Постанова

від 01.02.2023 по справі 910/21993/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2023 р. Справа№ 910/21993/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 01.02.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Еко-М"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21 (суддя Плотницька Н.Б., повний текст рішення складено 04.08.2022)

за позовом Київської митниці як відокремлений підрозділ Державної митної служби України

до Приватного підприємства "Еко-М"

про зобов`язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Київська митниця Держмитслужби звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Еко-М» про повернення майна за договором відповідального зберігання товару від 30.06.2020 № 310, відповідно до якої позивач просить суд повернути передане майно загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп. згідно переліку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору відповідального зберігання товару від 30.06.2020 № 310 неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим в останнього виник обов`язок з повернення переданого йому майна за договором відповідального зберігання товару від 30.06.2020 № 310 загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп. згідно переліку, зазначеного в інвентаризаційному описі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 позов задоволено повністю.

Зобов`язано Приватне підприємство «Еко-М» повернути Київській митниці як відокремленому підрозділу Державної митної служби України передане Київською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України на зберігання та не повернуте майно загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп., згідно переліку, зазначеному в інвентарному описі.

Стягнуто з Приватного підприємства «Еко-М» на користь Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України витрати по сплаті судового збору у розмірі 153 461 грн 09 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з встановленого факту невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення позивачу майна, отриманого на зберігання відповідно до договору за відповідального зберігання № 310 від 30.06.2020, а тому за висновком суду вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути майно, передане позивачем на зберігання та не повернуте майно загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп., підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Еко-М» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 по справі №910/21993/21 повністю та ухвалите нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Київської митниці як відокремленому підрозділу Державної митної служби України до Приватного підприємства «Еко-М» про повернення майна загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп., згідно переліку, зазначеному в інвентарному описі відмовити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Скаржник вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції повністю не дослідив всі обставини справи, щодо встановлених обставин дійшов неправильних висновків, а тому оскаржуване рішення відповідач вважає незаконним та необґрунтованим, винесеним при неповному з`ясуванні обставин та при недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- відповідачем здійснювались всі можливі дії для доступу до приміщень, де зберігається майно позивача, однак в подальшому через військову агресію приміщення було знищено, про що 26.08.2022 Головним управлінням ДНСН України в Київській області складено акт, в якому зазначено, що 22.03.2022 виникла пожежа у приміщенні за адресою: Київська область, Броварський район, смт Велика Димерка, вул. Соборна, 111;

- у зв`язку з вказаним, відповідач не може повернути майно зі зберігання у зв`язку з його знищенням.

До апеляційної скарги відповідач додає та просить суд долучити нові докази, а саме - акт про пожежу від 26.08.2022, рішення ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, фотографії знищення знищеного приміщення, де зберігалось майно.

01.09.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного підприємства «Еко-М» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/21993/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 06.09.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Приватного підприємства «Еко-М» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/21993/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

14.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/21993/21.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2807/22 від 20.09.2022, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі №910/21993/21 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Еко-М» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 12.10.2022 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 у справі №910/21993/21 поновлено Приватному підприємству «Еко-М» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 07.12.2022.

31.10.2022 до канцелярії суду від Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи зокрема наступне:

- договір між митницею та відповідачем був підписаний 30.06.2020, і в ньому відсутні посилання на договір суборенди №25 від 26.02.2020, а договірні відносини, які виникли відповідно до договору суборенди ніяким чином не розповсюджуються на правовідносини між позивачем та відповідачем;

- в порушення договірних відносин відповідач не надав представникам митниці можливості до введення воєнного стану в країні здійснити перевірку наявності товару, який знаходився на відповідальному зберіганні;

- щодо твердження відповідача про розбомблення приміщення, де зберігалось майно позивач заперечує, оскільки вимога про повернення товару була направлена ще 15.12.2021, яку ним було проігноровано, крім того, відсутні докази того, що у знищеному приміщенні перебував товар.

