Рішення

від 22.02.2023 по справі 911/1379/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/1379/22

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Приватного акціонерного товариства "Київсільелектро" (01032, місто Київ, вулиця Льва Толстого, будинок 55-А, код 00132457)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 PHOKПП НОМЕР_1 )

про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні обставини розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Київсільелектро" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди, яка включає основну заборгованість, штраф, відсотки річні та інфляційні.

Ухвалою від 22.08.2022 суд відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, встановив строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

З огляду на складну фінансову ситуацію Господарського суду Київської області, зокрема, та судової системи України, в цілому, здійснити відправлення ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу видалось за можливе лише 10.11.2022.

Водночас, конверт із судовою кореспонденцією, який направлявся на юридичну адресу відповідача повернувся до суду без вручення. Відтак, суд повідомляє, що в справі відзив на позовну заяву відсутній, жодних інших заяв від відповідача до суду не надходило.

Перевіривши позовну заяву судом з`ясовано, що обгрунтовуючи підставність задоволення позову, позивач вказує, що за відповідачем, як орендарем за договором, утворилась заборгованість через несплату виставлених рахунків за період починаючи з червня 2020 року по червень 2021 року. Позивач вказує на те, що за весь час дії договору відповідач здійснював часткові платежі, які в загальному не покрили всю суму заборгованості.

Вказуючи про проведення відповідачем часткових оплат за договором, позивач не посилається на докази, які підтвердили дати проведення цих платежів, їх розміри, відомості про призначення цих платежів. Суд не мав можливості перевірити дійсність тверджень позивача з огляду також і на те, що відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження не подавав жодних пояснень чи заперечень щодо обставин наведених в позові, не виявив бажання скористатись своїм правом доступу до правосуддя.

Суд наголошує, що одним із завдань господарського судочинства є справедливе вирішення спорів, що закріплено у статті 2 ГПК України. Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи те, що відзиву на позов не подано, відповідач не скористався своїм правом доступу до правосуддя, з метою справедливого розгляду справи, суд у порядку частини 4 статті 74 ГПК України ухвалою від 23.12.2022 витребував у позивача докази, які могли б підтвердити викладені у позові обставини правовідносин сторін довідки з банку, банківські виписки, та інші документи з банківських установ, що можуть слугувати доказами ненадходження у повному розмірі коштів від відповідача на розрахунковий рахунок позивача за договором оренди у період починаючи з моменту виникнення заборгованості і до моменту винесення цієї ухвали. Суд, з метою уникнення великих обсягів документів запропонував позивачу надати суду банківську довідку та/або виписку сформовану по конкретному контрагенту (відповідачу).

На виконання ухвали суду позивач 20.01.2023 подав клопотання про долучення довідки АБ "Укргазбанк", яке прийнято судом та, разом з додатками, долучене до матеріалів справи.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом. Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою суду про відкриття провадження № 0103281768070, що був повернутий Господарському суду Київської області з відміткою поштового оператора про причини повернення "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Оскільки, судом надсилалась ухвала суду про відкриття провадження на юридичну адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі ухвали по справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Обставини спірних правовідносин та вимоги позивача

Судом з`ясовано, що 01.06.2020 між ПрАТ "Київсільелектро" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір № 58 оренди закритої площадки, відповідно до преамбули якого позивач у цих договірних відносинах виступає в якості орендодавця, а відповідач орендаря. За умовами пункту 1.1 цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування закриту площадку, площею 206 м.кв, в АДРЕСА_2 , загальна вартість оренди якої складає 4486,68 грн без ПДВ на місяць.

Розділом 2 договору оренди визначено коло прав та обов`язків сторін в цих правовідносинах, серед яких, в контексті заявлених позивачем вимог, необхідно виділити обов`язок орендаря своєчасно вносити орендну плату. Між тим, пунктом 2.2.5 сторони узгодили відсутність у орендаря права передавати свої обов`язки за договором третім особам.

Розділом 3 договору сторони закріпили порядок та строки розрахунків за оренду: пунктом 3.2 визначено фіксовану вартість оренди на місяць 4486,68 грн та розмір ПДВ 897,34 грн, що разом становить 5384,02 грн. Пунктом 3.3 договору оренди узгоджено, що орендар перераховує орендодавцю орендну плату та інші платежі до 10-го числа наступного місяця за звітним, згідно виставленого рахунку. З пункту 3.1 договору вбачається, що розрахунки за користування площею орендар здійснює щомісячно шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Також пунктом 3.6 визначено, що електроенергія нараховується щомісяця згідно показників лічильника з урахуванням втрат.

Сторонами в пункті 4.1 та 4.2 узгоджено строк дії договору з 01.06.2020 до 31.05.2021, та вказано, що якщо сторони не проінформували про свої наміри щодо продовження чи розірвання договору, то він вважається пролонгованим ще на рік.

У матеріалах справи наявні додатки до договору: акт, що свідчить про передачу закритої площадки орендарю, підписаний сторонами, а також розрахунок орендної плати, що фактично відтворює визначені розділом 3 договору оренди розміри платежів за договором.

До матеріалів справи позивачем подано рахунки фактури за договором за період з червня 2020 по червень 2021. Вбачається, що вказані розрахунки, окрім власне оренди, включають також і суму компенсації за використану електроенергію. Позивач додає докази направлення відповідачу листа від 25.07.2022, яким позивач нагадував відповідачу про необхідність погашення боргу; акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку орендодавця та банківські довідки про здійснення часткових платежів відповідачем.

З огляду на часткове невиконання орендарем своїх обов`язків щодо сплати орендної плати, прострочення орендних платежів ПрАТ "Київсільелектро" звернулося до господарського суду з вимогами про стягнення суми несплачених орендних платежів, відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу, зазначено в позові.

Висновки господарського суду

Розглядаючи позовні вимоги позивача у справі суд перш за все звертає увагу учасників провадження, що статтею 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 759 ЦК та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно частини 1 статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За приписами частини 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Виходячи зі змісту ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, судом встановлено, що між відповідачем і позивачем у законному порядку було укладено договір оренди, відповідно до якого орендоване майно перебувало у користуванні відповідача. Сторонами погоджено порядок, розміри та строки сплати орендних платежів. Водночас, виконуючи закріплені договором обов`язки за відповідачем з часом утворилась часткова заборгованість, оскільки ним не в повному обсязі сплачено орендні платежі за час дії Договору оренди.

Розмір заборгованості станом на момент подання позову позивач зазначив у розрахунках позовної заявим. Також судом взято до уваги наявні у матеріалах справи довідки з рахунку позивача в банку щодо оплат, що здійснювались відповідачем за договором оренди, здійснено власний розрахунок та з`ясовано, що сума основної заборгованості, що утворилася за відповідачем обрахована позивачем правильно. Таким чином, враховуючи, порушення відповідачем умов договору оренди в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів, в цій частині позов підлягає задоволенню.

Суд, керуючись наведеними вище положеннями Цивільного та Господарського кодексів України щодо обов`язковості належного виконання умов договору, недопущення односторонньої відмови від виконання визначених договором обов`язків стороною, вважає за необхідне стягнути з ФОП ОСОБА_1 43790,99 грн заборгованості по орендних платежах за договором оренди № 58 від 01.06.2020.

Переходячи до розгляду вимог про стягнення штрафу суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.3 договору сторони узгодили, що у разі якщо на дату сплати заборгованість за нею становить загалом три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості, шість місяців 10% від суми заборгованості.

З огляду на те, що заборгованість по всім наявним у справі простроченим рахункам за договором становить більше шести місяців, а останній звітний місяць це червень 2021 року, суд вважає за можливе стягнути з відповідача суму 10 % штрафу від суми основної заборгованості в розмірі заявленому до стягнення 4137,09 грн.

Розглядаючи вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, суд враховує пункт 3.4 договору оренди де закріплено, що розмір орендної плати підлягає перерахунку у урахуванням офіційного індексу інфляції.

Також, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Вбачається, що відповідачем погашено суму боргу за рахунками про надання послуг з червня 2020 року по жовтень 2020 року. Рахунок за листопад 2020 року погашено частково, внаслідок чого неоплаченою залишилась сума у розмірі 3787,99 грн за оренду у листопаді 2020 року та всі виставлені у подальшому рахунки.

Позивачем надано розрахунок, відповідно до якого ним нараховується інфляційні втрати та відсотки річні за період з 11.12.2020 до 04.08.2022 лише на суму заборгованості орендної плати без платежів за відшкодування електроенергії. Це є правом позивача, тому суд прийняв до уваги цей розрахунок, перевірив арифметичну правильність нарахувань та з`ясував, що позивач нараховує інфляційні та річні починаючи з 11.12.2020, в той час як останній платіж від відповідача було здійснено 26.04.2021. Такий спосіб нарахування є прийнятним, оскільки станом на 11.12.2020 (день прострочення платежу за листопад 2020) заборгованість за відповідачем уже була і навіть перевищувала цю суму. Тому позивач скористався своїм правом для спрощення розрахунку вказав весь період наявної заборгованості та остаточну, вже зменшену суму заборгованості, на яку нараховано ці інфляційні та річні.

Судом встановлено, що розрахунок заборгованості в частині відсотків річних є абсолютно правильним та підлягає задоволенню в повному обсязі. В той час сума встановлених судом можливих до стягнення інфляційних втрат є дещо більшою ніж та, що нарахована позивачем. Тому, з огляду на неможливість виходу судом за межі заявлених позовних вимог суд вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі, що заявлений до стягнення.

Підсумовуючи, суд вказує, що за вищенаведених обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Відповідачем не надано доказів, які б могли свідчити, що наявні інші обставини, що могли б вплинути на підставність задоволення вимог позивача.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн покладаються на відповідача повністю. Станом на момент підписання рішення у справі позивач не надав доказів понесення інших витрат пов`язаних з розглядом справи, незважаючи на заявлений у позові орієнтовний розмір витрат на правову допомогу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Київсільелектро" (01032, місто Київ, вулиця Льва Толстого, будинок 55-А, код ЄДРПОУ 00132457) 43790,99 грн основної заборгованості за договором оренди, 4137,03 грн штрафу, 1671,26 грн відсотків річних, 10457,73 грн інфляційних втрат та 2481,00 грн судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 22.02.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз