Ухвала

від 20.02.2023 по справі 161/14551/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/14551/22

Провадження № 1-кп/161/319/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 20 лютого 2023 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:

судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

провівши у залі судових засідань судове засідання у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030000000161, щодо ОСОБА_5 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.332 КК України,

В С Т А Н О В И В

Захисник ОСОБА_4 подав письмове клопотання про визнання доказів, закріплених протоколом обшуку від 18.07.2022, очевидно недопустимими доказами.

В обгрунтування клопотання покликається на те, що обшук в приміщенні проводився на підставі ухвали слідчого судді від 13.07.2022, однак розгляд клопотання про надання дозволу на проведення обшуку проводився без фіксування технічними засобами кримінального провадження в суді.

Обвинувачена та захисник підтримали клопотання про визнання доказів недопустимими.

Прокурор заперечив щодо задоволення клопотання, вважає доводи, викладені захисником необґрунтованими.

Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд прийшов до наступного висновку.

За змістомст.84 КПК Українидоказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч.1ст.87 КПК Українинедопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч.2ст.89 КПК Україниу разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналізст.89 КПК Українидозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується вКПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положеньКПК Україниє безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це, відповідно до ч.2ст.89 КПКУкраїни, тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення .

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі N 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими необхідно лише тоді, коли такі порушення: 1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи 2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: 1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті87, частина 2 статті89 КПК) - у випадках, коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; 2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати вКПКУкраїни вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3статті 87КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченимиКПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1статті 87КПК України .

Як вбачається зі змісту клопотання захисника, як на підставу для визнання очевидно недопустимими доказами, а саме протоколу обшуку від 18.07.2022, захисник покликається на той факт, що розгляд клопотання про надання дозволу на проведення обшуку проводився без фіксування технічними засобами кримінального провадження в суді.

Так, даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості протоколу обшуку від 18.07.2022. Клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених, на думку захисника, під час проведення досудового розслідування.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладені захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.

Відповідно дост.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває, конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Керуючись ст. ст.87,89, 349 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В

В задоволенні клопотаня захисника ОСОБА_4 про визнання доказів очевидно недопустимими відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий