Постанова

від 21.02.2023 по справі 484/2816/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.02.23

22-ц/812/192/23

Провадження № 22-ц/812/192/23 Головуючий суду першої інстанції Паньков Д.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2023 року м. Миколаїв Справа № 484/2816/22

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Горенко Ю.В.,

без участі сторін,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргоюТовариства зобмеженою відповідальністю«Агрофірма Корнацьких»на рішенняПервомайського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від21листопада 2022року,ухвалене підголовуванням суддіПанькова Д.А.,в залісудового засіданняв м.Первомайськ, повний текст якого складено 30 листопада 2022 року, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про припинення договору оренди земельних ділянок та їх повернення,-

В С Т А Н О В И В:

01вересня 2022року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про припинення договору оренди земельних ділянок та їх повернення.

Доводи позову обґрунтовувала тим, що відповідно до державного акту МК № 024059 їй належить земельна ділянка площею в 4,39 га, яка знаходиться в межах території Кам`янобалкiвськоi сiльської ради. 3емельна дiлянка складається з двох земельних дiлянок, одна з них має площу 1,32 га, а iнша 2,8 га.

05 сiчня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агофірма Корнацьких» було укладено договори оренди цих земельних ділянок терміном на 7 років, тобто до 05 січня 2022 року.

Перед закінченням дії договору позивач попередила ТОВ «Агрофірма Корнацьких», що більше договір оренди укладати не буде, а буде самостійно обробляти земельні ділянки.

Попередження з боку позивача мали місце i після закінчення тepмiнy договору, однак відповідач не бажає повертати ОСОБА_1 земельні ділянки, а натомість надіслав позивачу пропозицію про підписання додаткової угоди до договору про продовження його терміну ще на 7 років.

ОСОБА_1 вважає, що вказаними діями відповідач порушує її права власника землі, гарантовані законом.

Посилаючись навикладене, ОСОБА_1 просила суд припинити договiр оренди земельної дiлянки площею в 1,32 га кадастровий № 4825481800:01:000:0199 та договiр оренди земельноi дiлянки площею в 2,8 га кадастровий № 4825481800:01:000:0073, якi були укладені 05 сiчня 2015 року мiж нею та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», у зв`язку iз закiнченням строку договору. 3обов`язати ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути ОСОБА_1 земельну дiлянку площею в 1.32 га кадастровий № 4825481800:01:000:0199 та земельну дiлянку площею в 2,8 га кадастровий № 4825481800:01:000:0073, договiр оренди яких було укладено 05 сiчня 2015 року мiж позивачем та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», у зв`язку iз закiнченням строку договору.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути земельні ділянки з кадастровим № 4825481800:01:000:0199, площею 1,32 га, та з кадастровим № 4825481800:01:000:0073, площею 2,8 га їх власнику ОСОБА_1 в належному агротехнічному стані відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок, у зв`язку із закінченням строку дії договорів оренди.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 998 грн 40 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що строк дії договорів оренди землі у даному випадку відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду землі» слід обчислювати саме з дати їх укладення, а саме з 05 січня 2015 року. За такого семирічний строк дії договорів оренди закінчилися 05 січня 2022 року.

Вимога про припинення договорів оренди землі задоволенню не підлягає через те, що судове рішення для такого припинення не потребується. Договори припинились відповідно до обставин, встановлених Законом України «Про оренду землі».

Не погодившись з рішенням суду ТОВ «Агрофірма Корнацьких» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржник вважає висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що суперечать всій усталеній практиці Верховного Суду щодо моменту набрання чинності договором оренди землі.

На час підписання оскаржуваних договорів оренди землі, 05 січня 2015 року, частина 4 статті 124 Земельного кодексу України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині 2 статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Верховний Суд вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістом наповнення, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц.

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц, у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

У постановах від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц, від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц та від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 Верховний Суд звернув увагу на ситуацію, коли у договорах оренди сторони не вказали календарного терміну початку перебігу строку договору оренди, однак зауважили, що договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. У цих постановах Верховний Суд України зробив висновок, що моментом початку строку дії договору є саме набрання ним чинності.

У правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц, які також враховані та на які міститься посилання в постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц, так само йдеться про те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає чинності в момент його державної реєстрації.

У справі№ 322/1178/17Велика ПалатаВерховного Судув постановівід 15січня 2020року зазначиланаступний правовийвисновок:«Оскільки моментиукладення договорута набранняним чинностізбігаються (частина2статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини 3 статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду керувалась тим, що в укладеному між сторонами у справі договорі оренди земельної ділянки сторони визначили момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків та термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. Оскільки договір оренди зареєстрований 30 червня 2011 року, то слушним є доводи відповідача, що строк договору закінчиться 30 червня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду України (щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки), викладеними у постановах від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц та від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд, тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вказана практика як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду є усталеною, тому наявність постанов Верховного Суду України, ухвалених до зміни судової практики, не потребує відступу за кожною постановою, розуміння правового висновку у яких надано самим Верховним Судом України у своїх наступних висновках та підтверджено Верховним Судом в особі як Касаційного цивільного суду, так і Касаційного господарського суду.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц.

Як зазначалось вище позивач, як орендодавець, а скаржник, як орендар підписали оскаржувані договори оренди землі 05 січня 2015 року.

При цьому сторони узгодили у пункті 43 оскаржуваних договорів оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких», що договір набуває чинності після підписання та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення оскаржуваних договорів оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких», а відтак і початок перебігу строку їх дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації цих договорів.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії в оскаржуваних договорах оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» їх тексти не містять.

З витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що оскаржувані договори оренди землі були зареєстровані 17 вересня 2016 року.

Тобто строк дії оскаржуваних договорів оренди землі закінчується 17 вересня 2023 року, а не 05 січня 2022 року, як зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

На день слухання справи від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» в прохальній частині апеляційної скарги просив розглядати справу без участі представника відповідача. Позивач через засоби поштового зв`язку надіслала письмову заяву з клопотанням розглядати справу без її участі. З огляду на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд визначив розгляд справи за відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що земельні ділянки з кадастровим № 4825481800:01:000:0199, площею 1,32 га, та з кадастровим № 4825481800:01:000:0073, площею 2,8 га, в межах території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, належать позивачу на підставі Державного акту № 024059 серія МК, виданого відповідно до розпорядження Первомайської РДА від 05 липня 2004 року № 200-р.

ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (орендар) 05 січня 2015 року року уклали договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,32 га сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Договір укладено на 7 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (пункт 8 Договору).

Пунктом 21 Договору, встановлено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно з пунктом 37 Договору його дія припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та йогодержавної реєстрації (пункт 43 Договору).

Право оренди земельної ділянки за відповідачем зареєстровано 17 вересня 2016 року, номер запису в Державному реєстрі 17170368.

В той же день сторони уклали на тих же умовах аналогічний договір оренди землі, де об`єктом договору зазначається земельна ділянка площею 2.8 га.

Право оренди за цим договором зареєстровано за відповідачем 17 вересня 2016 року, номер запису в Державної реєстрі 17170405.

Позивач, як власник земельних ділянок, вирішила не продовжувати договірні відносини з відповідачем після спливу строку дії договору оренди та виявила бажання обробляти землю самостійно. На підтвердження чого надала заяву адресовану на ім`я керівника ТОВ «Агрофірма Корнацьких» від 30 серпня 2022 року. Проте відповідач заперечує отримання такої заяви, а з матеріалами справи не підтверджено, що така заява отримана ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Відповідач пропонував позивачу ще до спливу строку, на який було укладено договір, продовжити дію договорів оренди, та надсилав для підписання відповідні додаткові угоди. Таке вбачається з доданих до позову листа відповідача від 04 серпня 2022 року, в якому сам відповідач зазначає, що така пропозиція була направлена позивачу ще 08 грудня 2021 року, а також з примірника додаткової угоди від 05 листопада 2021 року, підписаної лише відповідачем.

Отже предметом позову є припинення дії договору внаслідок спливу строку, на який його було укладено, та повернення орендарем земельних ділянок, що перебували в оренді, власнику (орендодавцю).

Відповідно достатті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Статтями 15-16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Устатті 11 ЦК Українинадано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини 2статті 11 ЦК Українидоговори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині 1статті 251 ЦК Українистрок визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина 3статті 251 ЦК України).

У частині 1 статті 627 ЦК Українидеталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Устатті 792 ЦК Українипередбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Договорами оренди землі від 01 січня 2015 року позивачу передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення, власником яких є ОСОБА_1 .

Відповідно достатті 125 Земельного кодексу Українив редакції чинній на момент укладення договорів оренди, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згіднозі статтею 13 Закону України "Про оренду землі"договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннямистатті 14 цього Законудоговір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно достатті 6 вказаного Законуправо оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно достатті 17 цього Законуоб`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 638 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).

Приписами частини 2статті 631 цього Кодексудоговір набирає чинності з моменту його укладення.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до положень статей18,20 Закону України "Про оренду землі"(в редакції до 01січня 2013 року), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі N 0426/14068/2012 (провадження N 6-162цс13) та від 13червня 2016 року у справі N 570/3056/15-ц (провадження N 6-643цс16).

Водночас, з 01 січня 2013 року набрав чинностіЗакон України N 3613-VI, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" якогостаттю 126 ЗК Українивикладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістомстатті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Отже, з урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.

При цьому на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов`язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила практика Верховного Суду України (постанова від 13 червня 2016 N 570/3056/15-ц (провадження N 6-643цс16)), Верховного Суду (постанова від 15 березня 2018 у справі N 136/2211/15-ц).

Проте це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди.

Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права орендаря.

Дійсно орендар не може до реєстрації права оренди реалізовувати законно своє право оренди, проте реєстрація права є у зоні відповідальності орендаря, який уклавши договір оренди, що набрав чинності за загальним правилом після підписання (якщо сторони не передбачили іншого в договорі), самостійно реєструє своє право та отримує всі повноваження користувача земельної ділянки на підставі договору оренди.

У проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 зазначила, що сторони в договорі оренди мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 у справі № 696/1693/15-ц.

З огляду на наведену зміну у законодавстві, необхідно зазначити, що для договору оренди землі, підписаного у період з 01 січня 2013 року до 16 січня 2020 року, датою укладання є дата його підписання сторонами (або інша дата, вказана у договорі). При цьому така дата не залежить від дати державної реєстрації права оренди.

Як слідує із умов договорів від 01 січня 2015 року, сторони визначили, що вони набирають чинності з моменту підписання та державної реєстрації в установленому законом порядку (пункт 43 Договору). Право оренди за цими договорами зареєстровано відповідачем 17 вересня 2016 року.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що скасування законодавчої вимоги щодо необхідності державної реєстрації договору не означає, що договір від 01 січня 2015 року не може вважатися укладеним, оскільки мала бути проведена реєстрація права оренди. У цьому випадку, скаржник ТОВ «Агрофірма Корнацьких» намагається довільно на свій розсуд трактувати зміст зазначених договорів, оскільки той лише факт, що у договорах зазначено про набрання ним чинності з моменту державної реєстрації, не може ототожнюватися із моментом реєстрації самого права оренди. У цьому випадку, договір набрав чинності 01 січня 2015 року, про що вірно зазначив суд першої інстанції , з урахуванням як умов договорів, так і фактів його реєстрації. За таких обставин, доводи скаржника не є підставою для висновку, що строк дії договорів від 01 січня 2015 року слід обраховувати з 17 вересня 2016 року.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Агрофірма Корнацьких», посилаючись на висновки, викладені в судових рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, залишив поза увагою та не аналізував обставини справи щодо дати укладення спірних договорів оренди землі та зміну законодавства.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з датою припинення договорів оренди землі, однак помилково послався на положення частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону № 340-IXвід 05грудня 2019 року, оскільки на час укладення договорів оренди 15 січня 2015 року діяла інша редакції частини 1 статті 19 цього Закону, яка не містила в собі приписів щодо обчислення дати закінчення дії договору оренди виникнення права оренди. Між тим така помилковість не вплинула на правильність результатів розгляду спору по суті.

Відповідно до умов укладених сторонами договорів оренди землі, а саме пунктом 37, передбачено у разі закінчення строку, на який було укладено договір, його дія припиняється, а за приписами пункту 21 цих договорів визначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. За такого, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо повернення земельних ділянок орендодавцеві ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями375,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіної

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 21 лютого 2023 року.