Рішення

від 22.02.2023 по справі 160/1255/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року Справа № 160/1255/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сидоренко Д.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (посвідка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, 53802, м.Апостолове, вул.Покровська, б.6) про визнання протиправним та скасування рішення,-

Обставини справи: 24.01.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 14.12.2022 року №12404300017223 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України громадянці російської федерації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Апостолівський відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянкою російської федерації, але проживає на території України з 2019 року, також нею було укладено шлюб з громадянином України ОСОБА_2 23.02.2019 року. Позивач в грудні 2022 року у відповідності до законодавства України подала документи на продовження перебування в Україні та надання дозволу на імміграцію в Україну. Проте рішенням від 14.12.2022 року Апостолівським відділом ГУ ДМС у Дніпропетровській області відмовлено в наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію». Позивач вважає рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року відкрито провадження у справі в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

15.02.2022 року від Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов в якому зазначено, що відповідач заперечує щодо позовних вимог з огляду на наступне. Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну 04.02.2022 року. Уповноваженим працівником територіального підрозділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області після прийняття до розгляду заяви, були вчинені дії щодо з`ясування питання наявності чи відсутності підстав для відмову у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону України «Про імміграцію», також були надіслані відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. 10.12.2022 року на адресу Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надійшов лист від Управління СБУ у Дніпропетровській області від 30.11.2022 року в якому зазначено, що останнім відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволом на імміграція недоцільно, на підставі ст.10 п.6 Закону України «Про імміграцію». У зв`язку з чим, уповноваженим працівником територіального підрозділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграції в Україну громадянці ОСОБА_1 14.12.2022 року Апостолівським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області прийнято рішення №12404300017233 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Також відповідачем зазначено, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями роз`яснювати або тлумачити висновки чи твердження СБУ, також не наділено повноваженнями вчиняти будь-які дії, що входять до повноважень органів СБУ, Національної поліції тощо.

15.02.2023 року від Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надійшла належним чином завірена копія матеріалів справи №1240/13 на гр. рф ОСОБА_1 .

Станом на 22 лютого 2023 року відповідь на відзив від позивача на адресу суду не надходила.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою російської федерації, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 від 21.07.2021 року.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.02.2019 року між громадянином України ОСОБА_2 укладено шлюб з громадянкою рф ОСОБА_1 . Прізвище дружини після укладання шлюбу ОСОБА_3 .

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади (Апостолівська територіальна громада) №2022/001517389 від 28.11.2022 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 29.03.2019 року.

22.12.2021 року ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серія № НОМЕР_1 . Посвідка дійсна до 21.12.2022 року.

04.02.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою та необхідними документами, про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку з тим, що шлюб з громадянином України ОСОБА_2 .

Листом від 15.12.2022 року №1240-1190/1240-22 Апостолівським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області направлено ОСОБА_1 рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в України на підставі пункту 6 статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Так, рішенням про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні від 14.12.2022 року №12404300017223, громадянці рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон України «Про імміграцію»).

Відповідно до положень статті 6 вказаного Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:

1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі - Положення про ДМС України) центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів є Державна міграційна служба України (ДМС).

ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Відповідно до підпунктів 31-33 пункту 4 Положення про ДМС України вона відповідно до покладених на неї завдань: здійснює відповідно до закону заходи щодо запобігання та протидії нелегальній (незаконній) міграції, іншим порушенням міграційного законодавства; здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України з питань громадянства, міграції, біженців, осіб, які потребують інших форм захисту, реєстрації фізичних осіб та реадмісії, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України; здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Частинами першою, третьою статті 4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про імміграцію» визначено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема: 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначають норми Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).

Згідно з пунктом 14 Порядку № 1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

Пунктом 16 Порядку № 1983 визначено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч.1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII):

громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Статтею 5 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону №2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

Відповідно до п.13 ст.24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Як встановлено судом згідно копії матеріалів справи у відношенні громадянки рф ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію №1240/13, до Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надійшов лист від Управління СБУ у Дніпропетровській області від 30.11.2022 року №55/2-3789нт вих, в якому зазначено, що останнім відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволом на імміграцію недоцільно, на підставі ст.10 п.6 Закону України «Про імміграцію».

Згідно пункту 6 статті 10 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, відповідач отримавши від Управління СБУ у Дніпропетровській області лист, в якому зазначено, що останнім відповідно до п.13 ч.1 ст.24 Закону України «Про Службу безпеки України» отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволом на імміграцію, на підставі ст.10 п.6 Закону України «Про імміграцію», відповідно прийняв відповідне рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні від 14.12.2022 року №12404300017223.

Суд враховує, що інформація щодо позивача отримана Управлінням СБУ у Дніпропетровській області в межах її компетенції, визначеної Законом України "Про Службу безпеки України" та в ході оперативної службової діяльності.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який слідує з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Тому, приймаючи оскаржуване рішення Апостолівським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, було враховано принцип пропорційності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Апостолівського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 14.12.2022 року №12404300017223 прийнято обґрунтовано, а тому воно є правомірним та скасуванню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко