Постанова

від 21.02.2023 по справі 320/8010/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8010/21 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО» до Державної податкової служби України про скасування індивідуальної податкової консультації,

ВСТАНОВИВ :

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО" (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (надалі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- скасувати індивідуальну податкову консультацію № 2374/ІПК/99-0021-03-02-06 від 10 червня 2021 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач звернувся до відповідача щодо отримання податкової консультації з питань податкових наслідків списання лікарських засобів як відходів. Відповідачем надано таку консультацію, з якою позивач не згоден, оскільки жоден із зазначених ним нормативних актів не був врахований. Вказує, що з моменту отримання статусу "неякісні лікарські засоби" будь-яке подальше використання (продаж, постачання, реалізація, вживання) таких неякісних лікарських засобів законодавством прямо заборонено. Господарською діяльністю є не лише діяльність з виробництва, виготовлення та реалізацією товарів, а також діяльність яка пов`язана з такими діями, але не є безпосереднім виробництвом/виготовленням чи реалізацією. Зв`язок знешкодження відходів лікарських засобів із забезпеченням належної реалізації товарів полягає у забезпеченні недопущення забруднення якісних лікарських засобів, що зберігаються у суб`єкта господарювання для подальшого постачання, будь-яким впливом відходів лікарських засобів шляхом вчасного і належного вивезення та знешкодження цих відходів. Законодавство України прямо передбачає знищення та утилізацію відходів лікарських засобів саме в рамках діяльності суб`єкта господарювання при здійсненні закупівлі, зберігання та постачання лікарських засобів - тобто всієї діяльності як оптового торговця лікарськими засобами. З урахуванням наведеного позивач вважає, що у випадку списання суб`єктом господарювання неякісних лікарських засобів, внаслідок чого вони набувають статус "відходів" та передаються спеціалізованому підприємству для утилізації та знищення, такий платник податку за вказаною нормою не повинен нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ за такою операцією, оскільки: придбавалися лікарські засоби як товари для подальшої реалізації, але через набуття лікарськими засобами статусу відходів такі товари припинили існування і замість них з`явилася не товари і не активи, а "відходи" лікарських засобів; відходами лікарських засобів є неякісні лікарські засоби, будь-яке використання яких як лікарських засобів заборонено законодавством; операції з утилізації і знищення відходів лікарських засобів є частиною господарської діяльності суб`єкта господарювання. Вказує, що надана консультація відносить такі лікарські засоби (відходи) до активів та товару, проте не зазначає, в який спосіб визначити їх вартість.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України № 2374/ІПК/99-0021-03-02-06 від 10 червня 2021 р. надану на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО";

- стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ - 43005393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО" (код ЄДРПОУ - 20390397) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та здійснення порушень процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідачем подано на поставлені питання відповіді у повному обсязі, а отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Апелянтом, разом з поданням апеляційної скарги, заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні (без обґрунтування) за участю представника Державної податкової служби України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що дана справа судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відтак, враховуючи вище викладене колегія суддів доходить висновку що клопотання апелянта є необґрунтованим та безпідставним і не підлягає задоволенню.

Позивач заперечує проти апеляційної скарги відповідача у повному обсязі та зазначає, що у постанові Верховного Суду від 19.06.2020 року по справі № 160/1446/19 чітко висловив позицію щодо поставлених питань позивачем перед відповідачем, а отже на думку Товариства суб`єкт владних повноважень зобов`язаний надати чітку відповідь на поставлені питання. Також, позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач 18 серпня 1994 р. зареєстрований, як юридична особа із місцезнаходженням: 07850, Київська область, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Карла Маркса, буд. 44Б, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом економічної діяльності позивача є виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів (код КВЕД 21.20).

Позивач 5 квітня 2021 року звернувся до відповідача із запитом про надання індивідуальної консультації (надалі - Запит).

Так, у вищезазначеному запиті позивачем поставлено відповідачу наступні питання:

- які виникають податкові наслідки для платника податків в результаті списання лікарських засобів у зв`язку з набуттям ними статусу відходів у відповідності до Правил утилізації та знищення лікарських засобів?

- у чому полягає термін «використання товару» в розумінні пункту 198.5 статті 198 ПК України?

- які операції (у чому повни полягають) не відносяться до господарської діяльності платника податків та якими нормами законодавства такі операції визначенні?

- чи підпадають неякісні лікарські засоби, які набули статусу відходів відповідно до Закону України «Про лікарські засоби», під категорію «товари», зазначені в пункті 198.5 статті 198 ПК України?

Листом від 10 червня 2021 року за №2347/ІПК/99-00-21-03-02-06 Державною фіскальною службою України надано податкову консультацію наступного змісту: «Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.

Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 розділу V ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ, у тому числі операції з безоплатної передачі.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПК України).

Товари - це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (підпункт 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Правила формування податкових зобов`язань з ПДВ та складання податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) встановлено статтями 187 і 201 розділу V ПК України.

Згідно з пунктами 201.1, 201.7 і 201.10 статті 201 розділу V ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПК України термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V ПК України, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПК України для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних ПДВ операціях або в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 розділу V ПК України).

З метою застосування пункту 198.5 статті 198 розділу V ПК України податкові зобов`язання з ПДВ визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Під господарською діяльністю розуміється це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПК України).

Враховуючи викладене, та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.

Щодо питання 1.

Якщо зазначені у зверненні товари (лікарські засоби) придбавалися/виготовлялися Товариством з ПДВ, але виникли обставини у зв`язку з якими такі товари (лікарські засоби) набувають статусу «відходів» і підлягають утилізації, здійснення якої не призводить до отримання доходу, а також їх вартість не включається до складу вартості інших придбаних/вироблених товарів (лікарських засобів), що постачаються Товариством (будуть постачатися у майбутньому), то такі товари (лікарські засоби) розцінюються як товари, що починають використовуватися в операціях, які не є господарською діяльністю, і відповідно у Товариства виникає обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ.

Якщо вартість зазначених у зверненні товарів (лікарських засобів), які придбавалися/виготовлялися Товариством з ПДВ, що набувають статусу «відходів» і підлягають утилізації, включається до складу вартості інших придбаних/вироблених товарів (лікарських засобів), які постачаються Товариством (будуть постачатися у майбутньому), тобто така діяльність передбачає отримання доходу, то обов`язку щодо нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ, у Товариства не виникає.

Щодо питання 2.

Використання товару у розумінні пункту 198.5 статті 198 розділу V ПКУ означає, що товар, який придбаний/виготовлений платником з ПДВ, приймає участь (або такий товар, який придбаний/виготовлений платником з ПДВ з метою прийняття участі у майбутньому) в операціях, за якими платник не визначає податкові зобов`язання з ПДВ, а саме в операціях, що: не є об`єктом оподаткування ПДВ; звільнені від оподаткування ПДВ; здійснюються платником податку в межах балансу платника податку; не є господарською діяльністю платника ПДВ.

Щодо питання 3.

З огляду на норми, визначені підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, до господарської діяльності не відносяться операції, які: здійснюються іншою особою; не пов`язані з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг; не спрямовані на отримання доходу.

Щодо питання 4.

Для цілей застосування норм, визначених пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ, слід використовувати термін «товари2, визначений у підпункті 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ. З огляду на положення пункту 4 розділу І Правил № 242, пункту 5 Положення № 246 та пункту 1 підрозділу 1 розділу II Методичних рекомендацій № 635 неякісні лікарські засоби - це, зокрема лікарські засоби, які у свою чергу є об`єктами обліку запасів та, відповідно, підпадають під визначення терміну «товари».

Не погоджуючись з наданою податковою консультацією, позивач звернувся до суду про її скасування, що і стало предметом спору у справі.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надана податкова консультація всупереч приписам ст. 52 ПК України не містить обов`язкових складових - обґрунтування застосування норм законодавства та висновку з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства, а тому є протиправною і підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Підпунктами 14.1.172 та 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю податкова консультація; це - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом; індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пунктів 52.1 - 52.3 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як передбачено пунктами 53.1 та 53.3 статті 53 ПК України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована. Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Зміст наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Отже, податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

При цьому платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Обов`язковими ж складовими письмової податкової консультації є: опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

За змістом пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Отже положення наведеної норми дають підстави для висновку про те, що у разі якщо товари придбаваються з метою використання або починають використовуватися у передбачених підпунктами а-г пункту 198.5 статті 198 ПК України операціях, то у платника податку на додану вартість виникає зокрема обов`язок щодо нарахування податкового зобов`язання.

Під терміном «господарська діяльність» з метою застосування норм Податкового кодексу України розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Не є господарською діяльністю операція, яка позбавлена розумної економічної причини та сформована лише з метою отримання податкових вигод.

Статтею 2 Закону України «Про лікарські засоби» надане визначення лікарського засобу лікарський засіб; це будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.

За змістом статті 21 цього Закону реалізація (відпуск) громадянам неякісних лікарських засобів або таких, термін придатності яких минув або на які відсутній сертифікат якості, що видається виробником, забороняється.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про лікарські засоби» неякісні лікарські засоби, включаючи ті, термін придатності яких закінчився, підлягають утилізації та знищенню. Утилізація та знищення лікарських засобів проводяться відповідно до правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, та інших вимог законодавства.

Отже, в разі виявлення неякісних лікарських засобів, включаючи тих, термін придатності яких закінчився, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок щодо їх утилізації.

Судом першої інстанції звернуто увагу, що Верховний Суд в постанові від 19 червня 2020 року по справі №160/1446/19 зазначив, що трактування відповідачем положень законодавства, викладене в індивідуальній податковій консультації від 26.09.2018 року за №4158/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, щодо обов`язку відповідно до пункту 198.5 статті 198 розділу V ПК України нараховувати податкові зобов`язання внаслідок списання лікарських засобів, у зв`язку з чим вони набувають статусу «відходів», є хибним, оскільки така діяльність самостійно, без урахування конкретних обставин не може свідчити про здійснення діяльності, яка позбавлена господарської мети. При цьому, надана позивачу індивідуальна податкова консультація складається фактично лише з переліку правових норм, не роз`яснюючи при цьому порядку їх практичного використання в ситуації, що склалась з позивачем.

Колегія суддів звертає увагу сторін, що в постанові Верховного Суду від 19.06.2020 року звернуто увагу, що відповідачем не надано відповідь на кожне з запитань позивача, що стало підставою для скасування рішення першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача, в той час, як в справі, яка перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції відповідачем надано відповідь на кожне з поставлених питань.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 19.06.2020 року не зазначалося яку саме за змістом податкову консультацію слід надати позивача, а визнано необґрунтованою податкову консультацію від 26.09.2018 року за №4158/6/99-99-15-03-02-15/ІПК.

Також, у постанові Верховного Суду від 19.06.2020 року у справі № 160/1446/19 не містилися висновки, який позивач просив викласти у новій податкової консультації: у разі коли списання лікарських засобів відбулося у зв`язку з набуття ними статусу «відходів» через брак, псування, закінчення строку придатності придбаних лікарських засобів відбулось за об`єктивних (тобто без проявів недбалості) таких, що не перебувають в прямій залежності від платника податку на додану вартість, причин, обов`язок у такого платника податків відповідно до пункту 198.5 статті 198 розділу V ПК України щодо нараховування податкових зобов`язань, не виникає.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем під час надання відповіді на запит позивача по даній справі врахував висновки Верховного Суду (у справі №160/1446/19,) щодо надання податкової консультації позивачу, з аналогічними запитаннями, які були поставлені іншим Товариством.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що при наданні оскаржуваної податкової консультації відповідачем враховано загальні принципи податкового законодавства, а також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.06.2020 року у справі № 160/1446/19, та надані висновки відповідача не суперечать нормам чинного податкового законодавства, а тому підстав для задоволення позову відсутні.

Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права в рішенні суду, яким задоволено позовні вимог позивача, що призвело до неправильного вирішення спору та є підставою для скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Оскільки прийнято без належного дослідження матеріалів справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан