Рішення

від 20.02.2023 по справі 520/12754/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

20.02.2023 р. справа №520/12754/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В., представника позивача - Біловус Р.В., представника відповідача, Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради - не прибув, представника відповідача, Департаменту контролю Харківської міської ради - не прибув, представника третьої особи, Харківської міської ради - не прибув,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Приватне акціонерне товариство "Завод Фрунзе" (далі за текстом - позивач, заявник)до Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Департамент контролю Харківської міської ради (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - Харківська міська радапровизнання протиправними дій посадової особи Департаменту територіального контролю Харківської міської ради щодо призначення та порядку проведення перевірки вимог земельного законодавства ПАТ Завод Фрунзе, за наслідками якої складено Акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020 р., -

встановив:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Завод «Фрунзе» (далі за текстом - заявник, ПАТ, Товариство) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправними дій посадової особи Департаменту територіального контролю Харківської міської ради щодо призначення та порядку проведення перевірки вимог земельного законодавства ПАТ Завод Фрунзе, за наслідками якої складено Акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржений акт був використаний суб`єком владних повноважень Харківською міською радою у якості доказу по справі №922/4264/20, але був складений із порушенням процедури у вигляді незалучення фахівця геодезиста для встановлення фактичних меж користування, неповідомлення власника обєктів нерухомого майна про обстеження ділянки із нерухомістю, неознайомлення власника майна із проведенням заходу, захід здійснено відносно землі територіальної громади міста Харкова, яка не надана у постійне користування, не надана в оренду, не надана у тимчасове користування.

Відповідачі, Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, Департамент територіального контролю Харківської міської ради обов'язку з подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконали.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Харківська міська рада із поданим позовом не погодилась.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначила, що Акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р. було складено за наслідками проведення заходу самоврядного контролю, оцінка обставинам відповідності закону Акту обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р. надана у межах господарської справи №922/4264/20.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

17.11.2020р. працівником сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради було складено Акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р.

У вказаному Акті зазначено, що: 1) земельна ділянка із кадастровим номером 6310136900:01:022:0035 площею 0,8602га була зареєстрована - 22.10.2015р.; 2) на вказаній земельній ділянці розміщена належні ПАТ «Завод «Фрунзе» з 09.12.2010р. обєкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. Е-1 площею 62,7 м2, літ. Ж-2 площею 96,1 м2, літ. З-2 площею 98,4 м2, літ. И-1 площею 944,1 м2 (загальна площа яких складає 1.201,3 м2), що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 232879661 від 17.11.2020р.; 3) земельна ділянка з 01.03.2018р. використовується ПАТ «Завод «Фрунзе» без виникнення та реєстрації права власності чи права користування.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.06.2018р. у справі №922/667/18 було затверджено мирову угоду між Харківською міською радою (у якості позивача) та ПАТ «Завод «Фрунзе» (у якості відповідача) і встановлені ті обставини, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 05.02.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що Приватне акціонерне товариство «ЗАВОД ФРУНЗЕ» використовує земельну ділянку площею 0,8756 га по пр. Московському, 118 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.

У подальшому Акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р. було використано Харківською міською радою у якості одного із доказів у межах господарської справи №922/4264/20.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.04.2021р. у справі №922/4264/21 (залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2021р. та постановою Верховного Суду від 09.12.2021р.) з ПАТ «Завод «Фрунзе» на користь Харківської міської ради стягнуто безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати у сумі 1.981.065,35грн.

У межах цієї справи господарські суди установили ті обставини, що ПАТ «Завод «Фрунзе є фактичним користувачем земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,8602 га із кадастровим номером 6310136900:01:022:0035, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою у період 01.03.2018р.-30.11.2020р.

При цьому, господарські суди встановили відповідність закону Акту обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р. як належного та допустимого доказу.

Окремо господарські суди у справі №922/4264/20 встановили відсутність доказів знаходження майна інших осіб саме на спірній земельній ділянці та доказів відсутності інших земельних ділянок за адресою: пр-т Московський, 118 у м. Харкові.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації саме з приводу призначення та проведення перевірки відносно земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р., за наслідками якого складено Актуобстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р., заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу обсягу та змісту повноважень органів публічної адміністрації у галузі використання та охорони земель, механізмів та заходів державного нагляду (контролю), приводів та порядку і способів та підстав застосування заходів державного примусу, складу протиправних діянь у сфері земельного законодавства, міри юридичної відповідальності винних осіб та правил її реалізації унормовані, насамперед, приписами ст.ст.152, 187, 188 Земельного кодексу України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України від 19.06.2003р. №963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.ст.5, 19 Закону України від 19.06.2003р. №962-IV «Про охорону земель».

