Постанова

від 22.02.2023 по справі 200/9692/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року справа №200/9692/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А. , Гайдара А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 р. у справі № 200/9692/21 (головуючий І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Маріупольська машинобудівна компанія до Головне управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріупольська машинобудівна компанія" (надалі позивач, ТОВ «МШК») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просило: визнати протиправними дій відповідача щодо проведення перевірки, за результатами якої був складений акт документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства від 23 червня 2021 року № 6378/05-99-07-06-14/40822553; визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення відповідача від 19 липня 2021 року № 7930/05-99-07-06 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 336 795, 92 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 19 липня 2021 року № 7930/05-99-07-06 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 336 795, 92 грн; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Маріупольська машинобудівна компанія судовий збір у розмірі 20 051 гривню 94 копійки. В іншій частині позову відмовив.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Маріупольська машинобудівна компанія судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

Відповідач, не погодившись з таким додатковим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Юристлкрат» (далі - Адвокатське об`єднання, Представник) на підставі договору про надання правової допомоги № 1/05 від 05.07.2021. За змістом п. 1.1 вказаного договору, його предметом є правову допомогу, пов`язану з веденням у суді адміністративної справи по позову про скасуванню (визнання недійсним) податкового повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Донецькій області, прийнятого на підставі Акту документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства № 6378/05-99-07-06- 14/40822553 від 23.06.2021 р. за що останній зобов`язується відповідно до п. 4.1. договору сплатити гонорар у розмірі та в строк, погоджені між сторонами

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідний до детальний перелік наданих послуг та витрат часу Актів виконаних робіт, до заяви не надано. Апелянт наголошує, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. ГУ ДПС у Донецькій області зазначає, що акти прийому-передачі послуг № 1 та № 2 взагалі не містять конкретику, які саме послуги виконав Виконавець для Клієнта.

Під час розгляду справи ТОВ «Маріупольська машинобудівна компанія» не заперечувало того, що ним порушено вимоги законодавства, в частині термінів розрахунків по зовнішньоекономічному експортному контракту № ЛМ2/МК0/2018/001 від 25.10.2017. Тоді не зрозуміло навіщо Виконавець вивчав ці документи, якщо факт порушення ним не заперечується.

ГУ ДПС у Донецькій області звертає увагу на те, що відповідь на відзив на позовну заяву як встановлено судом в рішенні від 15 листопада 2021 року у справі №200/9692/21, цитата «.14 вересня 2021 року позивачем надано відповідь на відзив, де він навів доводи, аналогічні тим, що зазначені в позовній заяві.». Тобто відповідь на відзив на позовну заяву ідентична самій позовній заяві, щодо податкової вимоги №0030107-1302-0582 від 05.08.21 року (стосовно боргу за податковим повідомленням-рішенням від 19 липня 2021 року №7930/05-99-07-06), ГУ ДПС у Донецькій області заперечує оскільки, податкова вимога не була предметом спору в даній справі. Щодо заяв про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду ГУ ДПС у Донецькій області зазначає наступне.

Вищезазначені обставини у їх сукупності свідчать про те, що витрати на послуги адвоката, заявлені до стягнення з відповідача є завищеними та не спів розмірними зі складністю справи, витраченим часом (враховуючи кількість документів та об`єм поданих доказів ) та об`ємом наданих послуг.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з введенням воєнного стану. Суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки явка відповідача не визнавалась обов`язковою, заявником будь-яких доказів в підтвердження того, що неможливість участі у розгляді справи зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням воєнного стану, не надано, а суд не бачить перешкод для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

15 листопада 2021 року у судовому засіданні до закінчення судових дебатів представником позивача, зроблено заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті, поважність подання якої обґрунтовано представником тим, що йому не було відомо про кількість судових засідань.

18 листопада 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Маріупольська машинобудівна компанія надіслало на адресу Донецького окружного адміністративного суду заяву про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, розподіл яких не був здійснений при прийнятті рішення у справі.

На підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвоката та їх вартості суду надано договір від 05 липня 2021 року № 1/05, акти прийому-передачі послуг № 1, № 2, № 3, рахунки-фактури від 09 вересня 2021 року № СФ-0000105 на суму 120 300 грн, від 16 вересня 2021 року № СФ-0000132 на суму 5 600 грн, від 06 жовтня 2021 року № СФ-0000134 на суму 5 600 грн, платіжні доручення від 09 липня 2021 року № 12052 на суму 120 300 грн, від 17 вересня 2021 року № 12176 на суму 5 600 грн, від 06 жовтня 2021 року № 12222 на суму 5 600 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч. 1, ч. 2 та 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Частина 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За частиною 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно достатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Суд звертає увагу, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18).

Разом з цим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Позивачем подана заява про винесення додаткового рішення стосується розподілу судових витрат, а саме позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу.

Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача у сумі 5000 грн.

Як зазначалось, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20).

Разом з цим, як зазначалось, вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку, суду дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. При цьому, законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов`язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не обов`язковим для підтвердження понесених судових витрат.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2021 у справі № 910/7586/19 щодо вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу у склад якої включено витрати на участь адвоката у судовому засіданні, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

У цій постанові Верховний Суд указував, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

При цьому, Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 також зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу матеріали справи містять: договір від 05 липня 2021 року № 1/05, акти прийому-передачі послуг № 1, № 2, № 3, рахунки-фактури від 09 вересня 2021 року № СФ-0000105 на суму 120 300 грн, від 16 вересня 2021 року № СФ-0000132 на суму 5 600 грн, від 06 жовтня 2021 року № СФ-0000134 на суму 5 600 грн, платіжні доручення від 09 липня 2021 року № 12052 на суму 120 300 грн, від 17 вересня 2021 року № 12176 на суму 5 600 грн, від 06 жовтня 2021 року № 12222 на суму 5 600 грн.

За змістом пункту 1.1 договору від 05 липня 2021 року № 1/05 його предмет становить правову допомогу, пов`язану з веденням у суді адміністративної справи щодо скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки від 23 червня 2021 року № 6378/05-99-07-06-14/40822553.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, предмет договору виходить за межі розгляду справи в суді першої інстанції, а тому підстави для стягнення всієї вартості послуг у розмірі 120 300 грн, визначеної пунктом 4.1 договору, на цій стадії адміністративного провадження відсутні.

Актом прийому-передачі послуг № 3 ціна договору в розмірі 120 300 грн конкретизована наступним чином: 101 000 грн за вивчення документів, що стосуються спірних відносин, судової практики та складення позовної заяви; 19 300 грн за складення відповіді на відзив та інших документів з процесуальних питань.

Таким чином, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають 3 500 грн за вивчення, підготовку та складання документів, необхідних для ведення справи в суді.

Підпунктом 1.2.4 пункту 1.2 договору передбачено, що замовник зобов`язується виплачувати виконавцю по три тисячі п`ятсот гривень за три банківські дні до дати кожного судового засідання, в якому представник бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, що відповідає відомостям актів прийому-передачі послуг № 1, № 2 та платіжних документів.

Як встановлено судами, представник позивача брав участь у судових засіданнях суду першої інстанції в режимі відеоконференції двічі 20 вересня 2021 року та 15 листопада 2021 року, тому витрати заявлено в сумі 3 500 грн за кожне.

З підстав наведених вище та враховуючи, що засідання проводились в режимі відеоконференції, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають 750 грн за участь представника у кожному судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідач не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, апеляційна скарга не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.

Також, як вбачається з матеріалів справи , судом враховано зазначені апелянтом обставини.

Щодо посилання апелянта на те, що детальний перелік наданих послуг та витрат часу Актів виконаних робіт, до заяви не надано, акти прийому-передачі послуг № 1 та № 2 взагалі не містять конкретику, які саме послуги виконав Виконавець для Клієнта, суд зазначає, що законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов`язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не є обов`язковим для підтвердження понесених судових витрат.

Щодо посилання апелянта на те, що під час розгляду справи ТОВ «Маріупольська машинобудівна компанія» не заперечувало щодо порушення вимоги законодавства, в частині термінів розрахунків по зовнішньоекономічному експортному контракту, отже відсутня необхідність виконавцю вивчати документи, якщо факт порушення ним не заперечується, суд зазначає, що відповідачем не враховано, що вказані обставини встановлені після дослідження виконавців документів.

Посилання апелянта на надання відповідь на відзив на позовну заяву ідентичній самій позовній заяві щодо податкової вимоги №0030107-1302-0582 від 05.08.21 року, суд не приймає, оскільки вказане не звільняє відповідача від відшкодування судових витрат.

Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. Податковий орган не довів неспівмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.

Отже, сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості висновків суду з урахуванням наявних доказів стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн.

За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язокщодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 р. у справі № 200/9692/21 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 р. у справі № 200/9692/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та непідлягає касаційному оскарженню крімвипадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 лютого 2023 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.А. Блохін

А.В. Гайдар