виконавчому проваджені № 61263094 вказаний виконавчий лист повернуто ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення та безрезультативністю заходів щодо розшуку такого майна, здійснених виконавцем.

Колегія суддів вважає, що заявником ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не подано суду належних та допустимих доказів в підтвердження ухилення боржником від виконання зобов`язань за рішенням суду.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування до боржника державним виконавцем заходів, передбачених п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувана постанова старшого державного виконавця Самарського ВДВС у м. Дніпрі ПСМУМЮ (м. Дніпро) Шевченко В.Р. від 16 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 61263094 про повернення виконавчого документи стягувачу винесена в межах повноважень виконавця, відповідно до вимог законодавства є правомірною.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не впливають на правильність ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв"язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Пустомитівського районногосуду Львівськоїобласті від22квітня 2021року- залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Пустомитівського районногосуду Львівськоїобласті від22квітня 2021року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2023 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк