Рішення

від 12.01.2023 по справі 922/1412/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2023м. ХарківСправа № 922/1412/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

позовної заяви Керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави, в особі : 1. Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації; 2. Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези", м. Харків про скасування рішення , визнання недійсним договору, повернення ділянки за участю представників:

прокурора - Кадацька Д.М. (посвідчення №058455 від 03.12.2020)

1-го відповідача - Горобинської Н.М. (посв. №2455 дійсний до 31.12.2025)

інші представники не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова (надалі - Прокурор) звернувся 30 серпня 2022 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про: - Скасування незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014 №1751/14; - Визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15, укладений між Харківською міською радою (надалі - 1-й Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» (надалі - 2-й Відповідач), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 91; - Зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю ««ТЕРЕЗИ» (код ЄДРПОУ 14062003) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0020, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі. Судовий збір Прокурор просить суд стягнути з Відповідачів.

Позовну заяву прийнято до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на "22" вересня 2022 р. о 12:00 ухвалою суду від 05.09.2022.

Учасників провадження було повідомлено ухвалою суду від 03.11.2022 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться "17" листопада 2022 р. о(б) 13:00 год.

Суд зазначає, що до закриття підготовчого провадження, Прокурором було подано заяву щодо виправлення технічної помилки, де просить суд вважає вірно викладеним абзац 4 прохальної частини позовної заяви у такій редакції: "Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» (код ЄДРПОУ 14062003) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі.".

Проте, суд вказує, що процесуальним законодавством не передбачено внесення виправлення у прохальній частині позову описок, яка зачіпає предмет позову, а отже суд розцінює цю заяву, як зміна предмета позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен вважати таку заяву як: - подання іншого (ще одного) позову чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об`єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

До таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові № 911/2139/19 від 03.08.2020.

Таким чином, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові №910/18389/20 від 22.07.2021 зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд зазначає про те, що збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 4.16. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №922/404/19 від 09.07.2020 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі №925/186/19).

Вищезазначені правові позиції узгоджуються з практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові №924/1437/15 від 25.06.2020.

Судом встановлено, що при поданні позову Прокурор просить суд зобов`язання 2-го Відповідача повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0020, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі.

У заяві Прокурор просить суд, повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі.

Таким чином, при поданні позову було зазначено іншу земельну ділянку, що має інший кадастровий номер, а отже з підстав вищевикладеного, суд приходить до висновку, що дана заява (вх. № 15243 від 01.12.2022) Прокурора вважається зміною предмету позову.

Ухвалою суду від 17 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 08 грудня 2022 року о 12:15. Також ухвалами суду повідомлялись учасники провадження про наступні засідання встановлені ухвалами суду. Ухвалою від 08.12.2022 про наступне: - заява (вх. № 15243 від 01.12.2022) Прокурора прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи; - клопотання (вх. № 15766 від 07.12.2022) про відкладення - задовольнити; - судове засідання у справі відбудеться "22" грудня 2022р. о(б) 11:15 год. Ухвалою від 22.12.2022 про наступне: - відзив (вх. № 16364 від 14.12.2022) долучено до матеріалів справи; - судове засідання у справі відбудеться "12" січня 2023 р. о(б) 12:30 год.

Прокурор у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням наданих пояснень, уточнень, вважає їх обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Представник Харківської міської ради проти позовних вимог заперечує, вважає заявлені вимоги Прокурора необґрунтованим та такими, які не підлягають задоволенню, крім того при прийнятті рішення щодо передачі у приватну власність (продажу) земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 діяла на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством та Конституцією України, відповідно до наданих їй повноважень.

Суд зазначає, що в процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження Харківська міська рада звернулася до суду з відзивом (вх. № 16364 від 14.12.2022) та доданої до неї заяви про застосування строку позовної давності у справі № 922/1412/22 в якій просить суд розглянути цю заяву в судовому засіданні, та вирішити по суті. В обґрунтування цієї заяви Харківська міська рада зокрема зазначає, що прокурором при зверненні до суду з позовом у даній справі пропущений встановлений законом строк позовної давності, що є наслідком прийняття судом рішення про відмову в задоволенні цього позову.

З наданого відзиву на позовну заяву (вх. № 16364 від 14.12.2022), слідує, що при винесенні оскаржуваного рішення нею дотримано визначений законом спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки, рішення прийнято на черговій сесії ради, яка є правомочною, вказане питання включене в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування, за результатами якого більшістю голосів присутніх депутатів прийнято рішення. Харківська міська рада зазначає, що нею, як уповноваженим органом також дотримано спосіб та порядок продажу земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15) площею 0,0786 га за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010) за ціною 352 500,00 (Триста п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. (без ПДВ) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2».

Так, Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.12.2014 №1751/14 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України», керуючись положеннями законодавства, Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ТЕРЕЗИ» (У ФОРМІ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район.

Прокурор надав суду заперечення (вх. № 277 від 05.01.2023) на заяву Харківської міської ради про застосування строку позовної давності у справі №922/1412/22. В даних запереченнях Прокурор наполягає на безпідставності та необґрунтованості доводів, викладених в заяві Харківської міської ради про пропуск прокурором цьому строку, наполягає на поважності причин його пропуску, а тому просить суд в задоволенні зазначеної заяви Харківської міської ради відмовити.

Прокурор надав суду відповідь на відзив Харківської міської ради (вх. № 276 від 05.01.2023) в яких наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на наявність доказів, що згідно з паспортом (складені 10.01.2014 фахівцями Обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»), межі пам`ятки археології Поселення Харків визначені у 2014 р., а отже на час прийняття оспорюваних рішення міськради та правочинів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010. Перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності. Прокурор посилається на подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст.ст.53,54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків.

Інші представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, не скористалися своїм правом на подання відзиву, пояснення, заперечення тощо на позовну заяву.

Суд звертає увагу, що ним неодноразово зазначалось - через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Радою суддів України (РСУ) 24 лютого 2022 року прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією збоку рф», 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, 04 березня 2022 видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи, а також з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи та рекомендовано в усіх судових справах, у яких на дату початку збройної агресії були відкладені судові засідання, відкладати до часу нормалізації ситуації.

Цими рішеннями було звернути увагу усіх судів України, виходячи з поточної ситуації, у воєнний час, судам необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалися в регіоні, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, у випадку загрози здоров`ю, життю та безпеці відвідувачів та працівників суду здійснення судочинства певним судом може бути припинено до усунення обставин, які зумовили небезпеку. Громадянам роз`яснюється можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із воєнними діями та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції. Якщо за об`єктивних обставин учасник провадження не може прибути в судове засідання суд може допустити участь такого учасника в режимі відеоконференції за допомогою будь-яких інших технічних засобів, в тому числі і власних.

У разі загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно прийматимуться рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.

Суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

Законом України за №1401-VIII від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1, якої передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі № 553/3280/16-а).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Ч. 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Згідно з чч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно ст.ст. 1, 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом «г» частини першої етапі 150 Земельного Кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Згідно преамбули до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Отже, державний інтерес у цій справі полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення територіальній громаді землі, що незаконно вибула з такої власності

У пункті 54 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 19лютого 2009 року у справі «Козачоглу проти Туреччини» (Kozacioglu v. Turkey), заява №2334/03, зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади.

Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини, тоді як перебування цієї землі у приватній власності поза процедурами, визначеними чинним законодавством, беззаперечно порушує державні інтереси.

Зазначене дає суду підстави для однозначного переконливого висновку про те, що Прокурор при зверненні до суду з даним позовом належно фактично мотивував та юридично обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді, при цьому Позивачі, свідомо знаючі про повідомлені прокурором порушення вимог чинного законодавства, жодних дій реагування не здійснили.

Враховуючи викладене, у Прокурора наявні підстави для звернення до суду з відповідним позовом на захист порушених інтересів держави.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Прокурор зазначає, що виявлено факти протиправного розпорядження та користування землею історико-культурного призначення.

Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 24.12.2014 № 1751/14 (пункт 22 додатку 1) Харківська міська рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ТЕРЕЗИ» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район та продати земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15) площею 0,0786 га за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010) за ціною 352500,00 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2».

26.02.2015 між Харківською міською радою та ТОВ «Терези» укладено договір №8/15 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за №91.

Прокурором встановлено, що земельна дiлянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 за адресою: майдан Фейєрбаха, 13 у м. Харковi розташована в Центральному iсторичному ареалi мiста Харкова та в межах пам`ятки археологiї мiсцевого значения «Поселення Харкiв».

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 зареєстрована в ДЗК 20.08.2014. Цільове призначення: 03.15 Для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2». Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2».

Відповідно до пояснювальної записки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ТЕРЕЗИ» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: майдан Фейєрбаха, 13 у м. Харковi зазначено, що рішенням 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 №1267/13 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0.0790 га за адресою. м. Харків, майдан Фейєрбаха. 13, Московський район, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2»

На момент обстеження на земельній ділянці знаходиться капітальна будівля, що належить ТОВ «ТЕРЕЗИ» (У ФОРМІ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА) на підставі Договору купівлі продажу від 16.09.2008 за № 4180-13-С про що свідчить витяг з державного реєстру правочинів від 16.09.2009, серія МС № 952370, приватний нотаріус Погрібна С.В.

Договір купівлі-продажу від 15.04.2013, за № 2106 про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.04.2013, серія ЕАВ №128493, державний реєстратор Зубарєв І.Ю.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна: земельна ділянка (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2») площею 0,0786 на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 91; нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-1 а, 2-22-7, 2-11,2- поверху № 1-1,1-7 в нежитловій будівлі літ. «А-2» загальною площею 170,6 кв.м на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства) на підставі договору купівлі - продажу від 16.09.2008 №4180-В-С№ 1464; нежитлові приміщення 1-го поверху № 8-10,1 загальною площею 23,4 кв.м та нежитлові приміщення 2-го поверху № 8-13 загальною площею 51,7 кв.м на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства) на підставі договору купівлі - продажу від 15.04.2013 № 2106.

Згідно з інформацією реєстру містобудівних умов та обмежень, розміщеному на сайті Харківської міської ради, наказом Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 05.11.2019 № 223 м, затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі літ. «А-2» під багатофункціональний будинок по майдану Фейєрбаха, 13 у м. Харкові.

В реєстрі будівельної діяльності, який містить відповідну інформацію стосовно документів, що надають право на виконання будівельних робіт та прийняття об`єкта в експлуатацію з травня 2011 року, наявна інформація щодо об`єкта «Реконструкція нежитлової будівлі літ. «А-2» під багатофункціональний будинок; Харківська обл., м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13» (повідомлення про початок будівельних робіт № ХК 061193580762 від 24.12.2019, замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства).

Відповідно до висновку Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації на земельній ділянці, що планується для відведення, розташовуються: - щойно виявлений об`єкт археології - поселення Харків (наказ УКіТ №116 від 19.03.2012 р.); - охоронна зона пам`ятки історії місцевого значення - телеграфна контора (нині телеграф), де знаходився телеграфний апарат "Бодо", за допомогою якого харківські більшовики підтримували зв`язок з В.І. Леніним (охор. № 150 згідно із рішенням Харківського ОВК № 61 від 25.01.1972 р.; охоронна зона - 50 м згідно із рішенням Харківського ОВК № 532 від 21.12.1987 р.); - центральна частина історично населеного місця м. Харкова.

Існує вірогідність виявлення нових об`єктів культурної спадщини.

Використання земельної ділянки для зазначених у проекті землеустрою цілей може призвести до пошкодження щойно виявленого об`єкту культурної спадщини - поселення Харків.

Враховуючи вищезазначене, Департамент культури і туризму Харківської облдержадміністрації погодив проект землеустрою на вказані цілі ТОВ «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства) за умови, що у разі проведення будь-яких робіт в охоронній зоні пам`ятки, перед їх початком отримати дозвіл органу охорони культурної спадщини (ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до інформації, викладеної в листі Департаменту культури і туризму ХОДА територія земельної ділянки на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харків розташовується в межах пам`ятки археології місцевого значення - поселення Харків (внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охор. № 8828-Ха).

Разом з тим, земельна ділянка знаходиться в Східній комплексній охоронній зоні пам`яток (наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 № 304) розташованих в межах історичного ареалу м. Харків (наказ Міністерства культури, молоді та спорту від 27.02.2020 № 1199).

Прокурор зазначає, що у Департаменті відсутня інформація щодо укладених органом охорони культурної спадщини охоронних договорів із відповідними землекористувачами. Отже перебування спірної земельної ділянки, що розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності.

Так, Прокурор посилається, що земельна ділянка передана Харківською міською радою, ТОВ «ТЕРЕЗИ», за кодом КВЦПЗ 03.15 «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010№ 548), при цьому Харківською міською радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України).

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 14.12.2021, Кабінетом Міністрів не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Прокурор у своєму позові вказує, що пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 24.12.2014 №1751/14, яким передано ТОВ «ТЕРЕЗИ» у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам ст.ст. 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, ст.ст. 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».

Оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 суперечить інтересам держави та порушує вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 4ст. 83 Земельного кодексу України.

За таких обставин, Прокурор вважає, що при передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 було допущено низку порушень вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Прокуратури Харківська міська рада у відзиві на позовну заяву зазначала, що при прийнятті рішення щодо передачі у приватну власність (продажу) земельної ділянки Харківська міська рада діяла на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством та Конституцією України, відповідно до наданих їй повноважень.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд виходить з наступного.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти,, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України).

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у проданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України, до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно зі ст. 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть "перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Водночас, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно з ч. 7 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Судом встановлено, що Харківською міською радою 27.08.2013 отримано клопотання від директора ТОВ «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки орієнтованою площею 0,0814 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків майдан Фейєрбаха, 13.

З огляду на вищевикладене, пунктом 1 додатку до рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 № 1267/13 «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» ухвалено TOB «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства): - Договір оренди землі, зареєстрований за № 641070900028 від 25.02.2010, вважати таким, що втратив силу у зв`язку із закінченням терміну дії; - Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,0790 га за адресою: м. Харків, майдан Фейербаха, 13, Московський район, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2»; - Надати дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,0790 га за адресою: м, Харків, майдан Фейербаха, 13, Московський район, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2»; - Після ухвалення цього рішення необхідно виконати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування та подати його на затвердження в установленому порядку; - До розробки проекту землеустрою щодо відведення отримати погодження балансоутримувачів інженерних мереж (електричні кабелі) на відведення земельної ділянки для експлуатації нежитлової будівлі літ. «А-2»; - Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування погодити з відповідним органом охорони культурної спадщини; - Розмір авансового внеску складає 3 % вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ТЕРЕЗИ» (у формі малого підприємства) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків, майдан Фейербаха, 13 (далі - Проект землеустрою) отримав висновки: - Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації від 11.01.2014 № 04-01-18-83, відповідно до якого земельна ділянка відповідно технічного завдання на розробку проекту землеустрою від 18.11.2013 не відноситься до земель природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного призначення та вздовж прибережно-захисних смуг - погоджено; - Департаменту культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 25.12.2013 № 01.02-28/76 - погоджено; - Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради від 04.02.2014 № 437/0/27-14 - погоджено; - Управління Держземагенства у м. Харкові Головного управління Держземагенства у Харківській області від 28.07.2014 № 3579/08 - погоджено; - Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 14.08.2014 № 01-041/2013-2/1365 висновок місцевого органу охорони культурної спадщини - погоджено.

Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.08.2014 № НВ-6301258242014 на підставі зазначеного проекту землеустрою Управлінням Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області 20.08.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 площею 0,0786 га на майдані Фейербаха, 13 у м. Харкові, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.15 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» (копія витягу з Державного земельного кадастру додана прокурором до позову).

Вищевказана реєстрація земельної ділянки здійснена відповідно до вимог чинного земельного законодавства України до ухвалення Харківською міською радою спірного рішення.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що режими використання пам`яток встановлює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам`яток національного значення; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам`яток місцевого значення.

Положеннями пункту 12 частини 2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.

Зі змісту наведеного правового регулювання можливо дійти висновку, що межі і режими використання зон охорони пам`яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Прокурором та Позивачами не надано доказів, що на момент прийняття Харківською міською радою рішення від 24.22.2014 № 1751/14 був наявний погоджений та затверджений проект землеустрою, що встановлює межі земель історико-культурного призначення, до території яких входила земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010.

У даній справі відсутні посилання на матеріали (погоджений і затверджений у встановленому порядку проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення) які б доводили, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 розташована в межах земель, які мають правовий статус земель історико-культурного призначення.

На момент передачі Харківською міською радою земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 у власність 2-му Відповідачу земельна ділянка мала цільове призначення цільове призначення: 03.15 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2».

Судом встановлено, з наданих в матеріали справи документів , вбачається що у 2013-2014 роках містобудівна документація не містила даних щодо пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» у текстових матеріалах та на кресленнях. Також з матеріалів справи вбачається, що містобудівна документація, відповідно до діючого на той час законодавства, не містила інформації щодо категорії земель та цільового призначення земельних ділянок.

Також Прокурором та Позивачами не надано доказів, що у єдиній проектній документації затвердженою на місцевому рівні, на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15 був генеральний план міста Харкова, затверджений рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04, зі змінами, затвердженими рішенням сесії Харківської міської ради від 27.02.2013 № 1023/13, та план зонування території (зонінг) міста Харкова, затверджений рішенням сесії Харківської міської ради від 27.02.2013 № 1024/13, тому на переконання суду, перший Відповідач правомірно ухвалив рішення про її використання.

З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В даному випадку Харківська міська рада в повній мірі навела аргументовані доводи правомірність прийняття оспорюваних пунктів рішення .

Водночас, Прокурором та Позивачами , не доведено їх протиправність.

Таким чином, Прокурором не було надано суду усіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів для задоволення позову. Позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 24.12.2014 № 1751/14, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 08/15, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому господарським судом відмовлено у їх задоволенні.

Що стосується клопотання Відповідачів про застосування строків позовної давності до позовних вимог у даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У пункті 45 постанови Великої палати Верховного Суду України від 21.08.2019 року у справі 911/3681/17 зазначено, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (ЦК України) дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою, як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду в постановах від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за нею, як і у даній справі.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.

Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Як вбачається з позовної заяви, спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний помер пам`ятки 8828-Ха.

Зазначеною інформацією Позивачі володіли як мінімум із моменту отримання інформації про наказ наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, тобто на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 №1571/14 Позивачі мали, як це знову ж таки випливає з обґрунтувань висунутих позовних вимог, повне та точне уявлення про те, які саме території міста знаходяться у межах пам`ятки археології «Поселення Харків».

Оскільки у рішенні Харківської міської ради від 24.12.2014 №17519/14 зазначалась конкретна адреса земельної ділянки. Прокурор та Позивачі мали реальну можливість та достатньо часу для того, щоб визначити місцезнаходження спірної земельної ділянки, зробити власний висновок, що передача земельної ділянки у приватну власність була здійснена з порушенням, на їх думку, законодавства про охорону культурної спадщини, та відреагувати відповідно до їх повноважень.

Інформація про формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, її межі та про її статус як ділянки, що перебуває у приватній власності, була доступна на сайті Публічної кадастрової касти України.

З урахуванням вищевикладеного, Прокурор та Позивачі не лише могли бути обізнані про порушення свого права, але і зобов`язані були знати про стан власності земельних ділянок, на яких, відповідно до наявної у них інформації, знаходились пам`ятки місцевого значення.

Отже, строк, у межах якого Прокурор та Позивачі могли звернутись до суду за оскарженням рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 №1571/14 становив три роки та сплив 25.12.2017. В той же час Прокурор, в інтересах Позивачів, звернувся до суду в у серпні 2022 році, з пропуском строку позовної давності більш ніж на 5 років.

Отже, в даному випадку вбачається пропущення строків позовної давності. Поважність причин пропуску строку позовної давності, прокурором не вказано. При цьому, ані під час розгляду справи , прокурором не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вказаних його вимог до відповідачів.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У позовній заяві Прокурор стверджує про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Тобто Прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом позову, поданого Прокурором в інтересах Позивача, є:

- Скасування незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014 №1751/14;

- Визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРЕЗИ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 91.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого не власника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що:

1) позивач вважає себе власником майна;

2) особа, яка вважає себе власником фактично втратила володіння річчю;

3) позивач вважає, що відповідач є незаконним володільцем;

4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах;

5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ;

6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

Тобто положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Негаторним же позовом є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).

Отже, можна зробити висновок, що негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Умовами його пред`явлення є наступні: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред`явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень частини першої статті 317 ЦК України.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.

У даній справі право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 набуло ТОВ "ТЕРЕЗИ" на підставі рішення Харківської міської ради. На час звернення Прокурора з позовом земельна ділянка зареєстрована як власність ТОВ "ТЕРЕЗИ" (у формі малого підприємства).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів (позиція Великої Палати Верховного Суду, виражена в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

Таким чином, підстави вважати позовні вимоги Прокурора про повернення земельних ділянок державі негаторним позовом відсутні. А обставини даної справи та справи № 487/10128/14-ц, на рішення Верховного Суду по якій посилається прокурор, суттєво відрізняються та не є аналогічними.

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики та вирішення виключної правової проблеми під час розгляду справ у спорах за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.03.2018 у справі №904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).

Крім того, згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність.

Водночас у даній справі Прокурор вимагає повернути спірну земельну ділянку державі в особі Харківської обласної державної адміністрації, при цьому стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 належить до земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Якщо враховувати положення ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", держава, яка вважає себе власником спірної земельної ділянки, фактично втратила володіння земельною ділянкою, вважає (в особі прокурора) співвідповідача незаконним володільцем ділянки (при цьому не перебуваючи з ним у договірних відносинах, а право власності співвідповідача належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку), спірне майно - земельна ділянка, є індивідуально визначеною і виділеною в натурі. Водночас відсутня протиправна поведінка співвідповідача, оскільки він набув право власності на спірну земельну ділянку добросовісно і його поведінка не має ознак правопорушення або протиправності.

Якщо ж виходити з фактичного формулювання позовних вимог, позов у справі № 922/1412/22 не подається власником, а отже, в такому випадку такий позов не можна відносити ані до віндикаційного, ані до негаторного позовів, які подаються лише власниками майна, що є об`єктом спору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява №3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

Крім вищевикладеного, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що намагання виправити допущену органом влади в минулому помилку не може перекладати на громадянина всі її негативні наслідки. Такий висновок зробив Верховний суд у своїй Постанові №460/762/16-ц від 16 жовтня 2019 року.

У зв`язку із цим, суд вважає наголосити на такому.

Положеннями ст. 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких дала Верховна Рада, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 1 Першого протоколу до конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні ст. 1 Першого протоколу до конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть уважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 7.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 2.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано 3 критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (утручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Утручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Утручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу втручання держави в право на мирне володіння майном за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з утручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від утручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, ст.1 Першого протоколу до конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування ст.1 Першого протоколу до конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного врядування при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом з тим у п.71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. РАЗОМ З ТИМ, ПОТРЕБА ВИПРАВИТИ ДОПУЩЕНУ В МИНУЛОМУ ПОМИЛКУ НЕ ПОВИННА НЕПРОПОРЦІЙНИМ ЧИНОМ УТРУЧАТИСЯ В НОВЕ ПРАВО, НАБУТЕ ОСОБОЮ, ЯКА ПОКЛАДАЛАСЯ НА ЛЕГІТИМНІСТЬ ДОБРОСОВІСНИХ ДІЙ ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного врядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип належного врядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість утручання держави в право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного врядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний та стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи встановлено, що другий Відповідач знаходиться у статусі власника спірної земельної ділянки, якою тривалий час володіє та правомірно користувався на праві власності за цільовим призначенням, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення першого Відповідача.

Ураховуючи наведене, суд, окрім вищевикладеного, дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку не може мати наслідком непропорційне втручання в нове право другого Відповідача та перекладати на нього всі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє ділянкою протягом тривалого часу, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

У справі встановлено, що на спірній ділянці розташовано нерухоме майно другого Відповідача, вона надана в межах фактичного землекористування.

Наданням другому Відповідачу у власність ділянки зазначеної площі у розмірі 0,0786 га за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13 (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010) права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються.

Отже, втручання держави в право другого Відповідача на мирне володіння майном - спірною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування ділянкою Відповідачем, який протиправних дій для заволодіння нею в певному розмірі не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання в право другого Відповідача на мирне володіння майном.

Другий Відповідач мав потенційне право на надання йому ділянки у власність у вказаному розмірі й реалізував це право. Позбавлення його такого права власності фактично не має державного чи суспільного інтересу, оскільки з володіння останнього вона не вибуває. Це лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність не з вини другого Відповідача, а внаслідок недбальства державних органів.

У цій справі суд дотримується принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.

Крім того, звертаюсь з зазначеним позовом Прокурором в особі Позивачів не надано жодного обґрунтованого та фактично доведеного доказу протиправної поведінки другого Відповідача щодо набуття ним права власності на спірну земельну ділянку.

Оскільки, як суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позов (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу) то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі. Порушення права держави (позов поданий прокурором в інтересах держави) не встановлено під час розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом встановлений факт необґрунтованості позовних вимог, а також встановлений факт пропущення прокурором строку на звернення з даним позовом до суду, однак судом відмовлено в задоволенні позову з підставі необґрунтованості суд вважає заяву прокуратури викладені у поясненнях про кваліфікацію позову як негаторного, необґрунтованою та такою, що суперечить діючому законодавству та правовим позиціям Верховного Суду.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Прокурора.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 12 січня 2023 року у справі №922/1412/2 складено за межами ст. 238 цього Кодексу

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "21" лютого 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін