Рішення

від 07.02.2023 по справі 917/1117/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2023 р. Справа № 917/1117/22

Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М. при секретарі судового засідання Мацко О.В. розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства Червоного Хреста України, вул. Пушкінська, 30, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 00016797

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юр-Ойл", вул. Гагаріна, 23, кв. 81, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 43288815

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство Червоного Хреста України звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою № 04/333 від 24.07.2022 року (вх. № 1213/22 від 15.09.2022 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юр-Ойл" про стягнення 3 675 000,00 грн. суми попередньої оплати, 99 058,00 грн. збитків та 115 395,00 грн. неустойку.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що сторони перебували у договірних відносинах, проте, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 7 від 11.02.2021 року не виконав, товар у повному обсязі не поставив та гроші не повернув.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2022 року даний позов був переданий на розгляд судді Білоусову С.М.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.09.2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Товариства Червоного Хреста України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юр-Ойл" про стягнення 3 675 000,00 грн. суми попередньої оплати, 99 058,00 грн. збитків та 115 395,00 грн. неустойку. Постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено попереднє судове засідання на 27.10.2022 року на 11:15.

Ухвалою суду від 27.10.2022 року відкладено підготовче засідання у даній справі на 29.11.2022 р. на 11:00.

Ухвалою суду від 29.11.2022 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2023 р. на 11:30.

Ухвалою суду від 17.01.2023 року відкладено підготовче засідання у даній справі на 07.02.2023 р. на 11:00.

Від відповідача 06.02.2023 року надійшло клопотання за вх. № 1482, у якому він просить суд відкласти розгляд справи, оскільки директору надійшла повістка про негайне прибуття до військкомату для уточнення даних саме 07.02.2023 року.

Клопотання судом відхиляється, оскільки явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком. Крім того, засідання з розгляду справи по суті вже відкладалося ухвалою суду від 17.01.2023 року, неявка представника відповідача в засідання не є підставою для повторного відкладення розгляду справи по суті.

Суд також враховує, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для сформування своєї правової позиції та підготовки відповідних юридичних документів.

Крім того, відповідно до п. 2 частини 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

11 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮР-ОЙЛ" (відповідач, постачальник) та Товариством Червоного Хреста України (позивач, покупець), був укладений договір поставки № 7 (договір).

Відповідно до п. 1.1. та 1.2. договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця продуктові набори (надалі - Товар) в кількості, асортименті, по цінах, що визначаються відповідно до Специфікації, що оформлюється у вигляді Додаткової угоди до цього Договору та з дати підписання Сторонами є невід`ємною частиною Договору, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити за нього Постачальнику грошові кошти в порядку та на умовах, визначених даним Договором.

Відповідно до п. 2.2. договору встановлено, що сторони погоджують ціну, асортимент, кількість, ГОСТ (ТУ) Товару шляхом підписання Специфікації, яка оформлюється у вигляді Додаткової угоди.

Відповідно до п. 2.3 договору постачальник надсилає покупцю рахунки на оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було укладено чотири додаткові угоди: Додаткова угода № 1 від 11 лютого 2021 року, Додаткова угода № 2 від 11 лютого 2021 року, Додаткова угода № 3 від 11 лютого 2021 року та Додаткова угода № 4 від 11 лютого 2021 року.

Загальна кількість Товару за вищевказаними угодами складає 11 920 наборів загальною вартістю 8 940 000, 00 грн., а саме:

- Додаткова угода № 1 - 6 000 наборів вартістю 4 500 000,00 грн;

- Додаткова угода № 2 - 4 000 наборів вартістю 3 000 000,00 грн.;

- Додаткова угода № 3 - 900 наборів вартістю 675 000,00 грн.;

- Додаткова угода № 4 - 1 020 наборів вартістю 765 000,00 грн.

Відповідно до п. 5. додаткових угод № 1, № 2, № 3, № 4 від 11 лютого 2021 року до договору строк та порядок оплати за товар здійснюється в наступному порядку:

- розрахунки здійснюватимуться у національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника;

- оплата здійснюється за системою 50 % передплати після отримання рахунку, та 50% пост оплати протягом 3-х банківських днів по факту отримання продукції та підписання відповідних накладних.

Позивачем від відповідача було отримано наступні рахунки - фактури:

- рахунок фактуру № 7 від 01 березня 2021 року на загальну суму 3 000 000,00 грн.;

- рахунок фактура № 8 від 01 березня 2021 року на загальну суму 4 500 000,00 грн.;

- рахунок фактуру № 9 від 01 березня 2021 року на загальну суму 675 000,00 грн.;

- рахунок фактуру № 10 від 01 березня 2021 року на загальну суму 765 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання щодо оплати товару було виконано в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 13463 від 24 березня 2021 року; № 13687 від 30 березня 2021 року; № 13442 від 19 березня 2021 року; № 13684 від 30 березня 2021 року; № 13479 від 24 березня 2021 року; № 13683 від 30 березня 2021 року; № 13462 від 24 березня 2021 року та № 13688 від 30 березня 2021 року.

Відповідно до п. 9.1 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2021 року.

З матеріалів справи випливає, що відповідачем свої зобов`язання було виконано лише частково, поставку було здійснено на 7 020 наборів на загальну суму 5 265 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 12 від 29.03.2021 року на суму 765 000,00 грн. та № 13 від 29 березня 2021 року на суму 4 500 000,00 грн.

3 метою досудового врегулювання спору Покупцем на адресу Продавця було направлено претензію вих. № 05/764 від 06.12.2021 року. Відповідь на претензію позивачем так і не отримано.

Як вказує позивач у позовній заяві станом на 18 липня 2022 року відповідачем не поставлено товар у кількості 4 900 продуктових наборів (вартість одного набору 750 грн.) на загальну суму 3 675 000, 00 грн.

А тому, вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 3 675 000,00 грн. суми попередньої оплати, 99 058,00 грн. збитків та 115 395,00 грн. неустойку.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 5 265 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи (а.с. 41-42).

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що порядок здійснення розрахунків визначено п. 5 додаткових угод № 1, № 2, № 3, № 4 до договору, а саме: строк та порядок оплати за товар здійснюється в наступному порядку: розрахунки здійснюватимуться у національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника; оплата здійснюється за системою 50% передплати після отримання рахунку, та 50% пост оплати протягом 3-х банківських днів по факту отримання продукції та підписання відповідних накладних.

Виставлені відповідачем рахунки позивачем сплачені повністю на загальну суму 8 940 000,00 грн.

Відповідач поставку відповідно до умов договору в повному обсязі не здійснив, станом на дату розгляду справи відсутні належні та допустимі докази сплати відповідачем заборгованості в розмірі 3 675 000,00 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юр-Ойл" за договором поставки № 7 від 11.02.2021 року у розмірі 3 675 000,00 грн. підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п. 6.1. договору за невиконання чи неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності з договором та чинним законодавством.

Згідно п. 6.2. договору за порушення строку поставки та/або зміни неякісного Товару, а також у випадках порушення строку повернення грошових коштів Покупцю у випадках, передбачених Договором, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у розмірі 0,01 % від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого або несвоєчасно заміненого) Товару та/або від несвоєчасно повернутої суми, за кожен день прострочення.

Сторонами також було погоджено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, передбачених п. 6.2. Договору становить три роки (п. 6.3. Договору).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення неустойки у розмірі 115 395,00 грн.

Відповідач заперечень (контррозрахунку) щодо суми, здійснених позивачем нарахувань, суду не надав.

Здійснивши за допомогою калькулятора "ЛІГА:ЗАКОН для всіх" перерахунок неустойки, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення збитки через поставку неякісного поставленого товару на суму 99 058,00 грн., які обгрунтовуються наступним.

Згідно п. 4.3. договору факт виявлення Покупцем кількісної нестачі Товару, або Товару неналежної якості, підтверджується Актом, складеним уповноваженими представниками Покупця. Виклик представника постачальника для участі у складанні акту є обов`язковим.

Відповідно до п. 4.5. договору у випадку виявленого неякісного Товару, Постачальник зобов`язаний за вимогою, викладеною у претензії Покупця:

- або замінити Товар протягом 5-ти календарних днів з дня отримання претензії Покупця (п. 4.5.1. Договору);

- або не пізніше 5 календарних днів з дня отримання претензії Покупця забрати неякісний Товар і повернути Покупцю сплачені за нього кошти протягом цього строку. Витрати по заміні чи/або поверненню Товару несе Постачальник (п. 4.5.2. Договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, при здійснення відповідачем поставок партій товару згідно додаткових угод до договору уповноваженими представниками позивача було виявлено товар що був пошкоджений, та в подальшому, не придатний для його роздачі бенефіціарам.

На підтвердження зазначеного позивач надає:

- акт від 21 квітня 2021 року складений за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 4а (а.с. 44-45), в якому вказано про пошкодження 180 одиниць продуктів;

- акт від 22 квітня 2021 року складений за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 23 (а.с. 48), в якому вказано про пошкодження 35 ящиків;

- акт Рівненської обласної організації Червоного Хреста України про виявлення пошкодженого товару № 15 від 27 квітня 2021 року (а.с. 46-47), в якому вказано про пошкодження 8 ящиків;

- акт Львівської обласної організації Червоного Хреста України від 27 квітня 2021 року (а.с. 43), в якому вказано про пошкодження 6 ящиків ;

- акт Одеської обласної організації Червоного Хреста України від 27 квітня 2021 року (а.с. 49), в якому вказано про пошкодження 22 ящиків.

Як зазначено в таблиці пункту 1 Додаткової угоди № 1 до договору ціна за одиницю товару складає 750,00 грн. без ПДВ.

А тому, загальна вартість понесених збитків через поставку неякісного товару позивач зазначає 99 058,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, саме на позивача покладено обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

За змістом ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1)протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2)шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Судом встановлено, що п. 4.3 договору сторони погодили, що виклик представника постачальника для участі у складанні акту пошкодження є обов`язковим, однак у матеріалах справи даний доказ повідомлення відсутній.

Таким чином, в позові позивачем не наведені та не підтверджені належними доказами елементи правопорушення, наявність яких дає підстави для відшкодування завданих збитків.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачем не доведено відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ГПК України власне ствердження про завдання відповідачем своїми діями збитків, з яким позивач, пов`язує факт спричинення збитків.

А тому, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 99 058,00 грн. задоволенню не підлягає.

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання розподілення між сторонами судових витрат.

Частиною 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені частково, суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 56 855,92 грн. слід покласти на відповідача.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юр-Ойл" (вул. Гагаріна, 23, кв. 81, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 43288815) на користь Товариства Червоного Хреста України (вул. Пушкінська, 30, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 00016797) заборгованості за договором поставки № 7 від 11.02.2021 року у розмірі 3 675 000,00 грн., неустойки у розмірі 115 395,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 56 855,92 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Білоусов С. М.