Рішення від 14.02.2023 по справі 638/6572/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року

м. Харків

справа № 638/6572/21

провадження № 2/638/684/23

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання: Погудіної Д.О., Корнієнко К.С., Проданової М.О., Федорова О.В., Гасана М.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіХаркові упорядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів, пені, грошового зобов`язання, індексу інфляції та трьох процентів річних,

у с т а н о в и в:

У травні 2021 року адвокат Кузьміна Тетяна Григорівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 квітня 2007 року позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 16 лютого 2010 року. 20 квітня 2015 року рішенням Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/6242/15-ц шлюб між сторонами було розірвано.

10 червня 2015 року у відповідності до статті 189 Сімейного кодексу України між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про участь у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. 10 червня 2015 року за реєстровим № 1147.

Відповідно до пункту 14 договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання щомісячно до 05 числа поточного місяця сплачувати особисто або перераховувати на рахунок матері або шляхом переказу аліменти на дитину у добровільному порядку у розмірі 12 000 грн.

Однак з липня 2015 року відповідач неналежно виконував умови вищевказаного договору - не перераховував аліменти зовсім або перераховував з порушенням установленого договором строку.

Відповідно до чеків на рахунок ОСОБА_1 відповідач робив наступні перерахування:

01.11.2017 року у сумі 5 600 грн; 05.11.2017-5600 грн; 10.11.2017 - 4 000 грн; 28.04.2018 року - 6 000 грн; 16.07.2018 року у сумі 2 000 грн; 07.09.2018 року у сумі 5 000 грн; 09.10.2018 року у сумі 3 000 грн; 16.10.2018 року - 1 500 грн; 27.12.2018 року - 5 000 грн; 04.01.2019 року - 8 000 грн; 10.01.2019 року - 4668 грн; 22.01.2019 року - 2744 грн; 28.01.2019 року - 700 грн; 18.07.2019 року - 4600 грн; 18.12.2019 року - 12 000 грн; 03.01.2020 року - 12 000 грн; 07.02.2020 року - 12 000 грн; 13.03.2020 року - 12 000 грн; 07.04.2020 року - 12 000 грн; 08.05.2020 року - 12 000 грн; 11.06.2020 року - 12 000 грн; 21.07.2020 року - 12 000 грн; 17.08.2020 року - 12 000 грн; 17.08.2020 року - 12 000 грн; 30.09.2020 року - 12 000 грн; 30.10.2020 року - 12 000 грн; 24.11.2020 року - 12 000 грн; 18.12.2020 року - 12 000 грн; 18.02.2021 року - 12 000 грн; 17.03.2021 року - 12 000 грн.

Загальна сума сплати за період з липня 2015 року по квітень 2021 року становить 238 412, 00 грн.

Внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість за вищевказаний період у сумі 589 588,00 грн, яку виплатити у добровільному порядку відповідач відмовляється.

При зверненні позивачки до відповідача, заборгованість відповідач не визнає. Стверджує, що сплачені ним періодичні витрати на дитину в розумінні відповідача є аліментними платежами.

Вказує на те, що спору щодо додаткових витрат між сторонами не було, ОСОБА_2 за власним бажанням оплачував навчання у школі, закордонні туристичні путівки, відпочинок, ніс витрати на лікування, заняття у секції дзюдо.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц щодо обрахунку неустойки (пені), позивачкою визначено розмір пені за прострочення сплати аліментів за період з 06 липня 2015 року по 26 квітня 2021 року, який становить 7 908 777 грн 80 коп.

Враховуючи, що сума неустойки (пені) за порушення відповідачем аліментних зобов`язань становить 7 908 777 грн 80 коп., тобто перевищує 100% заборгованості за аліментними зобов`язаннями, вважає за необхідне стягнути пеню в межах наявної заборгованості по аліментах, а саме 589 588 грн.

Пунктом 20 договору передбачено, що батько зобов`язується відкрити на ім`я дитини рахунок у будь-якій банківській установі до кінця 2015 року, про що повідомити матері, та щорічно класти на рахунок дитини кошти у розмірі не менше 105 000 грн до досягнення дитиною повноліття.

Станом на сьогоднішній день, в порушення пункту 20 договору, відповідач не відкрив рахунок на ім`я дитини та не повідомив про це матері, не зараховує кошти у розмірі не менше 105 000 грн кожен рік, починаючи з 2015 року, що є грошовим зобов`язанням, чим порушує умови договору. Отже, на момент подачі позову відповідач має заборгованість за грошовим зобов`язанням за 6 років у загальній сумі 630 000 грн.

Таким чином, вважає, що загальна сума заборгованості за грошовим зобов`язанням, передбаченим договором, становить 630 000 грн, а також інфляційні нарахування в розмірі 153 646 грн 50 коп. та відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 53 256 грн 58 коп., а всього 836 903 грн 08 коп.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по виплаті аліментів в сумі 589 588 грн; пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 589 588 грн; заборгованість за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 836 903 грн 08 коп., а також судові витрати, які складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 11 350 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання. Про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання повідомлено учасників справи.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2021 року закрито підготовче провадження у справі цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

30 вересня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Міліруд Є.О. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 виконував свої обов`язки зі сплати аліментів належним чином, сплачуючи витрати готівковим та безготівковим способом. Так серед витрат, які документально підтверджуються чеками та іншими письмовими доказами ОСОБА_2 сплачував навчання сина у авторській школі Бойка; оплачував закордонні туристичні путівки йому та матері; сплачував витрати на лікування; заняття у секції дзюдо; додаткові заняття з ментальної арифметики; придбав спортивний одяг, велосипед, квадроцикл, іграшки; поповнював рахунок мобільного зв`язку. За наявними у відповідача ОСОБА_2 на час подання позовної заяви документами ним були здійснені такі безготівкові витрати на утримання сина ОСОБА_4 : перераховано на п/р № НОМЕР_2 ОСОБА_1 53 212 грн; перераховано на п/р № НОМЕР_3 бабусі ОСОБА_5 24 080 грн; оплачено навчання у приватній школі Бойка 266 905 грн; оплачено лікування захворювання коліна - 4 930 грн та у стоматолога - 7 205 грн; придбано спортивних товарів у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на суму 15 810 грн; придбано дитячих іграшок в ХФ ТОВ «Забава» на суму 13 089, 19 грн; придбано велосипед вартістю 8400 грн; придбано квадроцикл вартістю 12 396 грн.

Вивченням виписок за рахунками за період з грудня 2016 року по листопад 2019 року на карткові рахунки ОСОБА_1 з рахунку ОСОБА_2 були здійснені перекази грошових коштів за аліментами на загальну суму 58412грн, а саме: 01.11.2017 року у сумі 5 600 грн; 05.11.2017-5600 грн; 10.11.2017 - 4 000 грн; 28.04.2018 року - 6 000 грн; 16.07.2018 року у сумі 2 000 грн; 07.09.2018 року у сумі 5 000 грн; 09.10.2018 року у сумі 3 000 грн; 16.10.2018 року - 1 500 грн; 27.12.2018 року - 5 000 грн; 04.01.2019 року - 8 000 грн; 10.01.2019 року - 4668 грн; 22.01.2019 року - 2744 грн; 28.01.2019 року - 700 грн; 18.07.2019 року - 4600 грн.

Враховуючи, що син проводив більшу частину часу у матері позивачки, за їх погодженням із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 також перераховував кошти безпосередньо на рахунок бабусі ОСОБА_5 , що документально підтверджено чеками на суму 24 080 грн, що є підтвердженням сплати аліментів, оскільки інших підстав для перерахування коштів не було. Окрім того, відповідачем було здійснено витрати на навчання сина у авторській школі Бойка на суму 288 780 грн, оскільки мати оплату за навчання не здійснювала, утворюючи заборгованість, яка погашалась ОСОБА_2 . Відповідно до листування у месенджері наявні тексти повідомлень, з яких вбачається, що ОСОБА_2 сплачувались кошти на туристичні путівки сина та його матері, зокрема оплата тенісних зборів у Туреччині у розмірі 24 650 грн; туристична путівка до Туреччини у травні 2017 року у розмірі 25 000 грн; туристична путівка в ОСОБА_6 у жовтні 2017 року у розмірі 54 500 грн; послуги туристичного туроператора у розмірі 14 500 грн; туристична путівка у розмірі 4156 доларів США, що за курсом НБУ становило 109 095 грн; послуги з бронювання туристичної путівки в лютому 2018 року у розмірі 25 % - 18 458 грн. Також вказує на те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова виконавчий напис приватного нотаріуса щодо стягнення заборгованості з аліментів був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Починаючи з листопада 2019 року ОСОБА_2 почав сплачувати аліменти на утримання сина виключно шляхом безготівкових розрахунків із ОСОБА_1 . Вказує на те, що ОСОБА_2 не може документально підтвердити дотримання графіку платежів за договором, разом із тим, у період з 2015 року по 2019 рік позивачка не мала до відповідача жодних претензій.

Стосовно стягнення пені у розмірі 1 % за кожен день прострочення, то в їх задоволенні необхідно відмовити, у зв`язку із тим, що вказаний вид відповідальності не передбачено договором про участь батьків у вихованні дитини від 10 червня 2015 року.

Щодо посилань позивача на статтю 196 СК України як на підставу застосування неустойки, то вони є необгрунтованими, оскільки на час укладення вищевказаного договору між батьками стаття 196 СК України діяла в редакції, відповідно до якої, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Дане тлумачення міститься також і в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року.

Крім того, вказує на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова позовні вимоги задоволено частково, обов`язок батька щодо внесення грошових коштів на рахунок дитини зменшено до 60 000 грн.

Стосовно застосування положень статті 625 ЦК України зазначає, що ця відповідальність не передбачена договором, а тому не може бути застосована судом.

06 жовтня 2021 року представник позивачки - адвокат Кузьміна Т.Г. через канцелярію суду подала відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просила відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про стягнення аліментів, відмовити в задоволенні клопотань про виклик свідка та призначення судово-економічної експертизи.

Відповідь на відзив мотивована тим, що 10 червня 2015 року сторони уклали договір про участь у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. 10 червня 2015 року.

Як вказує відповідач, з 01 листопада 2017 року до 18 липня 2019 року він перерахував кошти (аліменти) на картковий рахунок позивача на суму 58 412,00 грн. Виходячи з цього, батько сплатив за 21 місяць 58412,00 грн., хоча договором сума була обумовлена у розмірі 12 000,00 грн щомісяця. Тобто за 21 місяць він мав сплатити 252 000,00 грн. Крім того, у наданих до справи чеків про переказ коштів на рахунок ОСОБА_1 на суму 58412 грн не вказується, що призначенням платежу є саме аліменти. Матеріали справи не містять підтвердження того, що кошти, які сплачені позивачем на особистий рахунок матері ОСОБА_1 мають характер аліментних зобов`язань із зазначенням платежу і треба розглядати їх, як особисте волевиявлення батька допомогти своїй дитині, а не як спосіб виконання аліментних зобов`язань, що узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 710/403/20, постанова від 07 вересня 2020 року. Відповідач посилається, що ним здійснювались регулярні платежі на утримання сина, які ОСОБА_2 відносить до аліментних платежів. Однак, на думку сторони позивача, сплата навчання в авторській школі Бойко, туристичні путівки, витрати на лікування, купівля одягу, іграшок є додатковими витратами на дитину, проте не є аліментними зобов`язаннями.

Водночас, відповідач не довів суду, що заборгованість утворилася з незалежних від нього причин та він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів. При цьому позивачем надані суду докази, що підтверджують несплату відповідачем заборгованості по виплаті аліментів.

Посилання відповідача на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року про визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню, вважає недоречними, оскільки зазначене рішення наразі перебуває на розгляді в Харківському апеляційному суді та не набрало законної сили.

Крім того, зазначає, що переписка у додатку «Viber», на яку сторона відповідача посилається як на доказ передачі коштів, не містить інформації, зі змісту якої можна було б встановити дійсні обставини справи про те, що передані грошові кошти є аліментами в розумінні Сімейного Кодексу України.

У судовому засіданні представник позивачки - адвокат Вайленко Г.О. позовні вимоги підтримала з наведених у позові підстав та просила їх задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Міліруд Є.О. пояснив, що сплата аліментів на дитину в розмірі 12 000 грн дійсно було передбачено умовами договору між батьками про участь у вихованні дитини від 10 червня 2015 року, і цей факт стороною відповідача не заперечується. Водночас ОСОБА_2 сумлінно брав участь у вихованні дитини та весь цей час фінансово забезпечував сина, зокрема у добровільному порядку. До 2019 року претензій з цього приводу з боку позивачки не виникало, зазначає, що такі вимоги, починаючи з 2019 року, на його думку, були викликані іншими судовими спорами та певними особистими обставинами, які склалися у житті сторін, що, у свою чергу, і стало причиною подання цього позову до суду. З доданих до відзиву документів вбачається, що офіційно виплати здійснювались з 2017 року. Звертає увагу суду на те, що умовами укладеного договору було передбачено інші домовленості, що і мало місце у даному випадку, оскільки між сторонами була домовленість про те, що мати забезпечує дитину харчуванням та створює належні умови фізичного існування, а батько повністю фінансово забезпечує його усім необхідним. В тому числі батько оплачував вартісне навчання сина в школі Бойка, витрати на яке загалом склали близько 267 000 грн, закордонні поїздки на відпочинок, тобто оздоровлення, туристичні збори. Просив віднести ці витрати в рахунок сплати аліментів. Зауважив, що, підписуючи договір, відношення до його підписання було формальним, оскільки дитину він забезпечував та свої обов`язки, як батька, виконував. Водночас, звернув увагу суду на пункти 15 та 13 договору, який надає право не виплачувати аліменти у поточному місяці, а за наявності об`єктивних причин сплатити їх у наступному місяці, проте така умова є неконкретизованою, оскільки є незрозумілим, у якому саме місяці можлива така виплата, у зв`язку із чим, така умова підлягає різному трактуванню стосовно її виконання. Проти вимог про стягнення пені заперечував, оскільки з платника аліментів підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів у разі невиконання рішення суду, однак у даному випадку між батьками був укладений договір, тобто сплата аліментів врегульована умовами договором, при цьому штрафних санкцій, як і стягнення пені, умовами цього договору не передбачено. Вважає, що положення статті 196 СК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Стосовно невиконання пункту 20 договору щодо зобов`язання відкрити на ім`я дитини рахунок та щорічно класти на рахунок дитини кошти у розмірі не менше 105 000 грн до досягнення дитиною повноліття, то проти задоволення позовних вимог в цій частині, тобто в розмірі 525 000 грн (105 000 грн*5 років), сторона відповідача не заперечувала. Проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечував.

У судових дебатах представник відповідача - адвокат Міліруд Є.О. підтвердив та зазначив про те, що відповідач ОСОБА_2 визнає позовні вимоги щодо його обов`язку згідно пункту 20 договору між батьками про участь у вихованні дитини від 10 червня 2015 року сплачувати на депозитний рахунок ОСОБА_3 щороку 105 000 грн, а саме з 2016 по 2020 рік включно, яка дорівнює 525 000 грн, які зобов`язаний зарахувати на розрахунковий рахунок дитини. Кінцевим роком обов`язку визначено 2020 рік, оскільки рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року договір між батьками про участь у вихованні дитини від 10 червня 2015 року змінений, а саме розмір щомісячної суми аліментів зменшено до 9 000 грн, а одноразові річні кошти на рахунок дитини - до 60 000 грн щорічно.

Що стосується решти позовних вимог, то відповідач ОСОБА_2 їх не визнає через фактичну оплату аліментів, які були перераховані в сумі 288 780 грн на рахунок авторської школи «Бойко» за навчання спільної дитини ОСОБА_3 , а решта коштів в розмірі 237 247 грн були витрачені на утримання спільної дитини шляхом оплати подорожей, туристичних путівок, лікування дитини, оплату секції дзюдо, ментальної арифметики, в тому числі перерахував позивачу на рахунок 53 212 грн (докази надані), бабусі ОСОБА_5 24 080 грн, придбавав дороге обладнання (велосипед, квадроцикл).

Умовами договору про участь у вихованні дитини, зокрема, пунктом 14 договору, визначений добровільний порядок утримання дитини та її грошового забезпечення, що за своєю суттю не є присудженням аліментів.

Вказав на те, що отримання базової середньої освіти є базовою потребою дитини та її обов`язком, тому оплату за навчання у школі просив вважати як сплату аліментів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

З 20 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

Від шлюбу у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Московським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 16 лютого 2010 року (а. с. 7).

20 квітня 2015 року рішенням Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/6242/15-ц шлюб між сторонами було розірвано (а. с. 8).

10 червня 2015 року у відповідності до статті 189 Сімейного кодексу України між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про участь у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. 10 червня 2015 року за реєстровим № 1147 (а. с. 9-10).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України, зокрема, в частині обов`язку батьків утримувати дітей і його виконання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною четвертою статті 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

У статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.

Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до пункту 14 договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання щомісячно до 05 числа поточного місяця сплачувати особисто або перераховувати на рахунок матері або шляхом переказу аліменти на дитину у добровільному порядку у розмірі 12 000 грн.

Відповідно до наданого позивачкою роздруківки АК «ПриватБанк» про рух коштів з карткового рахунку, ОСОБА_2 було здійснено наступні перекази: 01.11.2017 року у сумі 5 600 грн; 05.11.2017-5600 грн; 10.11.2017 - 4 000 грн; 28.04.2018 року - 6 000 грн; 16.07.2018 року - 2 000 грн; 07.09.2018 року - 5 000 грн; 09.10.2018 року - 3 000 грн; 16.10.2018 року - 1 500 грн; 27.12.2018 року - 5 000 грн; 04.01.2019 року - 8 000 грн; 10.01.2019 року - 4668 грн; 22.01.2019 року - 2744 грн; 28.01.2019 року - 700 грн; 18.07.2019 року - 4600 грн; 18.12.2019року - 12 000 грн; 03.01.2020 року - 12 000 грн; 07.02.2020 року - 12 000 грн; 13.03.2020 року - 12 000 грн; 07.04.2020 року - 12 000 грн; 08.05.2020 року - 12 000 грн; 11.06.2020 року - 12 000 грн; 21.07.2020 року - 12 000 грн; 17.08.2020 року - 12 000 грн; 17.08.2020 року - 12 000 грн; 30.09.2020 року - 12 000 грн; 30.10.2020 року - 12 000 грн; 24.11.2020 року - 12 000 грн; 18.12.2020 року - 12 000 грн; 18.02.2021 року - 12 000 грн; 17.03.2021 року - 12 000 грн.

Загальна сума сплати за період з липня 2015 року по квітень 2021 року склала 238 412 грн (а. с. 13-14).

При цьому, як зазначила сторона позивача, претензій за період вони не мають та позовних вимог, починаючи з 18 грудня 2019 року ними не пред`явлено.

До відзиву представником відповідача додано копії відповідних квитанцій, які підтверджують сплату зазначених вище сум. Таким чином, сторони не заперечують вказаних фактичних обставин, спір з приводу зарахування цих сум за період з липня 2015 року по квітень 2021 року у загальному розмірі 238 412 грн між сторонами відсутній.

Отже, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача заборгованість по виплаті аліментів за вищевказаний період у сумі 589 588 грн, яку, на її думку, виплатити у добровільному порядку відповідач відмовляється.

До відзиву представником відповідача також додано копії відповідних квитанцій про оплату відповідачем навчання сина ОСОБА_7 у школі Бойка.

Так, згідно з квитанцією від 15 квітня 2016 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 23 564, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 15 000, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 18 квітня 2017 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 13 954, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 26 травня 2017 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 16 904, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 27 вересня 2017 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 12 100, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 27 листопада 2017 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 12 091, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 19 січня 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 360, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 20 лютого 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 24 997,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 19 квітня 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 7 950,00 грн, призначення платежу - за літній табір ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 05 квітня 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 17 665,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 15 травня 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 20 000, 00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 19 872,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 16 листопада 2018 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 11 899,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 12 лютого 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 12 799,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 29 березня 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 12 179,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 08 травня 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 9 500,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 20 травня 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 20 641,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 29 травня 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 16 050,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 18 800,00 грн, призначення платежу - за навчання ОСОБА_3 ;

- згідно з квитанцією від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_2 сплатив на реквізити школи Бойка 2 455,00 грн, призначення платежу - сплата за харчування ОСОБА_3 .

Таким чином, відповідачем надано квитанції за спірний період за оплату навчання ОСОБА_7 на загальну суму 278 375,00 грн, літнього табору на суму 7 950, 00 грн та за оплату харчування ОСОБА_7 на суму 2 455, 00 грн.

Крім того, суду надано копію акту прийому-передачі товару від 12 серпня 2019 року, відповідно до якого, ТОВ «Південна торгова компанія», продавець, передало, а ОСОБА_2 , покупець, відповідно до договору купівлі-продажу № 4769-36245 від 12 серпня 2019 року отримав у власність мототехніку, а саме мотоквадроцикл-новий, марки Shineray XY150ST-3A, за ціною 12 396 грн (а. с. 70).

Слід зазначити, що відповідно до положень статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо).

Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Так, до особливих обставин, які викликають необхідність додаткових витрат на дитину закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини.

В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на свою дитину, лише при обов`язковій умові, якщо це обумовлено розвитком її здібностей, хворобою тощо. Цей перелік не є вичерпним - сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання.

В разі лікування, протезування, санаторно-курортного лікування розмір додаткових витрат з огляду на судову практику, може обґрунтовуватися медичними документами, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини: виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, консультативні висновки тощо.

Водночас суд звертає увагу, що положення стосовно стягнення додаткових витрат на дитину стосується особливих обставин. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу, тощо.

Водночас аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та ін.

Таким чином, витрати на утримання дітей, зокрема на харчування, ліки, сезонний одяг та взуття, відносяться до тих матеріальних потреб дитини, які покриваються коштами на утримання дитини, а саме, аліментами, що мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини.

З наведеної норми слідує, що додаткові витрати мають бути зумовлені лише особливими обставинами, такими як хвороба, каліцтво, розвиток здібностей тощо.

Відтак, кошти на одежу, розваги, відпочинок, іграшки, канцелярське приладдя, витрати на навчання - не є додатковими витратами.

Виходячи з норм статті 185 СК України, додатковими витратами, які підлягають стягненню є, зокрема: періодичні витрати на лікування дитини (в тому числі на оздоровлення); систематичні витрати, понесені у зв`язку з каліцтвом дитини чи постійною хворобою; витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини.

Судом встановлено, що батько у спірний період належним чином виконував свої батьківські обов`язки, брав участь у вихованні та утриманні дитини, фінансовому забезпеченні сина, що стороною відповідача доведено наданими доказами, а саме квитанціями, актом прийому-передачі товару.

Суд зауважує, що «Авторська школа Бойка» є приватним навчально-виховним комплексом, ліцеєм з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією І-ІІІ ступенів, що забезпечує здобуття базової середньої шкільної освіти. Батько ОСОБА_2 пояснив, що син відвідував там дошкільне відділення, а у подальшому залишився навчатися та отримував базову середню освіту в цій школі.

При цьому слід вирізняти, що здобуття дитиною повної загальної середньої освіти не зумовлено особливими обставинами, такими, приміром, як розвиток певних здібностей, до яких дитина має схильність, навчання забезпечує базові потреби дитини, а саме, отримання освіти, та, відповідно, належний рівень розвитку дитини.

Суд вважає, що навчання особи з метою здобуття базової загальної середньої освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України.

Що стосується витрат на літній табір на суму 7 950,00 грн, то суду не надано та матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б підтверджували наявність потреби в такому відпочинку, які, викликані хронічною хворобою, необхідністю санаторно-курортного лікуванням, придбаних медикаментів першої необхідності і харчування.

Зокрема матеріали справи не містять доказів про те, що дитині був рекомендований конкретний заклад - літній табір в лікувальних цілях, викликаних його станом здоров`я, або ж це безпосередньо спрямовано на розвиток здібностей дитини (наприклад, досягнення в спорті) і не є способом забезпечення дозвілля, тобто судом не встановлено обставин про те, що такі потреби викликано особливими обставинами.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що пов`язані із цим витрати на літній табір дійсно були пов`язані із певними особливими потребами дитини.

Відтак витрати на відпочинок у літньому таборі з метою загального оздоровлення дитини, що, відповідно, не пов`язано з особливими обставинами, покриваються за рахунок аліментних зобов`язань (коштів на утримання дитини).

Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, оцінивши належним чином надані докази суд вважає, що понесені витрати на навчання сина ОСОБА_7 у школі на суму 280 830 грн, що забезпечує отримання дитиною базової середньої освіти (278 375 грн - оплата за навчання, 2 455, 00 грн - за харчування ОСОБА_7 ), а також на літній табір на суму 7 950,00 грн необхідно віднести в рахунок сплати аліментів.

Таким чином, суд враховує ці витрати на загальну суму 288 780 грн як такі, що сплачені відповідачем на утримання дитини як аліменти, які документально підтверджені.

Що стосується сплати решти суми коштів, на які посилався відповідач, які були витрачені на утримання спільної дитини, шляхом оплати подорожей, туристичних путівок, лікування дитини, оплату секції дзюдо, ментальної арифметики, перерахування бабусі ОСОБА_5 24 080 грн, зокрема як на їх підтвердження переписку у месенджері «Viber», придбання обладнання (велосипед), то документального підтвердження фактичного понесення таких витрат суду не надано, а, відтак, належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні статей 76-81 ЦПК України не доведено.

Стосовно придбання мотоквадроциклу за ціною 12 396 грн суд зазначає, що то такі витрати у даному випадку не слід вважати додатковими витратами на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), оскільки позивачкою не доведено наявність у дитини певних здібностей, розвиток яких без придбання дитині певного віку вартісного мотоквадроциклу буде неможливий. Отримання навиків водіння на квадроциклі не є тими особливими обставинами, з якими законодавець у статті 175 СК України пов`язує необхідність участі іншого з батьків у витратах з цим пов`язаних.

Суд зауважує, що аліменти - це кошти на утримання дитини, які необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату навчання, харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та ін.

А, отже, придбання коштовного мотоквароциклу не можна віднести до тих невід`ємних необхідних та базових матеріальних потреб для життя дитини, які повинні покриватися аліментами.

Водночас, суд виходить з того, що дороговартісний мотоквадроцикл був придбаний відповідачем за власною ініціативою у добровільному порядку та, зважаючи на пояснення ОСОБА_2 , вважає, що він придбаний сину у подарунок.

Надану копію акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_8 від 21 листопада 2019 року щодо оплати стоматологічних послуг та консультації ортодонта на суму 7 205, 00 грн суд до уваги не приймає, оскільки в ній не зазначено особу платника, яким відповідні витрати було понесено (а. с. 68).

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина в розмірі (589 588 грн - 288 780 грн) 300 808 грн 00 коп.

Стосовно стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, то суд виходить з наступного.

Статтею 196 СК України встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

В абзаці 4 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена статтею 196 СК України санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це у договорі.

Судом установлено, що пунктом 15 договору визначено, якщо батько з об`єктивних причин не може виплатити суму аліментів в поточному місяці, то несплачена сума сплачується протягом наступного місяця.

Відповідно до пункту 17 договору після фактичного отримання суми аліментів за цим договором матір не має права вимагати від батька додаткової сплати аліментів чи здійснення їх перерахунку.

Згідно з пунктом 19 договору, відповідно до п. 2 статті 189 Сімейного кодексу України у разі невиконання батьком свого обов`язку по сплаті аліментів за цим договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 23 договору визначено, що в разі ухилення батька від виконання умов цього договору він зобов`язаний відшкодувати матері матеріальну та моральну шкоду, завдану їй цим невиконанням.

Відповідно до пункту 25 договору, всі спори, що виникають в процесі виконання цього договору, та розбіжності в тлумаченні окремих положень цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку відповідно до діючого законодавства України.

Крім того, пунктом 15 умов договору сторонами передбачено дозвіл на сплату аліментів протягом наступного місяця, якщо батько не міг їх сплатити в поточному місяці з об`єктивних причин.

Більше того, пунктом 19 договору сторонами визначено, що відповідно до п. 2 статті 189 Сімейного кодексу України у разі невиконання батьком свого обов`язку по сплаті аліментів за цим договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Водночас, слід звернути увагу, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року у справі № 638/18285/19 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сальваровська Н.І., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Попляк В.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено.

Визнано виконавчий напис № 1967 від 13 листопада 2019 року про звернення стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 1501983,12 грн за договором від 10 червня 2015 року між батьками про участь у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сальваровською Н.І. таким, що не підлягає виконанню.

Разом із тим, будь-яких штрафних санкцій (неустойки, пені) за несплату чи прострочення сплати аліментів умовами договору між батьками про участь у вихованні дитини не передбачено.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що відповідальність ОСОБА_2 за невиконання умов договору встановлена укладеним з ОСОБА_1 договором між батьками про участь у вихованні дитини від 10 червня 2015 року, а не положеннями законодавства, тобто санкція статті 196 СК України застосовувалась би лише за наявності прямої вказівки на неї у зазначеному договорі.

При цьому з урахуванням положень статей 6, 628 ЦК України діє принцип пріоритету умов договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує аналогічний правовий висновок, який міститься в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 754/1167/16-ц (провадження № 61-4271 св 19).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог про стягнення заборгованості за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми суд зазначає таке.

Пунктом 20 договору передбачено, що батько зобов`язується відкрити на ім`я дитини рахунок у будь-якій банківській установі до кінця 2015 року, про що повідомити матері, та щорічно класти на рахунок дитини кошти у розмірі не менше 105 000 грн до досягнення дитиною повноліття.

В обгрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що перерахувати 105 000 грн за 2015 рік відповідач повинен був до 31 грудня 2015 року, за 2016 рік - до 31 грудня 2016 року, за 2017 рік - до 31 грудня 2017 року, за 2018 рік - до 31 грудня 2018 року, за 2019 рік - до 31 грудня 2019 року, за 2020 рік - до 31 грудня 2020 року.

У судовому засіданні сторона відповідача обставини з приводу невиконання пункту 20 договору щодо зобов`язання відкрити на ім`я дитини рахунок та щорічно класти на рахунок дитини кошти у розмірі не менше 105 000 грн до досягнення дитиною повноліття не заперечувала.

Під час розгляду справи, зокрема у судових дебатах, сторона відповідача визнала позовні вимоги в частині стягнення 105 000 грн за період 5 років, тобто у загальному розмірі 525 000 грн.

Водночас, до всіх грошових зобов`язань за його порушення, так як між сторонами укладено договір, застосовуються положення статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, що узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14 та від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд, здійснено розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних за останні три роки, які передували подачі позову. Оскільки перерахувати 105 000 грн відповідач повинен був до 31 грудня щороку, то період прострочення починається з 01 січня 2018 року.

Суд здійснено наступний розрахунок інфляційних втрат.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс

інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16

по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення

заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17 липня 2012 року № 01-06/928/2012).

Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Де:[Сума боргу] сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період.

У період з 01.01.2018 року по 01.01.2021 року індексація на суму 315 000,00 грн. [Сукупний індекс інфляції] = 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% = 119,930% (за період Січень 2018 - Грудень 2020).

[Інфляційні нарахування] = 315 000,00 грн. (сума боргу) ? 119,930% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 315 000,00 грн. (сума боргу) = 62 778,75 грн.

Таким чином, станом на 01 січня 2021 року сума збитків від інфляції склала 62 778,75 грн.

Судом проведено такий розрахунок 3% річних згідно зі статтею 625 ЦК України.

Розраховується за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році].

Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] проценти річних;

[Кількість днів] кількість днів прострочення зобов`язання; [Кількість днів у році] кількість днів у календарному році.

Період розрахунку: з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року - 365 днів [Проценти] = 315 000,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 9 450,00 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 365 днів [Проценти] = 315 000,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 9 450,00 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 366 днів [Проценти] = 315 000,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 9 450,00 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 01.01.2021 року - 1 день [Проценти] = 315 000,00 грн. (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 1 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 25,89 грн.

Таким чином, станом на 01 січня 2021 року сума нарахованих 3% процентів становить 28 375,89 грн.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за грошовим зобов`язанням, передбаченим договором, за п`ять років у розмірі 525 000 грн (105 000 грн*5 років), враховуючи визнання відповідачем позовних вимог в цій частині, а також інфляційних нарахувань у розмірі 62 778,75 грн та 3 процентів річних у сумі 28 375,89 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати: 1)на професійнуправничу допомогу; 2)пов`язані іззалученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів тапроведенням експертизи; 3)пов`язані звитребуванням доказів,проведенням оглядудоказів заїх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 5Закону України«Про судовийзбір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ціна позову - 2 016 079, 08 грн. При поданні позову до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 11 350 грн.

Суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 916 962, 64 грн (916 962, 64 грн*100%/2 016 079, 08 грн). Таким чином, позовні вимоги задоволено на 0, 455, тобто на 45,5%.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь Держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі (11350 грн *45,5%) 5 162 грн 26 коп.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд виходить з такого.

Згідно з положеннями статей 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; детального опису витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 09 червня 2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у вказаних вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95). Насамкінець варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката.

Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, є підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На даний час матеріали справи не містять акту прийому-передачі виконаних робіт, суду також не надано доказів на підтвердження реальності та фактичного понесення таких витрат.

За таких обставин підстав для вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу наразі суд не вбачає.

Керуючись статтями 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів пені, грошового зобов`язання, індексу інфляції та трьох процентів річних - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті аліментів у розмірі 300 808 (триста тисяч вісімсот вісім) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за грошовим зобов`язанням, передбаченим договором, у розмірі 525 000 (п`ятсот двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп., інфляційні нарахування у розмірі 62 778 (шістдесят дві тисячі сімсот сімдесят вісім) грн 75 коп. та три проценти річних у сумі 28 375 (двадцять вісім тисяч триста сімдесят п`ять) грн 89 коп.

У задоволеннііншої частинипозовних вимог- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 5 162 (п`ять тисяч cто шістдесят дві) грн 26 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 22 лютого 2023 року.

Суддя В. М. Яковлева