06.12.2022 (через систему «Електронний суд») та 07.12.2022 до канцелярії суду Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України надійшло клопотання щодо приєднання доказів до матеріалів справи, у якому позивач просить суд приєднати до матеріалів справи Акт про ненадання допуску до місця зберігання товарів та 10 фотографій складського приміщення.

06.12.2022 (через систему «Електронний суд») до канцелярії суду від Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України надійшла заява про відвід експерта, у якій позивач, посилаючись на долучений скаржником Акт про пожежу від 26.08.2022 та положення Митного кодексу України, зазначає, що огляд товару експертом ДСНС без дозволу митниці є незаконним, а тому такий Акт не може бути прийнятий судом.

07.12.2022 до канцелярії суду від Приватного підприємства «Еко-М» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечує проти доводів позивача, зазначаючи наступне:

- наданим договором суборенди відповідач підтверджує, що уклав договори на приміщення, котрі в подальшому використовувались для зберігання майна, отже відповідачем не порушувався пункт 3.3. Договору №310;

- відповідачем здійснювались необхідні дії щодо врегулювання даної ситуації та надання доступу до приміщень, де зберігається майно, однак наразі склад знищено, тобто наявні ознаки непереборної сили, а тому відповідач не може повернути майно позивачу з причин, що від нього не залежать.

07.12.2022 до канцелярії суду від Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України надійшла заява про відвід експерта, у якій позивач посилаючись на те, що митним органом не надавався дозвіл на перебування та огляд товару, який знаходився під митним контролем, просить суд не приймати до розгляду висновок експерта про пожежу від 26.08.2022.

07.12.2022 до канцелярії суду та 08.12.2022 через систему «Електронний суд» від Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України надійшло клопотання про виклик експерта у справі, у якому позивач з огляду на долучений відповідачем до апеляційної скарги Акт про пожежу від 26.08.2022, складений головним інспектором Головного управління ДСНС України у Київській області С.М. Дяченко, просить викликати вказану особу.

07.12.2022 до канцелярії суду від Приватного підприємства «Еко-М» надійшли заперечення на заяву про відвід експерта, у яких відповідач зазначає, що акт про пожежу є обов`язковим документом, який складається уповноваженою комісією та підтверджує настання пожежі, що є відмінним від висновку експерта. Також скаржник зазначає, що відсутні підстави для відводу в розумінні 35 Господарського процесуального кодексу України, а тому в задоволенні заяви позивача про відвід експерта просить відмовити.

У судовому засіданні 07.12.2022 оголошено перерву до 01.02.2023.

15.12.2022 до канцелярії суду від Приватного підприємства «Еко-М» надійшли заперечення на клопотання про виклик експерта, у якій відповідач просить суд відмовити в задоволенні клопотання про виклик експерта, оскільки доданий позивачем акт не є висновком експерта.

В судове засідання 01.02.2023 з`явились представники учасників справи.

Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, яку просив суд залишити без задоволення.

Щодо клопотання апелянта про долучення доданих до апеляційної скарги доказів судова колегія зазначає наступне.

За змістом частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1, 2 3,4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом частин 1-3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

На підтвердження своїх доводів скаржник до апеляційної скарги додає та просить суд долучити нові докази, а саме - акт про пожежу від 26.08.2022, рішення ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, фотографії знищення знищеного приміщення, де зберігалось майно.

В обґрунтування подання таких доказів до суду апеляційної інстанції відповідач зазначає, що докази не були подані до суду першої інстанції у зв`язку з призупиненням діяльності відповідача у зв`язку з військовою агресією, а судом було прийнято оскаржуване рішення без врахування тієї обставини про знищення майна, яке знаходиться на зберіганні у зв`язку з непереборною силою.

Колегією суддів перевірено матеріали справи та враховано, що з даним позовом позивач звернувся 31.12.2021, а оскаржуване рішення було винесено 28.07.2022, при цьому відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, а тому оскаржуване рішення приймалось за наявними матеріалами.

У зв`язку з викладеним, беручи до уваги, що відповідач не висловлював свою позицію та заперечення щодо позову під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе прийняти до розгляду подані відповідачем докази разом з апеляційною скаргою.

Щодо клопотання Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про приєднання доказів до матеріалів справи суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, за змістом статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду; позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

З наведеного вбачається, що законодавець встановив чіткий порядок та строки подання доказів та подання заяв чи клопотань.

Разом з тим, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Колегією суддів перевірено, що позивач брав участь в суді першої інстанції, однак наразі просить суд приєднати до матеріалів справи Акт про ненадання допуску до місця зберігання товарів, складений 05.12.2022 та 10 фотографій складського приміщення.

Судова колегія наголошує, що даний документ датований пізніше ніж оскаржуване рішення у справі.

Враховуючи, що в процесі апеляційного провадження апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України має визначені межі перегляду справи та з огляду на те, що поважності причин ненадання таких документів до суду першої інстанції разом з позовною заявою чи належного обгрунтування надання таких доказів на стадії апеляційного провадження - позивачем не наведено, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про приєднання доказів до матеріалів справи з підстав пропуску строку на подання доказів за відсутності обгрунтування пропуску такого строку та відповідного клопотання про поновлення такого строку.

Разом з тим, виходячи з викладеного, перевіривши матеріали справи, врахувавши надані відповідачем заперечення, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені клопотання Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про відвід експерта та про виклик експерта у справі не підлягають задоволенню, оскільки позивачем заявлено відповідні клопотання у зв`язку з наданням скаржником разом з апеляційною скаргою Акту про пожежу від 26.08.2022, однак суд констатує, що наданий відповідачем акт не є висновком експерта в розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України. Крім того, вказані клопотання не містять належного обгрунтування заявлених в них вимог позивача з посиланням на відповідні норми чинного процесуального законодавства.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.06.2020 між Київською митницею Держмитслужби (позивач у справі, поклажедавець за договором) та Приватним підприємством «ЕКО-М» (відповідач у справі, зберігач за договором) укладено договір відповідального зберігання № 310, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання товар за кількістю, вартістю та асортиментом, зазначеному в акті прийому-передачі (додаток 2), який складається посадовими особами поклажодавця і зберігача, що є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом пункту 2.1 договору поклажодавець сплачує зберігачу за відповідальне зберігання товару плату в розмірі 1,20 грн. у т.ч. ПДВ 20 коп. на рік за умови надходження коштів з Державного бюджету України на вказані цілі.

Згідно з пунктом 3.1 договору зберігач зобов`язаний:

- вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності товару протягом строку зберігання (пункт 3.1.1 договору);

- зберігати товар з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження товару поклажодавця, в спеціально відведених для цього місцях (пункт 3.1.2 договору);

- нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження товару поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання товару за актом передачі-приймання товару від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві (пункт 3.1.3 договору);

- повернути товар поклажодавцеві за першою вимогою останнього (пункт 3.1.4 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання зобов`язань, взятих сторонами за цим договором. Датою підписання договору є пізніша дата, якщо договір підписувався сторонами окремо.

Пунктом 7.2 договору визначено, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що положення цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з дня оформлення акту прийому-передачі товару з 30.06.2020.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договором зберігання.

За змістом частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до статті 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина 1 статті 949 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання товар згідно переліку, що міститься в акті № 1 від 30.06.2020 про передачу-приймання товарів на відповідальне зберігання згідно договору № 310 від 30.06.2020 на загальну суму 10 264 210 грн 53 коп.

Відповідно до акт про передачу-приймання з відповідального зберігання згідно договору № 310 від 30.06.2020 відповідач передав, а позивач прийняв частину товарів на загальну суму 33 471 грн 40 коп.

Листами № 7.8-17.1/21/11/16310 від 18.08.2020, № 8-17.1/21/11/13350 від 05.07.2021 та № 8-17.1/21/11/14926 від 13.10.2021 позивач звернувся до відповідача з відповідною вимогою про необхідність забезпечення умов для проведення інвентаризації та надання можливості членами комісії здійснити огляд та інвентаризацію майна, яке перебуває у позивача на зберіганні. Листом № 8-17.1/21/11/14926 від 13.10.2021 позивач повідомив відповідача про проведення комісією Київської митниці інвентаризація майна у період з 01.10.2021 по 30.10.2021.

01.10.2021 уповноваженими особами позивача був складений інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання.

Під час проведення інвентаризації майна, прийнятого відповідачем на відповідальне зберігання, Київською митницею Держмитслужби 18.11.2021 встановлено, що матеріально відповідальна особа з`явилася, але доступ до приміщення де зберігається майно не надала, у зв`язку зі зміною власника території і не допуску представників Приватного підприємства «Еко-М» до орендованих приміщень.

За фактичною адресою місця зберігання майна, вказаною в Договорі, наявність майна не встановлена.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 1 від 15.12.2021 про повернення майна на підставі пункту 3.1.4 договору або відшкодування вартості втраченого товару у розмірі 10 230 739 грн 13 коп. Зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на порушення відповідачем зобов`язань за договором відповідального зберігання № 310 від 30.06.2020 та оскільки на вимогу позивача не було повернуто майно, що було передано відповідачу для зберігання, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просив суд зобов`язати відповідача повернути майно, передане позивачем на зберігання та не повернуте майно загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

У свою чергу відповідач з вказаними висновками суду не погоджується, посилаючись на неможливість повернути майно зі зберігання у зв`язку з його знищенням через військову агресію.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано посилання відповідача на неможливість повернення майна у зв`язку з його знищенням через військову агресію, однак колегія суддів акцентує увагу на тому, що спірні правовідносини виникли задовго до обставин, на які посилається відповідач, оскільки договір відповідального зберігання № 310 був укладений між сторонами 30.06.2020, проведення інвентаризації майна, прийнятого Київською митницею Держмитслужби проводилось 18.11.2021, а у зв`язку з не допуском представників митниці до приміщення, позивач звернувся 15.12.2021 з вимогою до відповідача про повернення майна на підставі пункту 3.1.4 договору або відшкодування вартості втраченого товару у розмірі 10 230 739 грн 13 коп.

Відтак, колегія суддів оцінює критично наведені скаржником доводи щодо неможливості повернення майна з огляду на вищезазначене, що на переконання суду не є релевантним у контексті виконання взятих на себе відповідачем договірних зобов`язань.

За вказаних обставин, необґрунтованими є також доводи відповідача щодо неврахування обставин, на які посилається відповідач, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

Крім того, наданий відповідачем Акт про пожежу від 26.08.2022 містить інформацію щодо виникнення пожежі в складських приміщеннях за адресою смт Димерка, вул. Соборна, 111, однак вказаний документ не може свідчити про те, яке саме майно було знищено в орендованих складських приміщеннях, в яких була пожежа, а отже не може бути достатнім доказом знищення саме спірного майна, враховуючи при цьому, що уповноваженим особам позивача під час проведення інвентаризації майна, прийнятого відповідачем на відповідальне зберігання, 18.11.2021 не надано доступ до приміщення, де зберігається таке майно.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення позивачу майна, отриманого на зберігання відповідно до договору відповідального зберігання № 310 від 30.06.2020, який відповідачем належними засобами доказування не спростовано, вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути майно, передане позивачем на зберігання та не повернуте майно загальною вартістю 10 230 739 грн 13 коп., підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі в оскаржуваній частині вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Еко-М» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду 17.10.2022 дія оскаржуваного рішення була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України та у зв`язку з прийняттям постанови за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21, дія вказаного рішення підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Еко-М" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/21993/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/21993/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.02.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко