Постанова

від 21.02.2023 по справі 761/38417/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/38417/21 Головуючий у суді І інстанції: Пономаренко Н.В.

провадження №22-ц/824/5300/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Олійника В.І., Суханової Є.М.,

секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року у справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕЙРАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання безповоротної фінансової допомоги, 3 % відсотків річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Пейран» заборгованість за договорами поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 06.05.2016 року та від 01.06.2016 року у розмірі 309726,00 грн, 3% річних у розмірі 12820,08 грн, інфляційне збільшення (інфляційні витрати) у розмірі 33842,89 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено ряд договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 06.05.2016 року на сум 38025,00 грн, із терміном повернення до 05.05.2020 року та від 01.06.2016 року, на суму 271 701,00 грн, із терміном повернення до 31.05.2020 року.

Обгрунтовував позов тим, що на виконання взятого на себе зобов`язання позивач здійснив перерахування коштів. Виконання обов`язку позивачем по наданню поворотної безвідсоткової фінансової допомоги здійснювалося через наданий позичальником номер банківського рахунку НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ «КБ «Приватбанк».

Так позивачем вказано, що зобов`язання по поверненню раніше наданої йому поворотну безвідсоткову фінансову допомогу відповідно до договорів від 06.05.2016 року та 01.06.2016 року не виконані, строки повернення прострочені, грошові кошти не повернуті ані у повному, ані у частковому обсязі, через що позивач звернувся до суду.

Крім того, позивач керуюсь вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, просив суд, стягнути з відповідача:

-за договором від 06.05.2016 року, інфляційне збільшення у розмірі 4 265,85 грн та 3 % річних у розмірі 1 645,01 грн за період 06.05.2020 до 18.10.2021 року.

-за договором від 01.06.2016 року, інфляційне збільшення у розмірі 29 577,04 грн. та 3% річних у розмірі 11 175,07 грн.

У зв`язку з зазначеним позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Преран» заборгованість за договорами поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 06.05.2016 року та від 01.06.2016 року у розмірі 309726,00 грн, 3% річних у розмірі 12820,08 грн, інфляційне збільшення (інфляційні витрати) у розмірі 33842,89 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року позовну заяву задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПЕЙРАН» суму боргу згідно договорами поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 06.05.2016 року та від 01.06.2016 року в розмірі 309726,00 грн, 3% річних у розмірі 12820,08 грн та інфляційне збільшення у розмірі 33842,89 грн, а також судовий збір у розмірі 5 345,84 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЙРАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання безповоротної фінансової допомоги, 3 % відсотків річних та інфляційних втрат - залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції розглянув в одному провадженні дві вимоги про стягнення боргу і відсотків за двома договорами. Договори різні за змістом і строками оплати, а отже мають різні періоди нарахування відсотків і різну суму боргу, а тому мають розглядатися в різних провадженнях і у різних справах. Також зазначає, що позивач не заявляв клопотання про об`єднання позовних вимог, а суд першої інстанції при відкритті провадження у справі не прийняв ухвалу згідно ч. 7 ст. 188 ЦПК України про об`єднання позовних вимог.

Вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України відповідно до якої, заява повертається у випадках, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог. Вважає, що з урахуванням вказаної норми позовна заява мала бути повернута, оскільки вимоги не пов`язані між собою.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказував також на те, що позивач не спростував заперечення відповідача щодо неотримання позичок і не надав належних та допустимих доказів перерахування коштів з рахунку позивача на рахунок відповідача. Зазначає, що інформація бухгалтерського обліку ТОВ «Пейран» не є належними та допустимими доказами перерахування коштів від позикодавця до позичальника, а є внутрішнім документом бухгалтерського обліку позивача, який складається самим позивачем у вигляді таблички. Вважає, що належним доказом перерахування коштів може бути виключно платіжне доручення з відміткою банку, яке підтверджує факт вчинення банківської операції із зазначенням реквізитів платника, одержувача коштів та призначення платежу.

Також вважає, що судом першої інстанції порушено норми ст. 1046 ЦПК України, оскільки позивач не надав суду належних доказів укладення та виконання сторонами договорів позики, зокрема належних доказів перерахування коштів з рахунку позивача на рахунок відповідача. Відповідач вважає договори позики неукладеними, оскільки відповідач заперечує факт отримання позики.

Відзив у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

21 лютого 2023 року на поштову адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просив суд провести судове засідання 21 лютого 2023 року без його участі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір і задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами позики від 06.05.2020 року та 01.10.2020 року щодо повернення позивачеві суми позики, а тому заявлені позивачем вимоги щодо стягнення на його користь з відповідача суми позики в розмірі 309 726,00 грн, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами у розмірі 12 820,08 грн та інфляційного збільшення за договорами у розмірі 33 842,89 грн є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого відсотку річних за весь час прострочення.

Встановлено, що 06.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕЙРАН» та ОСОБА_1 в письмовій формі укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, сума позики становить - 38 025,00 грн, згідно з яким позивач передав грошові кошти а відповідач зобов`язувався їх повернути до 06 травня 2020 року (а.с. 12-13).

Також встановлено, що 01.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕЙРАН» та ОСОБА_1 в письмовій формі укладено Договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, сума позики становить - 271 701, 00 грн, згідно з яким позивач передав грошові кошти а відповідач зобов`язувався їх повернути до 31 травня 2020 року (а.с. 14-16).

Відповідно до п. 1.1. вказаних Договорів позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти як «фінансову поворотну допомогу» у сумі згідно 3.1. цього Договору на умовах безвідсоткової позики, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошові кошти у строк та в порядку, визначених цим Договором.

Згідно п.4.3. Договорів позики надається позикодавцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку позикодавця на картковий рахунок позичальника.

Виконання позивачем умов договорів, щодо надання позики підтверджується інформацією бухгалтерського обліку ТОВ «Пейран» по картковому рахунку НОМЕР_2 (а.с. 16-17).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В силу ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню.

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на помилковість стягнення судом суми боргу, 3 % річних та інфляційних втрат є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що інформація бухгалтерського обліку ТОВ «Пейран» не є належними та допустимими доказами перерахування коштів від позикодавця до позичальника, а є внутрішнім документом бухгалтерського обліку позивача, який складається самим позивачем у вигляді таблички, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з наданого бухгалтерського обліку, інформація яка міститься в ньому, засвідчена належним чином, а саме містить підписи головного бухгалтера та директора товариства, завірена мокрою печаткою ТОВ «Пейран».

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач вважає договори позики неукладеними, оскільки відповідач заперечує факт отримання позики, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 06 травня 2016 року та від 01 червня 2016 року підписаний директором ТОВ Пейран" - Коваль Н.Ю. та ОСОБА_2 (а.с. 12-13, 14-15).

Відповідно до п. 1.1. вказаних Договорів позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти як «фінансову поворотну допомогу» у сумі згідно 3.1. цього Договору на умовах безвідсоткової позики, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошові кошти у строк та в порядку, визначених цим Договором.

Тому вказані твердження апелянта про те, що договори позики є неукладеними, оскільки відповідач заперечує факт отримання позики не відповідає дійсності, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було доведено наявності передбачених законом підстав для визнання договору позики недійсними. Дані обставини були предметом детальної перевірки суду першої інстанції, який дав цим доводам відповідача належну та повну оцінку у своєму рішенні, відхиливши їх за недоведеністю та необґрунтованістю. Разом з тим, відповідач мав можливість заявити клопотання про призначення експертизи в даній справі, однак таким правом не скористався.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Доводи апеляційної скарги, щодо того, що судом порушено вимоги ч. 7 ст. 187 ЦПК України та ч. 7 ст. 188 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції розглянув в одному провадженні дві вимоги про стягнення боргу і відсотків за двома договорами, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що ґрунтуються на суб`єктивному трактуванні положень закону.

Інші аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.

Встановивши, що відповідач не повернув кошти взяті у позику, тобто не виконав грошове зобов`язання за договорами позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення суми боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ст. 625, 1046-1049 ЦК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «22» лютого 2023 року.

Головуючий суддя Л. П. Сушко

Судді В.І. Олійник

Є. М. Суханова