Постанова

від 08.02.2023 по справі 380/7208/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/7208/22 пров. № А/857/16598/22 А/857/16602/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.

Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Костецький Н.В.), ухвалене у відкритому судовому засідання в м.Львові о 13 год. 05 хв. 19 жовтня 2022 року, повне судове рішення складено 28 жовтня 2022 року, та на додаткове судове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Костецький Н.В.), ухвалене у відкритому судовому засідання в м.Львові 01 листопада 2022 року, повне судове рішення складено 04 листопада 2022 року, у справі № 380/7208/22 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Літинське» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

05.05.2022 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Літинське» звернулось в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просило визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Львівській області щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2022 році, виключення запису про останнього з Реєстру платників єдиного податку; зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Літинське» як платника єдиного податку четвертої групи з 01.01.2022 в Реєстрі платників єдиного податку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з метою підтвердження статусу платника єдиного податку такий платник податку повинен подати контролюючому органу визначений підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України перелік документів до 20 лютого поточного року. Суд першої інстанції вказав, що між сторонами відсутній спір щодо подання позивачем усіх необхідних документів для підтвердження у 2021 році статусу платника єдиного податку четвертої групи. Суд першої інстанції зазначив, що у листі Головного управління ДПС у Львівській області №6118/6/13-01-18-14 від 11.04.2022 відсутні зауваження щодо подання чи оформлення позивачем відповідних документів, а тому у відповідача не було правових підстав для відмови у підтвердженні позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи. Суд першої інстанції зазначив, також, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. Суд першої інстанції вказав, що відсутність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку четвертої групи свідчить про не доведення податковим органом дотримання ним як суб`єктом владних повноважень способу реалізації владних управлінських функцій, а також доводить безпідставність та протиправність дій податкового органу щодо не підтвердження позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2021 році. Також зазначив, що способом реалізації владних управлінських функцій за наявності встановлення обставин, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку, проте, відповідачем відповідне рішення не приймалося. З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

25.10.2022 представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Літинське» подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу, відповідно до якої просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Літинське» задоволено частково, стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Літинське» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Суд першої інстанції вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 10 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що СГ ТОВ «Літинське» не дотримано норм пп.291.5-1.3. п.291.5-1. ст.291 Податкового кодексу України. Скаржник вказує, що станом на 01.01.2022 за СГ ТОВ «Літинське» (код ЄДРПОУ 03762348) рахується податковий борг по орендній платі з юридичних осіб в сумі 1 262,06 грн., який виник 30.12.2021 у зв`язку з несплатою в повному обсязі сум орендної плати самостійно визначених СГ ТОВ «Літинське» поданням річної декларації за « 2021 рік» (№9026736518 від 15.02.2021), згідно з якою позивач самостійно визначив суму орендної плати за поточний « 2021 рік» в розмірі 77 700,11 грн. (по 6485,63 грн. в місяць), що підтверджується декларацією та квитанціями про подання річної декларації «за 2021 рік». Скаржник вказує, що 10 листопада 2021 року СГ ТОВ «Літинське» подало уточнення до річної декларації за « 2021 рік» (№9339006833 від 10.11.2021), в який змінив самостійно визначивши суму орендної плати за поточний « 2021 рік» на суму 90 511,85 грн. (по 6485,63 грн за січень вересень 2021 року та 7542,65 грн. за жовтень грудень 2021 року), що підтверджується уточненнями до річної декларації та квитанцією про подання уточнення до річної декларації «за 2021 рік». Скаржник зазначає, що ГУ ДПС у Львівській області повідомило СГ ТОВ «Літинське» листом №6118/6/13-01-18-14 від 11.04.2022, що з 01.01.2022 таке підприємство не може бути платником єдиного податку четвертої групи та переходить на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України. Вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Скаржник вказує, що витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Скаржник зазначає, що позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданими адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витрачених адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, а тому просить відмовити у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Товариство подало відзиви на апеляційні скарги, вказавши, що доводи представника відповідача є необґрунтованими та безпідставними, відповідачем не доведено наявності у позивача податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом 3 пункту 59.1 статті 59 ПК України, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Також, вказує, що відповідач не підтвердив неспівмірність відшкодованих витрат на професійну правничу допомогу з обсягом та характером виконаних адвокатом робіт.

В судовому засіданні представник відповідача подані апеляційні скарги підтримав, представник позивача щодо таких заперечив, просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, подані апеляційні скарги без задоволення.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваних рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідають.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Літинське» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як юридична особа, основний вид економічної діяльності - змішане сільське господарство (01.50).

Згідно із довідками Головного управління ДПС у Львівській області від 25.03.2020 №13876/10/53.4-17 та від 14.07.2021 №20543/61/13-01-18-14-16 у 2020, 2021 роках відповідно Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Літинське», код ЄДРПОУ 03762348, мало статус платника єдиного податку четвертої групи, відповідно до розділу XIV глави 1 Податкового кодексу України із змінами і доповненнями.

Листом від 11.04.2022 № 6118/6/13-01-18-14 Головне управління ДПС у Львівській області повідомило Товариство, що згідно ІКП Інформаційної бази «Податковий блок» станом на 01.01.2022 за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Літинське» рахується податковий борг по орендній платі з юридичних осіб в сумі 1262,06 грн., який виник 30.12.2021. Оскільки Товариством не дотримано норм підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 ПК України, а тому з 01.01.2022 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Літинське» не може бути платником єдиного податку четвертої групи та переходить на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим Кодексом України.

Не погоджуючись з діями Головного управління ДПС у Львівській області щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2022 році, виключенням запису про останнього із Реєстру платників єдиного податку протиправними, вважаючи такі протиправними, Товариство звернулося з позовом до суду

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до приписів пунктів 291.2, 291.3 статті 291 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі ПК України) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

До четвертої групи платників єдиного податку віднесено сільськогосподарських товаровиробників - юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Відповідно до підпункту 295.9.1 пункту295.9 статті 295 ПК України платники єдиного податку четвертої групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 ПК України встановлено, що сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку подають не пізніше 20 лютого поточного року: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки (юридичні особи); розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва (юридичні особи) - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику; відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

У відомостях (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

З метою щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку позивач подав до податкового органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2021 рік, уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2021 рік, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2021 рік, які прийняті контролюючим органом, що підтверджено отриманими Товариством квитанціями №2.

Подання Товариством всіх необхідних документів в межах законодавчо встановлених строків контролюючий орган не заперечує, однак вказує на наявність у Товариства податкового боргу по орендній платі з юридичних осіб в сумі 1262,06 грн, який виник 30.12.2021, що, на переконання відповідача, вказує на недотримання норм підпункту 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 ПК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що пунктом 291.5-1 статті 291 ПК України встановлено випадки (умови) за яких суб`єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи, тоді як порядок анулювання реєстрації платників єдиного податку врегульовано положеннями статті 299 ПК України.

Згідно з пунктом 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено обставини (умови) за яких платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Таким чином, нормами ПК України закріплені вичерпні підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку четвертої групи, які не тотожні підставам за яких суб`єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи. Законодавством чітко розмежовано поняття переходу на спрощену систему оподаткування та щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку.

Оскільки позивач у 2020, 2021 роках вже був платником єдиного податку четвертої групи, у межах спірних відносин йдеться саме про підтвердження статусу платника єдиного податку, а не про обрання або перехід на спрощену систему оподаткування, а тому положення пункту 291.5-1 статті 291 ПК України до спірних правовідносин застосовуватись не можуть. Умовою, яка виключає набуття цього статусу, серед іншого, є податковий борг станом на 1 січня базового (звітного) року, і ця умова не стосуються підтвердження статусу такого платника.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 16.04.2018 у справі №808/657/16 та від 08.05.2018 у справі №816/1088/17, від 22 липня 2022 року у справі № 818/2056/18.

Водночас, згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Наявність у Товариства податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу (сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, контролюючим органом належними та допустимими доказами не підтверджена, судом першої та апеляційної інстанції з матеріалів справи така не встановлена.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що контролюючим органом протиправно відмовлено Товариству у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2022 рік з покликанням на підпункт 291.5-1.3 пункту 291.5-1 статті 291 ПК України. В свою чергу, за відсутності зауважень відповідача щодо подання чи оформлення позивачем документів, передбачених підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 ПК України у контролюючого органу не було правових підстав для відмови у підтвердженні позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи.

Відповідно до підпункту 299.1 статті 299 ПК України реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Тобто способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом за наявності обставин за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Згідно з підпунктом 299.2 статті 299 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

Абзацом 2 пункту 299.11 статті 299 ПК України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.

Отже, відсутність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку четвертої групи вказує на не доведення податковим органом дотримання ним як суб`єктом владних повноважень способу реалізації владних управлінських функцій, а також доводить безпідставність та протиправність дій податкового органу щодо не підтвердження позивачу статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2021 році.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій Головного управління ДПС у Львівській області щодо відмови у підтвердженні Товариству статусу платника єдиного податку четвертої групи у 2022 році, виключення запису про Товариство із Реєстру платників єдиного податку та наявності правових підстав для зобов`язання відповідача поновити позивача як платника єдиного податку четвертої групи з 01.01.2022 в Реєстрі платників єдиного податку.

Щодо обґрунтованості стягнених на користь Товариства витрат на професійну правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18), від 29 січня 2021 року (справа № 808/1436/18), від 27 січня 2022 року (справа №813/2241/18).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 КАС України).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції зауважує також, що у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 вказано, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 10 000 грн. є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні викладено мотиви протиправності відмови відповідача у підтвердженні статусу позивача як платника єдиного податку четвертої групи у 2022 році, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність рішення та додаткового рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 252, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року та додаткове судове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року у справі №380/7208/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 20.02.2023 згідно з ч.3 ст.321 КАС України