Постанова

від 15.02.2023 по справі 426/6449/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/670/23 Справа № 426/6449/19 Суддя у 1-й інстанції - Осіпенко Л.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Усик А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Фермерського господарства «Граніт 3С» на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 11 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Граніт 3С», третя особа - Державний реєстратор Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Людмила Борисівна, про скасування державної реєстрації іншого речового права, витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 5,8055 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4424084000:07:006:00006, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю І-ЛГ №005892, виданим 04 листопада 2002 року.

10 травня 2019 року позивачка дізналась про проведення державної реєстрації речового права оренди ФГ «Граніт 3С» на належну їй земельну ділянку на підставі договору оренди землі б/н від 20 березня 2018 року.

Після цього вона отримала копію самого договору оренди землі б/н від 20 березня 2018 року, вивчивши який виявила, що на останній сторінці, в графі підписання договору сторонами, підпис від її імені виконаний не нею, а іншою особою.

Так, ОСОБА_1 вважала вказаний договір недійсним та, з урахуванням уточнень, просила суд витребувати від ФГ «Граніт 3С» на її користь належну їй земельну ділянку площею 5,8055 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4424084000:07:006:00006, та скасувати запис про інше речове право, номер запису 25659201, вчинений 10 квітня 2018 року державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б., вид іншого речового права - право оренди земельної ділянки, строкове платне користування земельною ділянкою кадастровий номер 4424084000:07:006:00006.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 11 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ФГ «Граніт 3С», третя особа - державний реєстратор Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б., про скасування державної реєстрації іншого речового права, витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки - задоволено. Скасовано рішення Державного реєстратора Сватівської районної державної адміністрації Луганської області індексний номер 25659201 від 10 квітня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки кадастровий номер 44240840000:07:006:0006. Витребувано із чужого незаконного володіння ФГ «Граніт 3С» та повернуто ОСОБА_1 належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛГ №005892 від 04 листопада 2002 року, земельну ділянку, площею 5,8055га, яка розташована на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 44240840000:07:006:0006. Стягнуто з ФГ «Граніт 3С» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням судово-почеркознавчої експертизи №19/113/7/7-214е від 18 грудня 2020 року, проведеної Луганським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України в сумі 900 грн 48 коп. Стягнуто з ФГ «Граніт 3С» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 501 грн 60 коп.

Не погодившись з таким рішенням, ФГ «Граніт 3С» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акта про право приватної власності на землю серії І-ЛГ №005892, виданого 04 листопада 2002 року Містківською Радою народних депутатів на підставі рішення 4 сесії 24 скликання Містківської Ради народних депутатів від 15 жовтня 2002 року ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 5,8055 гектарів, яка розташована на території Містківської сільської ради, пай №61, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 14, т. 1).

Також з матеріалів справи судом установлено, що 20 березня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець), з однієї сторони, та ФГ «Граніт 3С» в особі голови Латишева С.Г. (орендар), з другої сторони, було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_1 надає, а орендар ФГ «Граніт 3С», приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Луганської області.

Так, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,8055 га, кадастровий номер 4424084000:07:006:0006, строком на 20 (двадцять) років.

Згідно з пунктами 33-34 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. Дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (пункт 36 договору).

У пункті 40 договору сторони дійшли згоди, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Зазначений договір зареєстровано державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Дудник Л.Б. від 10 квітня 2018 року про що вчинено відповідний запис за №25659201 (а.с. 119 - 120, т. 1).

Згідно відомості на виплату грошей №1 за листопад 2018 року від 20 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримала в рахунок орендної плати 5 711,90 грн (а.с. 127, т. 1).

Згідно Висновку судової почеркознавчої експертизи №19/113/7/7-214е від 18 грудня 2020 року, складеного судовим експертом Луганського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, на виконання ухвали Сватівського районного суду Луганської області від 02 листопада 2020 року, встановлено наступне:

1) Підпис від імені ОСОБА_1 , розташований у графі «Орендодавець», у розділі «Підписи сторін» договору оренди землі від 20 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Граніт 3С», в особі голови Латишева С.Г., щодо земельної ділянки, кадастровий номер 4424084000:07:006:0006, загальною площею 5,8055 га, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою;

2) Рукописний запис «получено особисто», розташований у графі №21 у розділах «Підпис про одержання» та «Примітки» у відомості на виплату грошей №1 за листопад 2018 року від 20 листопада 2018 року, виконано, ймовірно, ОСОБА_1 . Висновок надано у ймовірній формі у зв`язку із тим, що встановлені збіжні ознаки суттєві, однак не численні, а обмежений обсяг почергової інформації у досліджуваному рукописному записі не дає можливості виділити комплекс ознак, необхідний для вирішення запитання в категоричній формі;

3) Підпис від імені ОСОБА_1 , розташований у графі «Примітки», у стовпчику №21 відомості на виплату грошей №1 за листопад 2018 року від 20 листопада 2018 року, виконано, ймовірно, ОСОБА_1 . Виявити більшу кількість інформативних ознак, не виявилось можливим внаслідок простоти будови досліджуваного підпису (а.с. 80-110, т. 2).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі від 20 березня 2018 року підписаний від імені орендодавця, ОСОБА_1 , іншою особою та враховуючи позицію позивача про те, що вона не бажала укладати вказаний договір, дійшов висновку, що зазначений договір укладений без волевиявлення одного із учасників правочину, а саме орендодавця ОСОБА_1 , тому є недійсним на підставі ч.3 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України. При цьому, районний суд вважав, що витребування від ФГ «Граніт 3С» на користь ОСОБА_1 належної їй земельної ділянки площею 5,8055 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4424084000:07:006:00006 та скасування запису про інше речове право, номер запису 25659201, вчинений 10 квітня 2018 року державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б., вид іншого речового права - право оренди земельної ділянки, строкове платне користування земельною ділянкою кадастровий номер 4424084000:07:006:00006, є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 у відповідності до ст.5 ЦПК України, тому дійшов висновку про задоволення даного позову у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено ст.205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі ч.1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто, слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (ч.ч.2, 4 ст.207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у ч.3 ст.203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст.ст.229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і в ст.ст.229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у ст.218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом ст.ст.76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У ст.626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.3 ст.626 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Загальною істотною умовою цього договору є предмет договору. Також істотними умовами договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата) та строк дії договору.

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

В апеляційній скарзі ФГ «Граніт 3С» посилається на те, що позивач спотворює факти маючи на меті обманним шляхом через суд розірвати договірні відносини, які склалися та сумлінно виконуються відповідачем. При цьому, вказує, що позивачем не доведено, що підписи на оспорюваних договорах виконані іншими особами, які не мали на це відповідних повноважень від орендодавців, а тому суд першої інстанції при неповно та всебічно з`ясованих обставинах справи дійшов помилкового висновку про задоволення даного позову.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму), зокрема, земельної ділянки, хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що переглядається, позивачка звернулася з вимогою, зокрема, щодо скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 44240840000:07:006:0006, мотивованою тим, що вона договір оренди землі від 20 березня 2018 року не підписувала та умови останнього не погоджувала.

За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджувала.

Натомість, відповідач користується земельною ділянкою.

Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача.

З урахуванням викладеного, немає підстав вважати договір оренди земельної ділянки від 20 березня 2018 року укладеним.

При цьому, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене та беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині скасування рішення державного реєстратора Сватівської районної державної адміністрації Луганської області, індексний номер 25659201, від 10 квітня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки кадастровий номер 44240840000:07:006:0006.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення/земельної ділянки позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

ОСОБА_1 у цій справі наполягала, зокрема, на витребуванні від ФГ «Граніт 3С» на її користь належної їй земельної ділянки площею 5,8055 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4424084000:07:006:00006.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши у судовому засіданні недійсність договору оренди землі, дійшов мотивованого висновку про витребування від ФГ «Граніт 3С» на користь ОСОБА_1 належної їй земельної ділянки площею 5,8055 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4424084000:07:006:00006.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог, зокрема, що орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав такі платежі, скаржником суду не надано, а будь-яких клопотань щодо витребування доказів чи призначення відповідної повторної експертизи у справі стороною відповідача у суді першої інстанції не заявлялося.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу та надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, в цілому зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Граніт 3С» - залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 11 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова