Рішення

від 20.02.2023 по справі 918/95/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2023 р. м. РівнеСправа № 918/95/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О.Гупалюк, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський щебзавод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармоніябуд»

про стягнення у сумі 241 755,46 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський щебзавод» (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармоніябуд» (відповідач) про стягнення 241 755,46 грн, з яких: 97 234,09 грн основного боргу, 56 410,58 грн пені, 9 723,40 грн штрафу, 33 993,83 грн 15% річних, 44 393,56 грн інфляційних, за договором поставки № 13/31082020-П від 31.08.2020.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, 31.08.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № № 13/31082020-П (договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок (продукція), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити її на умовах цього договору. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 97 234,09 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними. Проте відповідач за отриману продукції не розрахувався, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 97 234,09 грн. Крім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов`язань позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 56 410,58 грн пені, 9 723,40 грн штрафу, 33 993,83 грн 15% річних та 44 393,56 грн інфляційних.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 509, 525, 526, 712 ЦК України та ст. 173, 174, 175 ГК України.

Відповідач відзиву у строки і порядку, визначені ухвалою суду від 30.01.23023 та ГПК України, не надав, а відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами.

При цьому суд зазначає, що ухвали суду направлялися відповідачу на адресу, яка зазначена в

договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 30.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 20.02.2023.

31.01.2023 від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою суду від 02.02.2023 задоволене.

20.02.2023 від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд

установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

31.08.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 13/31082020-П (договір), за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором, щебінь, пісок (продукція), а покупець зобов`язався прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору.

За умовами п. 1.3. договору постачальник передає у власність покупцю продукцію в такому асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-70, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-40, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок з відсівівдроблення фракції 0-5 тощо.

Кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних (п. 1.4.договору).

Відповідно до п. 1.5., 1.6. договору загальна кількість продукції, яка поставляється згідно з умовами договору, визначається після припинення дії цього договору на підставі відповідних видаткових накладних. Якість продукції, що підлягає поставці за цим договором, має відповідати державним стандартам і технічним вимогам (ДСТУ,ТУ) які відносяться до цього виду продукції.

Розділом 2 договору визначено ціну та порядок розрахунків. Зокрема, продукція постачається за узгодженими сторонами договірними цінами. Ціни на продукцію зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору). Загальна вартість продукції визначається на підставі видаткових накладних, підписаних у період дії цього договору (п. 2.4. договору). Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100 % попередньої оплати вартості продукції (у т. ч. її навантаження та доставки). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується сторонами додаткова угода до цього договору (п. 2.5. договору). У випадку поставки продукції на умовах п. 3.5. цього договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки (п. 2.6. договору). Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.2.7. договору). Зараховані на поточний рахунок постачальника кошти незалежно від призначення

платежу, зазначеного в платіжних документах покупця, розподіляються у такій черговості: 1)

погашення існуючої заборгованості за поставлену продукцію згідно з договором; 2) оплата поставленої продукції у звітному періоді; 3) оплата продукції, що поставляється у період зарахування коштів; 4) аванс. Постачальник має право зарахувати кошти, що надійшли на оплату продукції, в рахунок погашення суми неустойки, пені, штрафу за умови письмового повідомлення про це покупця (п. 2.10., 2.11. договору).

Відповідно до п. 3.1., 3.3., 3.5. договору поставка продукції за цим договором здійснюється шляхом її самовивозу автомобільним транспортом зі складу постачальника, а саме на умовах

EXW Інкотермс 2010 франко склад: с Березівка Житомирський район Житомирська область. При цьому сторони погодили, що заявка може бути подана покупцем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації. Заявка повинна містити інформацію про найменування продукції, її асортимент та кількість, вид поставки та пункт призначення, контактний номер телефону відповідальної особи за приймання продукції. Постачальник має право, не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції, поставити його покупцю.

Як погоджено сторонами у п. 3.6. договору, обов`язок постачальника щодо поставки продукції покупцю вважається виконаним з моменту надання у розпорядження (передачі продукції покупцю відповідно до п. 3.1. та 3.2. цього договору. Приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.

Уся продукція, отримана покупцем від постачальника у період дії цього договору, вважається

отриманою на виконання цього договору (п. 3.9. договору).

Згідно з п. 6.1, 6.2. договору, він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання сторонами. Після закінчення строку, на який було укладено договір, якщо

сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається продовженим на невизначений строк, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це

іншу сторону відповідно до п. 6.3., 6.4., 6.5. договору.

Як установлено із матеріалів справи, на виконання умов договору у період з 01.09.2020 по 14.09.2020 постачальником було здійснено поставку щебеневої продукції покупцю на загальну суму 97 234,09 грн, що підтверджується видатковими накладними № 13 від 01.09.2020 на суму 12 438,48 грн, № 27 від 02.09.2020 на суму 7 300,10 грн, № 41 від 03.09.2020 на суму 6 200,00 грн, № 67 від 04.09.2020 на суму 7 486,32 грн, № 75 від 05.09.2020 на суму 7 064,50 грн, № 86 від 07.09.2020 на суму 7 277,30 грн, № 101 від 08.09.2020 на суму 14 330,40 грн, № 16 від 09.09.2020на суму 7 368,52 грн, № 265 від 10.09.2020 на суму 7 098,70 грн, № 63 від 11.09.2020 на суму 7 091,10 грн, № 74 від 12.09.2020 на суму 6 965,69 грн, № 84 від 14.09.2020 на суму 6 612,28 грн.

Проте, всупереч умовам п. 2.6. договору, відповідач, отримавши продукцію, за неї не розрахувався, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість на суму 97 234,09 грн.

10.02.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 368 щодо погашення заборгованості за цим договором поставки, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Станом на момент звернення до суду відповідач не виконав умови договору, поставлену позивачем продукцію не оплатив.

Розділом 5 договору сторони погодили відповідальність за порушення зобов`язань щодо виконання умов договору. Так, у випадку несвоєчасної оплати грошових коштів покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості. (п. 5.6. договору).

Відповідно до п. 5.7. договору покупець, який прострочив виконання грошового обов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення, штраф, пеню а також 15% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 ЦК України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором позивач нараховував та заявив до стягнення, крім основного боргу, 56 410,58 грн пені, 9 723,40 грн штрафу, 33 993,83 грн 15% річних та 44 393,56 грн інфляційних.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із неналежним виконанням договору поставки та відповідальністю за порушення строків оплати за поставлену продукцію, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його иконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено судом, відповідач, отримавши від позивача продукцію на загальну суму 97 234,09 грн, що підтверджується видатковими накладними, розрахунків за неї не провів, а отже, сума основного боргу становить 97 234,09 грн, відтак позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно нарахувань 15% річних та інфляційних, то слід зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 15% річних.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Суд, здійснивши перерахунок 15% річних та інфляційних, установив, що 15% річних становлять грн 33 993,83 грн (при заявленому 33 993,83 грн), а інфляційні втрати 43 694,51 грн (при заявленому - 44 393,56 грн) (розрахунок додається), отже, 15% річних підлягають задоволенню у заявленому розмірі, а інфляційні - частково.

Щодо нарахування пені та штрафу, то суд зазначає таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або

інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно д ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 10% штрафу та пені, суд установив, що розмір першого становить 9 723,41 грн (при заявленому - 9 723,40 грн), а другої 56 410,58 грн (при заявленому 56 410,58 грн) (розрахунок додається), а відтак штраф та пеня підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Заразом суд, оцінивши всі фактичні обставини справи, установив, що розмір загальної вартості поставленого відповідачу товару становить 97 234,09 грн, крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 56 410,58 грн пені, 9 723,40 грн штрафу, 33 993,83 грн 15% річних та 43 694,51 грн інфляційних, а всього 143 822,32 грн (з урахуванням перерахунків, здійснених судом), що у відсотковому відношенні до загальної суми поставки становить 147,91%.

Умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили період нарахування пні та позовну давність за відповідними вимогами до п`яти років, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її на рівні 15% річних від несплаченої вартості товару. Тобто право позивача на нарахування сум, заявлених до стягнення, передбачене умовами договору.

У той же час ст. 13 ЦК України, якою врегульовані межі здійснення цивільних прав, передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. 1-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549 - 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають

несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від становлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом п. 5.7. укладеного сторонами договору, положень ст. 611 та ч. 3 ст. 692, ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18|12-79гс19). При цьому вирішення питання про зменшення заявлених до стягнення сум закон відносить на розсуд суду. У свою чергу, судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Суд, реалізуючи надане йому право, ураховує, що суддівський розсуд підлягає не лише обмеженням, які позитивно передбачені законом, але також певним загальним правилам, зокрема: 1) сфера суддівського розсуду поширюється на варіанти, які не сприймаються юридичною спільнотою як явно незаконні («неправильні»); 2) кожен суддя зобов`язаний обрати варіант, який він або вона вважає найкращим; 3) вибір не може бути випадковим чи свавільним і потребує пояснення.

Ураховуючи викладене, суд уважає за необхідне скористатися правом на зменшення розміру відповідальності задля недопущення явно нерозумних і несправедливих наслідків, зменшивши пеню, 15% річних та штрафу до 30 000,00 грн, 17 000,00 грн та 5 000,00 грн відповідно, загальний розмір вимог, що підлягатиме до задоволення, - 95 694,51 грн - та складатиме 98,42% від загальної суми поставки (97 234,09 грн).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для частково задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 3 626,33 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 3 615,81 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.

При цьому суми, на які суд на власний розсуд зменшив пеню, 15% річних та штраф, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховуються.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський щебзавод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармоніябуд» про стягнення у сумі 241 755,46 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармоніябуд» (33013, м. Рівне, пр. Миру, 11, ідентифікаційний код 43577348) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський щебзавод» (12411, Житомирська область, Житомирський район, с. Березівка, вул. Комплекс будівель та споруд № 1, ідентифікаційний код 39940623) 97 234,09 грн основного боргу, 17 000,00 грн 15 % річних, 30 000,00 грн пені, 5 000,00 грн штрафу та 43 694,51 грн інфляційних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 26 410,58 грн пені, 16 993,83 грн 15 річних, 4 723,40 грн штрафу та 699,05 грн інфляційних відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гармоніябуд» (33013, м. Рівне, пр. Миру, 11, ідентифікаційний код 43577348) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський щебзавод» (12411, Житомирська область, Житомирський район, с. Березівка, вул. Комплекс будівель та споруд № 1, ідентифікаційний код 39940623) 3 615,81 грн судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський щебзавод» (12411, Житомирська область, Житомирський район, с. Березівка, вул. Комплекс будівель та споруд № 1, ідентифікаційний код 39940623).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гармоніябуд» (33013, м. Рівне, пр. Миру, 11, ідентифікаційний код 43577348).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 21.02.2023.

Суддя О.Андрійчук