Рішення

від 21.02.2023 по справі 909/1064/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.02.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1064/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводі С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрінтек",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОлНа-Україна",

про визнання частково недійсним договору поставки від 16.04.2020 та стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 20 000,00 грн.

за участю:

від позивача: Крохмалюк Ю.В. - директор

від відповідача: не з`явився

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрінтек" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОлНа-Україна" (далі відповідач) про визнання частково недійсним договору поставки від 16.04.2020 та стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 20 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані , неправомірністю включення до вартості відчужуваного згідно із Договором поставки від 16.04.2020 товару суми податку на додану вартість в розмірі 20 000 грн , мотивуючи тим, що відповідно до Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових спеціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни в тому числі до Податкового кодексу України, зокрема щодо звільнення від оподаткування на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів. Зокрема, операції з постачання товару з кодом 6210109800 згідно УКТ ЗЕД звільняються від оподаткування податком на додану вартість відповідно до постанови КМУ №224 від 20.03.2020. За наведеного, стверджує, що названі кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2022 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 16.01.2023.

Ухвалою від 16.01.2023 підготовче судове засідання відкладено на 31.01.2023.

Протокольною ухвалою від 31.01.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.02.2023.

Судове засідання 14.02.2023 не відбулось, у зв`язку із повітряною тривогою.

Ухвалою від 14.02.2023 призначено судове засідання по розгляду справи по суті на 21.02.2023.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд про їх задоволення.

Відповідач повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить відмітка на ухвалі про відкриття провадження у справі від 23.12.2023, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи. Разом з тим, на адресу Господарського суду Івано-Франківської області повернулась копія зазначеної ухвали з відміткою поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою". Зазначена ухвала направлялась на адресу відповідача, зазначена у позовній заяві та відповідає адресі зазначеній у ЄДРПОУ, про що свідчить Витяг з ЄДРЮОФОПтаГФ від 31.01.2023 долучений до матеріалів справи (а.с. 62-65).

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами. Згідно ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Наведене свідчить про належне повідомлення відповідача по справі про розгляд даного спору щодо нього.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній відзив на позов.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін, в тому числі відповідача, належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вислухавши представника позивача, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

16 квітня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрінтек" (по договору - покупець/по справі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-польське підприємство "Арлен-Україна" (правонаступником якого є товариством з обмеженою відповідальністю "ОлНа-Україна" внаслідок зміни форми найменування товариства) (по договору - постачальник/по справі - відповідач) укладено Договір поставки, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався передати у власність позивачу товар - халати з тканини спанбод, щільність 30г/м2 (код УКТ ЗЕД 6210109800), а останній зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору сторонами погоджено, що покупець сплачує поставлений постачальником товар за ціною зазначеному у виставленому рахунку-фактурі.

Відповідно до п.2.3 Договору перехід права власності на товар здійснюється в момент прийняття товару та оформлення відповідних документів (накладна, рахунок-фактура).

Відповідно до п. 2.4 Договору датою поставки є дата вказана у накладній, а термін поставки товару - 24.04.2020.

Відповідно до умов Договору загальна вартість договору складає 120 000 грн 00к. (п.2.5 Договору), яка сплачується покупцем наступними частинами, зокрема : 70 000 грн 00к. - попередня оплата, яка здійснюється не пізніше 17.04.2020 та 50 000 грн 00к. - остаточна оплата, яка здійснюється до 30.04.2020.

На виконання умов договору відповідач по справі поставив позивачу товар - халати з тканини спанбод, щільність 30г/м2 (код УКТ ЗЕД 6210109800) у кількості 1000 одиниць на загальну суму 120 000 грн , з них податок на додану вартість на суму 20 000 грн 00к. Про вказаний факт свідчать долучені до матеріалів справи копії видаткова накладної №32 від 24.04.2020 (а.с. 16).

Разом з тим, на виконання умов договору та виставленого Рахунку-фактури від 16.04.2020 позивач по справі здійснив плату на користь відповідача авансового платежу в розмірі 70 000 грн 00к. , в тому числі 11 666 грн 67к. ПДВ (20%) та остаточної суми в розмірі 50 000 грн, в тому числі ПДВ (20%)8 333 грн 33к. про вказане свідчать долучені до матеріалів справи копії платіжного доручення №267 від 16.04.2020 (а.с. 14) та платіжної інструкції кредитного переказу від 28.04.2020 (а.с. 18).

З вказаних вище документів (рахунку-фактури, видаткової накладної та платіжних доручень) свідчить про факт нарахування відповідачем по справі та сплату позивачем за отриманий товар загальної суми грошових коштів в розмірі 120 000,00 грн , з яких 20% ПДВ , зокрема в сумі - 20 000, 00 грн.

Листом від 10.11.2022 позивач по справі звернувся до відповідача про повернення йому (позивачу по справі) 20 000 грн. (20% ПДВ), сплачену в складі суми за товар.

Однак, відповідач вказану вище суму ПДВ не повернув, відповіді на Лист не надав.

Вказана обставина зумовила позивача звернутися з позовом до суду.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ч.ч. 1-2, 4 ст.202 Цивільного Кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного Кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 762 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, заявником при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладений у такій редакції: " 71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Таким чином, станом на момент укладання договору (16.04.2020), так і станом на момент його виконання 24.04.2020 на всій території України було запроваджено карантин відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 затверджено Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, до якого постановою КМУ від 08.04.2020 №271 внесено зміни, зокрема перелік доповнено новими товарними позиціями. Вказана постанова набрала чинності 21.03.2020.

У розділі медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (в редакції, чинній на момент укладення договору від 24.04.2020) включений, зокрема халат ізоляційний медичний одноразовий за кодами УКТ ЗЕД 3926200000, 6210109200, 6210109800.

Таким чином, передбачений Договором товар - халати з тканини спанбонд, щільність 30г/м2 (код згідно з УКТ ЗЕД 6210109800) віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, згідно вимог законодавства чинного на момент укладення Договору.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 189 Господарського Кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відтак, станом на час укладення Договору поставки від 16.04.2020 та на час його виконання (24.04.2020) поставка визначеного договором товару мала здійснюватися без нарахування податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, у загальну вартість товару включено податок на додану вартість - 20 000,00 грн., що суперечить наведеним вище приписам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 217 Цивільного Кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про визнання частково недійсним Договору поставки від 16.04.2020 в частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 20 000,00 грн , який визначений у Рахунку-фактурі №19 від 16.04.2020 та видатковій накладній №32 від 24.04.2020 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, щодо другої позовної вимоги про стягнення з відповідача надлишково перерахованих коштів, суд зазначає наступне.

Відповідні позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, посиланням на ст. 1212 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 1212 Цивільного Кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказаної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.

Згідно ст.1213 Цивільного Кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного Кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, грошові кошти у сумі 20 000,00 грн. перераховані позивачем відповідачу на підставі Договору поставки від 16.04.2020.

Враховуючи вищенаведене, оскільки Договір поставки від 16.04.2020 у частині включення до ціни товару ставки податку на додану вартість, що складає 20 000,00 грн , визнаний судом недійсним, докази повернення вказаної суми відповідачем позивачу у матеріалах справи відсутні та сторонами суду не подані, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача надлишково перерахованих коштів у розмір 20 000,00 грн , як таких, які набуті без достатньої правової підстави.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень ст.77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та результату розгляду справи (позов задоволено), судовий збір по справі слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 77, 86, 123, 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрінтек" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОлНа-Україна" задовольнити.

Визнати частково недійсним Договір поставки від 16.04.2020, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрінтек" (вул. Трудова, буд. 9, м. Хмельницький, 29007, код 37462850) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОлНа-Україна" (вул. Вербова, буд. 9, корпус 32, м. Тисмениця, Івано-Франківська область,77401, код 41396564) , в частині нарахування ПДВ за товар в сумі 20 000 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОлНа-Україна" ( вул. Вербова, буд. 9, корпус 32, м. Тисмениця, Івано-Франківська область,77401, код 41396564) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрінтек" (вул. Трудова, буд. 9, м. Хмельницький, 29007, код 37462850) 20 000 грн 00к. (двадцять тисяч гривень) - безпідставно отриманих коштів та 4 962 грн 00к. (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.02.2023

Суддя О. М. Фанда