Рішення

від 21.02.2023 по справі 914/3225/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2023 Справа № 914/3225/22

За позовом: Приватного підприємства «Рекламно виробниче агентство «Ідея-Студія», м.Житомир

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕММ», м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову 41538,69 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Рекламно виробниче агентство «Ідея-Студія» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕММ» про стягнення заборгованості у розмірі 41538,69 грн.

Ухвалою суду від 21.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників. Вказаною ухвалою відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, а позивачу відповідь на відзив, у строки встановлені ухвалою.

Ухвала суду від 21.12.2022 надсилалась позивачу на адресу, вказану у позовній заяві.

Ухвалу суду від 21.12.2022 надіслано відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань (штрихкодовий ідентифікатор 7901414720806).

02.02.2023 року поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 7901414720806, повернулося до Господарського суду Львівської області не врученим з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Відмітка засвідчена підписом відповідального представника із проставленням відбитка календарного штемпеля.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішенню справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи за правилами спрощеного позовного провадження, який встановлений законом у 60 календарних днів, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.01.2022 року сторонами було укладено договір про надання послуг № 04-01/22, за умовами якого Позивач, як виконавець, узяв на себе зобов`язання з надання Відповідачеві (замовник) послуг, пов`язаних з використанням автовишки з екіпажем (транспортний засіб «MAN», що обладнаний установкою ESDA TG2400 24 м.), для виконання робіт на території замовника.

Позивач належним чином виконував свої обов`язки та надав відповідачу послуги, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): 19.01.2022 на суму 26700,00 грн.; 29.01.2022 року на суму 45000,00 грн.; 01.02.2022 на суму 9000,00; 10.02.2022 на суму 42000,00 грн. Всього на загальну суму 141900,00 грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати отриманих послуг виконав частково сплативши 116700,00 грн. Заборгованість у розмірі 25200,00 грн залишилась непогашеною.

Крім того, позивач на підставі п.6.2 договору нарахував до стягнення з відповідача 7960,44 грн. пені, 2520,00 грн. штрафу, а також на підставі ст.625 ЦК України 5858,25 грн. інфляційних втрат.

Правова позиція відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 21.12.2022 строк не подав.

Обставини справи.

04.01.2022 року між Приватним підприємством "Рекламно виробнича агенція "Ідея-Студія" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕММ» (замовник) було укладено договір про надання послуг № 04-04/22, за умовами п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги, пов`язані з використанням автовишки з екіпажем (транспортний засіб «MAN», що обладнаний установкою ESDA TG2400 24 м.), для виконання робіт на території замовника (п.п.1.1-1.2 договору).

Відповідач, у свою чергу, за умовами зазначеного правочину взяв на себе зобов`язання з оплати вищевказаних послуг за узгодженою сторонами ціною та у передбачені строки (п.п. 3.1.-3.2.1 Договору).

У відповідності до п. 3.1. Договору розмір оплати за надання послуг визначається виходячи з розрахунку 600 гривень з ПДВ за кожну машино-годину роботи автовишки на території Замовника та разової плати за подачу автовишки до території Замовника у розмірі 2700 (дві тисяч сімсот) гривень з ПДВ.

Загальна ціна Договору визначається шляхом як сума за надані послуги на підставі усіх актів виконаних робіт за даним Договором (п. 3.2. Договору).

Згідно положень п. 3.3.2. Договору оплата наданих послуг здійснюється на підставі Акту виконаних робіт, шляхом безготівкового перерахування коштів Замовником на поточний рахунок Виконавця не пізніше 2 (двох) банківських днів з дня підписання Акту виконаних робіт.

Відповідно до п.6.2 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 3 договору, замовник сплачує на користь виконавця неустойку у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання, а у разі прострочення оплати наданих послуг більше аніж на 5 банківських днів замовник додатково сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У ході реалізації умов Договору Позивач належним чином виконував свої обов`язки, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: №ХО-0000006 від 19.01.2022 на суму 26700,00 грн.; №ХО-0000011 від 29.01.2022 на суму 54000,00 грн, №ХО-0000012 від 01.02.2022 на суму 10800,00 грн, №ХО-0000014 від 10.02.2022 на суму 50400,00 грн.

Позивачем виставлено рахунки-фактури: №ХО-0000006 від 17.01.2022 на суму 26700,00 грн.; №ХО-0000007 від 25.01.2022 на суму 54000,00 грн, №ХО-0000014 від 10.02.2022 на суму 25200,00 грн.

Відповідач частково погасив заборгованість на суму 116700,00 грн, решта заборгованості у розмірі 25200,00 грн. відповідач не погасив.

Оскільки відповідач борг не погасив, Приватне підприємство "Рекламно виробниче агентство "Ідея-Студія" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТзОВ «РЕММ» 41538,69 грн., з яких: 25200,00 грн. боргу, 2520,00 грн. штрафу, 7960,44 грн. штрафних санкцій та 5858,25 грн. інфляційних втрат.

Оцінка суду.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг на підставі договору про надання послуг № 04-01/22 від 04.01.2022.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підтвердження факту надання відповідачу послуг на загальну суму 25200,00 грн., позивачем подано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані представником відповідача, та рахунки-фактур на оплату послуг.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем вказаної вище суми.

Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов`язання в частині сплати коштів за надані позивачем послуги в даному випадку покладено на відповідача, і останній не скористався правом подачі відзиву на спростування доводів позивача, не надав суду доказів погашення боргу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 25200,00 грн. вартості наданих послуг та задовольняє їх в повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафної санкції в розмірі 7960,44 грн., суд зазначає таке.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Відповідно до п.6.2 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 3 договору, замовник сплачує на користь виконавця неустойку у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання, а у разі прострочення оплати наданих послуг більше аніж на 5 банківських днів замовник додатково сплачує на користь виконавця штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Суд, здійснивши аналіз вказаного пункту Договору, а також спосіб обрахунку суми відповідної штрафної санкції, дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума 7960,44 грн., за своєю суттю є пенею.

Умовами договору сторонами не змінено періоду, за який нараховується пеня. При визначенні моменту виникнення прострочення суд враховує положення договору щодо строків оплати отриманого товару.

Так, згідно положень п. 3.3.2. Договору оплата наданих послуг здійснюється на підставі Акту виконаних робіт, шляхом безготівкового перерахування коштів Замовником на поточний рахунок Виконавця не пізніше 2 (двох) банківських днів з дня підписання Акту виконаних робіт.

Крім того, позивачем при виконані розрахунку не було враховано приписи ст.253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відтак, згідно акту здачі-приймання робіт №ХО-0000014 від 10.02.2022, який частково залишився неоплачений відповідачем на суму 25200,00, то згідно умов договору останній день оплати був 14.02.2022 року (з урахуванням того, що 11.02.2022р. та 12.02.2022р. не є банківськими днями), тобто, з 15.02.2022 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що за період з 15.02.2022 по 15.10.2022 (в межах шести місяців відповідно ч.6 ст. 232 ГК України) від суми боргу 25200,00 розмір пені становить 6151,56 грн.

Відтак вимога позивача про стягнення пені підлягає до задоволення частково на суму 6151,56 грн. В задоволенні решти вимоги про стягнення пені слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення 2520,00 грн штрафу суд зазначає наступне.

Здійснивши перерахунок штрафу судом встановлено, що такий розраховано правильно, а тому вимога про стягнення штрафу підлягає до задоволення повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5858,25 грн, суд зазначає наступне.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просить стягнути з відповідача 5858,25 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2022 по жовтень 2022 на суму 25200,00 грн.

Як зазначено суд вище, саме 15.02.2022 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання згідно акту здачі-приймання робіт №ХО-0000014 від 10.02.2022.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням викладеного вище та вихідних даних позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат на заборгованість в сумі 25200,00 грн. за період з лютого 2022 по жовтень 2022 становить 5858,25 грн.

Відтак, позовна вимога про стягнення 5858,25 грн. інфляційних втрат підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 25200,00 грн. основного боргу, 5858,25 грн. інфляційних втрат, 6151,56 грн. пені, 2520,00 грн. штрафу.

Судові витрати.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 12, 13, 14, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕММ» (79035, м.Львів, вул.Бузкова, буд.2, код ЄДРПОУ 40357539) на користь Приватного підприємства "Рекламно виробниче агентство "Ідея-Студія" (10003, м.Житомир, вул.Домбровського, 28, код ЄДРПОУ 38190841) 25200,00 грн. основного боргу, 5858,25 грн. інфляційних втрат, 6151,56 грн. пені, 2520,00 грн. штрафу та 2372,96 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 21.02.2023.

Суддя Кітаєва С.Б.