Так, відповідно до ст.188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється як органами державної виконавчої влади, так і виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Статтею 19 Закону України від 19.06.2003р. №962-IV "Про охорону земель" визначено, що порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється цим Законом та Земельним кодексом України, законами України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Згідно з ст.9 Закону України від 19.06.2003р. №963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель встановлюється цим Законом, Земельним кодексом України, законами України "Про охорону земель", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Отже, підстави та приводи і процедура державного контролю у сфері використання і охорони земель одночасно визначені двома рівнозначними за юридичною силою актами права, а саме - Законом України від 19.06.2003р. №963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Законом України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

При цьому, за визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Звідси слідує, що приписи Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначають предметом перевірки виключно діяльність суб`єктів господарювання, а відтак, поширюються на суспільні відносини за участі саме указаних субєктів права.

Між тим, норми Закону України від 19.06.2003р. №963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначають предметом перевірки - належне та підставне використання речі матеріального світу - земельної ділянки, а відтак, поширюються на суспільні відносини, де не беруть участі суб`єкти господарювання або де захист публічних інтересів суспільства вимушено здійснюється саме за критерієм обєкту - земельної ділянки як речі матеріального світу (зокрема, і у випадку нелегального використання земельної ділянки).

У спірних правовідносинах предметом перевірки було саме питання використання земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035.

Тому на спірні правовідносини не поширюється дія норм Закону України від 05.04.2007р. №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Вирішуючи спір, суд зауважує, що згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У розумінні п.п.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а за визначенням п.14.1.72 ст.14 та п.п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спору стосовно правомірності неоплати заявником фактичного використання земельною ділянкою) земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Звідси слідує існування відмінності між правовими категоріями "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" у залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із ч.1 ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 10 ст.791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Як то згадано у ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 08.07.2021р. у справі №520/5778/2020 відповідно до ч.1 ст.3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985р. (Хартію ратифіковано Законом № 452/97-ВР від 15.07.1997р., дата набрання чинності для України 01.01.1998р.) місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи (частина друга вказаної статті).

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону.

Публічні повноваження, як правило, здійснюються переважно тими органами публічної влади, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тими чи іншими повноваженнями інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.

Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

Тобто публічний інтерес на муніципальному рівні - це визнаний державою, закріплений у законодавстві про місцеве самоврядування інтерес територіальної громади (їх об`єднання), задоволення якого служить умовою і гарантією її існування і розвитку.

Згідно із ст.143 Конституції України на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо вирішення питань, віднесених законом до їх компетенції.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Відповідно до ст.189 ЗК України та ст.20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Згідно з положеннями п.п.1 п.«б» ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Згідно із пунктом 2.2 Положення про Департамент територіального контролю Харківської МР, затвердженого рішенням першої сесії Харківської МР 7 скликання від 20.11.2015р. №7/15 в редакції рішення Харківської МР від 27.02.2019р. №1454/19 (далі - Положення), основними завданнями Департаменту є здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, забезпечення виконання повноважень з питань державного архітектурно-будівельного контролю, вжиття заходів із виявлення та звільнення території м. Харкова від незаконно (самовільно) розміщених об`єктів, реалізація повноважень щодо контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, розміщенням, функціонуванням та обладнанням майданчиків для паркування.

Підпунктом 3.1.1 вказаного Положення передбачено, що Департамент відповідно до покладених на нього функцій та завдань здійснює самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а також за додержанням юридичними та фізичними особами земельного законодавства.

Пунктами 3.2.1 та 3.2.2 Положення встановлено, що Департамент має право обстежувати земельні ділянки комунальної форми власності міста Харкова з метою здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів, а також при підготовці рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок, про передачу у власність та користування, при оформленні угод щодо оренди землі, продажу земельних ділянок, актів приймання-передачі земельних ділянок, під час проведення інвентаризації земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, при розгляді матеріалів з питань збереження об`єктів самочинного будівництва за вмотивованими запитами виконавчих органів Харківської міської ради та в інших випадках відповідно до покладених на Департамент повноважень.

За результатами заходів самоврядного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів складати акти обстеження земельних ділянок та об`єктів благоустрою. Виносити приписи про усунення порушень у сфері благоустрою. Надавати висновки про погодження або відмову в погодженні повернення заявнику об`єктів, визначених у підпункті 5.10.2 Правил благоустрою території міста Харкова.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Департамент територіального контролю Харківської міської ради наділений правом здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та складати відповідні акти за результатами проведеного обстеження.

Окремо суд звертає увагу, що станом на момент виникнення спірних правовідносин законодавець розмежовував такі правові категорії як «державний контроль за використанням та охороною земель» за ст.19 Закону України від 19.06.2003р. №962-IV "Про охорону земель", ст.188 Земельного кодексу України та «самоврядний контроль за використанням та охороною земель» за ст.20 Закону України від 19.06.2003р. №962-IV "Про охорону земель", ст.189 Земельного кодексу України.

Відтак, наведені заявником у позові доводи слід визнати юридично неспроможними.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним субєктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Натомість, у межах даного спору, стверджуючи про незаконність управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень, заявник усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України не надав до суду ані доказів існування порушеного права відносно Акту обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р. як доказу у господарській справі №922/4264/20, ані доказів відсутності на цій земельній ділянці обєктів власного нерухомого майна, ані доказів існування реальної потреби в обслуговуванні власного майна із використанням лише конкретної частини земельної ділянки із кадастровим номером 6310136900:01:022:0035, ані доказів обовязковості залучення до заходу самоврядного контролю у даному конкретному випадку будь-яких інших спеціалістів, окрім працівників Харківської міської ради (у тому числі і фахівця-геодезиста), ані доказів проведення структурними підрозділами Харківської міської ради перевірки з питань господарської діяльності ПАТ «Завод «Фрунзе».

Доказів кваліфікації здійсненого органом місцевого самоврядування у спірних правовідносинах заходу контролю саме у якості перевірки як способу реалізації державного контролю за використанням та охороною земель заявник до суду не подав, а суд самостійно за власною ініціативою під час виконання приписів ч.4 ст.9 КАС України не виявив.

Проте, зміст, правова природа спірних правовідносин та спрямованість мети реально вчиненого заходу контролю засвідчує, що у спірних правовідносинах виконавчим органом органу місцевого самоврядування було вчинено саме захід самоврядного контролю за використанням та охороною земель територіальної громади, який полягає виключно в зясуванні особи, котра використовує корисні властивості земельної ділянки із кадастровим номером 6310136900:01:022:0035 за рахунок розміщення на цій ділянці власних обєктів нерухомого майна та обставин фізичного використання корисних властивостей речі матеріального світу, тобто у контролі власника земельної ділянки за цим майном, що цілком узгоджується із обєктом самоврядного контролю органу місцевого самоврядування як згідно із законом, так і згідно із Порядком здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м.Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004р. №87/04.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті доказами за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень - Харківська міська рада в особі відповідних структурних підрозділів перевірки як заходу державного контролю за використанням та охороною земель не призначав та не проводив, реалізував виключно правомочності власника земельної ділянки по контролю за використанням сторонніми особами свого майна, жодних управлінських волевиявлень не вчиняв, а за наслідками вчинення заходу самоврядного контролю звернувся до господарського суду для вирішення господарського спору, тобто діяв на захист цивільних прав територіальної громади і не порушив прав та охоронюваних законом інтересів заявника у сфері публічно-правових відносин.

Викладені у позові доводи заявника спрямовані по суті не на захист субєктивного права (інтересу) у сфері публічно-правових відносин в частині контролю за забезпеченням дисципліни у галузі земельної справи (використання і охорони земель), а на штучне створення правових підстав для перегляду рішень господарських судів у справі №922/4264/20 за рахунок ухилення від виконання покладеного рішенням господарського суду обовязків.

Додатковим доказом цього, є викладене у тексті позову твердження заявника про те, що проведений захід, наслідки якого оформлені Актом обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р., покладає на ПАТ «Завод «Фрунзе» певні грошові обовязки.

Отже, заявником у межах даної справи штучно створено спір із ознаками справи адміністративної юрисдикції за відсутності реального обєкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України та за відсутності реального предмету судового контролю у розумінні ч.2 ст.2 КАС України

Доводи заявника про те, що проведеним заходом самоврядного контролю були порушені права на внесення зауважень чи повідомлення про інші обставини слід визнати недоведеним, позаяк обєктивних даних про існування вагомих, суттєвих і доречних зауважень, заперечень чи незгоди із висновками Акту обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 118, кадастровий номер 6310136900:01:022:0035 від 17.11.2020р. як доказу у господарській справі №922/4264/20 заявником у ході розгляду справи до суду не подано.

Вирішуючи спір, суд зважає, що тлумачення змісту ч.1 ст.2 КАС України викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Суд у межах даного спору не знаходить підстав для висновку про порушення Харківською міською радою в особі відповідних структурних підрозділів прав та інтересів заявника у сфері здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, адже такий захід у вигляді перевірки органом місцевого самоврядування не призначався та не проводився.

Також суд не знаходить підстав для висновку про порушення Харківською міською радою в особі відповідних структурних підрозділів прав та інтересів заявника у сфері здійснення самоврядного контролю за правомірністю використання земельної ділянки із кадастровим номером 6310136900:01:022:0035, позаяк такий контроль здійснювався відносно землі як майна органу місцевого самоврядування, а не відносно господарської діяльності ПАТ «Завод «Фрунзе», а наслідкам такого контролю була надана вичерпна юридична оцінка у межах господарської справи №922/4264/20.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми зясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України - 21.02.2023р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко