Постанова

від 15.02.2023 по справі 910/5613/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5613/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Серце Подолу" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 (колегія суддів: Тищенко О. В., Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Громадської організації "Серце Подолу" до відповідачів: 1) Київської міської ради, 2) Служби безпеки України, 3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Київської міської державної адміністрації, про визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акта,

за участю представників:

позивача - Валіахметова Я. В., Святогор Є. А.,

відповідача-1 - Ярко О. І.,

відповідача-2 - Пилипчук І. І.,

відповідача-3 - Геращенко В. І.,

третьої особи - Геращенко В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року Громадська організація "Серце Подолу" (далі - ГО "Серце Подолу") звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Служби безпеки України та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним, скасування рішення, визнання недійсним державного акта та визнання припиненим права постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Рішенням Київської міської ради від 27.05.2004 № 281-2/1491 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" затверджено проект відведення земельної ділянки Службі безпеки України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-А у Подільському районі м. Києва; передано Службі безпеки України за умови виконання пункту 12.1 цього рішення в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га за рахунок земель міської забудови.

3. 06.10.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Службою безпеки України (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 18.04.2005 за № 85-6-00190 у книзі записів державної реєстрації договорів.

4. 28.10.2010 Служба безпеки України звернулася до Київської міської ради з проханням внести зміни до рішення № 281-2/1491 в частині заміни у пункті 12 цього рішення слів та цифр "в короткострокову оренду на 5 років" словами "в постійне користування".

5. Рішенням Київської міської ради від 06.10.2011 № 343/6559 "Про внесення змін до пункту 12 рішення Київської міської ради від 27.05.2004 № 281-2/1491 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" внесено зміни до пункту 12 рішення № 281-2/1491, а саме: слово "передати" замінено словом "надати"; слова та цифру "в короткострокову оренду на 5 років" замінено словами «в постійне користування».

6. На підставі рішень № 281-2/1491 та № 343/6559 20.02.2012 головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389720, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 03-9-00059.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 позов задоволено повністю.

8. Судове рішення мотивоване тим, що рішення від 27.05.2004 № 281-2/1491, яким передано Службі безпеки України в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-А у Подільському районі м. Києва, є повністю виконаним шляхом укладення між сторонами договору оренди та закінченням строку його дії станом на момент винесення оскаржуваного у цій справі рішення № 343/6559. Тобто Київською міською радою не тільки були внесені зміни у рішення від 06.10.2011 № 281-2/1491, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а було змінено і підставу, на якій спірна земельна ділянка передавалася в користування Службі безпеки України.

Враховуючи, що рішенням №281-2/1491 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, суд приходить до висновку, що подальша зміна цього рішення самим органом місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства України.

З огляду на те що передача спірної земельної ділянки в постійне користування відбулася з порушенням законодавства України, суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 20.02.2012 серії ЯЯ № 389720, виданого Службі безпеки України на підставі рішень Київської міської ради № 281-2/1491 та № 343/6559.

Посилаючись на те що з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, суд визнав припиненим право постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018, номер запису 26723884.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд погодився із судом першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним, скасування рішення, визнання недійсним державного акта та визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою, проте відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявили відповідачі.

Суд наголосив, що з 06.10.2011 члени та засновники ГО "Серце Подолу" (відповідно до статуту ГО "Серце Подолу" діє від імені членів та засновників ГО "Серце Подолу") могли дізнатися про оскаржуване рішення Київської міської ради, оскільки таке рішення знаходиться у вільному доступі, зокрема в мережі "Інтернет".

Короткий зміст касаційної скарги

10. ГО "Серце Подолу" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

11. Скарга з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом норм чинного законодавства, зокрема, статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також ухваленням судового рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

12. Служба безпеки України у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін. При цьому наголошує, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається.

13. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.

Позиція Верховного Суду

14. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

15. У справі № 359/3373/16, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду нагадала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Частина п`ята статті 267 ЦК України не пов`язує такі наслідки із обов`язком заінтересованої особи звернутися до суду з заявою про їх застосування. Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Такі висновки зроблені у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог до юридичних осіб, оскільки з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

16. У справі № 372/1387/13, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду формувала висновок щодо застосування статей 261, 267 ЦК України у справах, де з позовом звертається прокурор в інтересах держави в особі відповідних органів, та зазначила, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

17. У справі № 915/317/21, на постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки. Верховний Суд у цій справі щодо застосування позовної давності також наголосив, що перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня, коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Аналогічні висновки виклали Верховний Суд у справі № 923/197/18 (постанова від 10.09.2020), Велика Палата Верховного Суду у справах № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018), № 372/453/19 (постанова від 26.04.2022).

18. У касаційній скарзі також міститься посилання на постанови Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 391/1014/14-ц та від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц.

У справі № 391/1014/14-ц за позовом прокурора в інтересах держави до сільської ради та фізичних осіб про визнання недійсним рішення ради в частині надання дозволу відповідачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, визнання недійсним рішення в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у власність земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі сільської ради з підстав вибуття з комунальної власності земельних ділянок під якими розташоване золоторудне родовище, що є власністю народу України, Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення та задовольняючи позовні вимоги, взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 391/1217/14-ц та вказав, зокрема, що апеляційний суд, застосовуючи позовну давність до вимог прокурора, в порушення положень закону, яким врегульоване питання позовної давності, не звернув уваги на те, що належні та допустимі докази про одержання прокурором спірних рішень сільської ради та оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, відсутні, тобто в останнього не було можливості дізнатися про порушене право держави на розпорядження спірними земельними ділянками. Ураховуючи викладене, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що він довідався про порушення прав держави у 2014 році, внаслідок чого строк позовної давності він не пропустив.

З наведеного вбачається, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у зазначених вище справах, наведених скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, хоча й прийнято за схожого правового регулювання щодо позовної давності, однак за іншої фактично-доказової бази та стосуються питання, яким чином визначається початок перебігу позовної давності у випадку звернення з позовом прокурора в інтересах держави в особі відповідного органу або без зазначення такого, тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим.

19. У справах № 911/3680/17 (постанова від 19.11.2019), № 914/3224/16 (постанова від 26.11.2019), № 706/1272/14-ц (постанова від 30.01.2019), № 911/3681/17 (постанова від 21.08.2019) щодо позовної давності зазначено, зокрема, таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У справі, яка розглядається, апеляційний господарський суд дослідив початок перебігу позовної давності та встановив, що з 06.10.2011 члени та засновники ГО "Серце Подолу" (відповідно до статуту ГО "Серце Подолу" діє від імені членів та засновників ГО "Серце Подолу") могли дізнатися, зокрема, про наявність оскаржуваного рішення Київської міської ради. При цьому суд зазначив, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.05.2021 у справі № 902/591/20, у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою (в даному випадку ГО "Серце Подолу" подала позов в інтересах членів та засновників об`єднання, а також жителів відповідної території), відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли члени та засновники ГО "Серце Подолу" довідалися або могли довідатися про порушення свого права.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

20. У справі № 367/2022/15-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

З наведеного вбачається, що у справі, яка переглядається, та у зазначеній вище справі, наведеній скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, різні предмети та підстави позовів, різна фактично-доказова база, тому посилання скаржника на подібність правовідносин у цих справах є помилковим.

21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації до сільської ради та фізичної особи про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки) наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою.

Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/256/20, від 18.03.2020 у справі № 391/114/15-ц.

22. Апеляційний господарський суд, встановивши наявність підстав для визнання незаконним, скасування спірного рішення ради, правомірно відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявили відповідачі.

23. Як вбачається з матеріалів справи 06.04.2021 позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акта. 26.04.2021 Служба безпеки України звернулася до суду із заявою, у якій просила суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог ГО "Серце Подолу" в повному обсязі. Київська міська рада у відзиві, отриманому судом 29.04.2021, також заявила про застосування позовної давності. Водночас 26.04.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про зміну предмета позову, у якій він доповнив позовні вимоги вимогою про припинення права постійного користування. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 зазначена вимога прийнята до розгляду і, як вбачається з матеріалів справи, клопотання про застосування позовної давності стосовно цієї вимоги відповідачами не заявлялося.

24. Колегія суддів зазначає, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.062018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.092019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 27)).

26. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

27. Статтями 141 (підстави припинення права користування земельною ділянкою), 142 (добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою), 143 (підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку) Земельного кодексу України врегульовано припинення , зокрема, права постійного користування земельною ділянкою.

28. З урахуванням тієї обставини, що вимога про визнання припиненим права постійного користування не підпадає під перелік підстав для припинення такого права, передбачений у цих нормах, а також тієї обставини, що позивач вважає незаконним сам факт надання в постійне користування Служби безпеки України земельної ділянки, ця вимога є неналежним способом захисту порушеного права і суперечить іншим вимогам позивача.

29. Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування. Задоволення такої вимоги також не призведе до захисту прав і інтересів позивача (його членів) з огляду на реєстрацію права постійного користування за Службою безпеки України, тобто оскарження державного акта - неналежний спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 94), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 151)).

30. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте саме у цьому випадку в задоволенні вимог про визнання недійсним державного акта на право постійного користування та про припинення права постійного користування необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення його прав.

31. За наведених обставин Суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення у цій справі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, у решті постанову апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позову залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

33. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

34. Враховуючи вищенаведене, постанова апеляційного господарського суду по суті спору (резолютивна частина) підлягає залишенню без змін з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Судові витрати

35. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Серце Подолу" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 910/5613/21 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 910/5613/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач