Рішення

від 15.02.2023 по справі 926/4525/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

15 лютого 2023 року Справа № 926/4525/22

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик Світлани Миколаївни, за участю секретаря судового засідання Петровської В.С. розглянувши справу №926/4525/22

За позовом Приватного підприємства "Пантеон-А" (58001, м.Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 30)

до відповідача Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (58029, м.Чернівці, вул. Олега Кошового, 41-А )

про стягнення коштів в сумі 26 765,43 грн

За участю представників:

Від позивача: Іванов С.В. адвокат (ордер №1053466)

Від відповідача: Сухар Т.В. представник (витяг ЄДР)

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство "Пантеон-А" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення заборгованості в розмірі 26765,43 грн, з яких: інфляційні витрати в сумі 23281,53 грн та 3% річних в сумі 3483,90 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 22.03.2021 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу №104/21 на придбання гравійно-піщаної суміші (код ДК 21:2015 14212210-5) в кількості 14000 м.куб., ціна за одиницю якої становить 183,57 грн з ПДВ.

Приватне підприємство "Пантеон-А" поставило Чернівецькому міському комунальному підрядному шляхово-експлуатаційному підприємству товар на загальну суму 2570000,00 грн, проте останній, в порушення умов договору належним чином не виконав покладені на нього обов`язки щодо поставки товару, що стало наслідком звернення до суду.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2022 року у справі №926/4567/21 задоволено позовні вимоги ПП "Пантеон-А" до Чернівецького міського підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення основного боргу 994078,72 грн за поставлений на підставі договору купівлі-продажу №104/21 від 22.03.2021 року товар в період з 23.03.2021 року по 24.04.2021 року.

У зв`язку з тим, що відповідач добровільно не виконав рішення суду у справі №926/4567/21, позивач звернувся до органу ДВС про примусове виконання рішення суду та у зв`язку з невиконанням рішення позивач звернувся до суду про стягнення 381143,10 грн, з яких: інфляційні нарахування у сумі 157598,82 грн, три відсотки річних у сумі 24113,65 грн та пені у сумі 199430,63 грн (справа №926/1779/22), вказані вимоги були частково задоволені судом, що підтверджуються рішенням від 05.10.2022 року.

Враховуючи той факт, що відповідач самостійно не виконав рішення суду по справах №926/4567/21 та №926/1779/22, позивач нарахував останньому збитки завдані інфляцією в сумі 23281,53 грн за період з 09.08.2022 року по 03.10.2022 року та 3% річних 3483,90 грн за період з 09.08.2022 року по 03.10.2022 року, які просить стягнути у судовому порядку.

18.11.2022 року позовні матеріали зареєстровані відділом документального забезпечення та аналітичної роботи Господарського суду Чернівецької області за вх. №4525.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №926/4525/22 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 21.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.12.2022 року продовжено строк для подання відзиву на позов до 22.12.2022 року та відкладено розгляд справи до 23.12.2022 року.

22.12.2022 року представником відповідача було подано відзив на позов, в якому останній зазначає, що частково здійснював оплату за отриманий товар протягом 2021 року. Основну заборгованість відповідач оплатив, посилаючись на закриття виконавчого провадження. Крім цього, зазначає, що період за який нараховуються штрафні санкції включать в себе дію непереборної сили (воєнний стан). У зв`язку із чим, просить суд відмовити у задоволенні позову та врахувати наявність форс-мажорних обставин.

Ухвалою суду від 23.12.2022 року здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.01.2023 року.

Ухвалою суду від 19.01.2023 року відкладено розгляд справи на 31.01.2023 року.

У судовому засіданні, 31.01.2023 року, оголошено перерву до 07.02.2023 року.

07.02.2023 року на виконання ухвали суду представником відповідача подано заяву про долучення додаткових доказів до матеріалів справи (вх.№532).

Ухвалою суду від 07.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.02.2023 року.

У судовому засіданні 15.02.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, у свою чергу представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -

В С Т А Н О В И В :

22.03.2021 року між Чернівецьким міським комунальним підрядним шляхово-експлуатаційним підприємством (покупець) та Приватне підприємство "Пантеон-А" (продавець) уклали договір купівлі-продажу №104/21, у відповідності до якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві гравійно-піщану суміш (код ДК 21:2015 14212210-5 "піщано-гравійні суміші") в кількості 14000 м.куб., на загальну суму 2 570 000,00 грн з ПДВ (ціна за одиницю якого складає 183,57 грн з ПДВ).

Позивачем до матеріалів справи не долучено копію договору купівлі-продажу №104/21 від 22.03.2021 року, на який останній посилається у позовній заяві.

При цьому, позивачем додано до позовної заяви копії судових рішень Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2022 року у справі №926/4567/21, в якому господарським судом вже було досліджено зазначений договір та рішення від 05.10.2022 року у справі №926/1779/22 в якому стягнуто інфляційні нарахування за період з 20.07.2021 року по 08.08.2022 року і три відсотки річних за період з 20.07.2021 року по 08.08.2022 року та відмовлено у стягненні пені, вказані рішення набрали законної сили.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, суд вважає за необхідне звернутись до рішень Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2022 року у справі №926/4567/21 та від 05.10.2022 року у справі №926/1779/22, якими встановлені факти укладення договору поставки товару, виникнення заборгованості і періоди її вчинення, які не оспорюються сторонами.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви та встановлено у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2022 року у справі №926/4567/21, між Приватним підприємством "Пантеон-А" та Чернівецьким міським комунальним підрядним шляхово-експлуатаційним підприємством 22.03.2021 року укладено договір купівлі-продажу №104/21, за яким позивач у відповідності до п.4.1. договору в період з 23.03.2021 року по 09.08.2021 року, відповідно до видаткових накладних, поставив товар відповідачу, проте останній розрахунок не провів.

Згідно вищевказаного рішення у справі №926/4567/21 позовну заяву ПП "Пантеон-А" до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства про стягнення боргу сумі 994078,72 грн задоволено. На виконання рішення суду 02.05.2022 року видано наказ про примусове виконання вказаного вище рішення.

Першотравневим відділом державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 05.05.2022 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№68947278.

На виконання вказаного рішення суду у справі 926/4567/21 від 30.06.2022 року ПП "Пантеон-А" було отримано 238308,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням №6913 від 09.06.2022 року, 04.10.2022 року сплачено 770681,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням №10003 від 08.08.2022 року на суму 396453,90 та №12802 від 29.09.2022 грн на суму 374227,86 грн.

Першотравневим відділом державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 05.10.2022 року постановою ВП №68947278 закрито виконавче провадження, у зв`язку з повним виконанням.

У зв`язку із частковим виконанням боржником взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати коштів за поставлений товар, ПП "Пантеон-А" знову звернулося з позовною заявою про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 157598,82 грн за період 20.07.2021 року по 08.08.2022 року, 3% річних в сумі 24113,65 грн за період 20.07.2021 року по 08.08.2022 року та пені в сумі 199430,63 грн за аналогічний період.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2022 року у справі №926/1779/22, позовну заяву ПП "Пантеон-А" до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційним підприємства задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в сумі 157 598,82 грн за період 20.07.2021 року по 08.08.2022 року, 3% річних в сумі 24 113,65 грн за період 20.07.2021 року по 08.08.2022 року, у стягненні пені відмовлено.

На виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2022 року, яке набрало законної сили 04.11.2022 року видано судовий наказ на примусове виконання зазначеного рішення.

Першотравневим відділом державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 10.11.2022 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70290776, яке 30.01.2023 року постановою органу ДВС закрито, з урахуванням вище викладеного, позивач у відповідності до вимог чинного законодавства нарахував відповідачу інфляційні нарахування в сумі 157598,82 грн та 3% річних в сумі 24113,65 грн за період з 08.08.2022 року по 03.10.2022 року. При цьому, позивачем розраховано суму інфляційних і 3% річних з урахуванням погашення заборгованості.

Так, на час проведення розрахунку з 09.08.2022 року у відповідача була заборгованість в сумі 770681,80 грн, яка сплачувалась 08.08.2022 року в сумі 396453,90 грн платіжним дорученням №10003, 29.09.2022 року в сумі 374227,86 грн платіжне доручення №12802, які зараховані на рахунок позивача 04.10.2023 року.

З урахуванням того, що кошти надійшли на рахунок позивача 04.10.2022 року, останній здійснив нарахування штрафних санкцій за період з 09.08.2022 року по 03.10.2022 року в сумі 26765,43 грн, які і просить стягнути з відповідача.

В свою чергу відповідач просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що нарахування штрафних санкцій здійснено в період дії обставин непереборної сили, а саме введення в Україні режиму воєнного стану. Таким чином, першочерговим для фінансування є питання національної безпеки та оборони України.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст.174 Господарського кодексу України (далі- ГК України) є господарський договір.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу положень ст.626 ЦК України, яка кореспондується з ст.180 ГК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи положення ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 ГК України визначено, що кореспондується зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту позовних вимог та встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, щодо захисту майнового права та інтересу позивача, шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням відповідачем рішень суду.

Враховуючи те, що позивач свої зобов`язання по договору №104/21 від 22.03.2021 року виконав в повному обсязі, а відповідач за отриманий товар не розрахувався у встановлений строк чим порушив умови договору, що встановлено у рішенні суду від 29.03.2022 року у справі №926/4567/21, а відтак, вказані обставини в силу ст. 75 ГПК України не доказуються, отже, вимога про стягнення коштів в сумі 26765,43 грн, з яких: інфляційні витрати в сумі 23281,53 грн та 3% річних в сумі 3483,90 грн є обґрунтованою.

У відповідності до ч.1 ст.96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань с підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Як вже було зазначено вище, відповідач не сплачував заборгованість самостійно, що призвело до її стягнення у судовому порядку.

Як досліджено судом, станом на 09.08.2022 року заборгованість становила 770681,85 грн, яка була зарахована на рахунок позивача 04.10.2022 року

Пунктом 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

В силу приписів ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 року у справі №922/175/18.

З огляду на вимоги ч.1 та 2 ст.2, ч.5 ст.236 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши правильність наданих позивачем до позовної заяви розрахунків суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та є арифметично вірний. Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 23281,53 грн інфляційних витрат та 3% річних в сумі 3483,90 грн за період з 09.08.2022 року по 03.10.2022 року.

В своєму відзиві відповідач посилається на те, що нарахування штрафних санкцій, позивачем здійснено в період дії обставин непереборної сили, тому просить відмовити у їх задоволенні, проте, таке твердження відповідача є дещо хибним.

Так, відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

В постанові Верховного Суду у справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21.

Відповідач, як на форс-мажорні обставини посилалась на введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 року, та який продовжений на момент розгляду справи у суді.

Статтею 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; - доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Відповідач на підтвердження наявності форс-мажорної обставини у вигляді воєнного стану посилається на довідку Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, яка оприлюднена на офіційному сайті Торгово-промислової палати України

Разом з тим, твердження, що доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами (постанова Верховного Суду у справі №912/3323/20 від 21.07.2021 року).

Сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для не виконання зобов`язань. Обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість відповідача виконати свій обов`язок. Сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями.

Відповідачем не подано доказів на підтвердження того, що внаслідок введення в Україні воєнного стану Чернівецьке міське комунальне підрядне шляхово-експлуатаційне підприємство не працює, а тому не є обставиною, що перешкоджає виконанню зобов`язань.

Так, відповідачем не доведено наявність обставин, які б підтверджували факт вживання реальних заходів щодо самостійного та добровільного погашення заборгованості, наявність причинного зв`язку між запровадженням воєнного стану та проведення військових дій з неможливістю в даний час виконати відповідачем своїх зобов`язань за укладеним договором.

Також суд зазначає, що згідно правової позиції Верховного Суду відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, згідно ч.2 ст.617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

ЄСПЛ у справі "Бакалов проти України" та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, зазначена відповідачем причина неможливості своєчасно оплатити заборгованість через те, що державна казначейська служба за погодженням Міністерства фінансів наразі здійснює перерозподіл коштів для забезпечення видатків на національну безпеку і оборону, а тому з огляду на відсутність коштів у відповідача через обставини непереборної сили і відсутністю вини відповідача щодо невиконання зобов`язання, не можуть слугувати самостійними та достатніми підставами для відмови у задоволенні позовних вимог позивачу.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПУ України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236 238, 240 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Приватного підприємства "Пантеон-А" (58001, м. Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 30) до Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (58029, м.Чернівці, вул. Кошового Олега, 41-А) про стягнення заборгованості в розмірі 26765,43 грн - задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Чернівецького міського комунального підрядного шляхово-експлуатаційного підприємства (58029, м. Чернівці, вул. Кошового Олега, 41-А, код 03357562) на користь Приватного підприємства "Пантеон-А" (58001, м.Чернівці, вул. Богдана Хмельницького, 30, код 33336783) інфляційні витрати в сумі 23281,53 грн, 3% річних в сумі 3483,90 грн та 2481,00 грн судового збору.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2023 року

Суддя С.М. Гушилик